Поняття “міське середовище” зазвичай вживають без спеціального дефініювання, як термін дуже загальний, що охоплює усі сфери і аспекти життя міста. У цьому дослідженні під цим терміном розуміємо побутові, економічні, соціальні, культурні умови життя у місті, а також сукупність людей, пов’язаних спільністю цих умов. Якщо матеріальні умови життя городян (планування міста, побутові умови, технічні нововведення і таке інше) простежити за джерелами неважко, то збагнути “дух” міського життя можна лише опосередковано, зважаючи на бідність його безпосередніх характеристик у  джерелах. Спосіб життя городян тісно пов’язаний з міським середовищем та зумовлений ним, бо жити у місті і бути городянином означає прийняти його вимоги.

1 Населення міста
1.1. Чисельність
На тлі різкого зростання кількості міського населення наприкінці ХІХ ст., особливо в адміністративних центрах,  Катеринослав  не став винятком.  Перепис 1897 р. констатував: “Что же касается Екатеринослава, то среди губернских городов он не имеет себе соперников по росту населения, а из больших уездных только Лодзь растет быстрее него”.¹ На 1897 р. за кількістю населення місто посідає четверте місце в Україні після Києва, Харкова та Одеси. З 1865 р. до 1917 р. (за близько п’ятдесяти років) кількість населення міста зросла у 10 разів, а порівняно з 1781 р. – майже в сто разів. 1912 року Катеринослав увійшов до переліку 33 міст Російської імперії, населення яких нараховувало понад 100 тисяч осіб.² Основний приріст населення відбувся за рахунок еміграції.

Стрімке збільшення кількості міського населення стало одним з визначальних чинників перетворення міського середовища. На зміну патріархальному місту, де зростання кількості мешканців відбувалося головним чином за рахунок натурального приросту населення і одне покоління катеринославців змінювало інше, забезпечуючи тяглість міської традиції і сталість приналежності “я-катеринославець”, приходить місто нове, значну частину населення якого складають уродженці інших регіонів (на 1897 р. у Катеринославі народилися 31,4% населення міста³), які приносять з собою власні традиції і водночас мають адаптуватися до міських умов Катеринослава.

1.2. Етнічні громади
 Катеринослав від моменту заснування був поліетнічним містом і характеризувався наявністю численних етнічних груп, відмінних мовно та релігійно. Етнічна та релігійна розмаїтість впливала на характер забудови міста, а отже і на його архітектурну привабливість – на початку ХХ ст. перехожий, крокуючи Катерининським проспектом та прилеглими до нього вулицями, наочно переконався би у поліетнічності і поліконфесійності міста, побачивши лютеранську кірху (збудовану 1866 р.), римо-католицький костьол (початку 70-х років ХІХ ст.), хоральну синагогу (1852 р.) та караїмську кенесу (1913 р.), міг би також розшукати і мечеть (збудовану 1911 року). Місцеві довідкові і періодичні видання також виходили з урахуванням поліетнічного складу міста – так, зокрема, “Приднепровье” містило поруч із календарем православних свят і календарі релігійних свят в іудаїзмі, ісламі та караїмські свята.

За мовним самоокресленням (у статистичних матеріалах кінця ХІХ ст. в Російській імперії категорію “національність” заступала “мова спілкування” та релігійна приналежність) під час переписів кінця ХІХ – початку ХХ ст, панівною етнічною спільнотою у місті були росіяни. Слід зважати, що показники їхньої кількості могли зрости за рахунок тенденції до асиміляції, природної для частини неросіян, що відобразилося, зокрема, в декларуванні ними російської мови як рідної. Росіяни посідали найвищі та найнижчі щаблі суспільства, але їх майже не було на середньому рівні соціальної піраміди, де перебували більшість крамарів та дрібних фабрикантів; у 1903 р. серед купецтва міста першої гільдії євреї та караїми складали 84 %, другої гільдії – 69 %.⁴ 

Другою за кількістю етнічною спільнотою були євреї. Ця група стабільно складала близько однієї третини населення міста (за високої динаміки зростання його загальної чисельності) – як завдяки припливу євреїв до міста, так і завдяки найкращим демографічним показникам серед інших етнічних спільнот: найнижчому рівню смертності як серед дорослих (у 1909 р. – 16 осіб з тисячі на тлі загальної – 39 осіб з тисячі), так і серед немовлят.⁵  Євреї володіли значною часткою власності, зосередивши в руках престижні й прибуткові види торгівлі. На 1897 р. з 812 заводів і фабрик ним належали 201 (24,8 %) підприємств, переважно дрібних.⁶ Пріоритетними професійними сферами цієї етнічної спільноти наприкінці ХІХ ст. були: торгівля (11,3 %), кравецька справа (7,4 %), приватна служба (4,3 %), судова справа та адвокатура, медицина (майже всі аптеки Катеринослава утримували євреї).⁷ Мирне співіснування єврейського населення з іншими національностями подеколи переривалося спалахами побутового антисемітизму, який загострював ситуацію соціальної напруги та нестабільності. Прикладами його вибуху були єврейські погроми 1893  та 1905 рр. (під час останнього 64 особи загинуло і 48 було поранено).⁸ Становище єврейського населення погіршилося та стало непевним після погрому 1905 р., що спричинив відтік єврейського населення міста, та з початком першої світової війни – часом, коли у губернію попрямував потік єврейських біженців.

Третьою за чисельністю етнічною групою міста були українці. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Катеринославі, як і в інших українських містах, у переписи до графи “українці” потрапляють дві групи осіб – представники інтелігенції, для яких обрання української ідентичності було свідомим кроком, та вихідці з сіл, розмовною мовою яких залишалася українська. Аморфність та неготовність до чіткого національного самовизначення значної частини городян викликала нарікання свідомого українства. Як згадував Ісаак Мазепа: “Головною базою українства на Катеринославщині було село. Місто було чуже, неукраїнське. Я не пригадую собі, щоб ряди нашої української інтелігенції поповнилися хоч би півдесятком “навернених” малоросів”.⁹ Подібні міркування знаходимо і у інших діячів українського національного руху Катеринослава. Федір Матушевський твердив: “Малокультурні елементи українства в Катеринославі роблять чимало шкоди українству”,¹⁰ Петро Єфремов скаржився на брак “свідомих, не українців тільки, а “малоросів”.¹¹ Проте Дмитро Дорошенко стверджував: “В самому місті було багато української свідомої інтелігенції й був дуже розвинутий український рух”, а до того ж “політична атмосфера в Катеринославі була до українства не ворожа, не так, як у Києві”.¹²

Вплив українців на формування головних напрямків діяльності органів місцевого самоврядування був незначним, так само вони не мали достатнього представництва у виборних органах. Діяльність української групи носила переважно освітньо-культурний характер (найяскравіший її прояв – діяльність катеринославської “Просвіти”)¹³ і при всій аполітичності спромоглася привернути увагу як симпатиків української справи, так і її противників. Наприклад, відомий своїми антиукраїнськими настроями С. Щьоголєв роздратовано писав: “С декабря 1910 г. выходит в Екатеринославе двухнедельная газета «Дніпрові хвилі». Издание это предназначено для народа, которому систематически втолковывается, что малороссы отдельный народ, а Украина есть край, порабощенный сперва поляками, а потом московщиной».¹⁴ Він же  глузував з ініціативи відкрити український університет, висловленої вчителями Катеринославщини (глузування містить і цікаву інформацію – що під цю ідею було зібрано 103 підписи – досить поважне число).¹⁵

Інші національні спільноти були значно меншими за кількістю. Це поляки, що прибули до міста та губернії в останній чверті ХІХ ст. працювати за наймом, переважно на металевих заводах, та поповнили лави робітництва. Це караїми, про яких “Екатеринославский юбилейный листок” повідомляв, що у 1887 р. в місті мешкало 40 караїмських родин, які належали до заможних верств населення міста, серед них – чимало купців, що вели торгівлю тютюном, бакалеєю та мануфактурними товарами.¹⁶ У 1910 р. кількість караїмів у Катеринославі склала 770 осіб.¹⁷  На 1897 р. 1,27 %  від загальної кількості мешканців міста складали німці. За своєї нечисленності німецько-менонітське населення багато в чому визначало економічне обличчя міста – етнічні німці були власниками заводів, крамниць, багато з них представляли технічну інтелігенцію, працювали лікарями.¹⁸ Окрім того, місто приваблювало можливістю великих і швидких прибутків і іноземних підданих, участь яких у місцевій промисловості склала непропорційно помітний відсоток. На 1897 р. їх у місті було 1075 осіб, більшість з яких складали піддані Австро-Угорщини (181), Прусії (303), Німеччини (105) та Туреччини (232).¹⁹ Багато з них своїми капіталами допомагали упорядковувати Катеринослав і водночас одержували значні прибутки від розташованих на його території підприємств.
При різноманітності етнічного складу за своєю суттю Катеринослав ХІХ – початку ХХ ст. був імперським містом – містом, що сприяло нівелюванню національних відмінностей, але водночас і провокувало до їхнього збереження чи творення. При усіх проблемах взаємодії різних за віросповіданням і культурою етнічних груп, Катеринослав залишався переважно російським за мовою і культурою.

2.2 Економічний розвиток міста
Катеринослав та його промислові околиці набули надрегіонального значення і досягли прискореної модернізації в першу чергу завдяки гірничій промисловості. Видобуток вугілля та руди в регіоні почалося наприкінці 1860-х років, після того як була наукова доведена висока промислова якість покладів цих копалин у регіоні. З 1870 року до першої світової війни Новоросія пережила нечуваний промисловий бум. У 1900 р. в Придніпровському регіоні видобули 57,6 % залізної руди, виплавили 51,7 % чавуна, виробництво продукції з металу і криці становило 53,7 % від загальних показників в Російській імперії.²⁰ З 90-х років ХІХ ст. Катеринослав став центром управління усієї гірничодобувної промисловості Південної Росії.

 На початок ХХ ст. Катеринослав вже належав до сімки найбільших міст імперії, комунальний бюджет яких складав від 1 до 8 міліонів рублів.²¹ Про темпи розвитку промисловості у місті свідчать наступні цифри: якщо у 1880 р. в Катеринославі нараховувалося 49 фабрик і заводів з обсягом виробництва у 1,5 млн. крб. і з числом робітників 572 особи, то у 1903 р. їх було вже 194, сумарний обсяг виробництва складав 21,5 млн. крб., а число робітників сягнуло 10649 осіб.²²   Катеринославське промислове обличчя визначали не салотопні, воскобійні, миловарні, або, в кращому разі, цегляні заводи, як у попередню добу, а гіганти промисловості, величезні підприємства, що розташовувалися в самому місті та в найближчих приміських зонах, визначаючи напрямки подальшого географічного зростання Катеринослава. Поштовх успішному розвиткові металургїї дала сприятлива кон’юнктура – стабільні державні замовлення, переважно на матеріали для будівництва залізниці (потреба країни у нових залізничних шляхах сполучення створила певну штучність небачених успіхів обробної промисловості²³).

Первістком індустрії у місті став Олександрівський Південно-Російський завод Брянського товариства (вже навесні 1887 р. завершено будівництво двох домен, які під час святкування 100-річчя міста дали перший катеринославський чавун). Основний капітал Брянського товариства зростав стрімкими темпами (в 1873 р.  – 400 тис. рублів, а в 1900 р. – більше 12 млн.). Завод на 1900 р. мав 5 домен, 140 коксових печей, 6 мартенівських, декілька комплектів прокатних станів, дуже добре  власне енергетичне постачання: 74 парові машини, центральна електростанція. В 1902 р. тут працювало близько 6 тисяч робітників.²⁴ Слідом за ним виникли завод Товариства російської залізної промисловості (колишній завод Б. Гантке), Трубопрокатний завод Товариства російських трубопрокатних заводів, заснований братами Шодуар, вздовж залізниці Катеринослав-Горяїново – підприємство для переробки шлаків Олександрівського заводу на цемент та цеглу та один з найбільших заводів міста – сталеливарний, що належав Товариству Катеринославських залізоробних і сталеливарних заводів. Залізо та хліб стають головними важелями економічного розвитку Катеринослава. Саме вони спричинили появу у місті десятків магазинів і  млинів. Значну роль в економіці міста відігравала і торгівля лісом, що сплавлявся з верхнього та середнього Подніпров’я.

Найкращим свідченням економічних успіхів Катеринослава стала проведена у місті у 1910 р. Південно-Російська промислова, сільсько-господарська і кустарна виставка – втілення модернізації і цивілізації регіону. Виставка дістала багато схвальних відгуків: від телеграми державного секретаря Столипіна про “прекрасно задуманное предприятие”²⁵ до відгуків рядових спостерігачів з інших міст: «Да, екатеринославская выставка производит хорошее впечатление: видно, что у людей есть вера в лучшее будущее, есть надежда… на то, что наступят «лучшие годы», есть бодрость духа. А это главное условие дальнейшего развития общественности и гражданства».²⁶ Виставка 1910 р. засвідчила новий промисловий злет, що розпочався у той період і тривав до кінця 1913 р.

На побутовому рівні розвиток промисловості міста відбився у зміні краєвидів – димарі заводів і промислова димка на горизонті і над самим містом стають звичним явищем, а заводські гудки – способом вимірювання часу.

Наприкінці ХІХ ст. відбулися і зміни у характері міської торгівлі. Замість ярмарок головну роль починає відігравати стаціонарна торгівля у крамницях – суто міська ознака, (селяни переважно мали упередження до торгівлі у закритих приміщеннях).²⁷ Найкращі і найдорожчі магазини знаходилися в центрі міста і пропонували найрізноманітніший крам російських і закордонних виробників, зокрема, такі новинки як нікєлєвий ті алюмінієвий посуд, спиртові кухні та праски, машини для прання та вижимання одягу. Головними місцями торгівлі в місті були базари – старий Троїцький, а з початку ХХ ст. (в зв’язку із близькістю до залізничного вокзалу) – Озерний. Для торгівлі періодичними виданнями, напоями та солодощами на вулицях почали розташовувати спеціальні кіоски.²⁸

Яскравим показником розквіту катеринославської промисловості і комерції стало виникнення в місті справжнього рекламного бізнесу. Звісно, оголошення про продаж або купівлю потрапляли до місцевих періодичних видань з самого початку їх створення. Але із залученням всіх інформаційних, візуальних і емоційних чинників впливу на потенційного покупця, тобто те, що робить рекламу окремим видом комерційної діяльності, катеринославська публіка почала знайомитися саме з початку ХХ ст.  Предметом реклами і були насамперед вироби місцевих гігантів виробництва, які шукали в такий спосіб шляхів до сердець і гаманців своїх майбутніх клієнтів. Реклама розміщувалася не лише в періодиці – її починають вивішувати всередині та на вагонах трамваю,²⁹ а також на спеціально встановлених круглих металевих колонках.³⁰

Потужний розвиток промисловості спричиняє зміну обличчя міста – відтепер його речовим втіленням стають великі заводи, а на зміну чиновнику як типовому символові міста приходять заводський робітник та інженер. Зміна економічного профілю відбилася і на зміні занять міських мешканців, відтепер палітра можливих професій городян стає ширшою і різноманітнішою.

2.3 Міський простір: перетворення і благоустрій
Кінець ХІХ ст. став добою вражаючої зміни зовнішнього вигляду Катеринослава. Природно, що основна увага та зусилля припали на його центральну частину. Значним досягненням у благоустрої міста стала розпочата ще у 1847 р. реконструкція Катерининського проспекту. Наприкінці ХІХ ст. ця центральна вулиця міста, яка ще у 60-х роках “изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбища скота в городе, чем жители пользовались без малейшего стеснения»³¹ перетворюється на магістраль з брукованим шосе посередині та бульварам обабіч. За спеціальним розпорядженням Міської Думи на проспекті з 1874 р. дозволялося будувати лише кам’яні будинки.³² Цікаво простежити динаміку кількості кам’яних будинків у місті: у 1826 р. за спогадами Риндовського у Катеринославі не було жодного приватного кам’яного будинку,³³ у 1835 р. місто нараховувало 24 кам’яні будинки,³⁴ у 1862 р. – 315,³⁵ у 1913 р. – 5591 (з загальної кількості 14565.³⁶ З’явилися нові житлові та суспільні будівлі: доходні будинки, готелі, адміністративні споруди, банки, контори, навчальні та культурні заклади. Збільшилася поверхня будівель та щільність забудови, котра на головних вулицях подеколи ставала суцільною стіною.³⁷

Особливої гостроти в умовах значних міграційних процесів, притоку до Катеринослава різнорідного населення, набувало питання житлового будівництва. Пожвавлення забудови нових районів міста наприкінці ХІХ ст. було пов’язане із відведенням містом на пільгових умовах земельних ділянок населенню балок, постраждало від повенів 1891 та 1892 рр. – так званих “Нових планів”, та проведенням трамвайних колій, що сягнули раніше важкодоступних частин міста. Приплив до міста нових мешканців спричинив розмах стихійних забудов. Шалені темпи неорганізованої, стихійної забудови загрожували  не лише зіпсувати зовнішній вигляд міста, але створювали дуже небезпечну санітарно-епідеміологічну ситуацію, яка через скупченість населення, неефективну організацію асенізації і очищення міста від побутового сміття могла вибухнути вельми неприємними наслідками. Тож Дума змушена була прийняти низку рішень щодо врегулювання цієї проблеми. Насамперед, аби запобігти скупченості приватного житла, були встановлені мінімальні розміри ділянок, розроблені типові проекти під індивідуальну забудову, які рекомендувалося брати за основу при будівництві. При відводі ділянок під забудову землеміри часто стикалися з проблемою – неможливістю точно описати межі ділянки, бо новозабудовані вулиці, на яких вона знаходилася, ще не мали назв.³⁸ Менш ніж за десять років до революційних подій 1917 р. був запроваджений ще один засіб для полегшення орієнтування у місті – нумерація будинків, яка, проте, не прижилася. Адреси на рекламах і навіть на поштових листівках продовжували вказувати не за номером будинку, а за іменем його власника.³⁹

Проте, не зважаючи на всі зусилля Думи, вона так і не змогла взяти під контроль і ввести  в організоване русло процес міського будівництва не лише на околицях, але навіть в центрі міста: «8 марта 1890 г. доложен доклад Городской Управы, что ввиду постоянного и произвольного захвата как местными жителями г. Екатеринослава, так равно и прибывающими в город для заработков, Городская Дума ... поручила управе принять все необходимые меры для прекращения самовольного захвата земли».⁴⁰ Цього разу приводом для такого грізного, але як виявилося неефективного рішення стала так звана справа  Файншрайберга, який самочинно зайняв і забудував дуже дорогу ділянку міської землі і, не дивлячись на рішення суду, не бажав її залишати і неодноразово намагався своїми проханнями про оренду або продаж цієї землі узаконити її статус. Дума рішуче їх відхилила  на тій підставі, що справа набула загальноміського розголосу і тому її рішення на користь прохача  «подорвет достоинство и права представителей города и послужит вредным примером населению».⁴¹

Питанням, що завдавало клопотів і мешканцям міста, і міській владі, було питання облаштування брукованих вулиць. На 1900 р. площа усіх вулиць, що вимагали бруківки, дорівнювала 247810 кв. саженів. До 1 січня 1900 р. бруківку виклали на 119767 кв. саж., тобто 48,3 % площі.⁴² Проте сама наявність бруківки не гарантувала безпроблемного пересування:   «Несмотря на  то, что центр города в настоящее время совершенно замощен, все-таки грязи в Екатеринославе не оберешься, так как имеющиеся мостовые, за редкими исключениями, не отличаются высокими качествами, а мощенные тротуары почти отсутствуют, если не считать узких замощенных полосок по середине тротуаров, сплошь и рядом отличающихся полным неустройством».⁴³ Про злободенність питання облаштунку брукованих вулиць свідчать і статті в місцевій періодиці з постановкою питання “Почему у нас плохие всюду мостовые, и почему на Западе все обстоит наоборот?»⁴⁴, і постійні скарги городян з проханнями викласти бруківкою їхню вулицю (на кшталт повідомлення купецького старости Дєдікова, що учні комерційного училища постійно «промачивают ноги и простуживаются», добираючися непролазним брудом до навчального закладу⁴⁵  або кумедна розповідь про можливу розвагу – спостерігати з вікон «как публика вытаскивает руками оставленные в грязи калоши».⁴⁶

До середини ХІХ ст. вулиці більшості міст України не освітлювалися і вночі у містах панувала темрява. Не був винятком і Катеринослав, де з надходженням вечора пересування містом було можливе лише навпомацьки або з ліхтарем. У другій половині ХІХ ст. на вулицях Катеринослава з’явилися гасові ліхтарі, яких до кінця століття нараховувалося 1400 штук.⁴⁷ Із введенням у дію електричної станції можливим стало електричне освітлення, у 1903 р. воно охоплювало все місто за винятком Мандриківки, Троїцької слободи та Нових Кайдак, де вулиці освітлювали гасові лампи. Як згадував В. Машуков: “следует отнести к чести городской управы, что у нас освещаются не какие-нибудь избранные улицы: центральные или главные, но весь город с его окраинами”.⁴⁸ Кількість електричних ліхтарів поступово зростала: у 1910 р. їх було 479, у 1911 – 492, у 1914 – 532.⁴⁹ На цей час усе освітлення міста було замінене на електричне. В результаті пересування містом ввечорі та вночі стає приємнішим (попри постійні нарікання мешканців міста на якість забезпеченого освітлення).

Планування міста відбиває не лише задуми його архітекторів, але й боротьбу та конфлікти між різними групами суспільства. Міський простір являє собою символічну і просторову маніфестацію суспільних поділів, а проживання у певних районах відбиває престижність або відсутність відповідного соціального статусу. Для Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. протистояння між центром та околицями міста набуло характеру протистояння “благоустрій – необлаштованість” та «заможність – злиденність». Бідкання мешканців околиць висловив у 1912 р. М. Лубенський у фельєтоні “Центр и окраины»: «Центр, где обитает большинство заправил, обладает электрическим освещением, хорошими мостовыми, канализацией, телефонами, трамваем – словом, всеми высшими удобствами благоустройства, окраины же – не имеют самых элементарных… даже мостовых! И действительно, присматриваясь к отношению городских управлений к окраинам, невольно приходит на мысль апокриф о нищем Лазаре и богаче», завершуючи роздратовано: «Что там окраины? Какие там окраины, когда необходимо разсадить розовые клумбы по Екатерининскому проспекту».50 Подібні настрої висловлювали і самі мешканці околиць, закликаючи міську владу хоч трохи зважати й на їхні інтереси: “Ведь мы такие же граждане города, как и те, которые живут в центре его и которым предоставлены городом все удобства, даже с излишком, мы не просим невозможного, мы просим самого нужного, самого существенного».⁵¹

Свідченням того, що питання околиць міста непокоїло його мешканців є внесення поняття “околиці” до жартівливого “Екатеринославского словаря” (жарти про актуальне завжди видаються дотепнішими): “Окраины – весной и осенью тонут в грязи, летом чихают от пыли и вдыхают благорастворения застоявшихся луж. Каждый сезон имеет свои преимущества».⁵² На околицях міста навколо підприємств починають виникати численні робітничі поселення. Попри формальне включення їх у лінію міста, за способом життя своїх мешканців – нещодавніх селян, що стали робітниками – вони в жодному разі не були міськими, а поєднували сільські традиції з новими реаліями робітничого життя, формуючи своєрідні робітничі селища, відокремлені від міста та певною мірою ворожі йому. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. навколо старого Катеринослава, що нараховував близька ста років традиції міського життя (щоправда міського життя, не дуже відмінного від сільського) формується новий Катеринослав – радше селище, ніж місто.

2.4 Санітарний стан міста і здоров’я його мешканців
Однією з важливих проблем перенаселеного міста є проблема санітарного стану. Для  Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. вона належала до найнагальніших. Відсутність налагодженого водопостачання і каналізації у поєднанні з великим скупченням населення створювали загрозу для здоров’я мешканців. Майже щорічно місто потерпало від епідемій: у 1901 р. – скарлатини, 1905 р. – тифу, 1907, 1908 і 1909 рр. – азійської холери.⁵³  Ситуація з захворюваннями та рівнем смертності погіршилася на межі ХІХ – ХХ ст. Якщо у 1897 р. можна було констатувати, що “по санитарному состоянию Екатеринослав должен быть отнесен к наиболее здоровым из больших русских городов” (рівень смертності у місті становив 28 осіб на тисячу, а від заразних хвороб того року померло 28 % від загальної кількості померлих),⁵⁴ то у 1910 р. за рівнем смертності Катеринослав «находится в таких условиях, улучшение которых весьма и весьма желательно».⁵⁵ У 1910 р. смертність у місті складала 34 особи на тисячу (відповідно в Одесі –20.2 особи, у Києві – 20.6, у Петербурзі – 28, у Москві – 28.8).  За віковим показником найбільші втрати населення – близько 50 % померлих – припадало на дітей до року, а близько 16 % – на людей у віці 21-30 років. Найзгубнішою хворобою для дорослих був туберкульоз (32,2 % померлих), а для дітей –  скарлатина ( 12,6  %).⁵⁶

На початку ХХ століття бичем міста стає холера. Газети присвячують цій хворобі окрему рубрику “Холера в місті”, де вміщують статистику захворювання, а також вказанують імена, прізвища, вік та адреси осіб, що потрапили до холерного бараку або виписалися з нього. Від хвороб найбільш потерпали робітничі незаможні прошарки: ”Холерные заболевания чуть ли не всецело и исключительно падают на малоимущий рабочий люд, либо вследствие нужды, либо вседствие невежества, ингорирования элементарных требований гигиены».⁵⁷ З метою інформування населення про заходи запобігання захворювань місцева влада не тільки друкувала спеціальні повідомлення про хвороби, але намагалася стимулювати громадську зацікавленість – у 1915 р. губернська земська управа оголосила всегубернський конкурс з видачею премій за найкращі твори на тему “Про сказ”, “Про ящур” та “Про туберкульоз”.⁵⁸ Не нехтувала місцева влада і простим нагадуванням про санітарні норми. Як пригадував Ф. Матушевський: “...нігде, здається... ми не натрапляли стільки табличок, на яких написано: “не пейте сырой воды”, як в Катеринославі. Поналіплювано їх скрізь видимо-невидимо: на стелях в трамваях, на тинах на кожній улиці, в казначействі, на почті, мало не на спині в кожного городового” (проте вочевидь написи бажаного ефекту не мали – у найкращих готелях міста запитання про переварену воду викликало подив).⁵⁹

Санітарну ситуацію у місті ускладнювали проблеми з водопостачанням. До 1908 р. у місті функціонував міський водогін, створений у 1869 р. (коли населення складало близька 20 тисяч). “неудачное расположение насосной станции ниже города по течению р. Днепр, крайне незначительные диаметры магистральных труб, примитивное устройство фильтров и т.п. черезвычайно вредно отзывались на деле водоснабжения, и жалобы как со стороны жителей, так ровно и  со стороны высшей губернской администрации, не прекращались».⁶⁰  З 1908 р. почав діяти новий, досконаліший водогін. Проте райони міста, не охоплені ним, продовжували потерпати від нестачі води. Місцева преса переповнена скаргами мешканців міста, що не мали змоги користуватися водогоном, а послуги водовозів вважали задорогими. Наприклад, лист обивателів Набережної вулиці, які не маючи доступу до водогону, були змушені пити воду з Дніпра: “Отцы города, обратите сугубое внимание на живущих близ Днепра и в то же время страдающих вследствие отсутствия воды, годной для питья»⁶¹  або нарікання мешканців окраїн міста: “…у нас ведь не только ванны, но и самой воды-то нет, а если и есть где, то дорого».⁶²

Вивченням санітарного стану міста, а також заходами для збереження громадського здоров’я займалася Санітарна комісія, створена у 1879 р. міською думою на підставі пропозицій гласного Думи Б. Горовіца (доцільним є повне цитування цієї розлогої пропозиції як ілюстрації санітарних турбот міста): «1) образовать постоянную Санитарную комиссию; ...3) производить возможно чаще чистку городских площадей, улиц, базара и т.п., равно и дворов; 4) для санитарной части образовать артель в числе  50 – 75 человек с нужным количеством лошадей, повозок и пр.; 5) замостить базарную площадь с проведением туда воды и устроить ватерклозет, 6) иметь на базаре сторожей, наблюдающих за чистотою и воспрещением отправления нужд на базаре, 7) выставить на видных местах объявления о запрещении отправления физических нужд на площадях и улицах... 9) закрыть канаву на большой улице от водопроводной будки до дома Белявского... 11) принять меры о распространении городского водопровода отдачею его в аренду; 12) установить особую артель для очистки отхожих мест; 13) обязать домовладельцев не засаривать дворов и улиц выбрасыванием нечистот и сора под опасением взыскания... 14) ходатайствовать об установлении нового сбора с недвижимых имуществ в размере 2 % стоимости или 5 % доходности на санитарные нужды города... 17) обязать Управу иметь постоянное наблюдение за доброкачественностью съестных припасов, продаваемых на базаре и др. помещениях; 18) извозчиков простого извоза перевести с большой улицы на Сенную площадь возле Днепра; 19) от остальных извозчиков, стоящих на улице, требовать ежедневной очистки мест стоянки и 20) поручить Управе указать место для своза из дворов навоза и др. нечистот и наблюдать за точным исполнением данного указания».⁶³ До санітарної справи належала і вимога Думи, аби всіх померлих громадян ховали лише після висновку лікаря, для того щоб «все похороненные были бы известны от чего умерли».⁶⁴

Стан здоров’я населення значною мірою залежить від доступності медичної допомоги. Збільшення кількості лікарів у місті не встигало за зростанням кількості населення. У 1891 р. у Катеринославі налічувалося 4 аптеки, 50 лікарів, 34 фельдшери, 50 повивальних бабок та 10 лікарень з загальною кількістю ліжок 643.⁶⁵  У 1900 р. лікарів, що практикували у місті було 88 (з них 4 жінки),⁶⁶ у 1910 р. – 144 (11 жінок).⁶⁷ Якщо у 1880 р. на одного лікаря припадало 2,5 тисяч мешканців, то у 1910 р.  – 1354 особи.⁶⁸  Найбільшим медичним закладом міста була губернська земська лікарня з будинком божевільних. У 1899 р. також відкрилося нове приміщення міської Олександрівської лікарні на 40 місць. При лікарні була амбулаторія, де незаможному міському населенню надавали допомогу безкоштовно. Єврейське населення міста одержувало медичну допомогу у єврейській лікарні, робітники заводів і залізниці – у фабрично-заводській, брянській, залізничній лікарнях. З 1904 р. у Катеринославі почало діяти товариство “Швидкої медичної допомоги”, що належало до приватного товариства за сприяння міського управління. До послуг заможних мешканців міста були десятки приватних лікарів, рекламні повідомлення яких містилися у кожному періодичному виданні міста. Місцева періодика також дає змогу пересвідчитися, що здоров’я починає усвідомлюватися заможними верствами як соціальна цінність: аргументи на користь турботи про здоров’я та про необхідність гарно виглядати потрапляють до реклам, наприклад: “Если Вы, господа, не знаете, какое важное значение для здоровья имеют гильзы [йдеться про гільзи для паління], то это непростительная ошибка»⁶⁹  або «Берегите здоровье! Покупайте фильтры для очищения воды…».⁷⁰

Попри зусилля міської влади, на початок ХХ ст. розв’язати проблему міських епідемій і налагодити ефективну мережу закладів охорони здоров’я повною мірою не вдалося. Високий рівень смертності і захворювань серед бідніших прошарків залишався невтішною нормою міського життя.

2.5 Обіг інформації та засоби пересування
ХІХ ст. стало століттям налагодження шляхів сполучення і появи нових засобів передачі інформації, які цілковито змінили інформаційний простір, зробивши його щільнішим. Відтепер одержання новин з регіонів, охоплених телеграфом, не було, як раніше, справою кількох днів, а то і тижнів. Передача інформації на відстані, від сусідньої вулиці до віддалених міст, стає швидкою справою. Катеринослав приєднався до телеграфної мережі наприкінці 50-х років ХІХ ст. Першу телеграфну станцію у Катеринославі відкрили у жовтні 1859 р. Tелефони в місті почали діяти у 90-і роки ХІХ ст., але набули поширення не одразу. Перші абоненти ще не потребували товстого телефонного довідника – повний перелік наявних номерів вміщувався на декількох сторінках. З початку ХХ ст. телефонне сполучення вийшло за межі міста та сягнуло сусідніх населених пунктів. З 1909 р. було налагоджено зв’язок Харків-Бахмут-Kатеринослав (з тарифом 1 рубль за три хвилини розмови).⁷¹

Довідатися про нові події у місті, країні та світі катеринославці могли в першу чергу завдяки періодиці. Потребу в одержанні новин місцеві освічені городяни до кінця ХІХ ст. переважно задовольняли завдяки передплаті преси з інших міст. У 1887 р. у Катеринославі періодичних видань, крім місцевих, передплачували 2492, у 1910 р. – 1835, 1911 р. – 1961.⁷² Очевидне зменшення попиту на загальноросійські видання, мабуть, було викликане розвитком міської періодики. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став добою піднесення місцевої преси та появи численних періодичних видань – приватних, офіційних, спеціалізованих. Періодами піднесення місцевої преси та появи нових видань стали 1906-1907, 1910-1912 та 1914 рр., а найпоширенішим профілем видань стали видання громадсько-політичні, розраховані на масовішого читача.⁷³ Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославі з’являються часописи, котрі видавалися впродовж багатьох років, маючи свою постійну читацьку аудиторію, і відтак – досить високі тиражі. Це, насамперед, “Вестник юга”, “Екатеринославский листок”, “Русская правда”, “Южная заря”, “Днепровская молва”, “Приднепровский край”, “Степь” тощо.  Оскільки як в одному з найбільш промислово розвинутих регіонів Російської імперії, тут працювало багато досвідчених  інженерів, техніків, механіків, науково-популярні і фахові видання мали достатню читацьку аудиторію.

На початку століття і в Катеринославі з’явилися власні видання такого типу: “Записки Екатеринославского отделения Русского технического общества” (1902 – 1917 рр.), “Маркшейдерские известия” (1910 – 1917 рр.), “Новости техники и промышленности” (1907 – 1913 рр.), які згодом змінили назву на “Южный инженер” (1914 – 1917 рр.), “Сборник технических статей” (1909 р.), “Литейное дело” (1907 р.).  Вісім часописів розраховувались на художню і мистецьку еліту міста, про що яскраво свідчать навіть назви деяких з них: “Вестник театра” (1912 – 1915 рр.), “Обозрение искусства” (1912 – 1914 рр.), “Проба” (1904 р.), “Молодые побеги” (1911 р.), “Театрал” (1912 р.). Деякі газети Катеринослава спеціалізувалися на рекламі та оголошеннях: “Екатеринославский листок объявлений” (1889 – 1900 рр.),  “Южно-русский листок объявлений” (1911 рр.), “Спрос и предложение” (1913 р.).

Бурхливий розвиток промисловості і комерції викликав до життя різного роду комерційні видання: “Местный  торговый мир” (1911 – 1912 рр.), “Новости торговли и промышленности” (1911 – 1912 рр.), “Новости техники и промышленности” (1908 – 1913 рр.), “Бюлетени Екатеринославской биржи” (1911 – 1917 рр.), “Вестник Екатеринославского общества заводчиков и фабрикантов” (1917 р.).  Палітра катеринославських видань наприкінці  ХІХ – на початку XХ ст. стає досить різноманітною. Кожен міг знайти часопис за своїми уподобаннями. Збільшення кількості періодичних видань позитивно оцінювали і сучасники. У 1914 р. той факт, що у Катеринославі функціонувало вже 14 періодичних видань, і серед них багато щоденних газет, прокоментували у місцевій публіцистиці як вияв підвищення культурного рівня городян.⁷⁴

Із зростанням міста дедалі актуальнішими ставали проблеми транспорту. У 80-ті – на початку 90-х рр. вони приймали здебільшого вигляд розгляду заяв деяких гласних Думи про: «необходимость упорядочения в городе легковых извозчиков и обуздания распущенности их в обеспечение личной безопасности и ограждения от оскорблений»,⁷⁵ або про дорожнечу проїзду на цьому транспорті, чи небажання візників прибирати місця своїх стоянок.  У 80-х роках ХІХ ст. головним засобом пересування мешканців міста були пароконні візники та пароконні лінійки. За спогадами сучасників: “Вид одноконных экипажей был настолько непривлекательный, что ездить на них считалось неудобным для мало-мальски приличного человека».⁷⁶ Лінійки також не викликали захоплення пасажирів: «на наши линейки порядочному человеку положительно стыдно садиться: экипажи в лохмотьях, лошади забиты и измучены, а о каких бы то ни было удобствах или порядках и речи не может быть», до того ж обурення викликало загальне розповсюдження лайки на зупинках цього транспортного засобу.⁷⁷ 23 квітня 1885 р. Думі довелося вислухати незвичну пропозицію, що надійшла від групи петербурзьких інженерів, які заявили про бажання побудувати в Катеринославі «для удобства жителей железной дороги без лошадей и паровозов».

Так розпочалася історія катеринославського трамваю, поява якого стала необхідною через значні простори міста, після старту його індустріалізації. В 1890 р. Дума розглядала вже три проекти влаштування нового транспортного засобу, а 1897 р. другим в Російський імперії Катеринослав відкрив рух власного електричного трамваю. Перший (бельгійський) трамвай курсував вздовж головної артерії міста, де зосереджувалося торгівельне та адміністративне життя міста: переїзд від вокзалу до Соборної площі забирав тридцять п’ять хвилин.⁷⁸ Покращення транспортного сполучення сприяло швидшому освоєнню раніше периферійних регіонів міста. Завдяки електричному трамваю швидко почала забудовуватися розташована на пагорбі Соборна площа.

У 1906 р. починає функціонувати т. зв. міський трамвай, з двома коліями – “Вокзал-Казанська (тепер – К. Лібкнехта)” і “Вокзал – Брянський завод”, а у 1909 р. з’явилася третя колія міського трамваю – від Міської управи до Брянського заводу. Таким чином, трамвай сполучив центр міста з його окраїнами, підвищивши соціальну мобільність мешканців віддалених районів міста, раніше обмежених у можливості пересування. Усвідомлення зручності цього транспортного засобу спонукало мешканців, не охоплених сполученням, просити про проведення нових трамвайних ліній, і бажано в найдешевшому варіанті. Так у 1911 р. окраїнці написали до “Русской правды” листа, в якому прохали Думу підтримати проект бельгійського товариства про проведення нових ліній до Монастирського лісу та міських боєнь: “При дорогих путях cобщения мы прикреплены к месту, стеснены в выборе школ для детей… пешком ребенка не пошлешь, а проезд дорог; прикреплены также к базару, который ближе, к лавке и невольно во всем переплачиваешь. Гг. гласные говорят, что в бельгийских трамваях бросает из стороны в сторону, что в них укачивает как на пароходах – пусть так, они за то ведь  - дешевка… Что из того, что город дает вагоны не качающие, но цену же какую он взымает».⁷⁹

На початку ХХ ст. у Катеринославі з’явилися перші автомобілі «употребляемые, по-видимому, больше для удовольствия, чем для деловых поездок»⁸⁰  та велосипеди.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Катеринославі формується інформаційний простір, що охоплює збільшену територію міста: як завдяки розвиткові масових періодичних видань, доступних для прочитання багатьом городянам, незалежно від їхнього соціального статусу, так і завдяки вдосконаленню системи сполучення між різними частинами міста.

2.6 Соціальні девіації
Швидке зростання міста мало і зворотній, тіньовий бік. Сплатою за прискорений розвиток та карколомне зростання кількості населення стає розквіт злочинності та самогубств. При певній парадоксальності, саме рівень злочинності є важливим показником стану суспільства, зокрема його модернізації. У стабільному, традиційному суспільстві, де людина прив’язана до місця проживання і своєї громади, рівень злочинності зазвичай є низьким, що зумовлено наявністю суворого соціального контролю, слабкістю соціальної мобільності та розвиненістю общинних зв’язків; відповідно вищі показники злочинності приписують індустріальному й урбанізованому суспільству, в якому рухливе населення користується відносною свободою  від суспільного контролю. Саме урбанізація і пов’язаний з нею рух населення спричиняють зміни у соціально-економічних, демографічних і соціально-психологічних процесах, створюючи середовище, сприятливе для асоціальної поведінки.⁸¹

Скласти повне уявлення про динаміку злочинності у місті непросто, оскільки в “Обзорах Екатеринославской губернии” до початку ХХ ст. відомості про злочини не диференціювали за містами губернії, а вказували загальногубернські показники. Розгляд загальногубернської динаміки засвідчує, що крива злочинів посувалася вгору. За свідченням місцевої газети “Южная зоря”, на 1912 р. показники скоєних у Катеринославі злочинів були такими: дітовбивств – 4, вбивств – 32, самогубств – 77 (41 чоловік та 36 жінок), насильницьких смертей – 154, злочинів проти військової повинності – 23, проти монетного уставу – 25 (24 чоловіка і 1 жінка), проти «питейного устава» – 126 (50 чоловіків і 76 жінок), проти народного здоров’я – 122 (99 чоловіків і 23 жінки), образ честі жінки – 101, розбійництв – 26, пограбувань- 44, великих крадіжок – 380, шахрайств – 12, дрібних крадіжок – 879.⁸² Для порівняння зазначимо, що в цьому перелікові вдвіче більше пограбувань та крадіжок, ніж зафіксовано в усій губернії 1891 р.⁸³

Найпоширенішим злочином були крадіжки – від викрадення великих грошових сум до поцуплення домашньої птиці та носовиків. У пресі міститься цікава спроба порозумітися з людиною, що вчинила крадіжку: “Вора, который обокрал меня восьмого ночью, убедительно прошу выслать мне по почте не  нужные ему документы”.⁸⁴ Друге та третє місце серед найпоширеніших злочинів займали вбивства і заподіянні тілесних ушкоджень.⁸⁵ Постійною турботою поліції була розповсюдженість у місті таємних клубів для гри у карти, підпільного горільчаного виробництва та таємних притонів розпусти. Як нарікала газета “Несмотря на меры, предпринимаемые полицией против тайных притонов, последние у нас не переводятся, и содержатели их прибегают к всевозможным ухищрениям, чтобы ускользнуть от бдительности полиции. И надобно заметить, что они превосходно успевают и попадаются лишь благодаря «случайностям», кстати сказать, весьма редким, так как притоны ничем не выделяются от обычного типа обывательских квартир».⁸⁶ Таємні притони розпусти поповнювалися за рахунок жінок, що приходили до міста у пошуках кращої долі, а зрештою опинялися перед дилемою: “либо помирать с голоду где-нибудь в лачуге, нанятой на Чечелевке за последние гроши, либо махнуть на все рукой и послушаться советов разных факторш и комиссионеров гостиниц».⁸⁷ Нестатки та злиденність, небажання обтяжувати своє життя дитиною (особливо позашлюбною) спонукали бідних мешканців міста залишати дітей напризволяще. Газети рясніють наріканнями на кшталт: «Подкидывание детей начинает принимать у нас эпидемический характер. Не проходит и суток без того, чтобы в разных частях города не были обнаружены подкидыши, по преимуществу девочки. Так, в течение истекшей недели найдено пять мальчиков и девять девочек».⁸⁸

Прогулянки нічним Катеринославом кінця ХІХ – початку ХХ ст. не були цілком безпечним явищем. Перехожі не були застраховані від нападу хуліганів навіть на центральній вулиці міста.⁸⁹ Місцева преса сповнена нарікань на розмах нападів: «За последнее время в Екатеринославе усилились проявления самого бесшабашного хулиганства. Не проходит и дня, чтобы полицейская хроника не отмечала какой-нибудь выходки со стороны «развлекающейся молодежи»;⁹⁰ «С наступлением осеннего и зимнего времени случаи хулиганских озорничеств, краж и грабежей в Екатеринославе не только не прекращаются, а напротив, значительно возростают».⁹¹ Далі йде опис випробувань та небезпек, на які може наразитися людина, йдучи увечорі з театру: «Раньше чем вы успеете достичь своей обители, вы рискуете на каждом шагу разбить себе голову, вывихнуть ногу, благодаря чудным тротуарам и кромешной тьме, царящей у нас ночью… Помимо такой перспективы, вы еще рискуете быть избитым и раздетым донага. А если при нападении на вас, в глубокой ночной тишине и темноте, вы вздумаете прорезать воздух криком о помощи, то вас могут и ножем пырнуть».⁹²

Нагляд за порядком у місті був справою місцевого поліційного управління, що нараховувало у 1912 р. 310 співробітників. На одного поліцейського у Катеринославі припадало 688 мешканців (у той самий час у Москві – 245, у Лондоні – 322, у Берліні – 415, у Відні – 416).⁹³ В організаційному плані поліція поділялася на п’ять частин відповідно до адміністративного поділу міста. Утримувалася поліція за рахунок міста, для чого ще з кінця XVIII ст. з купецтва і міщан стягувалися так звані “поліцейські суми”. Обсяги її фінансування визначала Міська Дума і така фінансова залежність органу, що мав підтримувати лад, від місцевої влади не сприяла ефективності його роботи. Як відзначала газета: “Мы видим, что полиция у нас совершенно устранилась от поддержания внешнего городского благоустройства. Это её прямая обязанность, но здесь ей пришлось бы прийти в столкновение с домовладельцами, от которых, как гласных Думы, и зависит ассигнирование средств на содержание полиции».⁹⁴

Місто як втілення нездійснених сподівань та гіркого розчарування багатьох штовхало до останнього жесту відчаю – самогубства. Крива самогубств серед мешканців міста кінця ХІХ- початку ХХ ст. невпинно повзе догори: у 1891 р. звели рахунки з життям 19 осіб (14 чоловіків і 5 жінок),⁹⁶ у 1912 р. – 77 (41 чоловік і 36 жінок) . Майже щодня газети міста повідомляли про спробу самогубства – що спричинила смерть або таку, що завершилася порятунком. У 1909 р. за спробу суїциду було засуджено 80 осіб (46 чоловіків і 34 жінки), з них найбільш вразливим виявилися за соціальним станом селяни (40 чоловіків і 21 жінка), а за віковою ознакою – особи з 21 до 30 років (29 чоловіків і 13 жінок).⁹⁷ Хвиля самогубств, особливо серед молоді, викликала громадське занепокоєння: “Мания самоубийства среди юношества принимая с каждым днем все большие и большие размеры, решительно становится общественным недугом. Наши молодые люди исчезают один за другим; они, точно сговорившись по телеграфу, уходят из разных мест на тот свет одновременно… нам нужно беречь молодые силы, которые теперь гибнут в бесцельном отчаянии».⁹⁸ Схильність до цього крайнього розв’язання життєвих проблем навіть стала мішенню для реклами (мабуть, не дуже вдалої, бо більшість осіб, для яких самогубство здавалося порятунком від злиднів, не мали змоги слідувати вміщеній у ній пораді): “Нет больше самоубийств! Лучшими профессорами мира признано, что все самоубийства происходят от ослабления нервной системы”, панацеєю від цього лиха названо щоденне вживання кави “Здоровье”.⁹⁹

Життя у місті, яким був Катеринослав кінця ХІХ – початку ХХ ст. в умовах напливу значної кількості новоприбулих мешканців, що відчували складність адаптації до нових міських умов життя або не знайшли власного міста в міських структурах, залишаючись на узбіччі життя,  створювало умови для проявів девіантної поведінки. Спроби пом’якшити соціальні контрасти і допомогти знедоленим здійснювалися місцевими благодійницькими організаціями (на кшталт Катеринославського благодійницького товариства або Катеринославського товариства опіки над дітьми), проте коло їхньої діяльності та її значення були досить обмеженими.

2.7 Культурне життя міста
Якщо образ промислового Катеринослава не викликає заперечень і сумнівів, то культурне обличчя міста, його роль і значення в культурному житті регіону ще потребують дослідження. Зрозуміло, що потужний економічний розвиток Катеринослава спричинив істотні зміни у культурному житті міста. Проте не до кінця з’ясованими залишаються культурні орієнтири катеринославців зламу століть, ступінь задоволення культурно-освітніх потреб окремих соціальних і національних груп.  

В першу чергу помітні зміни торкнулися сфери освіти. Пореформений період відзначився пожвавленням в освітній сфері. Виробництво потребувало збільшення кількості освічених, принаймні грамотних, людей, і це спонукало до розвитку освіти, в першу чергу початкового ступеня, орієнтованих на широкі верстви населення та спеціалізованих шкіл, що готували фахівців для різних галузей господарства; певна увага почала приділятися і жіночій освіті. Кількість та спрямованість освітніх закладів у місті відбивали економічну роль, яку здобув Катеринослав і регіон з середини 1880-х років.

У 1885 р. тут було зареєстровано вже 42 навчальних заклади,¹⁰⁰  у 1889 р. – 46.¹⁰¹ Серед приватних шкіл і училищ переважали єврейські талмуд-тори і хедери. Вони не потребували державних дотацій і фінансувалися батьками учнів. Якщо на рівні шкільної освіти домінувала етнічна сепарація, то у сфері професійної освіти спостерігалася тенденція до змішування учнів різних етнічних груп.¹⁰² У 1915 р. було зареєстровано вже 180 навчальних закладів,¹⁰³ при цьому приріст їхньої кількості відзначався переважно у 1900 р. Із заснуванням у 1899 р. Гірничого училища Катеринослав як центр промисловості регіону став власником власного навчального закладу вищого рівня. Специфіка прагматичного спрямування освіти у місті багато у чому  визначила і  його культурне обличчя – наявність потужної технічної інтелігенції у поєднанні з несприятливими умовами для гуманітарних спеціальностей (для розвитку яких потрібна наявність класичного університету). Нарікання на обмеженість доступу до нових наукових праць у Катеринославі містяться в листах Василя Біднова: “бажання працювати є, і навіть немало, але Катеринослав не дає умов, які б сприяли науковим студіям, тому і результати нікчемні”.¹⁰⁴

Міський мешканець кінця ХІХ – початку ХХ ст. для задоволення власних інтелектуальних потреб мав різноманітні джерела: користуватися мережею приватних або громадських бібліотек, міг брати участь у діяльності місцевих наукових товариств, читати місцеву пресу, виписувати столичні газети і журнали, відвідувати театр.

Такий новий технічний засіб передачі інформації та нова розвага, як кінематограф, у Катеринославі почав активно утверджуватися з початку ХХ ст. Уявлення про репертуар кінотеатрів можна скласти на підставі численних реклам, уміщених у місцевій пресі, на кшталт: “«Союз смерти» – последний выдающийся гвоздь синематографии. Сильно захватывающая драма из жизни рабочих каменноугольных копей, в картине эффектен грандиозный взрыв шахты и особенно трагичны его последствия»¹⁰⁵ або «боевик сезона «Кровавые слезы или умерла, не простила»- глубокая современная драма из жизни наших дней»¹⁰⁶ та з самих назв запропонованих фільмів: “Дьявольская лестница”, “Муть, или в тисках судьбы”, «Лагерь ужаса», «Сутки в могиле», «Агония любви», «Кровавая помолвка», «Катастрофа на море», «Последнее слово подсудимого», поруч з якими демонструвалися також документальні стрічки і хроніка подій у світі. Кіно на початку ХХ ст. відводилася роль масового мистецтва, рухливі картинки вважали розвагою простолюду. Як відзначалося в одному з фел’єтонів: «В бископе Блица, представляющем из себя огромный караван-сарай, благодаря высокой расценке платы за места, передняя половина – к экрану постоянно забита публикой, как сельдями, а задняя (большая) половина – с дорогими местами – вечно пустует».¹⁰⁷

«Благородная публика» мала віддавати данину своєму захопленню мистецтвом у театрі. До початку ХХ ст. Катеринослав, при кількості населення понад сто п’ятдесят тисяч не мав постійного приміщення театру, гастролюючі трупи влітку виступали в дерев’яних театрах публічних садів або у гімнастичному залі Товариства піклування про дітей. Проте до 1914 р. театральне життя істотно активізувалося. На цей час у місті було вже 8 театральних приміщень.¹⁰⁸ Більшість з них перебувала під управлінням приватних асоціацій і фінансувалася підприємцями. Театральна програма була різнобарвна. Не були рідкістю й благодійницькі вистави, як наприклад постановка української преси “Бурлак” Карпенка-Карого у серпні 1904 р. у виконанні трупи М. К. Садовського.¹⁰⁹  Місцева преса надавала театральним подіям значну увагу, рецензуючи вистави та детально інформуючи читачів про новини театрального життя.  В листопаді 1913 г. була поставлена віршована трагедія Оскара Уайльда «Герцогиня из Падуи» з Ф. Н. Крємнєвою у головній ролі, що неодмінно викликала у місцевій пресі  бурю захоплення.¹¹⁰ Постійної оперної трупи у місті на початку ХХ ст. не було, тож спрагу місцевих любителів цього різновиду мистецтва задовольняли столичні та закордонні оперні трупи, запросити яких до провінційного міста було не так і просто – впродовж двох років з 1910 до 1912 рр. Катеринослав залишався без цього виду мистецтва.¹¹¹ До цього слід додати, що, як у всій Європі, театр сприймався як місто зустрічей для спілкування та знайомства не лише з творами мистецтва, а й з іншими людьми.
 На кінець ХІХ – початок ХХ ст. припадає також піднесення бібліотечної справи міста, поява постійного приміщення історичного музею та створення художнього музею. У 1889 р. відкрита міська громадська бібліотека (після багаторічного перебування залишків губернської бібліотеки у книжковому магазині В. Ульмана¹¹²). На 1910 р. наявні вже п’ять бібліотек113  (одна на 39200 мешканців міста).

Разом із друкованими засобами масової інформації і театрами, важливими засобами комунікації і соціальної інтеграції стають союзи, об’єднання і товариства городян. Виникали різноманітні наукові, благодійницькі, станово-професійні асоціації, сільськогосподарські об’єднання, товариства захисту тварин, товариства вирощування худоби і рослин, товариські спільноти, а також клуби спілкування.¹¹⁴ Останні мали особливе значення як структури соціалізації, завдяки соціальній мішанці спілкування у клубах було інтенсивнішим, ніж у професійно спрямованих організаціях. У 1880- і роки було створено багато об’єднань, більшість з яких існувала до 1914 р.

З організацій, що формували міське науково-інформаційне середовище, можна виокремити мережу наукових товариств різної спрямованості, просвітницькі організації, варто згадати про внесок у цю сферу міського життя земської науково-просвітницької роботи. З міських наукових товариств істотне місце в інтелектуальному житті Катеринослава ХІХ – початку ХХ ст. займали Катеринославське наукове товариство (1901 р.)¹¹⁵  і Катеринославська вчена архівна комісія (1903-1919), зусиллями якої були видані 10 томів “Летописи” комісії.¹¹⁶

Огляд розвитку освіти, театрів, бібліотек, місцевих товариств засвідчує безумовний прогрес культурного розвитку міста. Проте чи значну частину мешканців міста заторкнуло це культурне піднесення? Певне уявлення про загальний культурний рівень міста дає характеристика сучасниками побутової культури. Тут стикаємося з відсутністю будь-якої компліментарності – Катеринослав зламу століть постає як місто, рівень побутової культури якого залишає бажати значно кращого. Звичаї мешканців нерідко ставали приводом для фельєтонів. Так, один з таких творів, починаючи з тези про те, що: “О том, что Екатеринослав отчаянно неблагоустроен и что со всех пор его многострадального тела так и сочится грязь, мерзость и абсолютное игнорирование интересов населения – об этом слишком хорошо всем и каждому в Екатеринославе известно”, перелічує «дивацтва» суто катеринославські, такі як грубість і нечемність (ніхто у трамваї не поступиться дамі місцем, а радше з неї кепкуватиме, у крамницях продавці поводяться відверто нахабно, у театрі проштовхнутися до гардеробу без сварки неможливо і т.і.), саркастично завершуючи:   «Ха-а-роший город, - не так давно говорил некто, уезжая из Екатеринослава. – замечательный город! Только… гм… грязный город, отвратительный город, халатный город».¹¹⁷

Подібні песимістичні настрої місто викликало і в багатьох новоприбулих до нього. Перші враження Д. Дорошенка також містять контраст між зовнішніми цивілізаційними надбаннями і повсякденною культурою поведінки: “...якась дивна мішанина прикмет великоміської культури – електричне світло, трамвай, кав’ярні і т.ін., і поруч – провінційна неохайність, сміття, бруд...”.¹¹⁸ Наведена цитата наштовхує на дуже цікаве запитання, яке потребує подальшого вивчення – про зв’язок технічних нововведень і поступу матеріальної культури з ментальними перетвореннями. Якою мірою і чи встигали перетворення повсякденного життя за швидким технічним прогресом? Видається, що можливості, надані великим містом: ходити до театрів, ресторанів, кінематографу, відвідувати улюбленого перукаря, відвідувати бібліотеки і навчальні заклади або просто прогулюватися проспектом у новому одязі, купленому у престижному магазині, сприяли формуванню городянина нового типу, і мешканці Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ ст. потрапили під вплив процесу його формування. Але ступінь цього впливу ще залишається питанням недослідженим.

2.8 Катеринослав зламу століть і динаміка урбаністичних символів
Наприкінці ХІХ ст. зміни у місті стають очевидними і спонукають їхніх свідків до осмислення витоків та значення нових явищ. Особливою спонукою озирнутися та оцінити минулі і прийдешні здобутки стало святкування 100-річного ювілею міста у 1887 році. Матеріали, що з’явилися з приводу цієї урочистості, містять вказівку на побутування міського культурного міфу, що заслуговує на особливу увагу. Це міф про виняткове, зафіксоване ще при закладанні міста призначення Катеринослава,  що не було реалізоване через низку несприятливих обставин, проте не забулося і лише чекає на втілення. Міф великих столичних намірів Катерини ІІ акумулював сподівання і очікування змін на краще. Бурхливий розвиток міста кінця ХІХ ст.. сприймався як запізніла і можливо дещо видозмінена реалізація задумів засновників міста, як доказ того, що місто не було від самого початку “потёмкинской деревней»: Катеринослав «с самой колыбели предназначался уже для высоких государственных целей»¹¹⁹  і «не забыл предназначенной ему при освоении роли».¹²⁰ І хоча із запланованого “Південного Петербургу” на межі ХІХ – ХХ ст. Катеринослав в очах сучасників набуває значення “Нової Америки”,¹²¹ швидкі темпи розвитку і нові досягнення сприймаютья міськими елітами не як розрив з попередньою традицією, а як щось очікуване і заплановане.

Перетворення Катеринослава із незначного адміністративного центру на потужний промисловий осередок, розпочате з 80-х років ХІХ ст., торкнулося усіх сфер міського життя, спричинивши до його якісних змін. За нетривалий термін відбувається гідне подиву переродження міста (здається, що з допромисловим Катеринославом нове місто сполучає хіба що губернський статус), усвідомлене самим сучасниками як переломний етап.

Динаміка розвитку Катеринослава нагадує типову схему розвитку промислового міста. Визначальними факторами зміни міського середовища стали приплив населення та розвиток великих промислових підприємств. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став часом появи у місті цивілізаційних надбань, якими могло похвалитися далеко не кожне місто держави: трамваю, електричного освітлення, телефонів, водогону. Водночас Катеринослав стикається з проблемами, раніше йому маловідомими: перенаселенням, незадовільною санітарною ситуацією, зростанням злочинності. Він стає містом більших можливостей та життєвого успіху, але водночас його мешканці стикаються з проблемою адаптації до життя у промисловому центрі.

Змінюється зовнішній вигляд Катеринослава. Поруч зі старим містом, що завдяки зростанню міських прибутків зазнало облаштування, сформувалися робітничі поселення, життя у яких не було міським у повному розумінні цього слова. Соціальний простір міста розділено на центр та околиці за ознакою соціального статусу і заможності.

За стрімким економічним розвитком міста не встигали заходи місцевої влади з реорганізації міського управління і комунального господарства та культурна сфера. При статусі промислового гіганта Катеринослав на початку ХХ ст. залишався інтелектуальною провінцією, яка, при наявності значної технічної інтелігенції, в інтелектуальному плані не могла конкурувати з містами з тривалою традицією існування університетських осередків.

Розгляд перетворень міського середовища Катеринослава межі ХІХ –  ХХ ст. дозволяє говорити про набуття містом в цей період ознак модерності. Водночас можна припустити, що модернізація тут, як і в решті Російської імперії, була обмеженою за соціально-майновою ознакою, бо заторкнула здебільшого привілейовані заможні верстви, щоправда, показавши свій негативний бік насамперед нижчим соціальним прошаркам. Важко простежити, як далеко вона пройшла циклом поетапних перетворень : “матеріальна культура – побут – духовна культура – менталітет”, але з характеристик сучасників видається, що інтегрування нововведень до побутових практик широких прошарків було ще попереду.

1. 1. Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть. Дніпропетровськ, 2001. С. 21.
   2. Лазебник В. Население города Екатеринослава (1776-1917 гг.) // Грані. 2001. № 2. С. 8.
   3. Там само. С. 9.
   4. Дніпропетровськ: минуле і сучасне / А. Фоменко, М. Чабан, В. Лазебник, Г. Лізавенко, І. Голуб. Дніпропетровськ, 2001. С. 432.
   5. Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. Екатеринослав, 1912. С. 644.
   6. Быстряков А. Г. Евреи Екатеринослава-Днепропетровска (ХVIII-нач. ХХ вв.). Днепропетровск, 2001. С. 27.
   7. Там само.
   8. Яворницкий Д. И. История города Екатеринослава. Днепропетровск, 1996. С. 139.
   9. Мазепа І. Україні в огні й бурі революції. К., 2003. С. 35.
   10. Матушевський Ф. Листи з дороги // Чабан М. У старому Катеринославі... С. 46-47.
   11. Юноша В. (Єфремов П.) Сила стихії  (З вражень подорожнього) // Чабан М. У старому Катеринославі... С. 105.
   12. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 рр.). К., 2007. С. 146, 169.
   13. Див.: Чабан М. П. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905 – 1921): Біобібліографічний словник. Дніпропетровськ, 2002.
   14. Щеголев С. Современное украинство: Его происхождение, рост и задачи. К., 1914. С. 59; Порівн. з пізнішою вказівкою Василя Біднова у листах до Івана Крип’якевича на те, що Яворницький волів унікати самого вживання слова “український”. Див.: Центральний державний історичний архів України у Львові. Ф. 357. Оп.1. Спр. 16. Листи В. Біднова до І. Крип’якевича. Арк. 11. Співставлення цих двох свідчень дозволяє на конкретному прикладі – діяльності катеринославської “Просвіти” – побачити, що питання етнічної ідентифікації діячів початку століття є досить складним, а сама ця ідентифікація не тяжіла до чіткості та однозначності, хоча і могла так сприйматися стороннім спостерігачем (у данному випадку С. Щьоголєвим).
   15. Там само. С. 93.
   16. Екатеринославский юбилейный листок. 1787. 9 мая 1887. С. 15.
   17. Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. Екатеринослав, 1912. С. 655.
   18. Бобылева С. Й. Немецкое и меннонитское население Екатеринослава-Днепропетровска. Его вклад в социо-культурное и экономическое развитие города (XVIII в. – 30 гг. ХХ в.) // Грані. 2003. №1. С. 25.
   19. Лазебник В. Население города Екатеринослава ... С. 6.
   20. Линднер Р. Превращение из «Южного Петербурга» в город предпринимателей: Екатеринослав и динамика символов // Гуманітарний журнал. 2001. № 3 – 4. С. 41.
   21. Там само.
   22. Дніпропетровськ: Віхи історії / Ред. А. Г. Болебрух. Дніпропетровськ, 2001. С. 88.
   23. Туган-Барановский М. Русская фабрика.  М.-Л., 1934. С. 262.
   24. По Екатерининской железной дороге. Екатеринослав, 1903. Вып.1: Введение и часть первая. С. 142-143.
   25. Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе. С. 6.
   26. Радецкий И. М. Екатеринославская выставка (письмо в редакцию) // Южная зоря. 20 августа 1910.  № 1272. С. 3.
   27. Хоскинг Дж. Россия: народ и империя. Смоленск, 2000. С. 261.
   28. Смета доходов и расходов г.Екатеринослава на 1912 г. Екатеринослав, 1912.
   29. Там  само. С. 48.
   30. Машуков В. Воспоминания о городе Екатеринославе (1887 – 1910). Екатеринослав, 1910. С. 37.
   31. Фадеев М. А. Воспоминания, 1790-1867. Одесса, 1897. С. 42.
   32. Журнал заседания 7 марта 1885 г. // Журналы  Екатеринославской городской Думы январь-апрель 1885 г.  Екатеринослав, 1885. С. 75.
   33. Рындовский Н. Письмо в редакцию // Екатеринославский юбилейный листок 1787.  9 мая 1887. С. 40.
   34. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Ф. 5. Оп. 1. Спр. 611. Описание Екатеринослава и Екатеринославского уезда, составленное екатеринославским губенатором. Арк. 297.
   35. Днепропетровск: Архит.- ист. очерк. К., 1985. С. 35.
   36. Дніпропетровськ: Віхи історії… С. 103.
   37. Днепропетровск: Архит.- ист. очерк. С. 39.
   38. Известия Екатеринославского Городского Общественного Управления. 15 октября 1908. С. 71.
   39. Шатров М. Город на трех холмах. Днепропетровск, 1969. С. 320.
   40. Журнал заседания 7 марта 1890 г. // Журнал Екатеринославской городской Думы январь-апрель 1890 г. Екатеринослав, 1890. С. 57.
   41. Там само. С. 57-59.
   42. Памятная книжка и адрес-календарь на 1901 г.  Екатеринослав, 1900. С. 176.
   43. Там само. С. 176.
   44. Известия Екатеринославского городского общественного управления. 1 ноября 1913 (№ 21). С. 1525.
   45. Местная жизнь // Русская правда.  6 апреля 1911.  № 1235. С. 2.
   46. Местные обыватели Море грязи // Русская правда. 16 декабря 1912. № 1783.  С. 3.
   47. Лазебник В. Из истории уличных фонарей. К столетию электрического освещения и иллюминации в Днепропетровске // Наше місто. 1996. 17 вересня. С. 3.
   48. Машуков В. Воспоминания о городе Екатеринославе (1887 – 1910). С. 56.
   49. Лазебник В. Из истории уличных фонарей... С. 3.
   50. Лубенский М. Центр и окраины // Русская правда. 15 ноября 1912. № 1759. С. 3.
   51. Город и обыватели // Русская правда. 11 ноября 1912. № 1783. С. 3.
   52. Магнич Л. Екатеринославский словарь // Южная зоря. 23 февраля 1913. № 2008. С. 3.
   53. Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.  С. 648.
   54. По Екатерининской железной дороге.  С. 164-165.
   55. Южно-русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка… С. 648.
   56. Там само. С. 648.
   57. Санитарное состояние города // Южная зоря. 13 июня 1910 . № 1216. С. 4.
   58. Хроника // Приднепровский край. 3 (16) марта 1915 г. № 5416.  С. 4.
   59. Матушевський Ф. Листи з дороги // Чабан М. У старому Катеринославі. (1905-1920 рр.). С. 37-38.
   60. Из отчета исполнительной комисси Городской думы о сооружении нового водопровода в Екатеринославе // Днепропетровску 200 лет. 1776-1976: Сб. док. и мат. К., 1976. С. 97.
   61. Местная жизнь // Русская Правда.  9 апреля 1911. № 1288. С. 3.
   62. Ходатайство окраинцев // Русская Правда. 12 мая 1911. № 1313. С. 4.
   63. Журнал заседания 24 января 1879 г. // Журналы заседаний Екатеринославской городской Думы январь-февраль 1879 г. Екатеринослав, 1879. С. 4.
   64. Журнал заседания 6 февраля 1879 г. // Журналы заседаний... С. 14.
   65. Обзор Екатеринославской губернии за 1891 р. Екатеринослав, 1892. С. 80, 82.
   66. Екатеринославская губерния. Памятная книжка и адрес-календарь на 1900 г. Екатеринослав,  1900. Приложение. С. 75
   67. Календарь-ежегодник “Приднепровье” на 1910 г. Екатеринослав, 1909. С. 362-365.
   68. Лазебник В. Население города Екатеринослава (1776-1917 гг.) // Грані. 2001. № 2. С. 6.
   69. Южная зоря. 20 августа 1910. № 1272. С. 6.
   70. Русская правда. 5 апреля 1911. № 1284. С. 1.
   71. Календарь-ежегодник “Приднепровье” на 1910 г. Екатеринослав, 1909. С. 67.
   72. Современное состояние Екатеринослава // Весь Екатеринослав за 1911 г. Л. И. Сатановского. Екатеринослав,  1911. С. 76.
   73. Біля витоків катеринославської преси // Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії 1838-1917) рр.): Список / Укл. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко, О. Д. Школьна. Львів-Київ, 1995. С. 6.
   74. Современное состояние Екатеринослава // Весь Екатеринослав.Справочная книга Л. И. Сатановского. С. 113.
   75. Журнал заседания 5 февраля 1890 г. // Журнал Екатеринославской городской Думы январь-апрель 1890 г. Екатеринослав, 1890. С. 20.
   76. Машуков В. Воспоминания о городе Екатеринославе (1887 – 1910). С. 51.
   77. Днепропетровску 200 лет. 1776 - 1976: Сб. док. и мат… С. 51.
   78. Машуков В. Воспоминания о городе Екатеринославе (1887-1910)... С. 53.
   79. Ходатайство окраинцев // Русская правда. 11 мая 1911. № 1312. С. 5.
   80. Машуков В. Воспоминания о городе Екатеринославе (1887 – 1910)... С. 53.
   81. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (ХVІІІ – начало ХХ в.). СПб, 1999.  Т. 2. C. 85.
   82. Местная жизнь // Южная зоря.  9 марта 1913. № 2020. С. 3.
   83. Обзор Екатеринославской губернии за 1891 г. Екатеринослав, 1892. Додаток № 16.
   84. Приднепровский край. 10  марта 1915. № 5423. С. 3
   85. Яковець Н. М. Злочинність у Катеринославі наприкінці ХІХ ст. за матеріалами “Обзоров Екатеринославской губернии”// Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Дніпропетровськ, 2001. С. 131.
   86. Тайный притон // Русская правда. 4 мая 1911. № 1307. С. 3.
   87. [Степной] Из записной книжки // Русская правда. 6 октября 1912. № 1723. С. 3.
   88. Местная жизнь // Русская правда. 1 апреля 1911.  №  1281. С. 4.
   89. Русская правда. 19 мая 1911. № 1319. С. 3.
   90. Местная жизнь // Русская правда. 4 мая 1911. № 1307. С. 3.
   91. [Кандид] Наброски //  Русская правда. 25 ноября 1912.  № 1766. С. 3.
   92. Там само. С. 3.
   93. Лазебник В. Місто і поліція // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Дніпропетровськ, 2001. С. 459.
   94. [Горожанин] Город и полиция // Русская правда. 2 октября 1912. № 1741. С. 3.
   95. Обзор Екатеринославской губернии за 1891 г. Екатеринослав, 1892. С. 92.
   96. Местная жизнь // Южная зоря.  9 марта 1913.  № 2020.  С. 3.
   97. Обзор Екатеринославской губернии за 1909 р. Екатеринослав, 1910. С. 62-63.
   98. [Порядинский] Оторванность от жизни // Русская правда. 15 мая 1911. № 1315. С. 3.
   99. Южная зоря. 21 февраля 1913. № 2006. С. 5.
   100. Обзор Екатеринославской губернии за 1885 г. Екатеринослав, 1886.  С. 42.
   101. Обзор Екатеринославской губернии за 1889 г.  Екатеринослав, 1890. Ведомость №13.
   102. Там само. Ведомость №13.
   103. Дніпропетровськ: віхи історії... С. 105.
   104. Цит. за: Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. К., 1993. С. 520.
   105. Русская правда.  9 декабря 1912.  № 1777.  С. 1.
   106. Русская правда. 21 октября 1912. № 1738. С.1.
   107. [Кандид] Наброски // Русская правда. 9 декабря 1912. № 1777. С. 3.
   108. Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть / В. Лазебник, Л. Пашук, В. Платонов, В. Клименко. Дніпропетровськ, 2001. С. 28.
   109. Дніпропетровськ: минуле і сучасне / А. Фоменко, М. Чабан, В. Лазебник, Г. Лізавенко, І. Голуб. Дніпропетровськ, 2001. С. 330.
   110. Южная заря. 24 апреля 1912. № 2229. С. 1.
   111. Утешева Г. В. Опера в Екатеринославе в начале ХХ века // Історія і культура Подніпров’я. Дніпропетровськ, 1998. С. 97.
   112. Баллин К вопросу об учреждении публичной библиотеки в Екатеринославе // Екатеринославский юбилейный листок.  9 мая 1787. 1887. С. 113
   113. Набиркин Н. А. Сведения об историческом развитии г.Екатеринослава. Екатеринослав, 1910. С. 17.
   114. Переліки наявних у місті організацій та об’єднань вміщували у календарях-щорічниках “Приднепровье”, перегляд яких засвідчує, що панівними типами організацій були об’єдання соціального спрямування (товариства взаємодопомоги та благодійницькі), освітні і клуби за інтересами. Див., наприклад: Календарь-ежегодник “Приднепровье” за 1910 г. / Под. ред. А. Г. Авчинникова. Екатеринослав, 1909. С. 376-382.
   115. Див.: Голуб І. Виникнення та перші кроки Катеринославського наукового товариства // Борисфен. 1996. № 5. С. 8-10.
   116. Див.:  Журба О. І., Абросимова С. В. Археографічна діяльність Катеринославської ученої архівної комісії // Український Археографічний Щорічник. К., 1992. С. 34-46.; Журба О. І., Абросимова С. В. Едиційна археографія в Україні у ХІХ-ХХ ст.: плани, проекти, програми видань. Катеринославська учена архівна комісія (1903-1919) // Дніпропетровський історико-краєзнавчий збірник. 2001. Вип. 2. С. 430-452.
   117. [Степной] Из записной книжки // Русская правда. 30 ноября 1912.  № 1770. С. 3.
   118. Цит. за: Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Уп. С. В. Ульяновська, В. І. Ульяновський. К., 1993.С. 529.
   119. Екатеринославский юбилейный листок. 1787. 9 мая 1887. №11. С. 131.
   120. Памятная книжка и адрес-календарь на 1900 г. Екатеринослав, 1900. С. 227.
   121. Линднер Р. Превращение из «Южного Петербурга» в город предпринимателей: Екатеринослав и динамика символов // Гуманітарний журнал. 2001. № 3-4. С. 41.