(Відповідь на статтю члена-кореспондента НАПН України, доктора педагогічних наук, професора, завідувачки лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН України, члена робочої групи Міносвіти О. Пометун "Історія однієї фальсифікації", "Українська правда", 07.02.2013)

Неабияку цікавість викликала стаття О. Пометун "Історія однієї фальсифікації" в "Українській правді" від 07 лютого 2013 року. Обміркування поданої інформації спонукало автора взятися за перо і викласти свої міркування з цього приводу. Одразу погоджуємося з думкою авторки статті про те, що перипетії з історією в сучасній Україні гідні глибокого соціологічного, політологічного та філософського дослідження. На нашу думку, ще б і психологічне дослідження не завадило. Не претендуючи на вичерпність нашої розвідки, спробуємо проаналізувати діяльність п. Пометун у написанні навчальних програм з історії для учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Як стверджує п. Пометун в своїй статті "Історія однієї фальсифікації" ("Українська правда", 07.02.2013), "покращувателями" історії виступають містичні сили, за якими доволі явно проглядається Український центр оцінювання якості освіти в особі його директорки І. Зайцевої. Не беремося грати роль третейського судді у цій суперечці, натомість звернемося до аналізу змін у навчальних програмах з історії для загальноосвітньої школи, які розроблювались під безпосереднім керівництвом п. Пометун.

Нагадаємо читачам, що в новій навчальній програмі для 5-го класу (2012 р.) порівняно з редакцією 2004 р. зникли Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших творців української нації. Уточнімо, навчальні програми складаються з двох частин: 1) зміст навчального матеріалу; 2) державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки. Слід особливо наголосити на тій обставині, що в навчальній програмі від 2012 р. згадані історичні постаті відсутні як у першій, так і у другій частині програми. Для унаочнення наведемо порівняльну таблицю змісту матеріалу двох навчальних програм.

Неважко помітити, що нова програма з історії для 5-го класу дуже ущільнена: замість п’ятьох тем - лише три розділи. Кількість годин залишилася без змін (35), але здійснено суттєвий перерозподіл часу на висвітлення славетних та знакових сторінок історії України. Картина видається більш ніж жахливою: замість 27 годин на вивчення доленосних подій української історії за старою програмою п'ятикласникам відтепер доведеться опановувати їх лише протягом 12 годин. Скорочення відбулося більше, ніж вдвічі. Яке розуміння історії своєї країни здобудуть учні п'ятого класу за таких змін? Хотілось би спитати у п. Пометун: як можна кваліфікувати ці зміни? Це зроблено в інтересах виховання патріотичних почуттів, напевно? Хоча про що ми, які патріотичні почуття? Про це навіть не йдеться у пояснювальній записці до програми. І дійсно, навіщо нам любити свою країну?

В пояснювальній записці до програми з історії у 5-му класі (2012) зазначається, що у змістовній частині "як приклади подано окремі факти, явища та персоналії, тому їх перелік не є вичерпним". Але в програмі для п'ятого класу не зазначено жодної персоналії в жодній із частин. Перше знайомство з історією України в школі постає без історичних постатей, що взагалі є нонсенсом.

Давайте поглянемо на метаморфоз формулювань в програмі для 5-го класу: замість "Київської держави" – "київські князі"; замість "Козацької республіки та Української козацької держави" – "Українське козацтво у битвах і походах"; замість "Відродження Української держави в 1917-1920 рр." – "Українці в революції 1917-1920 рр." тощо. Отже зникає поняття "Українська держава", натомість постають окремі знеособлені фігури князів, козаків тощо. Не менш значущим для розгляду є подання подій 1917-1920 рр. Зверніть увагу як зміщено акценти у представленні змісту навчання – це не Українська революція, це не відродження Української держави, а просто на просто "українці в революції" (читайте так: це не їхня революція, вони сторонні на цьому дійстві).

Чим небезпечний такий метаморфоз? На перший погляд, в цих висловлюваннях немає нічого небезпечного, але це лише на перший погляд. Справа в тому, що автори нової редакції програми навіюють нам думку, що не було ніякої української держави, не було видатних українців, які обстоювали ідею української державності. Речі можна називати по-різному, однак така заміна імен має на меті применшення значення української історії, прищеплення почуття меншовартості (ніяких видатних подій та історичних постатей немає, так щось таке було, про що й згадувати не варто). Відчуваєте різницю між такими формулюваннями проблеми? Вчителям, авторам підручників та учням прищеплюється зневажливе ставлення до історії країни, в якій вони живуть. А сама країна постає у 1991 р. з проголошенням незалежності, що породжує відчуття штучності та випадковості цієї події. А перше враження, згідно із закономірностями сприйняття, є найсильнішим і таким, що визначить усе подальше вивчення історії України.

Фахівець в галузі когнітивної психології Д. Халперн з цього приводу застерігає: "…вам необхідно слідкувати за тим, як інші люди за допомогою ярликів намагаються маніпулювати вашими думками. Свідоме використання слів для того, щоби прищепити людині певні погляди або навіяти їй певні думки, називається семантичним навіюванням" [1].

Як уникнути подібного маніпулювання нашою свідомістю? Р.Чалдіні радить поставити два запитання: 1) чи дійсно авторитет є експертом в даній галузі? 2) наскільки він є правдивим? [2]. В даному випадку слід задатися такими запитаннями: 1) наскільки авторський колектив є фаховим в галузі історії, чи є в ньому авторитетні спеціалісти з історії України? 2) Наскільки автори програми є щирими у поданні змісту навчання? Відповідь на перше запитання дуже проста – у складі робочої групи з розроблення програм не було жодного авторитетного дослідника історії України, тому немає чого дивуватися зробленим змінам. Маніпуляціям із формулюваннями просто нікому було протистояти. Нам цікаво: чи погодився б з подібними змінами Я. Грицак або С. Кульчицький, або Ф. Турченко чи хтось інший із визнаних істориків України? Напевно ні, чи не тому в авторському колективі не виявилось жодного фахівця з історії України?

Відповідь на друге запитання теж нескладна: членам авторського колективу важко бути щирими, якщо вони прямо чи опосередковано залежать від голови робочої групи. У складі робочої групи з розроблення навчальних програм з історії не було жодної самостійної фігури, а тому відповідальність за внесені зміни цілковито лежить на голові, тобто на п. Пометун. Можливо вона і на цей випадок припасла копію засідань робочої групи, в якій міститься зовсім інший варіант програми для 5-го класу? Якщо так станеться, тоді п. Пометун треба поставити одне просте запитання: а чому, п. голово, ви понад півроку мовчали з того часу, як ця програма була оприлюднена на сайті Міністерства?

Наразі зазначимо, що відповідь на аналогічне запитання щодо програми ЗНО-2013 з історії була б теж доречною. В своїй статті "Історія однієї фальсифікації" п. Пометун зазначає, що УЦОЯО оприлюднив програми ЗНО-2013 на своєму сайті 8 листопада 2012 р. (зверніть увагу, людина знає день опублікування на сайті – значить ознайомилась із документом вчасно, навіть точну дату запам'ятала). Тоді ж запитується: а чого пані голово аж три місяці мовчала, начебто нічого і не сталося? Чому виправдовувальні документи лавиною посипалися на електронні адреси всіх методистів інститутів післядипломної педагогічної освіти та на Facebook лише після того, як УЦОЯО назвав прізвище відповідальної особи за зміни у програмі ЗНО з історії 2013 року? Чого ж одразу, принаймні 14 листопада 2012 р., п. Пометун не написала збурену праведним гнівом статтю про фальсифікацію програми ЗНО-2013 з історії? Їй же вистачило шість днів для написання відповіді директору УЦОЯО І. Зайцевій. Чому реакція на "фальсифікацію" забарилася аж на три місяці? Давайте поміркуємо… Напевно, це можливо лише в одному випадку: гарну "історію однієї фальсифікації" може написати лише вправний фальсифікатор, чи не так? На завершення зазначимо: не треба вам, пані Пометун, шукати Воланда далеко, загляньте у люстерко.

Сергій Терно, кандидат педагогічних наук, доцент Запорізького національного університету, лауреат премії НАН України для молодих учених (2001, 2002)

1 Халперн Д. Психология критического мышления. — Спб.: Питер, 2000. — С. 126.

2 Чалдини Р. Психология влияния. — СПб.: Питер, 2000. — С. 214.