Життєві обставини, створені чи то політичними режимами, чи економічною ситуацією, чи кліматичними умовами, часто вимагають вимушеного/добровільного переформатування життя людини: переїзду в інше місто/країну, зміни фаху, пристосування до суспільства, яке не завжди відчувається «своїм» тощо. Подібне доводилось й доводиться переживати багатьом і багатьом. Для інтелектуалів небажаний відрив від «комфортного» оточення, як правило, є значним стресом, який в тій або іншій мірі позначається на творчому доробку. Однією з таких постатей, про яку можна згадати в цьому контексті, є Микола Микитович Бакай, історик, прізвище якого на сьогоднішній день є не дуже знаним, зокрема і з огляду на зміну «прописки» з Харкова на сибірський Красноярськ.

Історіографія, присвячена М.М. Бакаю, є доволі незначною. Праці, у яких висвітлюється життєвий шлях вченого, належать переважно російським науковцям В. Вегману (автор некролога)¹, В.С. Познанському², В.Д. Гахову³ та Л.В. Муравйовій⁴. Практично всі вищеназвані розвідки стосуються лише кількох останніх років з життя М.М. Бакая – розбудові архівної справи у Томську за радянської влади. Дослідниками не знайдено автобіографії історика, хоча відомо, що вона була написана⁵, чи його щоденника (якщо існував). За таких обставин основним джерелом, яке дозволяє прослідкувати основні віхи життя та наукової діяльності М.М. Бакая, виступає його листування з Дмитром Івановичем Багалієм⁶. Загалом вдалося виявити п’ятнадцять листів, які охоплюють часовий відрізок у 37 років (1885-1922 рр.). Зважаючи на інформативну вагу цих епістоляріїв, дуже шкода, що деякі з них загубились через негаразди поштового сполучення Сибіру із європейською частиною Росії.

М.М. Бакая, разом із В.О. Барвінським, Є.М. Івановим, М.М. Плохинським, І.В. Теличенком, Є.П. Радаковою та Д.П. Міллером, Д.І. Багалій зараховував до числа своїх учнів⁷. Всі вони свого часу працювали під його керівництвом у Харківському історичному архіві, і більшість з них залишила помітний слід у науці. З огляду на методику їхньої підготовки, принципи написання перших наукових праць, Д.І. Багалій умовно називає їх «харківською документальною школою» (за аналогією із київською В.Б. Антоновича). О.П. Оглоблин перерахованих вище дослідників вважає представниками старшого покоління учнів Д.І. Багалія. До молодшого він зараховує ряд співробітників, які працювали на науково-дослідній кафедрі історії української культури у Харкові у 1920-х рр.: М.В. Горбаня, А.І. Козаченка, Н.Ю. Мірзу-Авакянц⁸, які разом із київським (сам О.П. Оглоблин, Н.Д. Полонська-Василенко, В.О. Романовський) та одеським (М.Є. Слабченко) осередками кафедри утворили «нову революційну школу в українській історіографії»⁹. Однак, наведені вище твердження являють собою суто формальний бік справи. Спеціального ж дослідження, присвяченого питанню створення Д.І. Багалієм власної історичної школи (однієї, двох чи жодної), на сьогоднішній день українська історіографія немає. Практично недослідженим залишається і доробок більшості науковців, яких відносять до його учнів. Тому категорично ствердити чи заперечити наявність наукової школи у Д.І. Багалія поки що немає можливості.

М.М. Бакай народився у купецькій родині з м. Гадяча Полтавської губернії. Дослідники подають три дати його народження: у «Критико-биографическом словаре русских писателей и ученых» С.О. Венгерова вказано на квітень 1862 р.¹⁰, М.Г. Палієнко подає одразу два варіанти – 1861 і 1862 рр.¹¹, натомість автор некролога В.Д. Вегман говорить аж про 1866 р.¹². Відомо, що у 1882 р. М.М. Бакай закінчив Лубенську гімназію. Протягом 1882-1886 рр. він навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. У 1887 р. праця М.М. Бакая «История крестьянских судов, их современная организация и деятельность преимущественно в пределах Полтавской и Харьковской губерний» була нагороджена золотою медаллю. Того ж року він почав викладати історію та географію у приватній жіночій гімназії Грігорцевич¹³.

Під час навчання в університеті він близько зійшовся із молодим викладачем Д.І. Багалієм. Під його керівництвом М.М. Бакай почав працювати над дослідженням колонізаційних процесів, юридичним та економічним побутом Лівобережної України. Навчаючись на 2 курсі (1884 р.), він отримав завдання від Харківського історико-філологічного товариства: здійснити евристичні пошуки в архівах Полтавської губернії¹⁴. М.М. Бакай ретельно опрацював архівосховища Полтавського Губернського Правління та Депутатського Зібрання. Серед знайдених ним матеріалів особливу цінність складали частини, яких невистачало, Румянцевського Опису Малоросії по полках Зіньківському та Полтавському. М.М. Бакай також зібрав серію публікацій у «Полтавских Губернских Ведомостях» універсалів гетьмана Івана Скоропадського, князя Корибута Вишневецького, які зберігалися в архіві при Костянтиноградській поліції, та інші архівні та друковані матеріали¹⁵. Результати своєї поїздки вчений доповів на засіданні Харківського історико-філологічного товариства. На основі зібраних матеріалів, ним була виголошена й окрема доповідь, присвячена процесам розлучення на Україні у ХVIII ст.¹⁶

У 1885 р. Д.І. Багалій познайомив редактора «Киевской старины» Ф.Г. Лебединцева із результатами наукових пошуків свого молодшого колеги. На той момент М.М. Бакай завершив написання реферату, присвяченого щоденнику Якова Марковича, в якому основна увага була приділена домашньому та економічному побуту «южнорусского дворянина» XVIII ст. Д.І. Багалій запропонував розширити і переробити цю університетську роботу на дослідження, яке б змалювало «картину домашней жизни малороссийского пана ХVIII в.»¹⁷, що і було зроблено.

Д.І. Багалій так характеризував Ф.Г. Лебединцеву автора і його дослідження: «Статья написана легко и я ее читал с удовольствием; никаких резкостей и крайностей нет. Наоборот есть много и светлых сторон… Платить за нее не придется; Вы только вышлите автору свой журнал за этот год и дадите ему, если можно, штук 25-50 оттисков; это для него имеет большое значение. Мне кажется, что г. Бакай и впредь будет очень полезен для «Киев[ской] Ст[арины]»; теперь он работает над большим сочинением «Казачество в Слободской Украине, с пол. XVII до пол. XVIII в.», которое он может со временем представить в Ваше распоряжение. Кроме того, летом он пришлет несколько мелких заметок из «Полтавской Старины». Вообще это симпатичный и подающий надежды молодой человек»¹⁸.

Протягом 1884-1888 рр. на шпальтах «Киевской старины» з’явилась ціла низка досліджень молодого вченого джерелознавчого, архівознавчого та історичного характерів¹⁹. Підготував М.М. Бакай і літографічний курс лекцій Д.І. Багалія з «руської історії» за 1883-84 рр.²⁰

Незабаром у житті Д.І. Багалія почалася смуга неприємностей з урядовими чиновниками, через що він змушений був усі сили кинути на написання і захист докторської дисертації. Тому, перебуваючи сам в університеті у дуже непевному становищі, він не зміг допомогти М.М. Бакаю вчасно скласти магістерський іспит, що дало б останньому більше шансів залишитися працювати у Харкові. Через університетські інтриги М.М. Бакай мусив у 1888 р. погодитися із переміщенням його на три роки до Сибіру на викладацьку роботу в гімназії. Формальною причиною слугував той факт, що свою медальну працю він написав про волосні суди і їх звичаєве право, а це за тематикою більше відповідало юридичному, а не історико-філологічному факультету²¹.

Д.І. Багалій забезпечив свого протеже рекомендаційними листами до професорів Казанського університету: І.М. Смирнова, Д.О. Корсакова, М.О. Осокіна. Вони мали допомогти М.М. Бакаю скласти за ці три роки магістерський іспит, а також познайомити його з вченими з найближчого сибірського наукового осередку – Томського університету²².

У Томську М.М. Бакай відвідав бібліотекаря університету С.К. Кузнєцова, який пообіцяв сприяти йому у наукових заняттях та познайомив із редакцією «Сибирского Вестника», від якої молодий вчений отримав пропозицію щодо співпраці. М.М. Бакай зустрівся також з попечителем учбового округу В.М. Флоринським: той дозволив йому вільно користуватися бібліотекою Томського університету і порадив зайнятись опрацюванням Туруханського архіву, який на той час просто розорювався, та висловив сподівання про можливе переміщення у майбутньому на роботу до Томська. Тут М.М. Бакай зміг зібрати і деякі відомості про місце свого призначення – Єнісейськ. Йому розповіли, що там є непогана бібліотека, місцева інтелігенція, а за рівнем громадського життя це місто набагато краще Красноярська та інших сибірських губернських міст²³.

За іронією долі М.М. Бакаю цілком несподівано довелося стати викладачем саме красноярської жіночої гімназії, замість єнісейської. До того ж тут він мав викладати історію та словесність, а не історію та географію, як у Харкові. Сталось так тому, що через пияцтво та посадову недбалість був звільнений місцевий викладач цих дисциплін, і М.М. Бакая вирішили перевести на його місце²⁴.

Красноярська гімназія була заснована у 1871 р. За відомостями М.М. Бакая, педагогічний персонал не міг похвалитись наявністю фахових кадрів. У 1887 р. міністерство народної просвіти призначило на посаду очільниці закладу нову людину – «бывшую начальницу Томбовской гимназии, которая много уже успела сделать и для Красноярска. Все прежние классные дамы, преподавательницы и преподаватели с приездом начальницы должны были подать в отставку». Для посилення педагогічного складу із Петербурга у 1888 р. прислали нових викладачів і класних дам. Будівля гімназії цілком сподобалась М.М. Бакаю, навіть викликала певні ностальгічні відчуття: «Здание – вполне приспособленное – в миниатюре это Харьковское реальное училище». До того ж красноярська жіноча гімназія була непогано забезпечена у матеріальному плані: крім нерухомості вона мала 25.000 крб. основного капіталу. Загалом у М.М. Бакая склалось враження, що «гимназия женск[ая] Красноярская в этом году, после печального прозябания, обновилась»²⁵.

Гімназія мала і власну бібліотеку, яка до певної міри могла задовольнити наукові запити нового викладача. У ній М.М. Бакай знайшов праці А.Л. Шльоцера, С.М. Соловйова, Д.І. Іловайського, М.Г. Устрялова, Х.Ф. Вебера та ін. На поповнення книжкового фонду у 1888 р. виділялося 400 крб., а далі передбачалось по 300 крб. щороку. Загальна кількість учениць складала трохи більше 250. До того ж М.М. Бакай мав тут отримувати непогану платню: 100 крб. на місяць (власне, стільки ж, скільки отримував і Д.І. Багалій, працюючи на посадах доцента та екстраординарного професора у Харківському університеті)²⁶.

Ситуація із викладацькими кадрами в цілому у Красноярську залишалась незадовільною. Як помітив М.М. Бакай, деякі з інспекторів місцевих гімназій не закінчили університетів, багато викладачів мали тільки середню освіту і часто-густо викладали предмети не за фахом. Так, наприклад, у Красноярській класичній гімназії російську мову та літературу читав студент юридичного факультету Казанського університету. Тому, на фоні красноярських викладачів не виглядало дивним те, що М.М. Бакаю несподівано довелось викладати словесність. Як сумлінний вчитель, він звернувся по допомогу у розробці курсу до М.Ф. Сумцова, побоюючись просити допомоги у О.О. Потебні, який би це сприйняв як «высшую степень недобросовестности и шарлатанства»²⁷.

Культурний рівень красноярської інтелігенції дуже неприємно вразив молодого викладача і фактично змусив його вести, за власним висловом, «життя ‘крота’»: «При всем старании, я никак не мог найти хотя бы одной сколько-нибудь добропорядочной семьи: все пьют, картежничают, а, главное, сплетничают. Так живет все общество, в частности, так живут и педагоги, от которых за все время ни одной сколько-нибудь умной мысли не пришлось услышать. Для меня промежутки между уроками иногда бывают невыносимы, так как приходится нередко слышать то, чему место только в кабаке. Ни о литературе, ни о местных вопросах, ни вообще о жизни общественной ни слова, хотя все преподаватели с высшим образованием, большинство из институтов. Конечно, сойтись с кем-нибудь из коллег коротко я и не мечтаю, а потому ни искренней дружеской беседы, ни советов, ни ответов на возбуждающие меня вопросы, я с самого приезда нигде не мог найти. Пресловутых, тесных, искренних кружков сибирской интеллигенции и помину нет. Проходили дни, я все больше и больше сосредотачивался в себе самом; окончательно вошел в себя и подверг самозаключению. Гимназия и квартира – вот два пункта, в которых приходилось проводить все время. В течение каких-нибудь двух месяцев я сильно изменился: никто не видел иного у меня выражения на лице, кроме грусти; смеха также никто не замечал»²⁸.

Сильне враження на М.М. Бакая також справили невихованість гімназисток та атмосфера пліток і наклепів у навчальному закладі. Переживання молодого вченого навіть викликали занепокоєння у директора гімназії, але дізнавшись про їх причину, «сердечно просил меня ни в какие нелепые слухи не верить, так как Красноярск издавна отличался этим милым качеством»²⁹.

Внаслідок такого стану речей, М.М. Бакай цілком віддався праці над удосконаленням своїх гімназичних курсів та науковій роботі. Приємною для нього подією стало його обрання наприкінці березня 1889 р. членом Єнісейського Губернського Статистичного Комітету³⁰.

Наполеглива праця та самоусунення від суспільного життя призвели до того, що навіть у доносі генерал-губернатору на викладачів гімназії ім’я М.М. Бакая хоч і згадувалось чотири рази, натомість у цілком позитивному сенсі, зокрема, особливо відмічались його сумлінність щодо занять та виховане поводження з ученицями³¹.

У 1889 р. М.М. Бакай вирішив звернути свою увагу на історію Сибіру: «…ведь кто не идет вперед, тот идет назад; пройдет еще так год, отстану от умственных интересов еще больше, а там, пожалуй, и сибиряком стану»³². У жовтні 1889 р. він повідомляв Д.І. Багалію, що вже встиг ознайомитись з основними джерелами з історії Сибіру і наступного літа планує використати свою відпустку для занять у московському архіві Міністерства юстиції³³.

Перехід на основну роботу до чоловічої гімназії, у якій М.М. Бакай читав вже звичні для себе предмети – історію та географію, дав йому змогу більш щільно зосередитись на науковій праці. У великій нагоді вченому стала приватна бібліотека заможного купця Г.В. Юдіна, яка на 1890 р. нараховувала більше 50.000 томів³⁴. Все це дозволило М.М. Бакаю підготувати цілу низку статей: «Общий обзор актов, относящихся к истории колонизации Сибири в XVIII в.», «О составлении переписных книг Туруханска и Мангазеи в XVII в.», «О библиотеке Юдина», розпочати працю над дослідженням «Заботы Петра Великого о развитии промышленности и торговли в Сибири», робити щомісячні огляди історичних журналів (серед них і «Киевской старины») для «Сибирского Вестника»³⁵.

М.М. Бакай не планував затримуватись у Красноярську на довгий термін: при першій ліпшій нагоді він збирався домогтися переводу, хоча б у європейську частину Росії. Д.І. Багалій, зі свого боку, всіляко підтримував у нього подібні прагнення, зокрема запросивши бути хрещеним батьком своєї доньки Ольги, на що М.М. Бакай у листі від 2 березня 1890 р. до М.В. Багалій радо погодився. Як видно з цього ж листа, М.М. Бакай намагався брати тривалі відпустки (наприклад, на 28 днів довше офіційної), щоб мати змогу відвідати Україну³⁶. Крім цього, вчений дуже сильно переймався питанням, чи не виключили його з Харківського історико-філологічного товариства³⁷, членство у якому набувало для нього певної символічності, свідчило про збереження зв’язків з іншим суспільством. Надто різке несприйняття і відстороненість вченого від красноярського оточення значною мірою можна пояснити оцим відчуттям (і надією) щодо тимчасовості свого перебування у цьому місті.

Д.І. Багалій радив М.М. Бакаю розпочати клопотання щодо переведення наступного року, одразу ж як закінчиться трирічний строк викладання у Красноярську. Останній висловив велике бажання залишити Сибір і потрапити, наприклад, до Дерптського округу вчителем історії у класичній гімназії у місті із залізною дорогою (щоб краще можна було здійснювати наукові відрядження)³⁸.

Надія на переїзд до європейської частини Росії підтримувала в М.М. Бакая інтерес до досліджень з української історії. Так, у листі від 28 березня 1891 р. він повідомляв Д.І. Багалію про відправлення йому статті «К истории колонизации Левобережной Украины в XV-XVI вв.». Ця робота вже наступного року вийшла друком у Збірнику Харківського історико-філологічного товариства³⁹. Писав М.М. Бакай і про те, що наступного року планує порушити клопотання щодо переведення його до Дерптського або Кавказького учбових округів⁴⁰. Але ця справа сильно затяглася (листування, на жаль, не дає змоги детально відтворити її перебіг) і, зрештою, так і не була позитивно вирішена.

У той же час, М.М. Бакай активізував свою працю у жіночій та чоловічій гімназіях Красноярська. На прохання учениць і директора жіночої гімназії він погодився викладати історію у 8-му класі, що сталося вперше в історії гімназії⁴¹.

Продовжував він і студіювання історії сибірського краю. У 1890 р. друком вийшла брошура «К вопросу об изучении Сибири», а наприкінці 1891 р. – в першій половині 1892 р. ним були завершені праці «Страничка из истории народного образования в Восточной Сибири в конце XVIII века», «Мангазея – исчезнувший город Восточной Сибири и его торговое значение в XVII веке». Останню статтю М.М. Бакай планував прочитати у якості реферату на засіданні Харківського історико-філологічного товариства (проте відомостей, які б підтверджували здійснення цього наміру, відшукати не вдалося)⁴².

Працюючи над збиранням матеріалів для своїх досліджень, М.М Бакай одним з перших звернув увагу на занедбаний стан архівної системи Сибіру. У своїй промові «К вопросу об изучении истории Сибири», яка вийшла окремою брошурою, він відзначив необхідність створення Єнісейської губернської архівної комісії. Вчений також мав намір звернутися до генерал-губернатора із доповідною запискою про заходи щодо збереження архівних документів⁴³.

З листів М.М. Бакая відомо, що влітку і на початку осені 1892 р. протягом канікул він виїздив працювати у московських архівах (зокрема, Міністерства закордонних справ). Цього ж 1892 р. стались зміни і в особистому житті вченого: він взяв шлюб із вчителькою Ольгою Миколаївною Поповою⁴⁴. Матеріальне становище М.М. Бакая на той час значно покращилося, зокрема його заробіток збільшився до 2500 крб. на рік⁴⁵.

Сімейне життя М.М. Бакая склалось нещасливо: його донька, захворівши на дизентерію, дуже швидко померла (31 серпня 1901 р.)⁴⁶, а у жовтні 1917 р. від міокардиту померла і дружина вченого⁴⁷.

Значна відстань, занурення у різноманітні справи, поступово все-таки стали віддаляти М.М. Бакая та Д.І. Багалія і в особистому вимірі. Починаючи з кінця 1890-х рр. інтенсивність їхнього листування дедалі слабшала, а з 1901 р. обмін листами припинився аж на два десятиліття. У 1922 р. М.М. Бакай зробив спробу відновити спілкування, але його листів після цього року виявлено не було.

Відомо, що М.М. Бакай займав посади директора Єнісейської, Іркутської та Томської гімназій, написав свої великі праці: «Тобольск во второй четверти XVIII в.» та біографію «сибірського Карамзіна» П.А. Словцова. У 1918 р. вчений вийшов на пенсію, але через скрутне матеріальне становище мусив повернутися до активної наукової діяльності. Спочатку він зайнявся організацією шкільної освіти на Західно-Сибірській залізній дорозі, а незабаром був обраний членом та вченим секретарем заснованого у Томську Інституту дослідження Сибіру⁴⁸. Радянську владу, як зазначав сучасник М.М. Бакая В.Д. Вегман, він сприйняв «сдержанно» і тільки після «крушения колчаковской авантюры, он окончательно порвал с прошлым»⁴⁹.

З 1920 р. М.М. Бакай на прохання історико-філологічного факультету Томського університету читав лекції з історії Сибіру, архівознавства та історії Росії першої половини ХІХ ст. Також ним були прочитані наступні доповіді на засіданнях Томського товариства історії, археології та етнографії: «К вопросу о литературных занятиях декабристов в Восточной Сибири»⁵⁰, «Н. Чернышевский в последние дни в Сибири», «Первые декабристы в Восточной Сибири». Найбільшим звершенням вченого у цей період стала самовідданна праця на посаді завідувача Томського губернського архіву⁵¹.

Ця надзвичайно плідна діяльність М.М. Бакая тривала до самої його смерті 14 січня 1927 р. Дані про цю подвижницьку роботу можна знайти за допомогою електронного ресурсу Державного архіву Томської області, на сайті якого розміщено дві статті працівників архіву Л.В. Муравйової та В.Д. Гахова⁵². При цьому слід зазначити, що розвідка Л.В. Муравйової двічі виходила друком, доповнювалася та перероблялася.

Автори зазначених вище статей дещо неточно вказують на дату призначення М.М. Бакая завідуючим Томським губернським архівом – 1 листопада 1920 р.⁵³. Сам вчений у листі до Д.І. Багалія від 23 вересня 1922 р. згадував, що завідувачем Томського губернського архіву він став ще на початку 1920 р.⁵⁴

На момент створення цієї установи до її штату було включено п’ятеро архівістів, але незабаром їх кількість зменшили до двох осіб. У 1922 р. протягом кількох місяців справи розбирав взагалі один М.М. Бакай. Щоб якось покращити таку катастрофічну нестачу кадрів, він почав залучати до систематизації архівних справ студентів Томського університету. Окрім своїх курсів з історіографії та історії Сибіру він проводив заняття з документознавства і палеографії як серед своїх слухачів, так і усіх бажаючих⁵⁵. У 1921 р. при університеті вперше у Сибіру були організовані курси з підготовки радянських архівістів. Слухачами цих курсів стали студенти історико-філологічного, фізико-математичного та факультету суспільних наук⁵⁶. У вересні 1922 р. М.М. Бакай отримав запрошення викладати у Пермському університеті, але на переїзд не наважився і залишився у Томську⁵⁷.

Завдяки вченому чимала кількість архівних матеріалів була врятована від загибелі. Так, у листопаді 1923 р. М.М. Бакай дізнався, що в одному з сараїв лежить багато архівних справ, з яких періодично висмикуються чистий папір. Протягом трьох днів він з кількома помічниками при тридцятиградусному морозі розібрав і вивіз до губернського архіву 28 возів документів Томського відділення державного банку. Справжнім лихом стала постанова Томського губернського виконавчого комітету і Томської районної ради народного господарства «про паперовий голод», засобом боротьби з яким називалась здача на макулатуру «старих документів» (на Україні в цей час також намагались «утилізувати» архівні матеріали, які не мають «історико-революційного значення»). М.М. Бакай домігся внесення до цієї постанови додаткових пунктів щодо узгодження усіх питань по утилізації документів з губернським архівом та про передання найбільш важливих справ на державне зберігання. Завдяки зусиллям томських архівістів, і в першу чергу М.М. Бакая, вдалось зберегти 310.000 архівних справ, що є набагато більше, ніж в інших архівах Сибіру та Далекого Сходу разом узятих⁵⁸.

Усі врятовані матеріали приміщення архіву вмістити не могло. М.М. Бакай домігся спеціального дозволу Томського університету на розміщення книжок та архівних справ на підлозі між полицями нижнього поверху університетської бібліотеки. Дещо пізніше університет виділив ще й приміщення колишньої університетської церкви, з якої М.М. Бакаю, щоб розмістити документи, власноруч довелось витягати церковне майно та розбирати іконостас⁵⁹.

Завдячує М.М. Бакаю архів і створенням науково-довідкової бібліотеки. Протягом 1920-1923 рр. у бібліотеці губархіву він зібрав 769 томів книг, серед яких були повне зібрання законів Російської імперії, збірники ХІХ ст., укази та розпорядження різних установ. Бібліотека поповнювалась, головним чином, за рахунок видань, знайдених при розборі архівів. Так, наприклад, в одному з Томських монастирів знайшли рукописні книги, які частково потрапили до архіву, частково – до бібліотеки університету⁶⁰.

З 1 червня 1921 р. М.М. Бакай обійняв ще й посаду інспектора Сибархіву. Таким чином, він ніс відповідальність за організацію архівної справи вже далеко за межами Томської губернії. Важка праця підірвала його сили, і 14 січня 1927 р. вчений помер прямо на засіданні працівників Томського крайового музею і Товариства вивчення Томського краю. Після його смерті науково-дослідна робота у Томському архіві стала значно менш плідною, зокрема в установі закрили навіть читальний зал⁶¹.

Д.І. Багалій із сумом зазначав, що через тодішні несприятливі умови Україна втратила свого потенційного дослідника, натомість Росія у постаті М.М. Бакая здобула талановитого вченого і організатора наукової праці в одному із маловивчених, віддалених і суворих регіонів країни⁶². Цілком ймовірно, що, не залишившись у Сибіру, М.М. Бакай мав би значно більший стимул і можливості для реалізації свого творчого потенціалу. Проте, вчений зміг знайти у собі необхідні духовні та тілесні сили, щоб налаштувати себе на сприйняття такої ситуації і подальшу наукову працю: «Положим, что мои занятия в итоге дадут лишь мелкие крупицы для истории, но они всегда были полезны для меня и сохранили меня в нравственном отношении, они полезны были для школы, так как пробуждали мысль и заставляли по мере сил увеличивать и запас сведений, и опытность»⁶³. Лише за це постать Миколи Бакая заслуговує на добру згадку, а його доробок – на більшу увагу дослідників.

До публікації додано два фрагменти з листів М.М. Бакая до Д.І. Багалія, у яких він описав свої враження від подорожі до Сибіру.

№ 1

Казань, 27 Сент[ября].

[18]88г.

Не без приключений, дорогой Дмитрий Иванович, обошлась первая треть моей дороги. Собственно приключения начались от Нижнего [Новгорода], где едва захватил последний пароход «Пермяк», отходивший в Казань, во время начавшегося уже по Волге ледохода. Пассажиров набралось масса, так что места брались почти с боя при страшно повышенной таксе: билет 2го класса стоил 15 руб., Iго – 25 (обыкновенная плата 2 р. и 3). Ехали на пароходе от Нижнего [Новгорода] до Казани три дня, претерпевая в пути и голод и холод и боязнь за жизнь. Дело в том, что за Нижним [Новгородом] показался уже сильный ледоход, так что пароход попадал иногда в места сплошь занятые льдинами. Грохот от разбивающихся льдин производил крайне неприятное впечатление в каютах. Ночевать приходилось среди Волги – к берегу пристать было невозможно. На вторую ночь пароход настолько сильно захватило льдом, что двинуться можно было лишь после того, как машину пустили полным ходом. Пароход сошел с места, но сотрясение настолько было сильное, что в каютах льдом выбило несколько стекол. Переполох произошел страшный: предполагали, что пробит пароход. Весь 13й день почти все пассажиры питались только кипятком – в буфете не нашлось даже черного хлеба. В Казани пришлось переезжать на лодке Волгу, так как пароход к берегу не подошел. Я достиг берега благополучно. А следовавшую за мной лодку льдиной опрокинуло и 6 душ пошло ко дну. Таков был путь до Казани! […]

ІР НБУВ – Ф. І – Спр. 45537 – Арк. 1-3. Автограф.

№ 2

Томск. 1888 г. 18 Ноября.

Дорогой Дмитрий Иванович!

Только вчера я добрался до Томска, проехал от Казани 2800 верст; из них 2000 на лошадях. Остановку сделал в Перми, в Тюмени по дню и в Омске на ½ дня. От Тюмени до Томска 1500 верст на лошадях проехал в 71/2 дней, останавливались лишь два раза в день на станциях, чтобы напиться чаю. Невзгод претерпел немало. С Казани я выехал с попутчицей. За 900 верст от Казани нас захватил буран; ехать дальше не было возможности, что, не смотря на ночь, пришлось остановиться среди поля. К свету сани-возок и лошади были покрыты снегом; ямщик-татарин с большими усилиями выбрался из кибитки, кое-как отпряг лошадь в деревню и только к 12 часам нас откопали. Близ Томска на Каме при переправе провалился лед и упряжка пошла ко дну. Если бы не ловкость провожатых, быстро обрезавших постромки, то несдобровать бы и саням. Мы шли отдельно. С Перми я поехал сам, до Тюмени по железной дороге… Тяжел был для меня перевал чрез Урал и границу: я сильно чуть не заболел в Тюмени и поспешил выехать, решившись ехать до Томска насколько можно быстрее, чтобы физической усталостью заглушить работу мысли и сердца. По дороге в Томск под Омском ночью встретилась партия беглых-ссыльных из 14 человек. Лошади остановлены были, но ямщик ободрил меня. Завел он разговор на непонятном языке… Оказалось, что ссыльные просили хлеба, немного денег и покрывало, чтобы окутать небольшого ребенка на руках женщины. Я удовлетворил просьбу и мы расстались. На другой день по недосмотру ямщика на сильном ухабе, которыми покрыта вся сибирская дорога, сани так покачнулись, что я из кибитки вытолкнут был на передок, а ямщик под лошади. Я ударился лбом о козла, и рассек кожу до кости, а ямщик переломил руку. Кровь у меня лилась. Пришлось несмотря на мороз в 17 ºС градусов вынуть коньяк, кое-как замыть рану, перевязать ее платком и двигаться дальше, при чем ямщик сел в кибитку, а я на козла. Не обошелся благополучно и переезд через Обь. Воды в реке прибыло, лед несколько поднялся и стал тоньше. Меня провожало 10 провожатых; лошади были отпряжены. Возок благополучно перетащили, а одна из лошадей и здесь и утонула, после этих приключений, вчера, я наконец, приехал в Томск и вчера же начал посещение их, к кому были у меня письма. […]

ІР НБУВ – Ф. І – Спр. 45538 – Арк. 1-4. Автограф.

Григорій Стариков – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства НАН України.

1. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
2. Познанский В.С. Архивное строительство в Сибири в первое десятилетие Советской власти / В.С. Познанский // Советские архивы. – 1968. – № 2. – С. 29-37.
3. Гахов В.Д. Хранитель истории. Николай Никитич Бакай [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа: http://gato.tomica.ru/publications/region/2007gahov1/index.html – Заголовок з екрану.
4. Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Советские архивы. – 1972. – № 4. – С. 49-52; Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Труды Томского государственного университета. – 1974. – № 250: Серия историческая. – Вып. 8: Вопросы истории Сибири. – С. 89-95.
5. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
6. Листувався М.М. Бакай і з дружиною Д.І. Багалія – Марією Василівною. Вдалося знайти чотири таких листи, які інформативністю не поступаються першим. Зберігається листування М.М. Бакая з подружжям Багаліїв в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України
7. Багалій Д.І. Автобіографія. 50 літ на сторожі української культури / Д.I. Багалiй / [упорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: ХГІ «НУА», 1999 –  . – (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія. – 1999. – С. 144-147.
8. Оглоблин О. Пам’яті Дмитра Багалія (1857-1932-1957). (Дмитро Іванович Багалій і українська історична наука) / O. Оглоблин // Український історик. – 1988. – № 1-4. – С. 94.
9. Там само. – С. 102.
10. т. VI, 1897-1904, с. 373.
11. Палієнко М.Г. «Киевская Старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.Г. Палієнко – К.: Темпора, 2005. – С. 193.
12. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
13. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль; Палієнко М.Г. «Киевская Старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М.Г. Палієнко – К.: Темпора, 2005. – С. 193.
14. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
15. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45536. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 13 липня 1885 р., 2 арк.
16. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
17. ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – Спр. 3762. Лист Багалія Д.І. до Лебединцева Ф.Г. від 27 вересня 1883 р., арк. 18.
18. Там само. – Арк. 19.
19. Любопытный сборник документов в Гадяче (XVIII ст.). - 1884. - Т. 10. - № 12. - С. 735-739; Южнорусский дворянин XVIII века. - 1885. - Т. 11. - № 4. - С. 717-742; Городничий и св. Пятница (К истории народных суеверий). - 1885. - Т. 13. - № 12. - С. 744-747; Значение сельской громады в судебном процессе конца XVII в. - 1886. - Т. 16. - № 11. - С. 567-569; Уцелевшие остатки архива К.Г. Разумовского. - 1886. - Т. 16. - № 12. - С. 743-746; Полтавский адрес-календарь на 1887 г. Сост. под ред. секретаря Полтавского губернского статистического комитета Д.А.Трощинского. - 1887. - Т. 17. - № 3. - С. 545-550; Поездка гетмана К.Г.Разумовского в Батурин и Козелец. - 1888. - Т. 21. - № 6. - Отд. 3. - С. 74-75 (див.: Палієнко М.Г. «Киевская Старина» (1882-1906): Систематичний покажчик змісту журналу / М.Г. Палієнко – К.: Темпора, 2005. – 608 с.).
20. Багалій Д.І. Автобіографія. 50 літ на сторожі української культури / Д.I. Багалiй / [упорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: ХГІ «НУА», 1999 –  . – (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія. – 1999. – С. 133.
21. Там само. – С. 144.
22. Там само. – Арк. 2-3.
23. Там само. – Арк. 3-4.
24. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45539. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 6 грудня 1888 р., арк. 1-5.
25. Там само.
26. Там само.
27. Там само.
28. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45540. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 2 квітня 1889 р., арк. 1-6.
29. Там само.
30. Там само.
31. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45541. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 10 серпня 1889 р., арк. 1-6.
32. Там само.
33. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45542. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 28 жовтня 1889 р., арк. 1-4.
34. у 1906 р. ця бібліотека була продана до США
35. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45543. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 29 грудня 1890 р., арк. 1-6.
36. ІЛ НАНУ. – Ф. 37. – Спр. 125. Лист Бакая М.М. до Багалій М.В. від 2 березня 1890 р., арк. 1.
37. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45540. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 2 квітня 1889 р., арк. 1-6.
38. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45543. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 29 грудня 1890 р., арк. 1-6.
39. Кн. 4, с. 1-22.
40. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45544. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 28 березня 1891 р., арк. 1-2.
41. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45545. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 2 січня 1892 р., арк. 1-6.
42. ІЛ НАНУ. – Ф. 37. – Спр. 269. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 9 лютого 1892 р., арк. 1-4.
43. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45548. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І., б/д, арк. 1-6.
44. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45546. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 22 жовтня 1892 р., арк. 1-2.
45. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 46414. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 2 січня 1901 р., арк. 1-2.
46. Там само.
47. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45547. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 23 вересня 1922 р., арк. 1-2.
48. Там само.
49. Вегман В. Николай Никитич Бакай / В. Вегман // Сибирские огни. – 1927. – № 1. – январь-февраль.
50. «Сибирские Огни», 1922 г., № 3
51. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45547. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 23 вересня 1922 р., арк. 1-2.
52. Гахов В.Д. Хранитель истории. Николай Никитич Бакай [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа: http://gato.tomica.ru/publications/region/2007gahov1/index.html – Заголовок з екрану; Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Советские архивы. – 1972. – № 4. – С. 49-52; Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Труды Томского государственного университета. – 1974. – № 250: Серия историческая. – Вып. 8: Вопросы истории Сибири. – С. 89-95.
53. Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Труды Томского государственного университета. – 1974. – № 250: Серия историческая. – Вып. 8: Вопросы истории Сибири. – С. 86; Гахов В.Д. Хранитель истории. Николай Никитич Бакай [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа: http://gato.tomica.ru/publications/region/2007gahov1/index.html – Заголовок з екрану.
54. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45547. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 23 вересня 1922 р., арк. 2.
55. Гахов В.Д. Хранитель истории. Николай Никитич Бакай [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа: http://gato.tomica.ru/publications/region/2007gahov1/index.html – Заголовок з екрану.
56. Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Труды Томского государственного университета. – 1974. – № 250: Серия историческая. – Вып. 8: Вопросы истории Сибири. – С. 88.
57. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 45547. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 23 вересня 1922 р., арк. 2.
58. Муравьева Л.В. Н.Н. Бакай и его роль в организации архивного дела в Томске / Л.В. Муравьева // Труды Томского государственного университета. – 1974. – № 250: Серия историческая. – Вып. 8: Вопросы истории Сибири. – С. 90-91.
59. Там само. – С. 87.
60. Гахов В.Д. Хранитель истории. Николай Никитич Бакай [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа: http://gato.tomica.ru/publications/region/2007gahov1/index.html – Заголовок з екрану.
61. Там само.
62. Багалій Д.І. Автобіографія. 50 літ на сторожі української культури / Д.I. Багалiй / [упорядкув., вступ. ст., комент. В.В. Кравченка]. – Х.: ХГІ «НУА», 1999 –  . – (Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т.). Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія. – 1999. – С. 144.
63. ІР НБУВ – Ф. І – Спр. 45545. Лист Бакая М.М. до Багалія Д.І. від 2 січня 1892 р., арк. 1-6.