Українська допоміжна поліція та Голокост на території м. Харкова  (1941-1943 рр.).¹

Українські допоміжні сили брали участь у знищенні єврейського населення і громад у багатьох регіонах України. Але наскільки сильно були втягнені у переслідування, грабунок і вбивства українські поліцейські на території Харкова, одного з найбільших міст України? Чи завжди вони брали участь у розстрілах чи виконували допоміжну роль, згідно із власною назвою? Організація Українських Націоналістів – ОУН (як бандерівського, так і мельниківського спрямувань) брала активну участь у творенні та діяльності української міліції («українська народна міліція») у західних і центральних регіонах України². Після роззброєння міліції ОУН намагалася інфільтрувати своїх членів до структур поліції. Таку ж ситуацію спостерігаємо у випадку російської праворадикальної партії Національно-Трудовий Союз – Нового Покоління (НТС-НП), що діяв на території РСФСР, окупованій нацистами. Наскільки сильним був вплив і проникнення до української поліції вищезгаданих тоталітарних націоналістичних організацій на території Харківської області (і зокрема в переважно російськомовному Харкові)? У цьому дослідженні ми спробуємо дати відповіді на поставлені питання.

У Харкові, що був захоплений вермахтом 24 жовтня 1941 р., поліція була сформована у перші тижні окупації, коли створювалися структури «нового порядку»³. Члени «похідних груп» ОУН, як і в інших регіонах окупованої нацистами України, намагалися якомога глибше інкорпоруватися в структури місцевого самоуправління та допоміжної поліції. Це була спроба оунівців поширити на східноукраїнські землі «Українську Національну Революцію»⁴, яка мала певний успіх у західних регіонах республіки в липні-серпні 1941 р. У Харкові активними організаторами процесу створення допоміжної поліції стали прибулі емісари ОУН (м) – Богдан Коник, д-р Олійник (ім’я невідоме) та інші. Відомо, що вони, маючи великий запас літератури ОУН, вели виховну та пропагандистську роботу серед українських поліцаїв. Штаб української поліції розміщувався на вул. Короленка, 4. У Харкові було проведено кілька урочистих парадів української поліції зі співанням гімну «Ще не вмерла Україна» в кінці 1941 – на початку 1942 рр.⁵ З посиленням німецьких репресій проти ОУН Коник спочатку відмовляється керувати українською поліцією міста, а в березні 1942 р. залишає Харків. Українську поліцію очолив колишній полковник царської армії О.В. Мінжулівський.

На окупованій території УРСР, а особливо у російськомовних містах, вплив на органи самоуправління намагався здійснювати НТС-НП. Вірогідно, ця політична організація діяла у Харкові (з перервами) від листопада 1941 р. до серпня 1943 р. Представники НТС-НП намагалися вести перемовини із німецьким командуванням, намагаючись вигнати членів ОУН (м) з допоміжної поліції та самоуправління. Російські інтегральні націоналісти апелювали до тези про те, що «Харьков – русский город»⁶. Спроби ентеесівців були безуспішними. Німці віддали перевагу співпраці (щоправда, лише протягом певного часу та в обмежених рамках) з ОУН (м) для формування поліції в місті. Разом з тим, можемо стверджувати, що деяким членам НТС-НП вдалося проникнути у харківську поліцію⁷.

Під час становлення структур «нового порядку» відбувалися періодичні переформатування каральних та допоміжних органів – у т.ч. і поліції. Наприклад, на початку грудня 1941 р. частина української допоміжної поліції у Харкові була переведена на службу до 560-ї групи ГФП (таємної польової поліції).

Спектр втягнення української поліції до переслідувань і вбивств євреїв на території Харківської області відрізнявся залежно від місця, часу проведення акції, бажання окупантів, а часто і наявності ініціативи (чи її відсутності) у колаборантів.

Єврейське населення міста та області на початку німецької окупації було невеликим. Абсолютна більшість євреїв регіону мешкала у Харкові (у грудні 1941 р. – близько 11 тис.). В області на той час було ще кілька сотень євреїв. Перед акціями знищення окупанти проводили концентрацію єврейського населення у певних районах, найчастіше на дуже короткий час. Наприклад, у Харкові близько 10 тис. євреїв перебували більше двох тижнів у гето⁸ на території бараків Верстатобудівного та Тракторного заводів, а по тому їх почала знищувати зондеркоманда 4а.

У яких антиєврейських акціях була задіяна українська поліція на території Харкова? До створення окремого єврейського табору поліція арештовувала і грабувала євреїв. Антиєврейські акції були зручною можливістю для особистого збагачення. Окупаційна влада допускала можливість того, аби співробітники допоміжної поліції могли брати собі частину майна знищених. Немає доказів того, що поліцаї вбивали євреїв у Харкові до 14 грудня 1941 р. Але достеменно відомо, що поліцаї під різними претекстами (а то й без них) передавали арештованих євреїв німецьким каральним структурам. За дорученням Мінжулівського у листопаді 1941 р. поліцейські Петро Сіренко і Півень (ім’я невідоме) арештували у Харкові професора медицини Ліфшиця, що мешкав на вул. Пушкінській, і направили його до штабу 560-ї групи ГФП. У професора були конфісковані всі папери та майно⁹. Пізніше професора Ліфшиця бачили на території єврейського гето разом із двома поліцейськими (радше за все це були Сіренко та Півень)¹⁰. Професор загинув у Дробицькому Яру або ж був убитий на території єврейського табору.

Поліцейські грабували, знущалися та вбивали єврейське населення під час його переселення до гето у січні 1941 р. У цей період харківська поліція разом з кербудами брала участь у вигнанні євреїв із їхніх помешкань¹¹. Під час руху єврейського населення до табору окупанти давали свободу дій поліцейським. Так, під час переселення євреїв на вул. Міщанській поліцейські з дозволу німців налаштовували молодь на те, аби знущатися та віднімати речі у єврейських жінок, старих та дітей¹². Під час руху євреїв у напрямку табору були випадки, коли слабких та хворих розстрілювали. У цих акціях також брала участь українська поліція¹³.

Після переселення євреїв до табору на території Верстатобудівного заводу і ХТЗ почалися розстріли у Дробицькому Яру. Після цього у поліцейських у Харкові фактично були розв’язані руки щодо переслідування і вбивства євреїв. Випадки, коли поліцейські за особистою ініціативою, а не за наказом згори, знищували євреїв, у грудні 1941 р. стали нормою. Часто ці злочини здійснювалися на очах місцевого українського і російського населення, а також військовослужбовців вермахту. Українська поліція охороняла територію єврейського табору¹⁴. Разом із німецькою охороною співробітники допомогової поліції брали участь у грабунках і вбивствах мешканців табору¹⁵. Поліцаї не були задіяні у розстрілах євреїв у Дробицькому Яру, але після закінчення акції зондеркоманди 4а, вони взяли участь у пограбуванні майна загиблих¹⁶.

Прикладом того, що поліцаї на початку січня 1942 р. особисто виявляли ініціативу щодо вбивства євреїв, є випадок Семена Локтєва. Відомо, що близько 400 євреїв, переважно старі і хворі, що просто не могли дійти до табору, були закриті у приміщенні синагоги на вул. Міщанській. Там вони загинули від голоду та лютих морозів¹⁷. Як свідчать документи з архівів СБУ, на території цієї синагоги службовцем допоміжної поліції С. Локтєвим особисто було вбито кілька євреїв. У грудні 1941 р. він разом із іншим невідомим поліцейським взяв участь у арешті 25-річного єврея Михайла Шульмана, що мешкав у будинку №10 по вул. Харківська набережна. Під час арешту Шульман намагався видати себе за караїма, але це не допомогло. Поліцаї відвели його в приміщення синагоги на вул. Міщанській та розстріляли¹⁸. Локтєв забрав особисті речі Шульмана¹⁹. Відомо також, що Локтєв на тому ж місці холоднокровно убив ударом залізної труби по голові єврейську дівчину в січні 1942 р.²⁰.

Це дослідження показує, що значну роль у знищенні євреїв на території Харкова зіграла українська допоміжна поліція. За два неповних роки окупації в регіоні було вбито близько 10 тис. місцевих євреїв²¹. Українські поліцейські брали участь у арештах і виселеннях євреїв із їхніх помешкань, а також охороняли місце концентрації євреїв. Поліцаї не були задіяні у акції розстрілів на території Дробицького Яру, але брали участь у вбивствах євреїв за власною ініціативою. Вони також грабували майно вбитих ними євреїв. ОУН Мельника і Бандери активно брала участь у процесі створення органів поліції у Харкові. На короткий час у обласному центрі мельниківцям навіть вдавалося командувати українською поліцією. Для українських інтегральних націоналістів проникнення в органи допоміжної поліції було спробою захопити владу (чи її частину) на окупованій нацистами території України. Ми погоджуємося із точкою зору І.-П. Химки про те, що оунівці спеціально не спрямовували своїх членів до української поліції з метою вбивати євреїв, але в принципі участь поліції у Голокості сприяла втіленню у реальність інтегрально-націоналістичної утопії моноетнічної української держави²². Російські інтегральні націоналісти з НТС-НП також намагалися впливати на органи поліції у Харкові, але їм перешкодило німецьке командування, яке вважало за доцільне співпрацювати з ОУН (м). Хоча окремим кадрам НТС-НП вдалося влаштуватися поліцейськими, вони не мали там значного впливу.

На світлині заставки: співробітники допомогової поліції дають присягу. 1942 р. місце невідоме.

Юрій Радченко – аспірант Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сфера наукових зацікавлень: історія Другої світової війни, Голокост, українсько-єврейські взаємовідносини, право-радикальні рухи в Європі у 1920-40-х рр.

1. Розширений варіант цієї статті підготовлено для журналу Yad Vashem Studies за підтримки Saul Kagan Claims Conference Fellowship for Advanced Shoa Studies та гранту The Center for Research on the History of Soviet Jews during the Holocaust at the International Center for Holocaust Research of Yad Vashem.
2. Див. про це детальніше: Патриляк І. Військова діяльність ОУН (Б) у 1940-1942 роках. – К., 2004. –  С. 228-252
3. YVA. – RG.29. – F.N. 55; Любченко А. Вказ. праця. – С. 48.
4. Термін «Українська Національна Революція» або «Українська Революція» переважно використовувався у пропаганді ОУН (б) у 1941 р. (детальніше див.: Rossoliński-Liebe G. The “Ukrainian National Revolution” of 1941. Discourse and Practice of a Fascist Movement [http://uni-hamburg.academia.edu/GrzegorzRossolinskiLiebe/Papers/376224/The_Ukrainian_National_Revolution_of_1941_Discourse_and_Practice_of_a_Fascist_Movement])
5. АХОУСБУ, спр. 022954, арк. 119.
6. Любченко А. Щоденники // Український засів. – 1994. – № 6. – С. 46
7. Дражевська Л., Соловей О. Харків в роки німецької окупації 1941–1943. – Нью-Йорк, 1985. – С. 24.
8. Гето у Харкові існувало від середини грудня 1941 р. до першої декади січня 1942 р. (детальніше див.: Харьков // Холокост на территории СССР: Энциклопедия. – С. 1029.)
9. АХОУСБУ, спр. 34417, т. 1, арк. 153.
10. Джанелидзе Белла. – Yad Vashem. – O.93 – Survivors of the Shoah - Visual History Foundation, established by Steven Spielberg – Collection of Testimonies. – F.N.29459.
11. Жизнь и смерть в эпоху Холокоста. Свидетельства и документы. Книга 1/ Ред.-сост., автор предисловия и комментариев Б. Забарко. – К., 2006. – С.418.
12. Крапивный О. Как это было. Рассказ очевидца// Шалом. – 2004. - №1.
13. Джанелидзе Белла. – Yad Vashem. – O.93 – Survivors of the Shoah - Visual History Foundation, established by Steven Spielberg – Collection of Testimonies. – F.N.29459.
14. АХОУСБУ. – Д.18919. – Л.92-95; Солонинкина К.Н. Устное интервью 20.02.2008. Личный архив Радченко Ю.Ю.;  Щербова Е.И. Устное интервью. 03.06.2009. Личный архив Радченко Ю.Ю.
15. АХОУСБУ. – Д.20 983. – Л.135-137-об.
16. Там само.
17. Харьков // Холокост на территории СССР: Энциклопедия. – С. 1029.
18. АХОУСБУ. – Д.30508. – Л. 28-28-об.
19. АХОУСБУ. – Д.30508. – Л. 26-26-об.
20. АХОУСБУ. – Д.30508. – Л. 47-об.-48
21. Холокост на территории СССР: Энциклопедия / Гл. ред. И. Альтман. – М., 2011. – С. 1029
22. Himka J.-P. The Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian Police, and the Holocaust. Рresented at the Seventh Annual Danyliw Research Seminar in Contemporary Ukrainian Studies Chair of Ukrainian Studies University of Ottawa (Canada) 20-22 October 2011 [http://ualberta.academia.edu/ JohnPaulHimka/ Papers/ 1123467]