У Харківському історико-філологічному товаристві існує чудова традиція. Щороку його лютневе засідання присвячується презентації наукового і навчально-методичного доробку членів ХІФТ-у за останній рік (а саме – їх монографій, статей, підручників, перекладів тощо.). З 2008 р. лютневі засідання Товариства проходять у харківській Книгарні Є (вул. Сумська 3), що надає цьому заходові додаткової публічності і суспільного резонансу. Не став винятком і цьогорічний останній зимовий місяць. 24 лютого усі члени ХІФТ-у (окрім тих, які перебували у відрядженнях, шукаючи матеріали для своїх нових наукових праць) зібралися у затишному приміщенні Книгарні Є, прагнучи розповісти - один одному і іншим численним представникам культурної громадськості міста - про результати своєї творчої діяльності впродовж 2015 р.

Вузький формат авторської колонки на жаль не дозволяє детально розповісти про кожну з тих численних праць, які 24 лютого 2016 р. були представлені на розсуд гостям Книгарні Є. Саме тому я спробую сконцентруватися на аналізі найбільш цікавих творчих здобутках членів ХІФТ-у, надаючи природню перевагу – з огляду на тематичний профіль сайту historians.in.ua – працям історичного характеру (це втім жодним чином не применшує решту робіт, повний перелік яких можна знайти на сайті Товариства - www.hi-phi.org.ua)

Засідання за традицією відкрив голова ХІФТ-у Ігор Михайлин, який стисло ознайомив гостей нашого заходу із історією Товариства (як дореволюційної, так і новітньої доби). Після цього власне й стартувала сама презентація робіт членів ХІФТ-у.

Сергій Валентинович Вакуленко

Насамперед слово взяв науковий секретар Товариства Сергій Вакуленко, який охарактеризував 15-й том “Збірника Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія”. Переважна більшість його матеріалів пов’язана із життям і творчою діяльністю почесного члена Товариства – Юрія Шевельова. Особливий інтерес викликає листування цього всесвітньо відомого славіста-мовознавця із подружжям Муромцевих (1990–2000 рр.). Цей комплекс джерел не лише містить у собі чимало цінної інформації про коло професійних інтересів респондентів, але й слугує своєрідним дзеркалом харківського культурного середовища 1990-х рр. з його життєвими цінностями, пріоритетами та проблемами. Не менш цікавою вийшла розповідь С. Вакуленка про перипетії появи української версії монографії Тері Мартіна “Імперія національного вирівнювання. Нації та націоналізм у Радянському Союзі (1923—1939 роки)”. Як стверджує науковий секретар ХІФТ-у, він завершив роботу над перекладом цієї праці ще в 2006 р., але опублікувати її вдалося лише у 2013 р. Причиною зволікання стали різні підходи перекладача і видавництва “Критика” до транслітерації прізвищ (включно із Мартін/Мартин) та розбіжності між ними у перекладі низки термінів (зрештою обом сторонам так і не вдалося досягнути повного консенсусу).

Володимир Маслійчук

Володимир Маслійчук – відомий дослідник історії Слобожанщини XVII - XVIII ст. – не лише розповів про обставини створення і зміст праці “Deutsche Kharkov”, але водночас вдався до глибоких рефлексій щодо її предмету і ступеню його відображення у дотеперішній українській історіографії. Ініціатором появи цього цікавого видання стало Почесне консульство ФРН у Харкові, а фінансові витрати взяло на себе Генеральне консульство ФРН у Донецьку (нині його резиденцією слугує Дніпропетровськ). Як зауважив В. Маслійчука, влітку 2015 р. до нього звернулася Почесний консул ФРН у Харкові пані Тетяна Гавриш з пропозицією у стислі терміни (за два місяці) написати нарис історії німецької громади міста. Оскільки для пана Володимира не звично було писати російською мовою і він подекуди зовсім не орієнтувався у "харківських історіях" початку ХХ ст., до проекту також було залучено (як редактора і співавтора) відомого харківського журналіста та краєзнавця Філіпа Диканя. Ще одним автором цієї колективної праці став Максим Розенфельд. “Deutsche Kharkov” містить у собі величезний обсяг біографічного матеріалу. Але він – як підкреслив В.Маслійчук - лише частково відображає ту важливу роль, котру відіграла німецька громада у житті нашого міста. З кінця XVIII ст. це була третя за чисельністю етнічна група мешканців Харкова, яка збагатила його історію такими яскравими особистостями як Майк Йогансен, Юрій Шевельов, Максиміліан Гельферих, Матвій Манізер та ін. Кожен із них безумовно вартий спеціального глибокого дослідження. Загалом, як зазначив В.Маслійчук, біографічне поле цієї книги формувалося під впливом діяльності Топонімічної комісії Харківської міської ради. Автор прагнув чітко зважити внесок кожного відомого німця-харків’янина в історію міста і України, розмірковуючи над тим, чи варто відображати його прізвище у нових назвах вулиць, провулків, площ тощо.

Сергій Сєряков

Будучи членом ХІФТ-у, я також ознайомив колег і усіх небайдужих із своїм творчим доробком за минулий рік. Хоча в індексі моїх робіт значилися переклади двох книг - Томаша Стриєка (“Невловні категорії: нариси про гуманітаристику, історію і політику в сучасних Україні, Польщі та Росії ”) і Маріуша Машкевича (“Cхідна польська політика у ХХ – на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації ”) - я зосередився насамперед на аналізі невеличкої статті “Ґенеза історичного світогляду о. Станіслава Заленського (у період до 1872 р.)”, яка була опублікована у щорічнику “Історія релігій в Україні”. Постать цього єзуїта, який вважається найбільш плідним дослідником історії Товариства Ісуса в Речі Посполитій, на жаль раніше не привертала уваги вітчизняних і іноземних науковців. Хоча для цього існують вкрай сприятливі умови. Адже о. Станіслав залишив величезний комплекс особових матеріалів, які віддзеркалюють не лише його життєвий і творчий шлях, але й певною мірою передають дух епохи, а також - розкривають панораму життя тих середовищ, з якими був пов'язаний цей польський єзуїт-історик. Спираючись на подібні документи (і насамперед на автобіографію о. Станіслава Заленського, написану у досить оригінальній формі - автонекрологу) я спробував дослідити процес пробудження історичної свідомості цього польського єзуїта (під впливом Січневого повстання 1863-1864 рр.) і з’ясувати, чому його інтерес до минулого врешті-решт знайшов конкретне річище - дослідження історії Товариства Ісуса. Водночас певну увагу у своїй доповіді я також приділив вищезгаданій праці Маріуша Машкевича, повноцінна презентація якої (за участі автора) відбулася 23-24 березня у Києві і Харкові.

Андрій Домановський

Фахівець з історії Візантії Андрій Домановський презентував наукове видання “Візантійська мозаїка”. До нього увійшли тексти низки публічних лекцій, які були прочитані в рамках Елліно-візантійського лекторія при Свято-Пантелеймонівському храмі у Харкові. Більш детально знаний харківський візантіїст природно зупинився на власній лекції, яка відбулася 13 листопада 2013 р. В ній А. Домановський спробував провести паралелі між подіями Помаранчевої революції 2004 р. і візантійським повстанням “Ніка” (532 р.). Це знайшло відбиток як у темі доповіді (“Майдан” по-візантійськи”: боротьба циркових партій і “Ніка!” столичного іподрома”), так і в її змісті (і насамперед – у преамбулі). Подібний концептуальний підхід виглядає цілком виправданим. Адже, як наголосив доповідач, масові акції протесту в Україні восени 2004 р. (так само як і “кольорова” революції у 2000 р. в Сербії і революція «троянд» у листопаді 2003 р. Грузії) не можна пов’язувати лише із абстрактними процесами формування громадянського суспільства і політичних націй. В даному випадку скоріше варто говорити про цивілізаційну спадщину Візантії, а саме - іманентне народне прагнення до правди і справедливості. Ця риса політичної культури, на думку А.Домановського, є властивою усім суспільствам, закоріненим у візантійський культурний простір (а саме - сербському, грузинському, українському тощо.).

Василь Саган детально розповів про перекладену ним книгу-інтерв’ю Лешека Бальцеровича “Треба боротися”. На думку перекладача, вона по суті є діалогом, який батько польського економічного дива веде із читачами, оповідаючи про себе, Польщу і світ. Чимало місця в цій праці посідає не лише аналіз Л.Бальцеровичем минулого нашого західного сусіда (яке розглядається крізь призму його біографії і особистого життєвого досвіду), але й подальших перспектив розвитку Польщі. На думку знаного економіста, його батьківщина зможе наздогнати країни Західної Європи у кращому випадку лише за двадцять років. І то лише у тому разі, якщо буде існувати ефективна держава. Остання ж своєю чергою є можливою тільки за умови, якщо функціонуватиме сильна система громадського контролю. Певне місце у цьому контексті Бальцерович також приділяє аналізові українських реалій. Він зауважує, що на початку 1990-х рр. Україна і Польща мали приблизно однакові економічні потенціали. Але в нашому випадку не було створено дієвої держави і системи громадського контролю над нею. Тому власно маємо нині те, що маємо – рівень життя в Україні складає приблизно лише 30% від польського.

Професор, голова ХІФТ Ігор Леонідович Михайлин

Наприкінці засідання голова Товариства – Ігор Михайлин – розповів про низку своїх наукових праць. Насамперед він згадав про передмову до сьомої книги Володимира Брюггена (Автобіографічний роман в афоризмах // Брюгген Владимир. Седьмая книга. Блокноты 2010—2014. — Харків: Майдан, 2015. — С. 4–14). Його поява була спровокована якраз таки рецензією І.Михайлина на попередню книгу цієї серії. Вона здалася автору настільки сентиментальною, що він відмовився від своїх попередніх намірів не писати сьому книгу. Досить багато часу доповідач приділив своїй передмові до роману Ганни Ткаченко (Здається, краще померти, ніж усе це пережити // Ткаченко Ганна. Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Роман. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. — С. 5–6). Особлива увага до неї була викликана неординарністю самої авторки. Рідко коли можна зустріти творчу особистість, яка більшу частину життя приховує свій талант і, лише вийшовши на пенсію, починає активно займатися літературною діяльністю. Саме до когорти таких людей належить мешканка Краснограда Г. Ткаченко, яка, за влучним висловом голови Товариства, все попереднє своє життя “кувала у собі талант”. Як це не прикро, але передмова вийшла вкрай лаконічною. Це було зроблено на вимогу видавництва “Клуб Сімейного Дозвілля”, яке обмежує подібні тексти 3 тис. друкованих знаків. Варто також відмітити, що представлена книга є лише першою частиною тетралогії. А отже на нас чекатимуть нові результати творчої активності Г. Ткаченко, а разом з ними – сподіваюся – і нові рецензії Ігоря Михайлина.

Підсумовуючи, варто ще раз визнати подібний формат діяльності Товариства досить ефективним. Презентація книги – це завжди вінець тривалої та кропіткої роботи, яка складає важливий елемент життя кожного науковця. Це можливість ознайомити з результатами своєї творчості усіх небайдужих до неї осіб, вислухати змістовні питання і зауваження, які зрештою можуть стати імпульсом до нових досліджень та наукових досягнень. Втім презентація творів членів ХІФТ-у – це не лише своєрідний індикатор ступеню успішності їх особистої творчої діяльності. Такі заходи також вповні розкривають роль Товариства у науковому житті міста і України в цілому. Численні презентовані книжки, цікаві розповіді про них і жваве обговорення дозволяють з оптимізмом дивитися у майбутнє ХІФТ-а і очікувати від його членів ще більших звершень.

Сергій Сєряков – кандидат історичних наук, доцент Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, член Харківського історико-філологічного товариства. Автор 55 наукових і науково-методичних праць. Перекладач монографії Войцеха Вжосека “Історія-Культура-Метафора. Повстання некласичної історіографії. Про історичне мислення” (Київ, 2012), Томаша Стриєка “Невловні категорії. Нариси про гуманітаристику, історію і політику в сучасних Україні, Польщі та Росії” (Київ, 2015). Перекладач і науковий редактор монографії Маріуша Машкевича “Східна польська політика у ХХ – на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації” (Київ, 2015). Сфера наукових зацікавлень: історія католицької церкви, історія освіти у Центрально-Східній Європі періоду бароко, польська історіографія Товариства Ісуса.