Див. частину І >>

III

Таким чином, ми підійшли до питання про часові межі та циклічний характер історичного процесу внутрішньої колонізації.

Стосовно часових рамок внутрішньої колонізації Росії у дослідницькій літературі переважає не надто чітко сформульована думка про її незавершеність. Ключевський простежує цей процес, початок якого він вбачає у VIII столітті (1987: I, 51-53), протягом всієї історії Росії, аж до сучасної йому доби (Ключевский 1987: I, 50). Куюнджич ризикує застосувати прислівник, якому важко знайти фактичне підтвердження: "Після вступу в історію завдяки петровській модернізації Росія завжди залишається колонізованою" (Kujundzic 2000: 897; курсив наш. - Д.У.).

Еткінд вважає за краще залишити питання про тривалість внутрішньої колонізації відкритим, за винятком тези про те, що сталінська колективізація сільського господарства започаткувала новий цикл (Эткинд 2001: 73). Таким чином, перед нами виникає фігура повторення, що викликає у пам'яті гегелівську дурну нескінченність: "...внутрішня колонізація виявляється циклічно повторюваним процесом, який важко завершити" (Эткинд 2001: 72) [12].

Озброївшись риторикою незавершеності, всі дослідники досі могли, як нам видається, протистояти спокусі точного датування. Позначити як початкову точку будь-яку явну подію розриву - наприклад, повернення Петра I з Великого посольства у серпні 1698 року - було б дійсно ризиковано. Оскільки в якості культурної характерної ознаки Еткінд приймає бороди, то їхнє прилюдне зголювання наступного після повернення дня теоретично могло б слугувати такою "цезурою" (2002: 288). Однак пригадаємо, що одним з найбільш часто та охоче деконструйованих міфів західного орієнталізму про Росію є саме визначення петровської доби як початку повороту Росії обличчям до Заходу (порів., наприклад: Waegemans 1993).

Сталінська колективізація вже з 1970-х років - наприклад, у Ґоулднера - описувалась та описується як форма колоніального насилля над селянами. В якості кінцевої точки цієї форми внутрішнього колоніалізму можно було б прийняти початок Великого (вже не цілеспрямованого, а тотального) терору в березні 1937 року [13], якщо б за ним не розпочались заходи, під які - так чи інакше - знову було підведене культурне підґрунтя: депортація німців Поволжя у 1941 та народів Криму, Північного Кавказу і калмиків у 1944 році, "розкуркулювання" на територіях, приєднаних до СРСР перед самою війною, - Балтії та правобережної Молдавії, - яке почалося у другій половині 1940-х, і репресивна кампанія проти "безродних космополітів" наприкінці того ж десятиліття. І все ж, не дивлячись на ці застереження, ми вважаємо виправданим говорити про сплеск внутрішнього колоніального насилля, який прийшовся на два з половиною століття, розташованих між кінцем XVII та серединою XX століття.

Безперечно, що окремі прояви внутрішньої орієнталізації та стратегії колоніальної експлуатації (наприклад, у Східному Сибіру) можуть бути зафіксовані й за межами цього періоду - якщо не до 1698, то, в усякому разі, після 1953 року. "Внутрішньо-колоніальний трикутник", який Еткінд у 2003 році розробив на матеріалі літератури XIX століття, Марк Липовецький застосовує до фільмів 2000-х (Липовецкий 2003; 2008: 708, 749). Утім, відкритим залишається питання: чи можуть окремі прояви орієнталізму вважатися доказами наявності загального історичного процесу внутрішньої колонізації? Ми схильні відповідати на це питання негативно.  

Для більш точного розуміння зв'язку між "внутрішньою орієнталізацією" та внурішньою колонізацією необхідно відповісти на низку питань. У який момент започаткована елітою в центрі реформа переходить у колонізацію, що супроводжується формуванням культурної дистанції? Чи прийнятно описувати будь-який тип "стратифікації" як колоніальне насилля (Hechter 1975: 33)? Наприклад, економічні реформи 1990-х, які Марк Липовецький назвав "ліберальною колонізацією" (див.: Липовецкий, Эткинд 2008: 196), хоча в них менш виразно помітний вирішальний для нашого підходу аспект культурної дистанції? З формулою Липовецького, яка говорить, що "модернізація набуває циклічного та монструозного характеру в той момент, коли її поглинає внутрішня колонізація" (Липовецкий, Эткинд 2008: 197; курсив оригіналу), теоретично можна погодитися. Але коли саме відбувається такий перехід?

Ще більш слизьким з політичної точки зору є питання про просторове охоплення. У Еткінда ми знаходимо формулювання, яке вже отримало велику популярність та вказує на вектор внутрішньої колонізації:

Головні шляхи російської колонізації були спрямовані не назовні, а всередину метрополії: не в Польщу і, навіть, не у Башкірію, але в тульські, поморські, оренбурзькі села (Эткинд 2001: 65).

Сандерленд підтверджує це твердження, посилаючись на емпіричні дані (Sunderland 2004: 141). При всіх можливих розходженнях при описі внутрішньої колонізації часовий та просторовий виміри явно з необхідністю корелюють між собою. В той час як на початку царювання Петра I боротьба за доступ до Балтійського моря є складовою зовнішньої колонізації, пізніше Петербург стає центром влади, хоча й розташованим на географічній периферії. Зовнішні території поступово переходять до сфери внутрішньої політики - так, про XIX століття Еткінд пише: "Колонізація Поволжя, Уралу, Сибіру залишилась у минулому і давно була справою внутрішньої політики" (Эткинд 2001: 62). Сахалін був описаний російськими мореплавцями лише на початку XIX століття та проголошений російським володінням у 1806 році, але наприкінці того ж століття його освоєння вже набуває виразних рис внутрішньої колонізації, про що свідчать описи у книзі А.П. Чехова "Остров Сахалин". Ключевський свого часу писав про Росію, що "область колонізації в ній розширювалась разом з державною... територією" (Ключевський 1987: I, 50).

Твердження Еткінда про те, що зовнішню колонізацію Середньої Азії, Кавказу або Аляски з історичної точки зору варто розглядати як програну (Эткинд 2003: 277), демонструє, що відбувались не лише експансія та присвоєння, але й зменшення та втрата територій. При аналізі втрат набутих одного разу земель виникає ще одне питання: чи не є поступове перетворення на внутрішні (“овнутрение”) приєднаних до Росії територій, як це описано у Еткінда, наслідком "традиційного", зовнішнього колоніалізму? Докори у тому, що зовнішні колонії перестають сприйматися як такі просто через те, що Росія ними успішно керувала, безперечно, виправдані у випадку імперської та радянської влади. Але чи стосуються ці претензії історичної теорії, яка стверджує, що в Росії існував не лише зовнішній, але й внутрішній колоніалізм?

Історичні дослідження не зможуть захистити себе від звинувачень у неявній апологетиці явищ, які описуються, якщо вони будуть посилатися лише на загальнотеоретичну "нестабільність меж" (Эткинд 2003: 110). Теоретики повинні твердо усвідомити необхідність опису меж між внутрішнім та зовнішнім, що існували саме в той історичний момент, за аналіз якого вони беруться. Або навпаки: вони повинні звикнути описувати розмивання меж як стратегію та складовий елемент дискурсивної влади.

За такої постановки питання, ті особливості концепції внутрішньої колонізації, які, на перший погляд, можуть здатися її слабким місцем, виявляються позитивним чинником, що вимагає більш вдумливого аналізу. Штучне розділення зовнішньої та внурішньої політики тепер може бути поставлене під сумнів:

Аналітична цінність ідеї внутрішнього колоніалізму полягає в тому, що вона є кроком у напрямку зняття радикального розрізнення, яке зазвичай роблять між так званими міжнародними відносинами та внутрішніми соціальними відносинами, взаємовідносинами держав та взаємовідносинами класів (Gouldner 1977/1978: 14, прим. 23).

Нестабільність меж між зовнішньою та внутрішньою колонізацією виключає можливість уніфікуючих підходів, що практикуються як апологетами колонізації, які вважають, що Росія мирним шляхом принесла "інородцям" цивілізацію, так і радикальними критиками історичної Росії, які впевнені, що росіяни завжди піддавали насиллю лише інших.

Корисним може стати тут також і визначення проміжного рівня, який вже застосовується у дослідженнях Габсбургської монархії: в них описується існуючий у ній "мікроколоніалізм та внутрішній колоніалізм" (Simonek 2003: 131; курсив оригіналу – Д.У.), що виражався, наприклад, у наявності різниці у рівні гегемонії між Австрією та Південною Польщею, з одного боку, і Угорщиною та Словаччиною (яку тоді називали "верхньою Угорщиною"), з другого. Очевидно, у випадку імперії Габсбургів можна говорити про "більш домінуючі", "менш домінуючі" та "підвладні" (західна Україна, Словаччина) території.

Можна припустити, що міста російської провінції мали схожу функцію "шарнірів", подібно до Угорщини та Південної Польщі, які займали "проміжний" владний рівень в Австро-Угорській імперії. Крім того, як підкреслює Сузі Франк, внутрішній орієнталізм у Росії не може бути до кінця зрозумілим без осмислення внутрішньої межі між європейською та азіатською частинами її території (Frank 2003: 1671).

IV

У своїй термінологічній герменевтиці ми досі черпали аргументи з реальної історії або з історії дискурсів. Але чи можуть літературознавчі підходи допомогти краще розібратися в процесах, пов'язаних із внутрішньою колонізацією? По-перше, вважає Еткінд, внутрішньоколоніальні "метанаративи" (Эткинд 2003: 115) можна знайти у художній літературі. По-друге, - такою є наша теза - варто враховувати перформативний ефект внутрішнього орієнталізму. Тому ми поставимо ще одне термінологічне питання, яке дотепер залишалося без уваги: ми маємо говорити про колонізацію чи про колоніалізм?

Дискусії сучасних істориків про розселення німців у Східній Європі, яке сьогодні переважно називають розширенням територій (Landesausbau) (порів.: Zernack 1991; Wippermann 2007: 53), показують, що дискурсивні феномени, котрі супроводжують внутрішню колонізацію, не можуть бути достатньою мірою зрозумілі та проаналізовані - у кожному разі, з точки зору культурної історії, - якщо їхній розгляд буде обмежуватися лише процесами колонізаційного заселення як такими [14].

Свого часу Сергій Соловйов ще протиставляв одне одному колонізацію як заселення територій та їх насильницьке завоювання. Володимир Ленін, назвавши один із розділів свого "Развития капитализма в России" (1896-1899) "Значення внутрішньої колонізації" (Ленин 1946: 493), також зосередив свій погляд саме на цьому аспекті. Його цікавить вектор колонізації, спрямований з індустріальних регіонів центральної Росії до південно-східних степів, тобто "розвиток капіталізму [...] вшир" (Ленин 1946: 494). Це явище він розглядає як "затемнення процесу індустріалізації населення" (Ленин 1946: 496), а не як колонізаторське завоювання сільськогосподарських територій. Про спостереження Леніна, з нашої точки зору, можна сказати те саме, що про Нольта та його поняття "внутрішньої периферизації" (Nolte 1991a; Nolte 1991b): їхні підходи роблять занадто однозначний наголос на макроекономіку та економічну географію.

Хечтер підкреслює, що у його концепції "внутрішнього колоніалізму" йдеться якраз не про розширення територій та не про "заселення раніше не зайнятих областей всередині державних кордонів" (Hechter 1975: 32, прим.2). Задаючись питанням про культурну складову внутрішньої колонізації Росії, ми також не повинні віддавати перевагу аспекту територіального приросту, хоча облаштування німецьких поселенців у Поволжі та на півдні Росії мало відтінок колоніалізму по відношенню до місцевого населення (Klaus 1887: 2, 5).

У такому випадку, якщо ми говоримо про внутрішньоросійську експансію, чи можемо ми, наслідуючи Хечтера, використовувати термін "внутрішній колоніалізм" (internal colonialism)? Анатолій Ремнєв вже взяв його на озброєння:

Теорії "внутрішньої колонізації" імперії нерідко протистоїть більш політично жорстка концепція "внутрішнього колоніалізму", в якої, напевно, є якщо не наукове, то політичне майбутнє (Ремнев 2010: 151).

Залишаючи за дужками можливість політичної інструменталізації, можна сказати, що суфікс "-ізм", який присутній у цьому понятті, описує системний характер економічної експлуатації та штучно створених культурних відмінностей. Внутрішньому орієнталізму як системі знання у дусі Фуко та Саїда такий аспект напевно виявиться корисним (порів.: Эткинд 2001: 50-57, 2002: 265-270, 2003: 108).

Недолік суфікса "-ізм" полягає в тому, що він витісняє на другий план властивий колонізації характер історичного процесу, а також перформативність "орієнталізуючих" мовних актів. Якщо ж дивитися з точки зору так званого перформативного повороту (performative turn) у гуманітарних науках (Fischer-Lichte 2004: 36), то перевагу варто було б надати не системному поняттю колоніалізм, а іменнику колонізація, який описує дію.

Таким чином, перед нами постає завдання зважити всі "за" та "проти", щоб у результаті оптимізувати використовувані терміни. Система чи перформативність? І третього не дано?

А може, все ж таки дано?

Можливо, наслідуючи Габермаса, варто говорити про "внутрішню колоніалізацію" (Habermas 1995: 523; курсив наш. - Д.У.); проте, у нашому випадку йдеться не про повсякденне життя [Lebenswelt])? Пішовши цим шляхом, ми прищепили б процесуальному поняттю "колонізація" аспект системного культурного дистанціювання та економічної експлуатації, що містять у собі поняття "колоніалізм" та "колоніальна влада" [15]. Можливо, звичайно, що нашій "колоніалізації" не дозволить прижитися реакція лингвістичного відторгнення; наш напівнеологізм може виявитися актом зовнішньої колонізації - не Росії, але російської мови.

Утім, поняття "колоніалізація" могло би загострити увагу на системній перформативності та замкненості колонізаційного дискурсу і тим самим підказати відповідь на питання, чому деколонізація (і у політичному плані, і на рівні свідомості) дається так важко.

Перформативний характер внутрішнього орієнталізму призводить, з одного боку, до того, що антиколоніальні дискурси все ще продовжують містити в собі колоніальний "вірус". Так, Еткінд звертає увагу на афірмативність, яка присутня навіть в іронічному дистанціюванні від імперської політики, тобто в антиколоніальному по своїй суті ставленні поетів:

Російські поети з їхньою прикордонною географією, неоднозначним почуттям приналежності та змішаним етнічним походженням деконструювали образ мислення орієнталізму, відтворюючи його у своїй іронічній практиці (Etkind 2007: 625).

Налаштована на деколонізацію еліта також відтворює колоніальну дистанцію, використовуючи певний словниковий запас та зберігаючи певну рутину комунікації. Позитивний орієнталізм [16] Радищева, слов'янофілів, Толстого, народників та авторів збірки "Вехи", що виник на ґрунті винятково добрих намірів, також заснований на встановленій внутрішнім колоніалізмом культурній дистанції. Більше того, романтизація внурішнього об'єкту колонізації, тобто "народу", націлена якраз на деколонізацію, зберігає цю дистанцію. Запропоновану нами вище схему можна продовжити наступним чином: за внутрішньою колонізацією (ВнуКол) йде внутрішня романтизація (ВнуРом), а потім парадоксальна внутрішня деколонізація, яка одночасно є й колонізацією (ВнуДекол/ВнуКол):

ЗовОр→СамОр→СамКол→ВнуОр→ВнуКол→ВнуРом→ВнуДекол→ВнуКол

Однак варто відповісти на питання про те, що відбувається у конкретних речових актах з деколонізаційною інтенцією. Це завдання могло б взяти на себе літературознавство, а термін Остіна infelicities (невдачі), який був запропонований ним у лекціях під загальною назвою "How to Do Things with Words" ("Як робити речі за допомоги слів"; Остин 1986) стосовно до перформативних мовних актів, може виявитися продуктивним при виконанні цього завдання. Ми вважаємо, що невдачі спроб комунікативного подолання розриву, створеного внутрішньою колонізацією, є найкрасномовнішими доказами того, що така спроба дійсно мала місце. Дискурс нарочитої деколонізації, який сам знову набуває колонізуючого характеру, завжди вже є постколоніальним (порів.: Эткинд 1998: 59-60).

Тому, розглядаючи теорію мовних актів Остіна, основну увагу  варто спрямувати на безуспішні спроби, які вже опинялися у центрі уваги семіотики (Fischer-Lichte 2004: 33), на невдачі (Остин 1986: 31), тобто невдалі перформативні мовні акти. Спроби комунікативного подолання соціокультурних бар'єрів, зведених внутрішньою колонізацією, завжди так чи інакше пов'язані з актами переконання та залучення слухачів до певних ідей, або - у випадку більш активного впливу - зі спонуканням, закликом до дій, підганяння до здійснення соціальних змін - наприклад, деколонізації. Тому фокус повинен бути спрямований не на ілокутивні (Остин 1986: 89), а на перлокутивні акти. Тут ми говоримо не про конвенціональні ситуації, за яких здійснюються перформативні мовні акти (одруження тощо), а про схожий випадок, про який Остін пише, що він являє собою "‘невдачі’ ще одного типу - а вони можуть носити цю назву з повним правом - недосконалості розуміння" (Остин 1986: 38).

Одна з "невдач", які нас цікавлять, - це випадок, коли перлокутивний мовний акт переконання або підбурювання до дії не доходить до адресата, аналогічно до того, що Остін пише з приводу ілокутивного акту обіцяння:

У звичайному випадку, щоб дати обіцянку, необхідно:

(А) щоб мене хто-небудь почув, можливо, та особа, якій я обіцяю;
(В) щоб ця особа розуміла, що дається обіцянка (Остин 1986: 38; курсив оригіналу).

Головною перевіркою перлокутивного висловлювання є його вплив на адресата: "‘наслідки...’, які частково можуть бути ‘ненавмисними’" (Остин 1986: 91).

Негативний ефект він ненастання бажаного впливу у випадку перлокутивних мовних актів більш значний, ніж у випадку стандартних ілокутивних актів:

...коли той, хто говорить, має намір отримати певний результат, цього, втім, може й не відбутися; [...]. Щоб дати раду  зі складністю..., ми [...] звертаємося до різниці між спробою та досягненням... (Остин 1986: 90-91)

Окрім ненастання бажаного впливу можуть виникнути побічні або навіть протилежні ефекти, які Остін називає "практичними наслідками": "Ми повинні розрізняти дії з перлокутивним завданням (переконувати, вмовляти) від дій, які просто викликають певний перлокутивний практичний наслідок" (Остин 1986: 97). Так, застереження може спонукати до порушення табу, спроба переконати може спричинити спротив, або - якщо говорити про рівень фізичних дій - милостиня може бути сприйнята як образа, а емоційне поривання у формі поцілунку може бути зрозуміле як домагання. Саме такі - непередбачувані, протилежні - наслідки мали спроби внутрішньої деколонізації в Росії.

Тому, аналізуючи перформативні невдачі у контексті внутрішньої колонізації, недостатньо розглядати колонізаційний або деколонізаційний дискурс лише для того, щоб перевірити, чи є в ньому елементи позитивного орієнталізму. Висновок про безуспішність перлокутивних мовних актів можна зробити лише на основі аналізу комунікативних актів, які настали за ними. Однак їх часто виявляється важко прослідкувати post factum. Наприклад, памфлет-прокламація "Барским крестьянам от их доброжелателей поклон", який приписують Миколі Чернишевському, у своїй якості перформативного мовного акту зазнав невдачі вже тому, що просто не дійшов до своїх адресатів.

Набагато більшим обсягом свідчень та матеріалів може порадувати дослідників історія сприйняття народництва у середовищі його "підопічних". На її прикладі можна в деталях продемонструвати, як селяни, до яких звертались спонукувані ідеалами студенти, сприйняли деколонізаційне посилання як чергову спробу колонізації.

Вивчення народництва як феномену внутрішньої колонізації, напевно, буде вимагати великих зусиль з розбирання історіографічних завалів (реакція "субалтернів" на "ходіння в народ" аналізувалась у працях радянських істориків з цілковито інших точок зору - наприклад, як показник "класової відсталості" тодішніх російських селян). Однак, винагородою за цю працю могли би стати нові знання у галузі історії внутрішньої колонізації Росії.

На щастя, для літературознавчого аналізу існують жанри, які, на відміну від революційних маніфестів у дусі послання "Барским крестьянам...", демонструють реакцію селян на "деколонізаційну" риторику, або, у термінології Остіна, містять у собі подальші комунікативні акти. Такими є п'єси або інші тексти, які побудовані за діалогічним принципом: в них обігрується спілкування між представниками привілейованої групи та "субалтернами". У другій половині XIX століття таких текстів було написано багато. Але все-таки один з перших в історії російської літератури текстів, у якому в бесідах між представниками різних верств виявляються наслідки колонізації, з'явився набагато раніше - це "Путешествие из Петербурга в Москву", створене Олександром Радищевим у 80-ті роки XVIII століття та опубліковане у 1790-му.

[…]

Переклад з російської Марини Халимон

Дірк Уфельман – фахівець з літературознавства, культурної та інтелектуальної історій, завідувач кафедри слов’янських культур і літератур, а також віце-президент з навчальної роботи університету Пассау (Німеччина).
Цей текст є скороченою українською версією есею «Подводные камни внутренней (де)колонизации России», вміщеного у книжці: Там внутри. Практики внутренней колонизации в культурной истории России / Под ред. А. Эткинда, Д. Уффельманна и Д. Кукулина. Москва: НЛО, 2012. Дякуємо авторові та видавництву «Новое литературное обозрение» за дозвіл на розміщення і допомогу в підгтовці українського перекладу цієї статті на нашому сайті.

ЛІТЕРАТУРА

Гройс 1993 - Гройс Б.Е. Утопия и обмен. М.: Знак, 1993.

Ключевский 1987 - Ключевский В.О. Соч.: В 9 т. М.: Мысль, 1987.

Кобрин 2008 - Кобрин К. От патерналистского проекта власти к шизофрении: "ориентализм" как российская проблема (на полях Эдварда Саида) // Неприкосновенный запас. 2008. № 3 (59) (http://magazines.russ.ru/nz/2008/3/kk5-pr.html [16.10.2011]).

Лейбович 2009 - "Включен в операцию". Массовый террор в Прикамье в 1937-1938 гг. / Отв. ред. О. Лейбович. 2-е изд., перераб. М.: РОССПЭН; Фонд первого Президента России Б.Н. Ельцина, 2009.

Ленин 1946 - Ленин В.И. Развитие капитализма в России. Процесс образования внутреннего рынка промышленности (1899) // Ленин В.И. Соч.: В 36 т. Т. 3. Л.: Гос. изд-во политической литературы, 1946.

Липовецкий 2003 - Липовецкий М. В отсутствие медиатора. Сюжет внутренней колонизации // Искусство кино. 2003. № 8 (http://kinoart.ru/2003/n8-article15.html [16.10.2011]).

Липовецкий 2008 - Он же. Паралогии. Трансформации (пост)модернистского дискурса в русской культуре 1920-2000-х годов. М.: Новое литературное обозрение, 2008.

Липовецкий, Эткинд 2008 - Липовецкий М., Эткинд А. Возвращение тритона. Советская катастрофа и постсоветский роман // Новое литературное обозрение. 2008. № 94. С.174-206.

Маркс, Энгельс 1948 - Маркс К., Энгельс Ф. Британское владычество в Индии (1853) / Пер. с англ. // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. М.: ОГИЗ, 1948. С. 303-309.

Остин 1986 - Остин Дж. Л. Слово как действие / Пер. с англ. А.А. Медниковой // Новое в зарубежной лингвистике / Сост. И.М. Кобозева, В.З. Демьянкова. Вып. 17. М.: Прогресс, 1986. С.22-129.

Ремнев 2010 - Ремнев А.В. Российская власть в Сибири и на Дальнем Востоке: колониализм без министерства колоний - русский "Sonderweg"? // Imperium inter pares: Роль трансферов в истории Российской империи / Под ред. М. Ауста, Р. Вульпиус, А. Миллера. М.: Новое литературное обозрение, 2010. С.150-181.

Родоман 1996 - Родоман Б.Б. Внутренний колониализм в современной России // Куда идет Россия? Социальная трансформация постсоветского пространства. Сост. Т.И. Заславская. Вып. 3. М., 1996. С.94-102.

Соловьев 1959-1966 - Соловьев С.М. История России с древнейших времен: В 15 кн. М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1959-1966.

Фадеичева 2007 - Фадеичева М. Урал в системе "внутреннего колониализма" // Свободная мысль. 2007. № 6. С.45-54.

Эткинд 1998 - Эткинд А. Хлыст. Секты, литература и революция. М.: Новое литературное обозрение, 1998.

Эткинд 2001 - Эткинд А. Фуко и тезис внутренней колонизации // Новое литературное обозрение. 2001. № 49. С.50-73.

Эткинд 2002 - Эткинд А. Бремя бритого человека, или Внутренняя колонизация России // Ab Imperio. 2002. № 1. С.265-298.

Эткинд 2003 - Эткинд А. Русская литература, XIX век: роман внутренней колонизации //  Новое литературное обозрение. 2003. № 59. С.103-124.

Balandier 1951 - Balandier G. La situation coloniale : approche théorique // Cahiers internationaux de sociologie. 1951. Vol. 11. P.5-40.

Calvert 2001 - Calvert P. Internal Colonisation, Development and Environment // Third World Quarterly. 2001. Vol.22. No.1. P.51-63.

Chernetsky 2007 - Chernetsky V. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. Montreal et al.: McGill-Queen's University Press, 2007.

Condee 2009 - Condee N. The Imperial Trace: Recent Russian Cinema. Oxford; New York: Oxford University Press, 2009.

Etkind 2003a - Etkind A. Internal Colonization and Russian Cultural History // Ulbandus. 2003. Vol. 7. P.17-25.

Etkind 2003b - Etkind A. Whirling with the Other: Russian Populism and Religious Sects // The Russian Review. 2003. Vol. 62. No. 4. P. 565-588.

Etkind 2007 - Etkind A. Orientalism Reversed: Russian Literature in the Times of Empires // Modern Intellectual History. 2007. Vol. 4. No. 3. P.617-628.

Etkind 2011 - Etkind A. Internal Colonization: Russia's Imperial Experience. Cambridge: Polity Press, 2011.

Feichtinger 2003 - Feichtinger J. Habsburg (post-)colonial. Anmerkungen zur inneren Kolonisierung in Zentraleuropa // Habsburg postcolonial. Machtstrukturen und kollektives Gedächtnis // Hrsg. von Johannes Feichtinger, Ursula Prutsch u. Moritz Csáky. Innsbruck et al.: StudienVerlag, 2003. S.13-31.

Fischer-Lichte 2004 - Fischer-Lichte E. Ästhetik des Performativen. Frankfurt a.M.: Suhrkamp, 2004.

Frank 2003 - Frank S. "Innere Kolonisation" und frontier-Mythos. Räumliche Deutungskonzepte in Rußland und den USA // Osteuropa. 2003. Bd. 53. No. 11. S.1658-1675.

Gonzáles Casanova 2006 - Gonzáles Casanova P. Sociología de la explotación. Buenos Aires. CLASCO. 2006 [1969].

Gouldner 1977/1978 - Gouldner A. W. Stalinism: A Study of Internal Colonialism // Telos. 1977/1978. Vol. 34. P.5-48.

Habermas 1995 - Habermas J. Theorie des kommunikativen Handelns: 2 Bde. Bd. 2. Zur Kritik der funktionalistischen Vernunft. Frankfurt a.M.: Suhrkamp, 1995 [1981].

Haxthausen 1847 - Haxthausen A.F. von. Studien über die innern Zustände, das Volksleben und insbesondere die ländlichen Einrichtungen Rußlands. Zweiter Theil. Hannover: Hahn'sche Hofbuchhandlung, 1847.

Hechter 1975 - Hechter M. Internal Colonialism: The Celtic Fringe in British National Development, 1536-1966. London: Routledge & Kegan Paul, 1975.

Hind 1984 - Hind R.J. The Internal Colonial Concept // Comparative Studies in Society and History. 1984. Vol. 26. No. 3. P.543-568.

Khalid 2000 - Khalid A. Russian History and the Debate over Orientalism // Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History. 2000. Vol. 1. No. 4. P. 691-699.

Kissel 1999 - Kissel W.S. Der europäisierte Russe als rhetorische Figur: Die Puškin-Reden des Historikers Vasilij O. Ključevskij und das Konzept einer ‚historischen Soziologie‘ // Arion. 1999. Vol. 4. S.137-152.

Klaus 1887 - Klaus A. Unsere Kolonien. Studien und Materialien zur Geschichte und Statistik der ausländischen Kolonisation in Rußland. Odessa: Verlag der "Odessaer Zeitung", 1887.

Kotsonis 1999 - Kotsonis Y. Making Peasants Backward: Agricultural Cooperatives and the Agrarian Question in Russia, 1861-1914. Basingstoke: Macmillan, 1999.

Kujundzic 2000 - Kujundzic D. 'After': Russian Post-Colonial Identity // Modern Language Notes. 2000. Vol. 115. No. 5. P.892-908.

Kyst 2003 - Kyst J. Russia and the Problem of Internal Colonization // Ulbandus. 2003. Vol. 7. P.26-31.

Landow 2002 - Landow G.P. The Metaphorical Use of Colonialism and Related Terms // Сайт "Political Discourse - Theories of Colonialism and Postcolonialism" (http://www.postcolonialweb.org/poldiscourse/colony2.html) (2002) [03.04.2014].

Nolte 1991a - Nolte H.-H. Internal Peripheries - A Definition and a Note // Internal Peripheries in European History / Ed. by H.-H. Nolte. Göttingen; Zürich: Muster-Schmidt, 1991. P.1-3.

Nolte 1991b - Nolte H.-H. Internal Peripheries in Europe // Internal Peripheries in European History / Ed. by H.-H. Nolte. Göttingen; Zürich: Muster-Schmidt, 1991. P.5-28.

Osterhammel 2006 - Osterhammel J. Kolonialismus. Geschichte - Formen - Folgen. München: C.H. Beck, 2006.

Rancour-Laferriere 1995 - Rancour-Laferriere D. The Slave Soul of Russia: Moral Masochism and the Cult of Suffering. New York: New York University Press, 1995.

Ruthner 2003 - Ruthner C. K.u.k. Kolonialismus als Befund, Befindlichkeit und Metapher: Versuch einer weiteren Klärung // Habsburg postcolonial. Machtstrukturen und kollektives Gedächtnis / Hrsg. von Johannes Feichtinger, Ursula Prutsch u. Moritz Csáky. Innsbruck et al.: StudienVerlag, 2003. S.111-128.

Said 1978 - Said E.W. Orientalism. London: Routledge & Kegan Paul, 1978.

Simonek 2003 - Simonek S. Möglichkeiten und Grenzen postkolonialistischer Literaturtheorie aus slawistischer Sicht // Habsburg postcolonial. Machtstrukturen und kollektives Gedächtnis / Hrsg. von Johannes Feichtinger, Ursula Prutsch u. Moritz Csáky. Innsbruck et al.: StudienVerlag, 2003. S.129-139.

Sunderland 2004 - Sunderland W. Taming the Wild Field: Colonization and Empire on the Russian Steppe. Ithaca (NY); London: Cornell University Press, 2004.

Uffelmann 2009 - Uffelmann D. Selbstorientalisierung in Narrativen polnischer Migranten // Zeitschrift für Slavische Philologie. 2009. Bd. 66. No. 1. S.153-180.

Viola 1996 - Viola L. Peasant Rebels under Stalin: Collectivization and the Culture of Peasant Resistance. New York; Oxford: Oxford University Press, 1996.

Virilio, Armitage 2000 - Virilio P., Armitage J. From Modernism to Hypermodernism and Beyond: An Interview with Paul Virilio // Paul Virilio: From Modernism to Hypermodernism and Beyond / Ed. by John Armitage. London et al.: Sage, 2000. P.27-56.

Waegemans 1993 - Waegemans E. Geschiedenis van de Russische literatuur: sinds de tijd van Peter de Grote. Antwerpen: Dedalus, 1993.

Wippermann 2007 - Wippermann W. Die Deutschen und der Osten. Feindbild und Traumland. Darmstadt: Primus, 2007.

Yew 2002 - Yew L. Notes on Colonialism // Сайт "Political Discourse - Theories of Colonialism and Postcolonialism" (http://www.postcolonialweb.org/poldiscourse/colonia-lismnotes.html (2002) [16.10.2011].

Zernack 1991 - Zernack K. Der hochmittelalterliche Landesaubau als Problem der Entwicklung Ostmitteleuropas // Preußen - Deutschland - Polen. Aufsätze zur Geschichte der deutsch-polnischen Beziehungen. Hrsg. v. Wolfram Fischer und Michael Müller. Berlin: Duncker & Humblot, 1991. S.171-183.

ПРИМІТКИ

12. Здається, першим про циклічний характер внутрішньої колонізації заговорив Володимир Паперний у книзі "Культура Два" (праця над рукописом - 1975-1979).
13. Див., наприклад: Лейбович 2009.
14. У такому ключі Хетчер розглядає розширення французьких територій у XII столітті (1975: 32-33, прим. 2).
15. Пошук у Google російською мовою, здійснений 12 березня 2010 року, видав 593 результати щодо поняття "колониализация" та 2 510 000 - щодо поняття "колонизация".
16. Точніше, "внутрішній варіант позитивного орієнталізму” (Эткинд 2000: 123)