До 120-річчя з дня народження Василя Базилевича (1893-1942)

Майже десять років тому, переглядаючи в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (далі ЦДАМЛМ) опис фонду № 542 «Микола Василенко», впав у вічі такий кореспондент Наталі Полонської-Василенко як «Володимир Багалій». Виявилось, що так розшифрували підпис Василя Базилевича («В.Баз»). Цікава деталь: на самій справі є виправлення цієї помилки Ігорем Вербою, але до опису корективу вносити не поспішали. Загалом цей блок листування нараховує 33 листи Василя Базилевича до Наталі Полонської-Василенко, охоплюючи найменш досліджений період життя вченого протягом 1938-1941 рр.¹

В радянський час прізвище Василя Базилевича було табуйоване, доступ до його фондів закритий. Наприкінці 1980-х рр. вченого повернули із забуття газетні статті Сергія Білоконя². Для більшої розвідки йому просто не вистачило матеріалів. Він розповідав, як робив запит до Ростовського архіву про матеріали, тоді ще нереабілітованого, вченого і одержав відповідь, що нічого подібного в них немає. Нарешті, за десять років, з’явились перші грунтовні студії Ірини Матяш³, Григорія Казьмирчука⁴, Світлани Панькової⁵, а згодом і кандидатська дисертація Олексія Вербового⁶. Згадані дослідження детально змальовують життєвий шлях Василя Базилевича до 1935 р., коли його в черговий раз заарештували та після слідства відправили на заслання. Листи до Наталі Полонської-Василенко дозволяють більше дізнатись про ці роки поневірянь вченого.

У листі від 18 липня 1940 р. Василь Базилевич подав детальну хронологію своїх «пятилетних скитаний»: 11 вересня 1935 р. – «від’їзд» з Києва, 23-24 жовтня прибуття до Маріїнська, потім, по кінець квітня 1936 р., перебування у т.зв. «Сибірській Швейцарії» – Горній Шорії, з травня 1936 р. по серпень 1937 р. вчений знаходився у Біробіджані, наступні вісім місяців він провів у Хабаровську (без можливості листуватись і читати хоч якісь газети), повернення до Біробіджану, зокрема табірного пункту Будукан, покинути який зміг 21 квітня 1940 р.⁷ В цьому останньому місці свого перебування Василь Базилевич мусив працювати на виробництві лаптів: «Должен сказать, что плетение лаптей – дело довольно сложное, и я усваиваю его с трудом. Это, конечно, отражается на выработке, а выработка на питании, в частности, на хлебном пайке»⁸. Суворий клімат, недостатнє харчування викликали розлади в організмі: загальна слабкість, сильні запаморочення, права нога опухла вище коліна⁹. Так поступово проявлялись симптоми хвороби, яка є справжнім бічем тих країв, – цинги¹⁰. Дозволені продуктові посилки, які Василь Базилевич отримував від своїх знайомих (тієї ж Наталі Полонської-Василенко, Олександра Тулуба)¹¹, не змогли зарадити прогресуванню захворювання, і незабаром він опинився у лазареті¹². Спеціальна комісія лікарів визнала його стан здоров’я таким, що потребує перебування в інших кліматичних умовах. Так, дата 20 квітня набула певного символізму у житті Василя Базилевича: в цей день у 1935 р. померла його мати¹³, і в цей самий день він дізнався про дозвіл покинути Далекий Схід¹⁴.

27 квітня 1940 р. Василь Базилевич виїхав до Москви, у якій перебував кілька днів¹⁵. Тут він мав змогу зустрітись із знайомими йому Юрієм Готьє, Юлієм Шмітом, Миколою Яницьким, Тетяною Пассек¹⁶. Вдалося вченому пройти і медичне обстеження. За визначенням лікарів, його ліве око потребувало хірургічного втручання¹⁷. Проте, головним питанням, яке вимагало швидкого вирішення, було визначитись з місцем свого наступного перебування. Василь Базилевич не мав дозволу повернутись на Україну, тому він намагався обрати якесь мінімально віддалене місце. У своєму пошуку вчений також, мабуть, керувався і міркуваннями щодо можливого працевлаштування та відповідних, для його теперішнього стану здоров’я, кліматичних умов. Серед дозволених місць для поселення зазначеним критеріям відповідав, зокрема, Таганрог. У цитованому вже листі від 18 липня 1940 р. Василь Базилевич так змалював описані вище перипетії: «Выбор» местожительства. Получение паспорта. Дорога от Биры до Москвы. Столица. Знакомые и незнакомые места. Встречи и беседы… Прибытие на берега Азовского моря. Устроение в маленьком приятном домике на окрайне»¹⁸. Слово «вибір», взяте в лапки, вказує на продиктованість місця проживання, вочевидь, не власним бажанням вченого¹⁹.

Прибувши у травні 1940 р. до Таганрогу, Василь Базилевич розпочав пошуки роботи. Бажаним для нього було отримати місце у краєзнавчому музеї, але вакантну посаду віддали комусь іншому, і надії працевлаштуватись історик тепер покладав аж на осінь, проводячи вільний час у місцевій бібліотеці ім. А.П.Чехова²⁰. Тим не менш, за місяць Василя Базилевича таки взяли на тимчасову роботу, пов’язану з систематизацією і описом музейних фондів²¹. Високий фаховий рівень вченого, ймовірно, справив позитивне враження на керівництво установи, і на початку вересня він отримав тут півставки. Доволі характерним є факт, що на середину липня 1940 р. Василь Базилевич вже мав дві надруковані статті²². Своєрідною формою матеріальної підтримки в цей час для нього стало замовлення від Всесоюзної Академії наук (!) на написання «небольшой работы по истории просвещения в ХVIII в.» 23 Крім цього, Василь Базилевич підробляв читанням лекцій з історії мистецтва (мав 50 лекційних годин): «Вы видите, как я стал теперь, «предерзостен», но полагаю, что история и искусство ближе, нежели история и прищепки»²⁴.

У Таганрозі Василь Базилевич спочатку оселився в будинку на околиці міста поблизу трамвайної зупинки. У кімнаті він мешкав один, але знімав тільки куток у ній, не маючи змоги поставити навіть письмовий стіл²⁵.

Протягом серпня 1940 р. Василь Базилевич знайшов можливість відвідати Київ²⁶. Крім суто особистих справ: відвідання близьких людей, могили матері – він також зробив спробу дізнатись про долю своєї бібліотеки. Під час арешту в історика вилучили не тільки книжкові зібрання, а й такі матеріали як протоколи засідань Історичного товариства ім. Нестора-літописця за останні чотирнадцять років його існування, збірку київських газет, які виходили протягом 1917-1922 (серед них були і ті, що заборонялись різними владами)²⁷. Єдине, що зберіглось із зібраного Василем Базилевичем, скоріш за все, завдяки родичам чи знайомим, – це матеріали про декабристів²⁸. Мешкаючи у Таганрозі, він почав збирати нову бібліотеку, у якій на вересень 1940 р. нараховувалось близько 20 книжок²⁹.

В першій половині січня 1941 р. вчений вдруге зміг відвідати Київ. Повернути ще якусь частину своєї бібліотеки йому так і не вдалося, натомість у лютому Василь Базилевич мав отримати за неї символічну грошову компенсацію. Виплата затяглась, і він писав Наталі Полонській-Василенко у листі від 11 травня 1941 р., що ще жодних грошей не отримував, крім повідомлення з проханням повідомити номер свого рахунку в ощадній касі³⁰.

Намагаючись працевлаштуватись у Таганрозі, Василь Базилевич, тим не менш, не полишав спроб перебратись до якогось українського міста і навіть збирався вже перебиратись на нове місце. На таку думку наводять його слова з листа від 15 листопада 1940 р.: «Очень интересуюсь вопросом, куда поехать. Спасибо Иосифу Георгиевичу за совет. Однако, не знаю, можно ли ехать туда и как там вопрос с помещением. Мне сейчас нужен только небольшой спокойный угол…»³¹. Зрештою цьому бажанню не судилось збутись, і він мав залишитись у Таганрозі. Тут він 14 лютого 1941 р. отримав постійний паспорт з пропискою³². Згодом, історик писав, що матиме змогу офіційно поставити питання про дозвіл переїхати до Києва тільки через два роки³³.

Свої декабристознавчі інтереси Василь Базилевич намагався пов’язати з місцем перебування. Так з’явились його розвідки «Декабрист Игельстром в Таганроге», «Поэт А.М.Жемчужнигов в Таганроге»³⁴, «Заметки Пушкина по истории Таганрога»³⁵. У січні 1941 р. історик був включений до авторського колективу, який мав видати синтетичну працю з історії міста³⁶.

Василь Базилевич налагодив через Наталю Полонську-Василенко книжковий обмін з Києвом, уважно стежив з газет за науковим життям рідного міста³⁷. Зокрема, дізнавшись про наближення захисту нею докторської дисертації і що одним з опонентів має бути Олександр Оглоблин, зазвичай стриманий у листах, Василь Базилевич просто «вибухнув» нищівною характеристикою останього: «Всего досаднее, что среди ваших оппонентов будет гнуснейший Александр Петрович [Оглоблин]. Называю его так не потому только, что он лично мне и Вам сделал не мало подлостей и заставил меня пережить очень многое, но и потому, что он вообще прегнусное, преподлое и презренное создание, которое я не могу назвать человеком, ибо «человек – звучит гордо», как писал в свое время А.М. Пешков [Максим Горький]»³⁸.

Якщо до самого міста Василь Базилевич почав звикати, то якихось особливих знайомств у Таганрозі йому завести не пощастило. Більше того, навіть у колі колег по музею він не почував себе більш-менш комфортно: «К городу я несколько привык, но вот до сих пор не нашел людей, с которыми беседа была бы приятна мне. Помимо известного Вам по моим рассказам старика³⁹ – никого больше. Это тем боле[е] досадно, что мое окружение «дома» совершенно мне чуждо. Они не понимают, что, перерывая почти ежедневно комплект нужных мне газет, они мешают моей работе, что взятые ими снимки с памятников творчества Растрелли мешают нормальной моей лекции, что два-три раскуренных листа папиросной бумаги с заметками о декабристах заставляют делать вторично необходимые справки и, при том, вне местных библиотек. Если я пишу что-либо, они не только стараются прочитать написанное, но и спрашивают – сколько за это заплатят. Я же, как Вы знаете, даже в самых сложных моментах своей жизни при литературной работе интересовался ее качеством и возможностью напечататься. Вопросы же гонорара всегда были на заднем плане. Они не понимают, что ряд работ я выполнил бесплатно, что я, как и Вы и многие другие, ряд лет исправно и добросовестно вели занятия в Археологическом И[нститу]те, не только ничего не получая, но, как Вы, доплачивая из личных скромных средств»⁴⁰.

В одному з листів Василь Базилевич описує випадок, коли музею цілком випадково пощастило здобути цікавий експонат для своїх колекцій: «На днях был очень сильный шторм на Азовском море, и ветер вовсю шумел по полуострову, на котором построен город. Шторм причинил немало повреждений (о них пишут и газеты), он же, точнее морские волны во время шторма, подмыли берег и выявили там, на глубине более 20 метров от поверхности, остатки крупного бизона ледникового периода. Вместе с геологом музея ходил на место находки и принесли в музей череп бизона с его 55 см рогами...»⁴¹.

Загалом же відсутність нормального людського спілкування, необхідної бібліотеки, взагалі будь-якого зацікавлення оточуючих його роботою, крім згаданого вище меркантильного, іноді викликала у Василя Базилевича апатичний, депресивний настрій: «Днем занят на службе, а по вечерам томлюсь в одиночестве. Читал бы, но не читается, писал бы – не пишется. Скучно невероятно. Все попытки найти здесь приятных собеседников не дают результатов. По старой местной традиции все живут очень замкнуто. В силу этого чувствуешь себя здесь лишним человеком и мечтаешь о деле, где был бы полезен и нужен»⁴².

Бажане Василем Базилевичем відчуття потрібності цілком могло виникнути від запрошення Наталі Полонської-Василенко долучитись до написання чотиритомної праці з історії Києва. За його допомоги вдалось встановити контакти і отримати згоду на участь у виданні інших «опальних» вчених – Федора Ернста⁴³ і Всеволода Зуммера⁴⁴. Свою роль у проекті Василь Базилевич бачив у ролі або автора, або рецензента. Спочатку він збирався надати історіографічний нарис «Историки Киева», який в свій час вже був ним написаний і підготовлений до друку. Василя Базилевича дещо бентежила обставина, що «по Киеву у меня слишком много тем, а у Вас слишком много авторов»⁴⁵. Серед запропонованих ним тем були: «1. Киев ХІ в. и Зап[адная] Европа. 2. Герб г. Киева. 3. Люди древнего Киева. 4. Люди старого Киева. 5. Учебные заведения в Киеве (1789-1850-е гг.). 6. Декабристы в Киеве. 7. Историки г. Киева»⁴⁶. Не дивлячись на нестачу потрібних видань, Василь Базилевич повідомляв, що зараз працює над двома статтями і намітив вже план третьої. Тим не менш, він вагався і висловлював думку, що «по-видимому, мне придется почти не принять участие в Вашем издании и ограничиться ролью рецензента»⁴⁷. Нарешті історик почав схилятись до теми «Декабристы в Киеве», обсяг якої визначав в один друкований аркуш⁴⁸. Але втілити у життя запропонований Наталею Полонською-Василенко проект так і не пощастило. Схоже видання з’явилось у 1950-ті рр., але ідейно воно було чужим початковому задуму і реалізовано зовсім іншими людьми.

Після листа від 27 травня 1941 р.⁴⁹ більш-менш регулярне листування Василя Базилевича з Наталею Полонською-Василенко уривається у зв’язку з початком радянсько-німецької війни. В евакуацію вони не поїхали, і обидва залишились на окупованих територіях.

Директор Таганрозького музею К.І.Чистосердов зробив спробу вивезти коштовні експонати із дорогоцінних металів⁵⁰. Виконуючим обов’язки директора та відповідальним за збереження фондів він призначив Василя Базилевича. Німецька окупаційна влада, враховуючи наукове ім’я, репресованість радянською владою, приязні стосунки з науковцями німецького походження – Федіром Ернстом та Всеволодом Зуммером, залишили вченого на цій посаді. Для Василя Базилевича подібна посада не несла якогось спокою чи засобів для отримання певних преференцій, а навпаки – вела до трагічної розв’язки.

В перші дні окупації, перебуваючи без охорони, музей зазнав пограбування як від місцевих жителів, так і німецьких солдат. Зберігся акт, складений Василем Базилевичем і написаний його рукою, який подавав перелік вкрадених експонатів⁵¹. Наведемо текст цього документу:

Акт

Г. Таганрог, 1 ноября 1941 года. Мы, нижеподписавшиеся, б. сотрудники Таганрогского Музея Краеведения, составили настоящий акт в том, что после ухода советских войск из Таганрога, в течение 17-2[?] октября здание Музея, до получения охранного удостоверения, от германской комендатуры, оставалось без официальной охраны и в него неоднократно входили путем взлома замков германские солдаты и другие посторонние Музею лица, в результате чего, даже при предварительном осмотре помещения музея обнаружено следующее:

Витрины с археологическими экспонатами взломаны и из них похищены мраморный обломок со скульптурным изображением женской головки и несколько мелких предметов.

Витрина с монетами разбита, и находившиеся в ней серебряные и бронзовые медали и монеты нач. XIX в., числом до 15, похищены, кроме бронзовой медали на смерть Александра I, которая найдена брошенной в ином помещении.

В отделе соцстроительства найдены разбитыми скульптурные изображения Ленина в Разливе, погрудный бюст Ленина, две статуи — «Сталин в молодости» и «Сталин в 1905 г.» (во весь рост), а также несколько отдельных изображений.

В картинной галерее вынуты из рам, сорваны с подрамников и похищены:

Пелевин «Беседа»,
Крамской «Старик-крестьянин».
Крендовский «Старый рыбак».
Бронников «Улица в Италии».
Попов «Собака служит».
Неизвестный художник «Пейзаж».
Шишкин «Этюды березовой рощи и дубового леса» (два).
Феддерс «Луга» и «Пейзаж» (два рисунка).
Тарасов «Сосна».
Зим «Берег моря».
Щербиновский «Тающий снег».
Шлуглейт «Зима».
Судковский «Этюд моря».
Дубовской «Этюд реки».
Васильковский «Запорожец на разведке».
Неизвестный художник (копия) «Меняла».
Неизвестный художник (копия)«Старик».
Неизвестный художник (копия) «Этюд мальчика».
Столяров «Этюд».
Пшемский «Взморье» (этюд).
Семирадский «Пристань в Помпее».
Вебер «Этюд».
Помимо того сорваны с подрамников и повреждены:
Маковский «Каир».
Дубовской «В непогоду в ночи».
Пордедоне «Голова Иоанна Крестителя».
Пряников «Девочка».

Шкафы с рисунками на площадке лестницы возле библиотеки вскрыты, рисунки разбросаны по полу. Помещение библиотеки вскрыто – ряд книг разбросан по полу.

Несколько витрин со старинным стеклом и фарфором вскрыты. Из них похищено 15-20 предметов (маленький фарфоровый бюст Наполеона, фарфоровые чашки, стеклянная посуда, иконка резная на перламутре и др.).

В отделе китайских вещей взломаны все витрины и похищен ряд мелких предметов, главным образом, резных из кости, а также рисунков и вышивок со стен.

Витрины с оружием вскрыты. Из них, а также со щитов, похищены экспонаты – старинное ружье № 10, старинный нож № 30, равно как № 34, 36, 38, 39, 53, 55, 63, 64.

Выставка изделий ширпотреба в большом зале почти целиком расхищена – остались только немногие отдельные экспонаты (куклы, кровати, образцы обуви и т.п.).

Настоящий акт является предварительным, будет уточнен после приведения в порядок имущества Музея.

В.Базилевич
Трусов
Артамоночкина

20 листопада 1941 р. музей отримав охоронну грамоту від німецької адміністрації, яка убезпечила фонди установи від прямого пограбування, але експонати з найбільшою мистецькою вартістю планувалось вилучити та вивезти у Німеччину. Музейники також мали надавати експонати на різноманітні заходи, організовані окупаційною владою, звідки вони рідко повертались у тій самій кількості. Певне уявлення про втрати музейних фондів можна скласти після прочитання опису картин, не повернутих за період з 1941 по 1943 рр. 52

Сумління не дозволяло Василю Базилевичу спокійно прийняти цей факт, і він намагався надавати для бенкетів меншвартісні експонати, підробити музейні описи та приховати хоч якусь частину речей. Звісно, йшлося тільки про ті, які мали невеликі розміри (наприклад, монети, печатки), і могли бути непомітно винесені з музею. Породжені людською заздрістю та злістю доноси обірвали життя багатьох людей. Так сталось і цього разу.

На Василя Базилевича до німецької адміністрації і раніше надходили доноси, на кшталт того, що він «еврей и подослан русскими» 53, але «повідомлення» про приховування цінних експонатів ігнорувати не стали. Під час обшуку у вченого знайшли два срібні образки, 26 монет, карбованці часів Павла І, Олександра І та Миколи І, гаманець для срібних монет, 25 книг, 10 печаток, акт про здачу цінностей при евакуації, опис нумізматичних експонатів тощо 54. У грудні 1942 р. Василя Базилевича розстріляли.

Василя Базилевича цілком можна було б назвати «золотим хлопчиком» в українській гуманітаристиці: успішно навчався, почав друкуватись ще в гімназійні роки, безперечно талановитий, надзвичайно ерудований, з широкою палітрою наукових інтересів (археолог, архівіст, музейник, блискучий знавець Києва, літературознавець, бібліограф), поет... Але його зірка так і не зійшла. Рік тому Сергій Єкельчик, презентуючи у Києво-Могилянській академії основні ідеї своєї майбутньої книжки про сталінську культуру в Україні, влучно назвав її «культурою порожніх стільців». Порожнім, на жаль, можна вважати і стілець Василя Базилевича: його колосальний науковий потенціал залишився нереалізованим та й саме життя, яке він підпорядкував суто науковій діяльності, зіпсоване. Гірка іронія ще і в тому, що засуджений радянською владою вчений, намагаючись врятувати «культурні цінності радянського народу», був страчений німцями, але реабілітували його тільки у 1989 р.

1. Останній лист Василя Базилевича до Наталі Полонської-Василенко датовано 27 травня 1941 р. (ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 37). Відповідно, Ірина Матяш неточно вказала, що останній лист вчений до Києва надіслав 24 листопада 1940 р. (Матяш І. «Історик і мрійник» (до 120-річчя з дня народження Василя Митрофановича Базилевича) // Краєзнавство. – 2013. – № 1. – С. 147).
2. Білокінь С. Подвиг науковця // Прапор комунізму. К., 1987. 19 серп. № 191; Його ж. Подвиг Базилевича // Таганрогская правда. 1987. 12 ноября. № 216.
3. Матяш І. Базилевич Василь Митрофанович // Українські архівісти. Бібліографічний довідник. – Вип. 1: (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К., 1999. – С. 29-32; Їі ж. Василь Базилевич: грані таланту й трагізм долі // Київська старовина. – 2000. – № 4. – С. 123-134; Їі ж. Василь Базилевич: грані таланту й трагізм долі / Особа в українській архівістиці. Біографічні нариси. – К., 2001. – С. 103-116; Її ж. «Історик і мрійник» (до 120-річчя з дня народження Василя Митрофановича Базилевича) // Краєзнавство. – 2013. – № 1. – С. 141-149.
4. Казьмирчук Григорій Дмитрович, Сілкін А.В. В.М. Базилевич і зародження краєзнавчого напрямку в українському декабристознавстві 1920-х рр. // VІІ Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність”. – Ч. І. – К., 1995. – С. 37–39; Казьмирчук Григорій, Вербовий Олексій. Василь Митрофанович Базилевич: життя й наукова діяльність // Спеціальні галузі історичної науки: на пошану М. Я. Варшавчика / Редкол. Я.С.Калакура (гол. ред.) та ін. — К., 1999. — С. 138-146; Казьмирчук Григорій. Історія руху декабристів у вивченні професора Київського університету Василя Базилевича // Декабристи в Україні: Дослідж. й мат. – К., 2007. – С. 4-23.
5. Панькова С. Базилевич Василь Митрофанович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник у 2-х част. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. – Ч.1. – С. 56-63.
6. Наукова та педагогічна діяльність Василя Базилевича (1892-1943): дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Вербовий Олексій Вікторович; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 193 арк. Як бачимо, у назві невірно вказані крайні дати життя вченого, мало б бути (1893-1942).
7. ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 9. Лист від 18 липня 1940 р.
8. Там само. Арк. 5. Лист від 5 грудня 1938 р.
9. Там само.
10. цинготні плями на правій нозі у Василя Базилевича залишались і у Таганрозі. ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 9зв. Лист від 18 липня 1940 р.
11. Там само. Арк. 5-5зв. Лист від 5 грудня 1938 р.
12. Там само. Арк. 6. Лист від 18 липня 1939 р.
13. мати Василь Базилевич ніжно любив, вочевидь вона не змогла витримати вже третього арешту сина. Цією обставиною цілком могли скористатись слідчі для «ровного» провадження слідства по справі історика
14. ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 31. Лист від 15 квітня 1941 р.
15. Там само. Арк. 8. Лист від 26 травня 1940 р.
16. Там само. Арк. 9. Лист від 18 липня 1940 р.
17. Там само. Арк. 9зв. Лист від 18 липня 1940 р.
18. Там само. Арк. 9. Лист від 18 липня 1940 р.
19. Юрій Латиш помилково зазначав, що Василь Базилевич «після кількох арештів змушений був тікати з України» (Латиш Ю.В. Університетська decembriana. Дослідження руху декабристів у Київському університеті. – К.: СПД Цимбаленко Є.С., 2008. – С. 71). Насправді ж він просто не мав права повернутись та планував після закінчення певного терміну подати клопотання на дозвіл проживати якщо не в Києві, то в Україні.
20. Там само. Арк. 8. Лист від 26 травня 1940 р.
21. Там само. Арк. 9-9зв. Лист від 18 липня 1940 р.
22. Там само. Арк. 9. Лист від 18 липня 1940 р.
23. Там само. Арк. 12. Лист від 23 вересня 1940 р.
24. Мабуть, згадка про одне з виробництв, на яких довелося працювати під час заслання. Там само. Арк. 12зв. Лист від 23 вересня 1940 р.
25. Там само. Арк. 10зв. Лист від 6 вересня 1940 р.
26. Там само. Арк. 10. Лист від 6 вересня 1940 р. І.Б.Матяш в свій час дещо неточно зазначила, що після арешту 1935 р. і сибірського заслання Василь Базилевич більше вже не побачив рідного Києва. (Матяш І.Б. Василь Базилевич: грані таланту й трагізм долі / Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси. – К., 2001. – С. 116)
27. http://www.s-bilokin.name/Personalia/MuseumWorkers/B.html
28. ЦДАМЛМ. – Ф. 542. – Оп. 1. – Спр. 108. – Арк. 12. Лист від 23 вересня 1940 р.
29. Там само. Арк. 12зв. Лист від 23 вересня 1940 р. Придбати потрібні історику книжки у Таганрозі було нелегко, наприклад, він безуспішно намагався дістати «путеводитель Эрнста и мой» (Арк. 36. Лист від 11 травня 1941 р.) (тобто «Київ: Провідник», виданий під редакцією Федіра Ернста, але левова частина статей у ньому належала Василю Базилевичу)
30. Там само. Арк. 35. Лист від 11 травня 1941 р.
31. Там само. Арк. 15. Лист від 15 листопада 1940 р.
32. Там само. Арк. 25зв. Лист від 14 лютого 1941 р.
33. Там само. Арк. 35. Лист від 11 травня 1941 р.
34. Там само. Арк. 12. Лист від 23 вересня 1940 р.
35. Там само. Арк. 32. Лист від 16 квітня 1941 р.
36. Там само. Арк. 18. Лист від 17 січня 1941 р.
37. Там само. Арк. 26. Лист від 19 лютого 1941 р.
38. Там само. Арк. 14. Перу Олександра Оглоблина, зокрема, належала розгромна стаття «Буржуазна історична школа Довнар-Запольського: до генези блоку російського великодержавництва й місцевого націоналізму в українській історіографії» (Записки Історично-археографічного інституту, 1934 р., т. 1, с. 157-225). Школа Митрофана Довнар-Запольського визначалась не тільки традиційно «буржуазно-націоналістичною», але й «фашистського напрямку», боротьба з якою мала стати «черговим завданням радянської історичної науки». Довнар-Запольський помер того ж року після виходу статті, наступного року арештували Василя Базилевича – цілком ймовірно, що заклики Олександра Оглоблина набули певного реального втілення
39. Скоріш за все, тут мова йде про історика, письменника та педагога Павла Петровича Філевського (1856-1951). У своєму щоденнику він залишив запис від 7 липня 1940 р.: «...Стал бывать у меня некий Василий Митрофанович Базилевич. Почему он попал в Таганрог, не знаю, человек со сведениями по истории русской и особенно Малороссии. Пристраивается в музей. Как видно нуждается и говорит, что возвратился из ссылки, но права выезда на родину в Киев не дано. Лет 50-ти, как собеседник интересный, несколько много говорит о себе и своей работе по археологии» Електронний ресурс, режим доступу: http://skif-tag.livejournal.com/709512.html
40. Там само. Арк. 25-25зв. Лист від 14 лютого 1941 р.
41. Там само. Арк. 34. Лист від 11 травня 1941 р.
42. Там само. Арк. 29. Лист від 12 березня 1941 р.
43. Там само. Арк. 19. Лист від 19 січня 1941 р. Федір Ернст знаходився в Уфі, зараз столиця Башкортостану
44. Там само. Арк. 22зв. Лист від 6 лютого 1941 р. Всеволод Зуммер перебував у Ташкенті, зараз столиця Узбекістану
45. Там само. Арк. 34зв. Лист від 11 травня 1941 р.
46. Там само. Арк. 36. Лист від 11 травня 1941 р.
47. Там само. Арк. 34зв. Лист від 11 травня 1941 р.
48. Там само. Арк. 36. Лист від 11 травня 1941 р.
49. Там само. Арк. 37. Лист выд 27 травня 1941 р.
50. Він передав їх до Кабардино-Балкарського історико-краєзнавчого музею м.Нальчик. За рік музей було пограбовано і на сьогодні ці експонати вважаються зниклими.
51. Таганрозька Філія Державного Архіву Ростовської Області. – Ф. 343. – Оп. 1. – Спр. в, Арк. 51-52 зв.
52. ТФ ДАРО. – Ф. 343. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 32.
53. Електронний ресурс, режим доступу: https://sites.google.com/site/istoriceskijtaganrog/hramy-goroda/sluziteli-taganrogskih-hramov
54. Електронний ресурс, режим досиупу: http://www.lostart.ru/ru/svodnyj_katalog/knigi/tom13/