Рецензія на монографію:
 Тарасенко Н.А. Древнеегипетская мифология в изобразительной традиции Книги мертвых (виньетки глав 16, 17 и 42 в Новом Царстве и Третьем переходном периоде). Киев: Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины, Киевский славистический институт, Интерпресс ЛТД, 2009. – 336 с. Илл.

В 2009 р. вийшло наукове видання із дуже екзотичної як на Україну тематики – про дослідження давньоєгипетської Книги мертвих. Робота написана російською мовою, видана під грифом Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАНУ та Київського славістичного інституту. На перший погляд, появу цієї, монографії варто вітати, зважаючи на «безриб’я» на цьому терені. Адже в Україні практично відсутнє коло людей, які професійно займаються єгиптологією та можуть самі прочитати давньоєгипетські тексти, і критично розібрати текст наукової монографії із цієї галузі. Але все ж довелося писати на неї рецензію, оскільки попри окремішності теми, вельми специфічними виявились і авторські підходи до самого дослідження. Зважаючи на тираж, ця робота залишилась би непоміченою пересічним читачем, і великої потреби в рецензії, може б і не було, якби не та обставина, що на основі цієї монографії буде в недалекому майбутньому захищена докторська дисертація. Зараз стає поширеним явище, що наукову кар’єру прагнуть робити не завдяки тому, що роботи науковця читають і схвалюють, але якраз навпаки, завдяки тому, що їх ніхто чи майже ніхто не читає, і тому не може оцінити зміст. В цьому конкретному випадку перешкодою для оцінювання виступає також тематика, яка малознайома українським науковцям. Тому пропонується професійний огляд людини, яка займається єгиптологічними дослідженнями більше п’ятнадцяти років, і все ж таки може прочитати єгипетські тексти, та має певну обізнаність із доробком та проблематикою сучасної світової єгиптології.

Перше, на що звертають увагу спеціалісти читаючи наукову монографію, це постановка проблеми (вона формулюється у назві) та її вирішення в тексті. В роботі М.О. Тарасенка проблематику всієї міфології Книги мертвих пропонується вирішити на основі розгляду ілюстрацій до трьох її розділів. Варто зробити деякі пояснення: по-перше, віньєтка – це ілюстрація, такий термін введений єгиптологами для означення ілюстрацій до корпусу Книги мертвих. Далі, цей корпус не існує як канонізований текст, окремі його сувої містять різний набір «розділів», всього дослідники нараховують на сьогодні більше 195 розділів, із них значна частина ілюстровані, правда, як віньєтки, так і окремі сюжети не завжди мають прив’язку до конкретних глав/розділів, можуть «мандрувати» в сувоях. Відповідно, запропонований автором монографії підхід розглянути всю міфологію в зображальній (чи візуальній) традиції на прикладі трьох ілюстрацій розділів Книги мертвих, приблизно те ж саме, що досліджувати іконографію сюжетів Нового Заповіту лише за трьома іконами.

Розділи 15 (так званий 16-й – є ілюстрацією до розділу 15, про це див. нижче), та 17 з розділом 42 безпосередньо на пов’язані єдиною темою. Вибір лише одних розділів для пояснення іконографії єгипетської міфології та пропуск інших, в яких ця іконографія відображена не менш наглядно, залишається незрозумілим. Чому були опущені віньєтки інших розділів, наприклад, 110, 138, 144–146, 162 168, 186 тощо. Або віньєтки 125 розділу Книги мертвих, зокрема сцени заупокійного суду Осіріса, про її важливість знає кожен пересічний читач, це чи не єдине, що відомо широкому загалу про цей релігійний корпус.

А далі виявляється, що навіть не весь зображальний ряд цих розділів було піддано аналізу. Скажімо тут аналізуються не всі зображення, які містяться у віньєтках 17 розділу/глави (дослідники виділяють приблизно 24 сюжети в цій віньєтці), а лише одне, хоча і важливе – т.з. руті-сцена – зображення двох левів, які сидять спинами один до одного.

Окрім того, постановка проблеми, так, як вона відображена у назвах розділів, показує, що як мінімум 2-й розділ «Композиция с двумя львами (Rw.tj - scene) 17-й главы Книги Мертвых в искусстве XIX – XXI династий» не стосується безпосередньо тематики дослідження, адже він присвячений дослідженню не Книги мертвих, а декоруму взагалі, а це вже інша тема, хоч і пов’язана з основною. І ця невідповідність присутня не лише у назві, від першої сторінки вступу читача полишають в невідомості щодо того, що ж буде досліджуватися: міфологічна традиція як вона відображена в ілюстративній програмі Книги мертвих чи в єгипетському декорумі взагалі.

Дивно, що в роботі, що досліджує зображальний аспект єгипетської міфології автор жодного абзацу не виділив для розгляду однієї із найскладніший проблем сучасної єгиптології, «що є єгипетський міф?». Полеміці щодо цієї тематики присвячена значна кількість робіт, де розглядаються, зокрема, проблеми співвідношення міфу та ритуалу, міфу та магії, проблеми наративної та зображальної структури міфу, тощо. Не згадана ні специфіка методологічних підходів різних дослідників щодо цієї проблеми, не згадано навіть той факт, що значна частина дослідників категорично заперечують існування міфології в Єгипті до епохи Нового Царства, взагалі, або наголошує на специфічному характері єгипетської міфології. Тобто, самої постановки проблеми в монографії не окреслено.

А в науковій роботі, за вимогами ВАК України має бути представлений сучасний стан досліджуваної проблеми, коротко підсумовані підходи та досягнення попередніх дослідників, які працювали на цьому терені та окреслена мета і завдання самого дослідження. На с. 19 неначе починається розмова про це, реченням щодо розробленості теми віньєток в світовій єгиптології: «Разработок по иллюстративной традиции Книги Мертвых удивительно мало». І відразу ж автор називає монографії К. Зебера (чомусь неправильно читаючи ім’я цього дослідника Seeber як: рос. Сеебер, пардон, (транскрибую російську вимову українською: Сеєбер), після місячного стажування в Німеччині, як про це повідомляє сам М.О. Тарасенко), І. Мунро, А. Нівінскі, Г. Мільде, Й. Ґезелензеттера, Б. Люшер, Дж. Мошера, М.А. Чегодаева. Далі М.О. Тарасенко підсумовує тим, що за «последние десятилетия можно говорить о мене чем десятке монографических изданий». Але самим автором названо 8 монографій, і не названо ще серію робіт, чи можна в цьому разі робити висновок про «удивительно мало» чи про нерозробленість теми? Пошли Боже, кожній темі таку «нерозробленість». До речі, по цій тематиці можна назвати іще низку робіт, які не були названі в цьому місці монографії М.О. Тарасенко. Чи має це означати, що автор монографії з ними не знайомий? Але частина із них наведена в списку бібліографії. То може вони опущені, щоб краще відтінити «авторський вклад», тобто, щоб створити у читача враження, що тема – не досліджувана цілина, між тим, це достатньо розроблена проблематика, яка набула широкої популярності серед дослідників за останні десятиліття.

Варто навести деяку інформацію щодо стану розробленості проблематики Книги мертвих в світовій науці. Так поміж іншим, існує Боннський проект, це проект відділу Єгиптології Інституту Історії мистецтв та Археології Бонського університету (Institut für Kunstgeschichte und Archäologie, Abteilung für Ägyptologie) під назвою: Totenbuch-Projekt Bonn "Edition des Altägyptischen Totenbuches vom Neuen Reich bis zur Römerzeit", присвячений всебічному дослідженню текстів Книги мертвих від Нового Царства до Римської доби. Totenbuch-Projekt Bonn має електронну базу даних (http://www.totenbuch.awk.nrw.de//), в якій міститься зведена інформація про всі відомі на сьогодні сувої та фрагменти Книги мертвих всіх часів і на основі всіх музейних та інших збірок всього світу. Цей ресурс відкритий для дослідників Книги мертвих (а недавно він став відкритий для всіх, потрібна реєстрація), і звідти за лічені хвилини можна підібрати все, що відомо як про окремий папірус, чи розділ цього корпусу, віньєтку чи сцену. Це значно полегшує роботу, адже дослідник не витрачає час на самостійні пошуки всього, що вже відомо іншим. В рамках цього проекту також виходить серія публікацій «Studien zum Altägyptischen Totenbuch», яка на сьогодні нараховує низку томів із проблематики Книги мертвих, в тому числі бібліографічний покажчик всіх творів, що видаються за тематикою Книги мертвих: S. Gülden, I. Munro, Bibliographie zum altägyptischen Totenbuch, SAT 1, Wiesbaden 1998 (перевиданий в 2006 та 2009 роках)¹, який нараховує більше двох тисяч номерів бібліографії. Отже, в цій галузі вже зроблено немало іншими єгиптологами, тому автор, який взявся щось писати про віньєтки Книги мертвих, має привнести щось нове у цю проблематику. Як зізнається М.О. Тарасенко на с. 20–21 вступу, книга – це три есе без спільних висновків. Дійсно, винести спільні висновки із ілюстрацій до окремих, не пов’язаних між собою тематично розділів Книги мертвих достатньо важко, практично не можливо.

Охоплення джерельної бази

Виникають питання і щодо підбору джерельної бази дослідження. Насамперед, якщо береться контекст окремих сюжетів Книги мертвих, то чому ніде нема порівняння із іншими віньєтками, що поміщені в цій книзі, це при тому, що наводяться схожі сцени із інших носіїв декоруму. Виходить, що автор монографії наводить схожі зображення, які зустрічаються на стінах гробниць, на саркофагах та інших артефактах, не дослідивши до кінця саму Книгу мертвих та її зображальну програму.

Варто зазначити, що окремі вислови-розділи Книги мертвих як і віньєтки поміщалися не лише на сувої папірусу, полотна чи шкіри, а і на інші артефакти, зокрема на стінки саркофагів, на статуетки-ушебті, на стіни гробниць, тощо. Але варто розрізняти «віньєтки» Книги мертвих, тобто зображальний ряд цього корпусу, які ілюстрували супутній текст, та міфологічні сцени, або краще вжити термін Я. Ассмана «ікони давньоєгипетської міфології», які могли поміщатись також на будь-яких площинах декоруму. Ці образи та сцени не завжди прив’язані безпосередньо до Книги мертвих, багато з них їй передують і відображають значно ширший пласт релігійних уявлень єгиптян. В роботі чіткого розмежування цих понять нема, всі сюжети, які чимось були схожі на ті, що зображені на віньєтках Книги мертвих були скинуті до однієї купи «паралелей». Поняття «паралелі», яким автор оперує протягом всього тексту, насправді не є науковим терміном, в монографії не окреслюється, яке смислове навантаження цей термін має в авторській концепції бачення зображальної програми Книги мертвих і що саме воно має пояснювати. Ну зайшов «паралелі», тобто будь-які сюжети, чимось схожі на обраний сюжет, і далі що? Власне, «паралелі» можна шукати і в інших міфологічних картинах світу, було б бажання.

Сам принцип відбору «паралельних» сцен із всієї сукупності носіїв декоруму, окрім сувоїв Книги мертвих, викликає подив: одні із цих сцен були включені до його реєстру, але значна частина опущені. Якщо вже братися за комплексне дослідження всіх місць декору, де ці сюжети містяться, тоді довелось би укласти величезну базу даних. Окрім цього, вибираючи настільки широкі часові рамки: Нове Царство (бл. 1539–1077 р. до н.е.)² і Третій Перехідний Період (бл. 1076–723 р. до н. е), – автор сам себе загнав у дослідницьку безвихідь – задля цього довелося б обробити гігантський масив джерел, де рахунок йшов би на тисячі. Хоча, здається, що автор монографії про існування цього масиву джерел навіть не здогадується. Існує багатотомний покажчик джерел стародавнього Єгипту, який укладений за топографічним принципом, куди увійшли майже всі пам’ятки, які були відомі на 70-ті роки ХХ століття. Уклали цей покажчик дві дослідниці В. Портер та Р. Мосс³, і він є настільною книгою кожного єгиптолога. Прогнавши через функцію «пошук» 7 томів цього довідкового видання щодо знайдення сюжетів, які досліджуються в монографії, рецензент знайшла декілька сотень таких гробниць із аналогічними сценами. До цього варто додати ще декілька сотень, якщо не тисяч окремих артефактів у різних музеях світу із невідомим провенансом, які публікуються в окремому 8-му томі, матеріали якого ще видаються, тому значна частина пам’яток ще не потрапили туди. Отже, виникає питання: чому для дослідження періоду восьми століть були відібрані тільки окремі, випадкові пам’ятники, які містять зображення, подібні до зображень на окремих віньєтках Книги мертвих? Відповідь отримуємо, коли перевіримо дослідження інших єгиптологів, які були використані в роботі М.О. Тарасенка – цитовані ним пам’ятники заправило були вже згадані у інших науковців; як буде продемонстровано нижче, почасти копіювався весь список джерел того чи іншого дослідника. А систематичну обробку джерельної бази М.О. Тарасенко насправді не здійснював, а лише взяв те, що знайшов в літературі у інших єгиптологів.

Структура роботи

В монографії величезна увага приділена різним спискам джерел, таблицям, схемам, ілюстраціям, вони займають значний об’єм всієї книги, під все це відведено не менше сорока сторінок (с. 24–27, 27–29, 50–51, 74–80, 103–104, 116, 117–123, 145–146, 176–177, 181–186, 207–208, 223–224, 235–237) із загального об’єму тексту в 273 с., куди, окрім того, включені ще додатки: «Приложение 2.1» (С. 145–146), «Раздел 2.1 Appendix» (С. 147–179), «Приложение 3.1.–3.2» (С. 235–240), – які в сумі займають ще 41 сторінку, та ще й «Примітки» (С. 241–273). Таким чином, сам текст монографії, в якому має бути викладено розгляд проблеми, займає приблизно 192 сторінки, враховуючи «Примітки»; і крім того, тут на цих сторінках що залишились, вміщено 313 ілюстрацій, більшість з яких такої якості, що роздивитись там щось проблематично. Тобто, якщо забрати весь ілюстративний матеріал, таблиці і списки, то самого тексту дослідження виявиться як кіт наплакав, воно вміститься в статтю. Тому викликає захоплення, з якою майстерністю автор зміг роздути все до рівня монографії, яка нібито має 18,21 умовно-друкованих аркушів.

М.О. Тарасенко вельми захоплюється також різними декоративними моментами, наприклад, подає ієрогліфічне написання фрагментів та окремих слів, але для науковців таке дублювання як правило не потрібне, бо вони й так знають, як це пишеться, а якщо потрібно, то звернуться до першоджерела; а для широкого загалу теж навряд чи потрібне, бо вони його не прочитають. Про якість цього ієрогліфічного декору буде сказано в пункті про переклади.

Аналіз тексту монографії

Найважливішим в будь-якій монографії є все ж таки авторський текст, тому насамперед розглянемо його. Перше, що впадає в око – робота насичена фактологічними помилками та безглуздостями, зазначимо лише деякі, бо наведення списку всіх зайняло б мабуть не менше сторінок, ніж має сама рецензована монографія. Наведу лише поодинокі приклади, які показують як рівень володіння тематикою та матеріалом так і загальну обізнаність із історією та культурою стародавнього Єгипту.

Від початку своєї роботи автор (С. 22) намагається обґрунтувати старе виділення Р. Лепсіусом віньєтки, що йде за 15 розділом, у окремий розділ – 16, який містить лише ілюстрацію, без тексту. Цей розподіл уже втратив свою наукову актуальність, і дослідники знають, що так званий «16 розділ» є умовною назвою віньєтки до 15 розділу (наприклад, в Тотенбухпроект Бонн ви не знайдете 16 розділу, потрібно задавати параметри «15 розділ, віньєтка»). Аргументація, яку підбирає М.О. Тарасенко – що ілюстрації грали велику роль в Книзі мертвих, – дуже непереконлива, таким же чином можливо обґрунтувати, що будь-яка віньєтка цієї книги є окремим розділом, як і зрештою, будь-яка ілюстрація в будь-якій сучасній книзі.

На С. 12 є речення: «Запись заупокойного изречения, восходящего к Текстам Саркофагов на фрагментах пелен мумии …. VI династии». Яким чином може «восходить к Текстам саркофагов» (XI–XIIІ династія, бл. 1980+16–1630 рр. до н.е.) текст, який їм передує за датою (VI династія, бл. 2305–2118+25 до н.е.)? Залишається гадати, чи автор наукової єгиптологічної монографії дійсно не знає, коли які тексти виникли, чи це некоректно сформульоване речення.

На с. 14 він говорить про «неопубликованный папирус pMoscow (ГМИИ им. А.С. Пушкина…» і відразу ж дає посилання на книгу Й. Борґгаутса⁴, де цей папірус опублікований (!), а на наступній сторінці ще й помістив фото цього «неопублікованого» папірусу із цієї книги, правда в такому форматі, що на ілюстрації нічого не видно, це Рис. 0.6. Передрук цього фото викликає запитання щодо доцільності його наведення в книзі взагалі, як і переказування на всю сторінку думок Й. Борґгаутса про зміст папірусу, адже це не Книга мертвих а міфологічний папірус, він не має ілюстрацій і безпосередньо не стосується обраної в монографії тематики.

На с. 22 автор розглядаючи віньєтки Книги мертвих та їх роль в текстово-зображальній композиції, висуває своє твердження про те, що – «…изображение, как таковое, для древнеегипетской культуры выступало как независимый носитель визуально-символической информации, причем более доступной для понимания широкими слоями социума, если учесть, что подавляющее число єгиптян не владало грамотой и, следовательно, письменный текст в отличие от изображений (монументальных, храмових, гробничных и.т.д.)⁵ был для их понимания недоступен, всегда оставаясь прерогативой образованной элиты общества». Це твердження є невірним, оскільки давньоєгипетська еліта мала право на весь декор, а не лише на письмові тексти, тобто більшість зображень сакрального характеру, особливо монументального декору очам простих смертних також була недоступною. Давньоєгипетські храми були закриті для відвідувачів, що зображено на їх стінах, бачили лише жерці, які були представниками еліти та вищі урядовці і члени царської родини. Питання щодо вільного доступу будь-кого в приватні гробничні каплиці і на територію самого некрополя також залишається дискусійним. А насамкінець, віньєтки Книги мертвих до монументальних написів не належать, їх разом з текстами цієї книги писали на папірусах, які потім вкладали в домовину до мумії. При тому мати таку Книгу мертвих в своєму похованні – задоволення не з дешевих, ці книги належать до елітарної культури, тому говорити про якусь перевагу зображення тут дуже сумнівно: і текст і зображення написані на одному й тому ж папірусі. Чи шановний автор монографії думає, що неграмотні єгиптяни потім масово проникали до замурованих гробничних склепів, витягували ці папіруси з саркофагів і розглядали їх?

На с. 32 несподівано з’являється речення: «Второй иконографический подтип BD 16^А…». Це викликає у кожного читача нерозуміння: а де ж розповідається про перший іконографічний підтип «BD 16^(А?)», виділений М.О. Тарасенком? Передивившись уважно попередній текст цього розділу, читач виявить, що про свій перший іконографічний підтип автор монографії не вважає за потрібне писати взагалі: на початку цього розділу йде фраза про те, як зображали бога Ра в сценах сходу сонця, і розлогий список назв цитованої літератури, потім дві сторінки про білі перуки, а потім М.О. Тарасенко відразу переходить до другого іконографічного підтипу. В чому ж полягає різниця між виділеними підтипами залишається лише гадати. Вся структура цього розділу показує, що автор монографії зробив «нарізування» з окремих уривків, і навіть не перечитав текст, котрий пішов в друк. Такі речі створюють неприємне враження про авторську недбалість та неповагу до читачів, навіть якщо зустрічаються в популярних статтях та інтернет-виданнях, а в монографії, що має статус наукового видання, це недопустимо.

На с. 41–42 автор монографії веде суперечку з А. О. Большаковим досить оригінальним чином – спочатку дописує А.О. Большакову те, чого він не говорив, а потім оспорює це. А.О. Большаков не писав про «Мир Храма» як функцію єгипетської приватної гробниці, він писав про два загробні світи єгиптян, і їх проявлення в оформленні гробниць: «Мир Ка и Мир Ба»⁶, а ототожнення цих понять цілком лежить на совісті М.О. Тарасенка. Взагалі-то в науці такі дії називаються науковою фальсифікацією, хоча можна трактувати їх і по-іншому: нездатність правильно зрозуміти думку, що висловлена іншим дослідником.

На цій же с. 42., говорячи про поховальну камеру, стверджується: «Характерно, что именно здесь уже со Старого Царства концентрировались наиболее важные сакральные тексты заупокойного жанра….». Сформулюване таким чином речення передбачає розуміння, що в усіх поховальних камерах або склепах Давнього Царства «концентрувались» якісь «найбільш важливі сакральні тексти», і є невірним з декількох позицій. По-перше воно показує чи то незнання, чи то ігнорування факту ідеологічної відмінності поховань царських і приватних осіб як Давнього Царства, так і більш пізніх епох. Тут обов’язково потрібно вказати, про поховальні склепи царського поховального комплексу чи приватної гробниці йдеться. В останніх за Давнього Царства жодних сакральних текстів не виявлено, як і надписів взагалі, за окремими винятками, які, однак не є тим, що називають «сакральні тексти». Окрім того, ненауковим є твердження що там «концентрировались наиболее важные сакральные тексты», воно передбачає, що за доби Давнього Царства існували як мінімум два різновиди цих текстів, зокрема, якісь «наиболее важные» що концентрувались у якихось міфічних поховальних камерах, і ще, очевидно, якісь «менее важные», які невідомо де концентрувались. Це «факт», який окрім М.О. Тарасенка невідомий жодному єгиптологу, для інших дослідників відомими для цієї епохи є лише записи ритуалів в царських пірамідах, які мають назву Тексти пірамід, без більш та менш важливих. Ці тексти могли записуватись не лише в поховальній камері, а і в інших приміщеннях підземної структури піраміди, при чому одні й ті ж вислови в різних пірамідах виявлялись на різних місцях, як тут можна визначити, що є більш чи менш важливим? Чого в цитованому реченні більше – елементарного невігластва автора чи нехлюйського ставлення до тексту своєї наукової роботи, нехай визначають читачі рецензії.

На с. 142 описуючи іконографію бога Шу на зображеннях, він вбачає на голові бога «знак молодого ростка», плутаючи його з зображенням пера, яке є звичним атрибутом цього божества. Це демонструє «велику обізнаність» із іконографією давньоєгипетських божеств та сакральних символів, досліджувати яку взявся М.О. Тарасенко.

На С. 167 з’являється словосполучення: «Святилище царевича Хекаиба на Элефантине». Царевич – це син царя, в російській єгиптології цей термін вживають, коли перекладають давньоєгипетський титул sA njswt. Але номарх Пепінахт-Гекаіб⁷, святилище якого розкопано на території Елефантини, який є однією із найвідоміших постатей Стародавнього Єгипту, не був сином царя, найвищий титул, який він мав за життя, є: HAtj-a – той, що російські єгиптологи перекладають як «місцевий князь»; а коли після смерті поступово склався його культ, то в написах подальших епох з’явився вищий титул – (i)r(j)-pat, (якого Пепінахт за життя не мав) який, відповідно, перекладається на російську як «князь» чи «великий князь», а на англійську чи французьку може перекладатись як “prince”. Нажаль, висновок із цієї плутанини з титулами полягає в тому, що автор монографії не освоїв історію стародавнього Єгипту на рівні вимог, які ставляться до студентів ВНЗ, навіть без спеціалізації «єгиптологія», бо автобіографія цього чиновника входить до нормативних текстів, які студенти історичних факультетів проходять на семінарах на першому курсі, її текст (і титули відповідно) вміщено в більшості хрестоматій з історії стародавнього світу.

Описи віньєток

Основне місце в монографії займають переліки папірусів та інших джерел та безсистемні описи того, що зображено на окремих віньєтках, стінних зображеннях, саркофагах, тощо у супроводі цитування назв джерел і літератури. Варто зауважити, що детальний опис того, що зображено на віньєтках заведено наводити лише авторами, які публікують повний текст того чи іншого папірусу, як правило, вперше, або каталоги таких папірусів. В усіх інших випадках такі описи надлишкові, окремі моменти подаються, якщо хочуть на чомусь акцентувати увагу. В монографії М.О. Тарасенко ці описи замінили саме дослідження.

Так, із першого параграфу першого розділу читач дізнається про перелік папірусів від доби Нового Царства до Пізнього періоду із «16 розділом» Книги мертвих, і що ранні віньєтки відрізняються від пізніх, правда, так і не вказано чим. Натомість подано посилання на ілюстрації: самі розбирайтесь. Фактично на цьому підрозділ закінчується, нічого зв’язного про 16 розділ в структурі Книги мертвих не було сказано, окрім того, що на цій віньєтці є сцени сходу і заходу сонця.

Основою наступного параграфу є опис сцен сходження сонця на різних носіях інформації, що тягнеться на восьми сторінках (С. 42–49). Це слідування одного за іншим описів сцен на окремих джерелах, спочатку на С. 42–46 йдуть описи гробничних сцен в різних гробницях, між якими вклинюється опис (С.46) віньєтки «16» на двох папірусах (Берлінський Р. 3002 та PLeiden T 2), далі вже описуються сцени на саркофагах (с. 46–47), знову на папірусі, потім описується що зображено на рельєфі із Саккарської гробниці (С. 48), далі, що зображено на підголовнику (С. 48–49), до речі, основою для цього абзацу послугувала робота Б.Р. Геллінкса⁸. Словами, що зв’язують окремі абзаци в цьому переліку описів виступають такі формулювання: «другая очень любопытная композиция», «Любопытная Sonnenlaufszene» зустрічається там-то, мотив того-то зустрічається там-то.

Те ж варто сказати про наступний підрозділ, де «аналізуються» сцени заходу сонця – основна його частина присвячена подібним описам того, що є і чого нема на віньєтках та цитуванню назв літератури (С. 59–71). І так можна продовжити по кожному підрозділу, так основою першого параграфу другого розділу є список руті-сцени, а другого підрозділу – деталізація, як ці руті-сцени зображені, де і як (від. С. 80 і далі), і знову описи що зображено на тій чи тій картинці. Не є винятком і третій розділ, т. з. аналіз «типів віньєток» постійно з’їжджає до описів віньєток (С. 189–206). Виклад матеріалу ведеться алогічно, жодних спроб систематизації цих описів зроблено не було. Бідний читач, чи то єгиптолог зі значним стажем роботи, чи то пересічний читач, із цих описів не зможе винести, а що взагалі цим хотів довести, спростувати чи показати автор роботи.

М.О. Тарасенко виділяє типи зображень, але сам не знає, що з цими типами робити далі. Як вказувалось, в одну алогічну купу були зведені зображення із Книги мертвих на папірусах та із інших джерел, автор наводить «інтересні паралелі», але вони мало що пояснюють, бо він повністю ігнорує принцип історизму. В роботі нема жодної спроби розглянути типи віньєток в історичному контексті, прив’язавши до хронології та до топографії, бо без цього побудова жодних типологій не має сенсу.

Між окремими абзацами роботи почасти нема логічного зв’язку. І ніде нема авторської позиції, не кажучи про аргументацію своєї позиції, лише переказування думок інших авторів, яке займає значне місце в монографії. Конспектування окремих робіт почасти займає по декілька сторінок поспіль, варто зазначити, що автор дає посилання на роботи, з яких переписує. Так, скажімо, на с. 40–41 йде переказ ідей Я. Ассмана⁹ про сакралізацію простору єгипетської гробниці із відповідної його статті. Далі відразу ж переходить до переказування думок А.О. Большакова про два потойбічні світи стародавніх єгиптян¹⁰, про що вже зазначалось. С. 50 та 51 віддані під переказування статті Алі Радвана¹¹. На с. 52 переказується окремі думки А. Нівінскі¹² про прототипи віньєток «16 розділу», тощо. На с. 140–144 фактично подано конспект роботи Барта Р. Геллінкса про солярну символіку єгипетських підголовників¹³. Весь екскурс про дві вічності (С. 147–179) – це сумлінне конспектування думок різних дослідників з приводу двох термінів, які передають поняття вічність, а також суміжних чи не дуже тем. Так, на с. 148 окрім іншого, іде переказування окремих моментів статті Б. Біркстама¹⁴ про царські епітети періоду XVIII династії, при цьому робиться висновок: «Таким образом, довольно скромные результаты скрупулезного изучения комплекса царских эпитетов Б. Биркстамом не выявили особого различия в понятиях nHH и Dt». Фантастичне твердження, адже цей вчений і не ставив за мету своєї статті виявлення цих відмінностей, його робота присвячена аналізу одного із компонентів царської титулатури періоду XVIII династії, залучивши до цього аналізу в першу чергу пам’ятники Вікторія Мюзеум в Уппсала.

Варто вказати, що значна частина монографії присвячена темам, не пов’язаним безпосередньо чи навіть далеким від тематики ілюстративної програми Книги мертвих, і незрозумілим є причина появи у книзі цих екскурсів та пасажів, які часто займають по декілька сторінок. Наприклад, увагу М.О. Тарасенка звернули на себе білі перуки зображених на віньєтках богинь, і він починає цитувати різні думки інших дослідників щодо цього питання на двох сторінках (від С. 29). Закінчує він цей екскурс цитуванням думки М.А. Чегодаєва¹⁵, який своєю чергою цитує думку А.Море про те, що білі перуки мають означати чистоту померлих та альтернативну думку інших дослідників про білий колір перук як символ старого віку. Але ж на віньєтці зображені не померлі, а богині! І окрім того, не з’ясованим залишається, який стосунок цей пасаж має до сцени сходження сонця, адже білі перуки були зображені на божествах і на померлих, і не лише на цій сцені і не лише в Книзі мертвих. Що ж пояснює в його дослідженнях екскурс щодо білих перук, невідомо, Тарасенко на робить якихось висновків чи зауважень, які б могли поєднати дві теми.

На с. 67 М.О. Тарасенко від вказівки про те, що інституція пер анх мала дуже важливе значення в «інтелектуальному житті» країни, переходить до з’ясування питання, чи могли чи не могли жінки служити в цій інституції і береться за аналіз титулу служительки культу Амона періоду ХХІ династії Несітанебетішеру, засновуючись в першу чергу на роботах А. Нівінскі¹⁶ та інших, але не доходить жодних конкретних висновків, окрім цитування опісля «аналізу» її незвичного титулу думки А. Нівінскі щодо того, що належність цього титулу цій жриці сумнівна. Але навіщо цей аналіз переписувати тут, що цим бажав показати М.О. Тарасенко, теж зостається за рамками розуміння. Тому що із тексту монографії неможливо зрозуміти, який логічний зв'язок існує між титулами жриць бога Амона, інституцією пер анх та образами Ісіди і Нефтіди в Книзі мертвих, про які йшлося абзацом вище. Певні титули мали всі власники папірусів із текстами Книги мертвих, і частина із них мали жрецькі титули. Як ці титули допомагають прояснити «древнеегипетскую мифологию в изобразительной традиции Книги Мертвых»? Приблизно так же, як напис на пам’ятнику на сучасному кладовищі, що людина займала скажімо, посаду директора заводу, допомагає визначити, які релігійні переконання мала ця особа. Зате цей абзац наглядно демонструє улюблений авторський метод М.О. Тарасенка – «монтування» тексту із шматків текстів інших дослідників.

На сторінці 69 автор монографії пояснюючи іншу віньєтку 15 розділу, яка стоїть на його початку, раптово метнувся в розповідь про ідеологію царської влади: «Здесь мы сталкиваемся с важной особенностью египетского социально-религиозного мировосприятия – с доктриной царской власти». Далі йде детальний переказ ідей О.Д. Бєрлєва та А.Є. Дємідчика щодо царської ідеології, яку вони розглядали переважно на документах доби Давнього Царства, Першого Перехідного Періоду та Середнього Царства. Але незрозумілим залишається, як це пояснює «зображальну традицію Книги мертвих», яка стосується Нового Царства і більш пізніх епох, і саму початкову віньєтку 15 розділу. Навіщо взагалі цей відступ про концепцію царя як молодшого сонця, до якого доліплено думку Я. Ассмана про те, що цар підтримує маат? Що він пояснює, залишається незрозумілим, адже якби автор монографії відразу перейшов до «монополії царя на кульову діяльність» і т.д., то від цього би текст тільки виграв, бо «столкновение» з царською ідеологією, по-суті, розриває його пояснення про те, чому померлий на першій віньєтці 15 розділу зображений без бога, якому він молиться.

Таких пасажів, які безпосередньо не пов’язані із тематикою досліджуваною в монографії, дуже багато, цитувати їх всі не буду щоб не збільшувати об’єм рецензії. Тобто можна виділити ще один «авторський метод» ведення наукового дослідження – постійне ухилення від суті досліджуваного питання; автор постійно уникає аналізу проблеми, втікає у розповіді про «деталі», які почасти до теми не мають жодного стосунку.

Додатково наведу лише один пасаж із цього ряду, який дозволяє оцінити також рівень володіння як джерельною базою так і методику роботи М.О. Тарасенка із джерелами та літературою. Це посилання номер 207 на с. 262: «Топографическая библиография» Портера–Мосс указывает, что владельцем гробницы № 3 в Бени Хасане был «царский писец» $nmw-Htp III, в то время, как $nmw-Htp II был, якобы, погребен в гробнице № 13 [PM ²IV, p. 143]. Однако, здесь явная ошибка, т.к. человек с титулом «писца» не мог иметь вторую по величине гробницу главного некрополя нома – такое масштабное и дорогое место упокоения должен был иметь только человек со статусом номарха (или князя) [Kamrin, 1999, p. 26, fn. 20].».

По-перше, відразу впадає в око формулювання: «Топографическая библиография» Портера–Мосс». Ба, згідно з М.О. Тарасенком, цей «Портер–Мосс», виявляється, неправильно визначив (!) що гробниця в Бені-Гасані Nr. 3 належить Хнум-готепу ІІІ ($nmw-Htp III), а гробниця Бені-Гасан Nr. 13 – Хнум-готепу ІІ ($nmw-Htp II). І «засновує» свою аргументацію на книгі Дж. Кемрін¹⁷. Висновок, який відразу напрошується, – М.О. Тарасенко в руках не тримав жодного тому уже згадуваної «Топографічної бібліографії», на яку він посилається, тому що якщо б тримав, то вже на титульній сторінці мав би прочитати, що ця книга укладена двома дослідницями, їх імена, як уже вказувалось – Берта Портер та Розалінд(а) Мосс, це по-перше.

Далі, на с. 143 ні Б. Портер ні Р. Мосс не кажуть взагалі ні про гробницю Хнум-готепа ІІІ ($nmw-Htp ІІІ) ні про гробницю Хнум-готепа ІІ ($nmw-Htp ІІ), як це їм приписує М.О. Тарасенко, вся сторінка присвячена опису декорації гробниці Аменемгата (Imn-m-HAt).¹⁸ Це по-друге.

Варто відзначити також те, що в цьому довіднику жоден із згаданих Хнум-готепів – власників гробниць не названий простим «писцем», як це знову приписує їм М.О. Тарасенко. В «Топографічній бібліографії» виписували найважливіші титули кожного власника пам’ятника, титули власника гробниці № 3 (у довіднику він вказаний як $nmw-Htp ІІІ, за нумерацією П. Ньюберрі це гробниця № 3 власника якої називають $nmw-Htp ІІ¹⁹) згідно з довідником були «Overseer of the Eastern Tribes, Mayor of Menat-Khufu etc.»²⁰, переклад: «Начальник східних племен (або, земель східної пустелі, якщо буквально слідувати ієрогліфіці), Старшина (міста) Менат-Хуфу», останній титул фактично означає посаду номарха. Додатково зауважу, що обидва титули, які перекладаються як князь ((i)r(j)-pat і HAtj-a) він мав, варто було заглянути в саме видання результатів розкопок гробниці. А власник гробниці № 13 ($nmw-Htp ІІ в довіднику, він же $nmw-Htp ІІІ за нумерацією П. Нюберрі) мав титули «Scribe of the royal archives; Regulator of a guild in the temple of Pa’kht, etc.»²¹, переклад: «Писець царського архіву, управитель філи (жерців) в храмі (богині) Пахет». Тому сентенції про простого писця, який не міг побудувати великої гробниці, свідчить, що М.О. Тарасенко не уявляє, ні про те, хто в якій гробниці був похований насправді (для цього варто подивитись результати розкопок та мапи), ні як ці матеріали були представлені в «Топографічній бібліографії», ні що саме в цьому довіднику виправляє Дж. Кемрін. Остання дослідниця не міняє місцями власників гробниць № 3 та № 13, вона перенумеровує Хнумготепів, за тим, як вони мали йти в хронологічному порядку на її думку. Наступні речення у вказаному посиланні 207 на с. 262 монографії М.О. Тарасенка, де він не може розібратися із номерами гробниць та їх власників у Х. Вільємса, у «Топографічному довіднику», та у Дж. Кемрін, показують, що автор рецензованої монографії не підозрює, що нумерація гробниць як і нумерація Хнум-готепів, і решти тезок, належить сучасним дослідникам, і що різні вчені нумерували та нумерують як гробниці, так і тезок-власників пам’яток теж кожен по-своєму. Гробниця № 3 в «Топографічному довіднику» не означає, що вона має такий же номер і в інших дослідників, і номер Хнумготепа в цьому довіднику може не співпадати із номером, який йому дав інший вчений. Отже, М.О. Тарасенко почав суперечку із даними, наведеними в довідковому виданні, не заглянувши в саме видання, не подивившись публікації результатів розкопок і не розібравшись по-суті в тому, що стверджує Дж. Кемрін. Це по-третє, по-четверте і по-п’яте.

І по-шосте, чи розібратись із родинними зв’язками, хронологією слідування та нумерацією Хнумготепів чи не розібратись – для пояснення проблеми розуміння двох вічностей Дж. Кемрін це не має жодного значення, тим більше для віньєток Книги мертвих, адже вказані гробниці були споруджені за Х–ХІ, максимум за ХІІ династії, тобто приблизно за 400 років до появи найперших текстів Книги мертвих.

Висновок після прочитання цього посилання, в якому на пів-сторінки тексту зроблено стільки помилок, напрошується сам собою: це просто блискуче невігластво. Ще один висновок звідси: М.О. Тарасенко не навчився виділяти із матеріалу, який він читає, головне, і те, що не стосується до проблематики, якою він займається. Звідси в роботі масово трапляються алогічні посилання і пояснення чого завгодно, переписані із різної літератури, які займають значне місце, однак не прояснюють досліджувану в монографії проблему ні на йоту.

На фоні таких деталізацій другорядних деталей виглядає дуже дивним відсутність детального переказу ідей І. Мунро²² щодо типології віньєток та розвитку цих типів. Не згадується детально (і навіть побіжно) класифікація віньєток Г. Мільде, як і нема типології, виробленої А. Нівінскі тощо, список можна продовжувати. Так, на с. 186 про класифікації Г. Мільде, К.Зебера, І. Мунро та інших сказано одним абзацом, а далі йде детальний, на сторінку, розбір класифікації віньєток, розробленої М.А. Чегодаєвим²³. Але, в роботі цього російського дослідника розглядається не семантика зображених сцен, а способи створення композиції із тексту і зображень, тобто, вона для дослідження М.О. Тарасенка не грає значної ролі, щоб приділяти їй більше уваги, ніж типології сцен, вироблених І. Мунро, Г. Мільде, А. Нівінскі та інших. І зовсім дивно виглядає, коли М.О. Тарасенко «сперечається» з М.А. Чегодаєвим, «поправляючи» його. Але М.А. Чегодаєв і не прагнув досліджувати ні всі нюанси текстово-зображальної композиції 42 розділу, ні семантику його зображень, у нього інші завдання розв’язувались в роботі. Хоча, як бачимо, «поправляння» та «суперечки» із авторами, у яких він списує, також можна зачислити до авторських методів.

Далі на с. 188. автор монографії намагається обґрунтувати «свою» типологію віньєток 42 розділу Книги мертвих, доводячи, чим же саме вона відрізняється від типології І. Мунро. Як він не намагається, але практично нічим суттєвим, прошу оцінити таке речення (с. 188): «Но отметим, что именно для Типа «В» И. Мунро характерны выделенные в нашей типологии «виньетки-таблицы» типа «В» (в 10 из 14 указанных И. Мунро папирусах), а типу «А» – свитки, где BD 42 лишена виньеток или иллюстрирована «виньетками-фризами» нашего типа «А» (из 9 учтенных И. Мунро свитков типа «А» – 5 без виньеток и 4 – с виньетками нашего типа «А»)».

Автор захоплюється цитуванням «паралелей» і створенням типологій, але навіть не помічає, що інші дослідники розглядають як типологію текстів так і зображень в історичному контексті. Варто сказати, що історичний підхід у цій роботі кандидата історичних наук проігнорований повністю. Автор «нічтоже сумнящеся» порівнює усе з усим, матеріали додинастики (бл. 4000–2900 до н.е.) із матеріалами Нового Царства (бл. 1539–1077 до н.е.), докидає до спільної купи Пізню епоху (бл. 722–332 р. до н.е.) і Птолемеївський період (332–30 р. до н.е.), жонглюючи даними, які походять із різних тисячоліть. Власне, навіть порівняння там нема, бо порівнюючи, визначають як спільні риси так і відмінні та намагаються їх чимось пояснити, якщо не з позиції історії, то хоча б з позиції культурології.

Оскільки таблиці, списки та інші переліки різного роду займають величезне місце в монографії, варто критично проаналізувати і їх. Так, на с. 24–27 йде перелік віньєток «16 розділу» досліджуваного періоду (пригадуємо про існування Тотенбухпроекту). На с. 27–29 йде перелік віньєток того ж «16 розділу», але вже Пізньої епохи і схожих сцен на артефактах. Відразу виникає питання, навіщо все це перераховувати на трьох сторінках, якщо цей період не входить в межі дослідження. Як вже вказувалось, на с. 50–51 поміщено передрук списку джерел із солярними композиціями, які зібрані в статті Алі Радвана²⁴. На с. 74–80 поміщено список папірусів із зображеннями руті-сцени на віньєтці 17 розділу а потім списки гробниць, саркофагів та інших артефактів що містять ці сцени. Варто зауважити, що найдетальніший розбір всіх аспектів, що пов’язані із 17 розділом Книги мертвих представлений в монографії Ґ. Лаппа²⁵. І не забуваємо про Тотенбухпроек. На с. 102–104 поміщено список руті-сцен в гробницях, основою для цього списку послужив список зібраний та публікований М. Салехом²⁶. Далі перераховуються описи сцен на саркофагах (109–115). На с. 116 наводиться список ієрогліфів-компонентів, які з’являються в руті-сценах. На сторінках 117–123 була наведена авторська типологія руті-сцен. Якщо порівняти кількість виділених М.О. Тарасенком типів та підтипів руті-сцен із кількістю залучених ним до аналізу папірусів із текстами Книги мертвих, то виходить курйоз. Із 26 врахованих папірусів, виділено 20 підтипів, при цьому ще й виділені 4 винятки. Так виходить через те, що автор монографії плутається з предметом свого дослідження, чи він досліджує руті-сцени в Книзі мертвих, як має бути, судячи з назви його роботи, чи взагалі руті-сцени в декорумі періоду Нового Царства та Третього перехідного періоду, але тоді суть дослідження не відповідає його назві.

Сторінки 145–146 відведені передруку списку скарабеїв, що містять руті-сцени а також інші сцени подібного змісту із статті Отмара Кееля та Сільвії Шрьоер²⁷. Окрім наведених там 19 скарабеїв із левами, в монографії М.О. Тарасенка додані чотири «нові приклади». Цим додатком автор монографії несвідомо, але надзвичайно наглядно продемонстрував рівень своєї наукової компетентності, оскільки там зображені не руті-сцени, як він думає, а два ієрогліфічні знаки HAtj, організовані за принципом дзеркального письма, які є частинами надписів. Додаючи «нові» приклади до списку своїх попередників, автор монографії чомусь не задумався, з якої причини О. Кеель та С. Шрьоер не помістили цих скарабеїв до своїх з руті-сценами, адже з роботами В.М.Ф. Пітрі²⁸ та П. Ньюберрі²⁹, де опубліковані ці скарабеї, вони напевно були знайомі, ці видання знає кожен єгиптолог. І, зрештою, не зрозуміло, як наведення списку зображень на скарабеях проясняє проблему із міфологічними сценами в Книзі мертвих.

На с. 176–177 наведена таблиця із термінами Негег (nHH) та Джет (Dt) в Текстах пірамід. Варто сказати, що вже згадувані Тексти пірамід – це інший корпус заупокійної літератури, який з’явився в Давньому Царстві (бл. 2543–2120+25 до н.е.), задовго до Книги мертвих. Така увага до цих термінів в зазначеному корпусі виглядає дивною на фоні того, що власне не наведено таблиці вживання термінів Джет і Негег в самій Книзі мертвих. Пояснюється все дуже просто: для складання цієї таблиці М.О. Тарасенко використав лексичний словник Р. Ганніґа³⁰, в якому є покажчик вживання цих термінів за доби Давнього Царства, зокрема в зведеному корпусі Текстів пірамід К. Зете (в Тексти пірамід, які до цього покажчика не увійшли, М.О. Тарасенко, звісно не заглядав, в таблиці вони не відображені). Насправді, ця таблиця нічого не пояснює, бо автор рецензованої монографії скинув тут до однієї кучі різні частини мови (іменники «вічність», прислівники «вічно», прикметники та субстантивовані прикметники «вічний» тощо), що робить як саму таблицю, так і наступні пояснення та цитування окремих фрагментів Текстів пірамід на с. 177 та 178 абсурдними. Що саме такий «дослідницький метод», як переписування індексів був використаний в цьому місці, підсвідомо, прямо за З. Фройдом, засвідчує вставка абсурдного посилання номер 206 на с. 171 до твердження про перспективність дослідження «взаимодействия пары nHh и Dt на уровне отдельных групп текстов», де вказується, зокрема, що «само направление можно признать очень перспективным, и следует ожидать появления работ о nHh и Dt, например в Текстах Саркофагов». У цьому посиланні номер 206 М.О. Тарасенко каже що таке дослідження: «во многом подготовлено и выходом» двох книг – індексом термінів до Текстів саркофагів³¹ та словником того ж Р. Ганніґа по лексиці доби Середнього Царства³², де також дано покажчик вживання вказаних термінів у Текстах саркофагів! Логіку автора монографії щодо того, що публікація індексів до ієрогліфічних текстів може «во многом» підготувати дослідження та дати йому перспективу, можна зрозуміти лише припустивши, що знайти ці терміни в ієрогліфічних текстах без індексів він нездатен, а переписування цих індексів в таблицю чи список є вершиною його «дослідницької» діяльності. Тоді все зрозуміло: індекси до вживання двох термінів «вічність» в Текстах саркофагів уже створили, отже, з’явилась перспектива їх дослідження, без них – перспективи нема, бо просто читати самі тексти він не може. На питання, чому М.О. Тарасенко не «дослідив» подібним чином і вживання двох вказаних термінів у Текстах саркофагів та в Книзі мертвих також можна відповісти: для реалізації цієї «перспективи» він не знайшов зведеного корпусу перекладів Текстів саркофагів, а вишукувати все це в окремих перекладах – довго, а в ієрогліфічних текстах – не може, та й словник періоду Нового Царства, де були б покажчики цих термінів для Книги мертвих Р. Ганніґ теж ще не видав.

Зазначу також, що все це дослідження цих термінів в Текстах пірамід подається, як нібито така собі реконструкція думок видатного російського єгиптолога Олега Дмитрієвича Бєрлєва, яку М.О. Тарасенко робить незрозуміло з яких джерел, адже прозріти, що міг думати О.Д. Бєрлєв (1933–2000), зараз неможливо, а сам він торкнувся цієї теми лише побіжно. Це ще один із прикладів фальшування – перекручування думок інших вчених.

Сторінки 181–186 відведені переліку списків віньєток розділу 42 в Книзі мертвих та схожих сцен в гробничній декорації. Детальне дослідження віньєток цього розділу міститься, зокрема в роботах І. Мунро³³ (І про гарний німецький сайт пам’ятаємо). А на додачу до цього переліку на с. 207–208 розміщена таблиця підтипів віньєток до 42 розділу.

На с. 225–229 йде список формул втілення частин тіла людини за Книгою мертвих. Зазначимо, що все це є в роботі Т. ДюКесна³⁴, що послугувала основою для цих списків. Додатково на сторінках С. 235–237 розміщено «Приложение 3.1», де знову цитуються переліки, зібрані у Т. ДюКесна³⁵ та Дж. Уолкера³⁶. Зазначимо, що наступне «Приложение 3.2» (С. 238–240) – Гімн ассірійському богу Нінурті, переклад та коментарі, написано не М.О. Тарасенком а В.В. Ємельяновим.

Таким чином, під різні списки, таблиці, схеми, тощо відведено не менше ніж половина об’єму книги. Але ствердно говорити про авторство М.О. Тарасенка щодо створення цих списків та таблиць проблематично; як виявилось, майже кожен із списків, що наведені в його монографії вже було зібрано та опубліковані іншими дослідниками, і відкоригувати їх новими прикладами, маючи доступ до Тотенбухпроект не так вже і важко. Дослідник, натиснувши декілька клавіш може підібрати собі з цієї бази весь список всіх відомих папірусів, які його цікавлять. Наприклад, рецензент практично за декілька хвилин отримала вибірку джерел – станом на 24.06.2012 цей ресурс фіксував 299 папірусів з віньєтками 15 розділу (тобто «16 розділ» у монографії М.О. Тарасенко), 266– відповідно з віньєтками 17 розділу, та 49 з віньєтками 42 розділу. Таким чином, укладення списку вже не є заслугою автора роботи.

Створення списків аналізованих джерел – це необхідна річ для кожного науковця. Звісно, що дослідник може використати списки джерел, укладені іншими вченими, чи інтернет-ресурси, вони для того і існують, але укладення бази даних дослідження – це перший етап дослідницької роботи. Далі ці джерела необхідно аналізувати, саме наведення списків ще нічого не доводить і не спростовує. Але проблема в тому, що в монографії саме аналіз джерел відсутній, якщо не вважати таким «аналізом» переказування змісту того, що намальовано на тій чи іншій сцені.

Переклади із давньоєгипетської

В рецензованій роботі наведено багато фрагментів перекладів, які М.О. Тарасенко ніби-то перекладає з давньоєгипетської на російську, таке враження має винести читач монографії. Рецензент не береться тут детально розбирати всі помилки, неточності та недоречності, їх дуже багато, і детально описувати їх можна в рецензії, спрямованій для вузьких спеціалістів, варто зазначити лише деякі.

В окремих перекладах помітна безпорадність як у пошуках російського еквівалента для єгипетського терміну чи вислову, так, і в розумінні граматичних конструкцій. Так, на с. 35 в перекладах фрагменту Текстів пірамід (PT 357 § 585a) з’являється курйозний переклад: «Пригоже Гору с тобой» (переклад показує розуміння речення як недієслівного, адвербіального речення), це так виявляється перекладено те, що транслітеровано як дієслівне речення: «Ax.n @r xr=k». Автор не вирішив дилему, як і в яких випадках потрібно перекладати на російську мову давньоєгипетський термін «Ax», що він означає, і що ж то за частина мови (дієслово чи прислівник) стоїть на початку цього речення. На с. 165 міститься взагалі абсурдна фраза, єгипетський вислів «aHa.w m anx», перекладений як “время-жизни жизни» (!), що це таке, зовсім незрозуміло.

Сторінка 91 містить переклад фрагмента 17 розділу Книги мертвих, який явно перекладений із англійського перекладу Г. Мільде³⁷, при цьому без розуміння нюансів англійського герундія, не кажучи вже про граматику давньоєгипетського оригіналу: Kjj Dd Ra pw wbn=f m Ax.t iAbt.t nt pt “Другие говорят: это Ра в его восходе на восточном горизонте неба”. Маю розчарувати М.О. Тарасенка, нажаль, wbn – це дієслово «сходити», а не іменник, значення іменника для цього терміну не зафіксоване. А такий «переклад» означає нерозуміння граматики. Можна припустити, що автор монографії сплутав Ra wbn.f із інфінітивною формою Ra m wbn.f, але і тоді б належало перекладати «Ра в восхождении его». До речі, це має засвідчувати, що М.О. Тарасенко практично не знайомий з текстами доби Нового Царства та Третього перехідного періоду (хоч і взявся писати монографію по цих періодах), тому що фраза: Ra wbn.f надзвичайно часто зустрічається в жертовних формулах вказаних епох.

Окрім того, вставне речення, яке позначає початок пояснювальної фрази глоса, яке зустрічається тут і в інших місцях: Ky Dd, – перекладати на російську як «другие говорят» можна лише з великою натяжкою, при цьому потрібно було б хоч пояснити, який тип речення та яка граматична форма стоїть в оригіналі і чому він конвертував цей вислів у дієслівне речення, бо може виникнути враження, що автор перекладу думає, що присудок дієслівного речення в давньоєгипетській мові може іти за підметом, і відповідно, висновок, що навіть перші уроки граматики А. Ґардінера він не освоїв.

На сторінках 91–92 поміщено переклад фрагмента глоса 17 розділу, який численні рази був цитований в роботах різних дослідників, де говориться: «Я – вчера и мне известно завтра. Кто же это? Вчера – это Осирис, завтра – это Ра», цей же переклад поміщено ще раз на с. 133 знизу. При цьому, на с. 92 М.О. Тарасенко зазначає, що він перекладає ніби-то за ієрогліфічним текстом вміщеним в «Urkunden des Ägyptischen Altertums»V³⁸, сторінка 11, але в цій книзі на с. 11 іде схожа фраза за текстами періоду Середнього Царства, а не за текстами Книги мертвих (!). Тобто, автор «перекладу», навіть не подивився, що написано на сторінці, з якої він ніби-то «перекладає». Зазначу ще й таке, на с. 133 монографії М.О. Тарасенка при цьому перекладі ще й дописано, що «иероглифический текст и транслитерацию см. ниже в Разделе 2.1». Але розділ 2.1. міститься на с. 72–80 тобто не «нижче» а «вище», більша частина його, як уже вказувалось (С. 74–80), відведена для перераховування джерел, що містять руті-сцени, і лише дві сторінки віддано під текст, відповідно, ніякого ієрогліфічного тексту ні транслітерації вказаного фрагменту, як і будь-яких інших там не вміщено. Нижче ж від С. 133 розміщено «Приложение 2.1.» (С. 146–146), де поміщено лише список скарабеїв, та «Раздел 2.1 Appendix» (С. 147–179), де, однак, ні ієрогліфічного тексту ні транслітерації цього фрагменту теж нема. Скидається на те, що М.О. Тарасенко сам заплутався в назвах власних розділів, підрозділів та додатків, та більш ймовірним є те, що він, компонуючи свій текст монографії із фрагментів робіт інших дослідників та шматків власних статей, навіть не потурбувався прочитати остаточно той свій текст, який вийшов, сподіваючись, що його ніхто читати не буде взагалі.

На с. 150 перекладаючи уривок із Віденського папірусу із «Книгою проходження вічності», М.О. Тарасенко помістив такий переклад єгипетського вислову xtf wbn.f m hrw як «когда восходит он в час утренний», але m hrw означає «вдень», а не «в час утренний», він довільно трактує чужі переклади і навіть не звертає уваги на слова, які стоять в ієрогліфічному тексті.

На цій же с. 150 міститься переклад фрагмента тексту 17 розділу папірусу PDublin та PA-Act-m-Ax-bjt PLondon BM EA 9904, опублікованих, як знову вказує М.О. Тарасенко в Urk.V. Abs. 8: «(Это) восхваление (вар. «величие» [Gardiner, 1958, p. 583]) Ра (и) это мертвое тело (Осирис – Н.Т. ). Другие говорят: это nHH и Dt. Что касается nHH – это день, что касается Dt – это ночь». Тут варто зазначити, що по-перше, переклад не відповідає ієрогліфічному тексту, в ньому було випущено перше «ky Dd» після слова «Ра», що може значно змінити інтерпретацію всього пасажу. В результаті єдності Ра та Осіріса там можна й не вичитати. Далі, нібито переклад робиться одночасно по виданню Ґ. Лаппа³⁹ і по книзі А. Шортера⁴⁰ і навіть по п’ятому тому «Urkunden des Ägyptischen Altertums»⁴¹. Але на вказаній ним сторінці 17 останнього видання, фраза, яку М.О. Тарасенко перекладає, зафіксована в іншій редакції, більше того, Г. Ґрапов, який видавав цей том Urkunden, не включив до своїх списків ні Дублінський папірус, ні Лондонський BM EA 9904. Вказуючи цю книгу, та ще й на початку свого переліку джерел, звідки ніби-то перекладав, М.О. Тарасенко знову розписується в тому, що подав переклад тексту із неіснуючого тут оригіналу. Варто зазначити, що у А. Шортера також основний ієрогліфічний текст дано не за папірусом BM EA 9904, хоча різночитання саме цього папірусу також вказуються. Тобто, фактично, М.О. Тарасенко взяв і текст і переклад із книги Ґ. Лаппа, а для створення видимості власного перекладу дописав ще й дві інші книги. Крім того, тут помітна невпевненість М.О. Тарасенка щодо того, як перекладати термін Hknw, яка проявилась у вставці «варіанту» із граматики А. Гардінера в свій переклад.

Зазначимо, що неузгодження перекладу та транслітерації, перекладу та ієрогліфічного тексту зустрічається і в інших місцях. Так, на С. 151 наведено переклад фрагменту напису з домовини Тутанхамона, в якому транслітерація не збігається з перекладом. При перекладі фрагменту із «Текстів обожнень частин тіла» із розділу 151 Книги мертвих (С. 224) у М.О. Тарасенка чомусь виходить, що переклад двох перших речень має одну граматичну структуру, а наступних – іншу, хоча в оригіналі всі мають одну структуру.

Особливо вражає його «переклад» на с. 218–219, де наводиться переклад фрагментів Текстів пірамід (PT 1303a–1316b). Бажаючи показати, як гарно він перекладає Тексти пірамід, М.О. Тарасенко вирізав із книги Курта Зете⁴² окремі рядки ієрогліфічного тексту, і вставляючи, переплутав ці рядки місцями, а далі додав транслітерацію та переклад Дж. Аллена⁴³, і вийшло щось страшне: майже всі ієрогліфічні рядки не співпадають із рядками їх перекладу, так в ієрогліфіці перший рядок говорить про лоб царя Меріра і т.д., а перший рядок перекладу починається правильно із фрази-зачину: «говорение слов: ….», там, де в ієрогліфічному тексті написано «Упуат», він читає «зоряне небо», і так далі. Цей приклад ще раз показує наочно, що тексти давньоєгипетською мовою читати М.О. Тарасенко взагалі не вміє, бо не помітити таких помилок не можливо, якщо людина хоч трохи читає ієрогліфи, і хоч іноді перечитує власноруч написаний чи скомпонований текст.

Всі ці неузгодження перекладу, ієрогліфічного ряду та транслітерації, а також «неточності» та грубі помилки сигналізують про те, що переклади робились не з єгипетського оригіналу, який він почасти взагалі не бачив, а із перекладів на європейські мови. Отже автор цих «перекладів» прагне пошити в дурні читача, імітуючи знання давньоєгипетської мови. Крім того, переклади показують ще один авторський принцип, якого дотримується М.О. Тарасенко, який можна висловити приблизно так: для нього не існує великої різниці, що П’ятихатки, що Шестихатки, про якісь хатки ж говориться.

Про «знання» інших мов, крім давньоєгипетської свідчать численні помилки із передачею власних імен західноєвропейських авторів, зокрема уже вказаний Зебер (Рос. Зээбер), який скрізь названий так, що й вимовити соромно: рос. Сеебер; прізвище Lesko (С. 216) чомусь перетворилось на Лешко; прізвище австрійської дослідниці Н. Thausing (С. 155 і далі) на Тхаусинг, німецьке Zandee в Занді (Рос. Занди), французьке DuQuesne (C. 235 та інші) на ДуКвесне тощо.

Ілюстраційний ряд в дослідженні – це річ необхідна, особливо а роботі, яка присвячена декоруму, він дозволяє наочно побачити те, про що йдеться. Але в рецензованій монографії її ілюстративна частина формувалась, очевидно, за принципом «щоб якомога більше ілюстрацій, але якомога менше проілюструвати», тому що, не зважаючи на велику кількість ілюстрацій (313), вставлених безпосередньо в текст, – більшість з них, як вказувалась, мають низьку якість, та й розмір трохи більший за марку, і розгледіти там текст практично неможливо, а зображення – з великими труднощами (див. зокрема, Рис. 0.6, 2.1б, 3.1, 3.3, 3.8, 3.9, 3.32, 3.32а, 3.33; де наведено цілі папіруси або значні їх фрагменти, що перетворились у сіре поле, поцятковане чорними крапочками). Окрім того, помітно, що ілюстраціями зловживають, наприклад, навіщо було наводити фото із гробниці цариці Мерсіанх ІІІ епохи Давнього Царства, передруковане із видання Бостонського музею красних мистецтв⁴⁴ (це дві найперші ілюстрації Рис.0.1 та Рис.0.1а), яке вийшло дуже поганої якості, та ще й дублювати те ж зображення у прорисовці – тільки для того, щоб натягнути об’єм роботи? До речі, а як це узгоджуються з правами копірайта, адже в книгах, звідки скопійовано методом сканування це фото та прорисовка, і на сайті його видавця, Бостонського музею красних мистецтв, зазначено, що будь-який передрук можливий тільки за письмовою згодою видавця. Те ж можна сказати про два наступні фото, вони надлишкові, і також впираються у проблему копірайта, про вже згадуваний «неопублікований папірус» на Рис. 0.6, і про багато інших ілюстрацій, а щодо права копірайта – практично про кожну, оскільки кожна із них була або передрукована з уже виданої праці іншого дослідника, або взята із сайту Тотенбухпроект (який оговорює, що всі матеріали, які зареєстровані користувачі бачать на сайті, не можуть бути друковані без окремих дозволів музеїв та інших власників інтелектуальних та суміжних прав на них) чи із сайтів музейних, передрук яких також захищається правами інтелектуальної власносfont-size: 12.0pt; font-family: 'Transliteration','serif'; mso-fareast-font-family: 'Times New Roman'; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'; mso-ansi-language: EN-GB; mso-fareast-language: RU; mso-bidi-language: AR-SA;ті. Про існування дозволів на використання цього матеріалу ніде не вказано. Отже, виникають великі сумніви, щодо того, що ця наукова монографія не порушує авторських прав, інтелектуальної власності та суміжних прав інших осіб, зокрема музеїв та видавців.

Література використана в роботі

Список цитованої літератури на перший погляд вражає своєю кількістю, наведена 821 позиція. Але, після детального розгляду виявляється, що до нього залучено все, що тратилось на шляху автора монографії, не залежно від того, чи стосується ця проблематика безпосередньо до теми дослідження. Наприклад, сюди долучена низка робіт із загальних культурологічних тем, переважно із семіотики (13 назв, відповідно, пункти: 5, 6, 36, 44, 47, 51, 66, 68, 90, 91, 98, 100, 101 Списку літератури); ряд видань присвячених іншим цивілізаціям (відповідно, пункти: 37, 64, 92, 93, 94, 95), науково-популярні роботи (31, 34), праці неспеціалістів (32, 33, 61, 62, 103). В дослідженні навіть використана монографія А.Л. Вассоєвича⁴⁵, яка містить ряд випадів антисемітського та расистського характеру. Окрім того, як показує печальний приклад із Портером-Мос, цитуванням «Urkunden des Ägyptischen Altertums» тощо, принаймні окремі вписані та «цитовані» книги насправді була переписані із інших авторів, а сам М.О. Тарасенко їх, можливо і не бачив.

Під номерами 71–89 іде список робіт самого М.О. Тарасенко. Розібрати цей список необхідно, оскільки він дає можливість побачити його «методику роботи» із ідеями інших дослідників. Із них чотири пункти – це тези, що займають 1–2 стор (пункти 71, 81, 84, 86), які потім були опубліковані як статті, деякі не одноразово. Якщо бути чесним, весь текст монографії – це зібрані воєдино і передруковані його статті. Такі випадки зустрічаються, просто потрібно тоді вказувати, що це передрук статей, які вийшли раніше. Якщо проаналізувати тексти цитованих автором його власних статей, та тексту окремих розділів монографії, то виходить, що в цих статтях багато разів із певними варіаціями, повторений той же текст, з тими ж посиланнями.

Але найбільш вражаючим є такий авторський метод, як привласнення думок інших дослідників, приклади цього зустрічаються по всьому тексту, наведемо окремі з них, які характеризують окремі різновиди цього «методу». Найменш обурливим «методом» є посилання на свої роботи після посилань на інших дослідників, в тих випадках, коли в цих роботах просто повторені результати досліджень попередників. Це така собі само-реклама, оскільки цитування власних робіт, тим більше тез, в низці випадків є надлишковим. Так, на с. 55 є опис розпису на саркофазі Hpy, який супроводжується переліком видань, де відтворена сцена, а потім, в наступному реченні описуючи цю сцену, він ще додатково посилається на опис одного із видавців, і на свою статтю, і навіть на свої тези: «Здесь на фоне склона «розовой горы» мы видим солнечный диск со скарабеем Хепри внутри. Диск помещен между рогами небесной коровы (см. напр.: Heyne, 1998, S. 65, Abb.12; Тарасенко, 2004, С. 64–66; Тарасенко, 2004b, с. 42–46)». Виникає питання, а без його статті і без тез ніхто б не здогадався б побачити на малюнку сонячний диск між рогами небесної корови на фоні «рожевої гори»?

На с. 154 переказуються думки Барбари Люшер про світильники46, і окрім її книги, посилання дається також на роботу самого М.О. Тарасенка⁴⁷. Але на сторінці 247, на яку він посилається, є лише дві ілюстрації, передруковані із вказаної праці Б. Люшер. Нічого про світильники в цій роботі М.О. Тарасенка взагалі не сказано.

Але є і більш серйозний спосіб привласнення чужих думок, наведемо також лише окремі приклади. На С. 96 кажучи про образ змії, яка кусає свій хвіст, т.з. уроборос, було зазначено: «На сложной семантике этого образа мы уже имели возможность остановиться достаточно подробно». «Ми» в цьому реченні означає М.О. Тарасенко, він посилається на свою роботу⁴⁸. В цій своїй статті він фактично переказує погляди про те чим є уроборос, висловлені Л. Какоші⁴⁹, Я. Ассманом⁵⁰, та А. Нівінскі⁵¹ (із роботи останнього він навіть запозичив схеми та малюнки в своїй монографії⁵² (С. 168 Рис. 100, Рис. 100а; С. 169 Схема эволюции….), власного дослідження там нема. А в монографії вже на першому місті поставив посилання на свою роботу, хоч нижче по тексту з’являються посилання і на Л. Какоші і на Я. Ассмана, але «власний вклад» відтінено.

На С. 98 він цитує свою роботу про Ра-Осіріса⁵³, так що це виглядає нібито твердження про те, що на саркофазі Сепа ІІІ зображено образ цього синкретичного бога, належить саме М.О. Тарасенку. Але ця думка також йому не належить, щодо інтерпретації цього образу як Ра-Осіріса зокрема вкажемо на статтю того ж М.А. Чегодаєва⁵⁴, яку активно переписав у вказаній статті М.О. Тарасенко.

На с. 141 з’являється речення: «В свое время мы видвинули предположение о связи семантики подголовника из гробницы Тутанхамона, при ее параллелизме с Rw.tj-scene, с темпоральными представлениями ……» із відповідним посиланням⁵⁵. Але ця думка була висунута іншими дослідниками, зокрема, вона відображена і у статті того ж Б. Геллінкса⁵⁶.

Замість того, щоб дати посилання на дослідника, який висловив ту чи іншу ідею, в монографії М.О. Тарасенко посилається часто і на низку своїх робіт, в яких він по декілька разів переписав думку того ж дослідника, або вже лише на свої роботи, демонструючи свій «значний доробок» в тій чи іншій проблематиці. Це є віртуозним привласненням собі заслуг інших вчених.

Таким чином список цитованих робіт має певний сенс – справити враження на неспеціаліста щодо «фундаментальності роботи». А цитування власних праць, в кожній із яких повторені тексти попередніх, і, як виявляється, у найпершій було посилання на думку чи результати іншого дослідника, також має значення, воно створює ілюзію, що людина є визнаним спеціалістом, якщо стільки робіт написала. До, речі, виникає питання, чому ні в тексті монографії нема посилань, ні в список літератури не включена таємнича монографія М.О. Тарасенка «Давньоєгипетська сакральна космографія», яка в 2002 році була нагороджена дипломом Президії НАНУ, як зазначено в статті О.Б. Бубенка⁵⁷, але тексту якої ніхто і ніде не бачив.

Авторські досягнення та методика

Отже, варто підсумувати: робота має еклектичний та компілятивний характер. Це велика компіляція, але компіляція не дуже вдала, в ній алогічно поєднані переказування думок різних дослідників із різних питань єгиптології, навіть без спроби їх осмислення та зведення до якоїсь логічної послідовності. Значний об’єм займає перераховування списків, які, як правило, зібрані іншими дослідниками, або запозичені із Тотенбухпроект Бонн, це та переказ того, що зображено на віньєтках і інших сценах, є улюбленим методом роботи М.О. Тарасенка, і навіть основним його «методом дослідження». Завершується це переказування підсумовуючою фразою, що сцена «любопытная» чи «интересная». Але в чому полягає її «інтересність» залишається загадкою як для професійного єгиптолога, так і для пересічного читача роботи. Інший метод, який використано в роботі – пошук «паралелей», підбір яких, на думку автора монографії все пояснює. Прикрашається все це цитуванням «ієрогліфічних текстів» із посиланням на книги, в яких ці тексти часто відсутні, та їх ніби-то перекладів на російську, насправді переписаних із перекладів європейських дослідників, почасти з помилками. Після прочитання всієї книги логічно постає питання: а де ж саме заявлене дослідження, як єгипетська міфологія відображалась у образотворчій програмі Книги мертвих? Відповідь на це питання – наукового дослідження в цій книзі немає, натомість, сама монографія є грандіозною науково-подібною містифікацією.

1. Backes B., Munro I., Stöhr S. (Hrsg.). Totenbuch-Forschungen: Gesammelte Beiträge des 2. Internationalen Totenbuch-Symposiums, Bonn, 25. – 29. September 2005. Wiesbaden 2006; Backes B. et alii, Bibliographie zum altägyptischen Totenbuch, 2. erweiterte Auflage. Wiesbaden 2009.
2. Датування за виданням Ancient Egyptian Chronology / ed. by Erik Hornung, Rolf Krauss, and David A. Warburton; with the assistance of Marianne Eaton- Krauss. Brill, Leiden, 2006.
3. B. Porter and R. L. B. Moss, assisted by E. W. Burney, now edited by J. Malek, Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts, Statues, Reliefs and Paintings. Vol. I Part 1. The Theban Necropolis. Private Tombs. (2nd ed.). Oxford, 2004; Vol. I Part 2. The Theban Necropolis. Royal Tombs and Smaller Cemeteries. (2nd ed.) 1999; Vol. II. Theban Temples. (2nd ed.) 1994; Vol. III Part 1. Memphis. Abû Rawâsh to Abûsîr. (2nd ed.) 1994; Vol. III Part 2 . Memphis. Saqqâra to Dahshûr. (2nd ed.) 1994, repr. 2003; Vol. IV. Lower and Middle Egypt. (1st ed.) 1934, repr. 2004; Vol.V. Upper Egypt: Sites. (1st ed.) 1937, repr. 2004; Vol. VI. Upper Egypt: Chief Temples. (1st ed.) 1939, repr. 1991; Vol.VII. Nubia, The Deserts, and Outside Egypt. (1st ed.) 1952, repr. 1995; Vol.VIII. Objects of Provenance Not Known. (1st ed.) Parts 1, 2 and Indices. 1999; Part 3, 2007 (Далі – PM).
4. Borghouts J.F. A New Middle Kingdom Netherworld Gide // Akten des vierten internationalen ägyptologen Kongress. Bd.3. Linguistik, Philologi, Peligion / Hrsg. von S. Schoske. München, 1985. S. 131–139.
5. Зазначимо також недоречність побудови фрази: «(монументальных, храмових, гробничных и.т.д.),» незрозуміло, про які ще монументальні зображення йдеться, адже храмові та гробничні це і є монументальні зображення. Були ще палаци, які однак не будувались з каменю, або майже не будувались, тому про їх архітектуру, як і про декор, відомо не дуже багато, але царські палаци також не були тим місцем, куди міг вільно входити кожен єгиптянин.
6. Большаков А.О. Развитие представлений о ‘загробных мирах' в древнем Египте // Мероэ, 5. Москва, 1999. С. 55–71.
7. Про нього див. PM V. P. 237; ієрогліфічні написи із гробниці: Sethe K. Urkunden des Alten Reichs. B. I–IV. Leipzig, 1932–1933. S. 131–135; результати розкопок Edel E. Die Felsgräbernecropole der Qubbet el-Hawa bei Assuan. I Abteilung, Band 2. Architektur, Darstellungen, Texte, archäologischer Befund und Funde der Gräber QH 35- QH 101. Paderborn –München–Wien– Zürich, 2008. S. 679–704, Taf. XXXIII–XXXV, Abb. 1–7. Переклади: Lichtheim M. Ancient Egyptian Autobiographies Chiefly of the Middle Kingdom. A Study and an Anthology. Freiburg–Göttingen, 1988. P. 9, 15–16 [3]; Roccati A. La littérature historique sous l’Ancien Empire égyptien. Paris, 1982. P. 208–211 [43], про його культ та святилище Habachi L. Hekaib. The Deified Governor of Elephantine // Archaeology. A magazine dealing with the antiquity of the world. 9/1 (1956). P. 8–15; Habachi L. Identification of Hekaib and Sabni with owners of Tombs in Qubbet el-Hawa and their relationship with Nubia // Habachi L. Sixteen Studies on Lower Nubia. Supplénemt aux Annales du Service des Antiquités de l’Egypte: Cahier 23. Le Caire, 1981. P. 11–27; Habachi L. Elephantine IV. The Sanctuary of Heqaib. With Contributions by G. Haeny and F. Junge. Photographs by D. Johannes. Text and Plates. Mainz am Rhein, 1985; Franke D. Das Heiligtum des Heqaib auf Elephantine. Geschichte eines Provinzheiligtums im Mittleren Reich. Heidelberg, 1994.
8. Hellinckx, Bart R. The symbolic assimilation of head and sun as expressed by headrests // Studien zur altägyptischen Kultur. Hamburg , Bd. 29 (2001). S. 61–95. До речі, в списку робіт неправильно вказано номер збірника.
9. Assmann J. The Ramesside Tomb and the construction of Sacred Space // N. Strudwick and J. H. Taylor (eds), The Theban Necropolis: Past, Present and Future. London, 2003. P. 46–52.
10. Большаков А.О. Развитие представлений…. С. 55–71.
11. Radwan A. Darstellungen der Aufgehenden Sonne auf einigen Stelen der Ramessidenzeit // Studien zu Sprache und Religion Ägyptens zu Ehren von W. Westendorf. Bd. II. Religion. Göttingen, 1984. S. 823–831.
12. Niwiński A. Studies on the Illustrated Theban Funerary Papyri of the 11th and 10th Centuries B. C. Freiburg – Göttingen: Universitätsverlag /Vandenhoeck & Ruprecht, 1989. P. 11–12.
13. Hellinckx, opus cit. 61–95.
14. Birkstam, B. Given Life Like Re Eternally – A Royal Epitheton // BOREAS – Uppsala Studies in Ancient Mediterranean and Near Eastern Civilizations, Vol. 6. Uppsala.1974. P. 15–35.
15. Чегодаев М.А. Папирусная графика Древнего Египта. Москва, 2004. С. 87 і посилання 237.
16. Niwiński A. Studies on the Illustrated Theban Funerary Papyri …. Р. 338; Niwiński A. Ritual protection of the dead or symbolic reflection of his special status in society? The problem of the black-coated cartonnages and coffins of the Third Intermediate Period // The Intellectual Heritage of Egypt. Studies Presented to Lászlo Kákosy by Friends and Colleagues on the Occasion of his 60th Birthday /Ed. by U. Luft. Budapest, 1992. P. 457–471.
17. Kamrin J. The Cosmos of Khnumhotep II at Beni Hasan. London–N.Y., 1999.
18. PM IV², P. 143; С. 141–144 відведені для опису гробниці Аменемгата, С. 144–148 для гробниці № 3 за нумерацією П. Ньюберрі, імя власника якої в цьому довіднику вказано як Хнум-готеп ІІІ, С. 149 для опису гробниці № 14, власник якої в довіднику вказаний як Хнум-готеп ІІ.
19. Newberry P. E. Beni Hasan. Part I. London, 1893. P. 39–72. Pl. XXII–XXVIII.
20. PM IV², P. 144.
21. Ibid. P. 149.
22. Munro I. Untersuchungen zu den Totenbuch-Papyri der 18. Dynastie. Kriterien ihren Datierung. London–New York, 1987; Munro I. Die Totenbuch-Handschriften der 18. Dynastie im Ägyptischen Museum Cairo. Beitr. von Wolfgang Helck. Bd. 1–2. Wiesbaden : Harrassowitz, 1994; Munro I., Spruchvorkommen auf Totenbuch-Textzeugen der Dritten Zwischenzeit. Wiesbaden 2001.
23. Чегодаев М.А. Папирусная графика Древнего Египта. Москва, 2004.
24. Radwan A. opus cit. S. 823–831.
25. Lapp G. Totenbuch Spruch 17. Synoptische Textausgabe nach Quellen des Neuen Reiches Totenbuchtexte 1. Basel. 2006.
26. Saleh M. Das Totenbuch in den thebanischen Beamtengräbern des neuen Reiches: Texte und Vignetten. Mainz um Rhein, 1984.
27. Keel O. Schoer S. Darstellungen des Sonnenlaufs und Totenbuchvignetten auf Skarabäen // Zeitschrift für Ägyptische Sprache und Altertumskunde. Leipzig , 1998. Bd. 125. S. 13–29.
28. Petrie W. M. F. Illahun, Kahun and Gurob : 1889–90 / by W. M. Flinders Petrie. With chapters by Prof. Sayce, Canon Hicks, Prof. Mahaffy, F. Ll. Griffith, and F. C. J. Spurrell. London, 1891. Pl.VIII. Nr. 49; Pl. IX. Nr. 58, 59.
29. Newberry P. Scarabs. An Introduction to the Study of Egyptian Seals and Signet Rings. London, 1908. pl. IX, nr. 19, and p. 119. Зазначимо, що на цій же ілюстрації є ще однин зразок, де також є ті ж знаки HAtj, але вже розвернуті в інший бік, це за логікою М.О. Тарасенка – теж має трактуватись як руті-сцена ? ( nr. 26, те ж можна помітити і на pl. XX, nr. 30).
30. Hannig R. Ägyptisches Wörterbuch I. Alten Reich und Erste Zwischenzeit. Hannig –Lexica–4. Mainz am Rhein, 2003. S. 646 {16141}, {16170}, {16177}; S. 1485–1486 {39374}, {39380}, {39381}, {39392}.
31. van der Plas D., Borghouts J. Coffin Texts Word Index. Utrecht-Paris, 1998.
32. Hannig R. Ägyptisches Wörterbuch II. Mittleres Reich und Zweite Zwischenzeit. Hannig–Lexica–5. Mainz am Rhein, 2006.
33. Munro I. Untersuchungen zu den Totenbuch-Papyri der 18. Dynastie. Kriterien ihren Datierung. London- New York, 1987; Munro I. Die Totenbuch-Handschriften der 18. Dynastie im Ägyptischen Museum Cairo. Mit einem Beitr. von Wolfgang Helck. Bd. 1-2. Wiesbaden: Harrassowitz, 1994; Munro I., Spruchvorkommen auf Totenbuch-Textzeugen der Dritten Zwischenzeit. Wiesbaden, 2001.
34. DuQuesne T. La déification des parties du corps. Correspondances magiques et identification avec les dieux l’Egypt ancinne // Koenig Y, Berlandini J. /ed. La magie en Egypt: à la recherche d’un definition. Acte du colloque organisé par le Musée du Louvre les 29 et 30 septembre 2000 Louvre. Paris, 2002. P. 237–271.
35. DuQuesne T. Opus cit. P. 237–271.
36. Walker J. Studies in Ancient Egyptian Anatomical Terminology. Warminster, 1996 (The Australian Center for Egyptology. Studies. Vl. 4).
37. Milde H. The Vignettes in the Book of the Dead of Neferrenpet. Leiden, 1991. P. 33.
38. Urkunden des Ägyptischen Altertums. Bd. V. Religiose Urkunden. Bearbeitet von Hermann Grapow. Leipzig, 1915–1917. Abs. 5. S. 11.
39. Lapp G. Totenbuch Spruch 17. Bd. 1: Totenbuchtexte, Basel 2006. S. 53–57.
40. Shorter A.W. Catalogue of the Egyptian Religious Papyri in the British Museum. Copies of the Book PR(T)-M-HRW from the XVIII-th to the XXIInd Dynasty. V. I. London, 1938. P. 90.
41. Urk.V. Abs. 8. S. 17.
42. Sethe Kurt. Die altägyptischen Pyramidentexte nach den Papierabdrücken und Photographien des Berliner Museums. Band 2. Leipzig 1910. S. 227–228.
43. Allen J.P. The Ancient Egyptian Pyramid Texts translated with an Introduction and Notes by J.P. Allen. Athlanta, 2005. P. 169–170.
44. Фото із видання: Manuelian, Peter Der. Presenting the Scroll: Papyrus documents in tombs scenes of the Old Kingdom // Studies in Honor of William Kelly Simpson, Edited by Peter Der Manuelian. Boston: Museum of Fine Arts, Boston, 1996. P. 561–588. Fig. 11; прорисовка із: Dunham D. Simpson W.K. The Mastaba of Queen Mersyankh III. G. 7530–7540. Boston, 1974. Fig. 3b.
45. Вассоевич А.Л. Духовный мир народов Классического Востока. Историко-психологический метод в историко-философском исследовании. Санкт-Петербург, 1998.
46. Lüscher B. Untersuchungen zu Totenbuch Spruch 151 Wiesbaden, 1998 (SAT. Bd. 2). S. 24–25, 188–196, 319.
47. Tarasenko M. The BD 42 Vignettes during the New Kingdom and Third Intermediate Period // Ausgestattet mit den Schriften des Thot. Festschrift für Irmtraur Munro zu ihrem 65. Geburtstag. Hrsg. von Burkhardt Backes, Markus Müller-Roth und Simone Stöhr. Wiesbaden, 2009. S. 247.
48. Тарасенко Н. А. Древнеегипетский уроборос – семантика образа // Університет. Київ, 2005. № 4 (6). C. 6−31.
49. Kákosy L. Uroboros // Lexikon der Ägyptologie / Begründet von W. Helk und E. Otto. Herausgegeben von W. Helk und W. Westerdorf. Bd. VI. Wiesbaden, 1986. Sp. 886–893.
50. Assmann J. Zeit und Ewigkeit im alten Ägypten. Ein Beitrag zur Geschichte der Ewigkeit. Abh. d. Heidelberger Ak.d.Wiss. Heidelberg, 1975. S. 31f.
51. Niwiński A. Noch einmal über zwei Ewigkeitsbegriffe. Ein Vorschlag der graphischen Lösung in Anlehnung an die Ikonographie der 21. Dynastie // Göttingen Miszellen. Beiträge zur ägyptologischen Diskussion. Göttingen, Bd. 48 (1981). S. 41−53.
52. Ibid. Fig. 1 S. 43; Fig. 3 S. 47; Fig.4 S. 49.
53. Тарасенко Н.А. Древнеегипетское синкретическое божество Ра-Осирис: иконографический аспект образа // Східний світ. К., 2006. № 3. С. 66–85.
54. Чегодаев М.А. Саркофаг Сепи из египетского музея в Каире и два языка древнеегипетской культуры // Петербургские египтологические чтения 2005. Тезисы докладов. СПб, 2006. С. 193–204.
55. Тарасенко Н.А. Космография Вечности в Древнем Египте (к интерпретации одной виньетки Книги Мертвых) // Культурное наследие Египта и Христианский Восток. (Материалы международных научных конференций ) /Под ред. Э.Е. Кормышевой. Вып. І. Москва, 2002. С. 227–280.
56. Hellinckx, B. Opus cit. P. 62, 68, 80, footnote 87.
57. О.Б. Бубенок. Історичні дослідження в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України // Східний світ. 2008 № 3. С. 62.

/span

/span