У рамках аналізу ситуації, що склалася з інституціями історичної науки в Україні, особливо цікаво згадати про вузькоспеціялізовані дослідницькі центри. Увагу привертають групи істориків, котрі присвятили себе вивченню наук, об’єднаних назвою і навчальним курсом «спеціяльні історичні дисципліни» (здається, нумізматика – чи не єдина з СІД, котрим пощастило викладатися в рамках окремого курсу майже на всіх істфаках країни). У цій колонці хочемо зосередитися передусім на нумізматичних центрах і наукових школах. Щоправда, до поля зору потрапляють передусім ті з них, діяльність яких є більш помітною в нумізматичному і почасти боністичному медія-просторі, тож одразу відзначимо неповноту цього огляду.

Маємо згадати про кілька різновидів таких центрів. Перший із них – наукові установи в традиційному сенсі: школи, котрі склалися в університетах та науково-дослідних інститутах, дослідницькі центри, музеї тощо. Другий – спеціялізована періодика. Третій – неформальні мережі штибу колекціонерських сайтів, а також громадські організації.

Коли говорити про перший із цих типів, то в його рамках ми можемо назвати кілька установ, котрі вже мають свою історію. У першому ряду хочеться назвати нумізматичну школу, що розвинулася у Львівському університеті ім. Івана Франка у 1960-1970-х роках завдяки активності тодішнього завідувача кабінету спеціяльних історичних дисциплін (de facto – кабінету нумізматики та сфрагістики) цього закладу Володимира Зварича¹. У плані дослідницької роботи в названій галузі ця установа, здається, є найпотужнішою в Україні. Це особливо помітно, коли говорити про центральні теми його роботи – грошовий обіг України у складі Речі Посполитої та Австро-Угорщини. При цьому у плані видання своїх напрацювань він не є аж таким активним. Звісно, в радянський час «Нумізматичний словник» В. Зварича став подією і був просто приречений на кількаразові перевидання, тим паче на тлі тодішнього голоду на нумізматичну літературу. Пізніші публікації представників цієї школи, як от підручник із нумізматики Романа Шуста, посідають своє місце у викладанні цієї дисципліни і є добротними працями, представники цієї школи беруть активну участь у значно жвавішому, що стосується нумізматики, житті Польщі², тамтешніх регулярних наукових конференціях тощо. Віднедавна цей осередок нумізматичної науки почав нав’язуватися до спадку міжвоєнної нумізматичної школи, котра була досить помітною на тлі наукового життя Другої Речі Посполитої. Так, було засновано щорічник «Львівські нумізматичні записки», що позиціонує себе як правонаступника львівських же «Zapisek numizmatycznych», котрі видавалися у міжвоєнну добу. На сторінках цього журналу друкуються матеріяли про львівських нумізматів австрійських та польських часів³, залюбки публікуються статті польською мовою тощо.

Другий важливий науковий нумізматичний осередок – Науково-дослідний центр історії грошей при Тернопільському національному економічному університеті. У нього є важлива особливість – лише цей центр передусім зосереджується не на нумізматиці, а на боністиці, бо ж такою була сфера наукових інтересів його засновника – Роберта Тхоржевського. За час існування НДЦ історії грошей там було підготовлено кілька цікавих кандидатських дисертацій із історії грошового обігу західних областей України. Зокрема, тут вийшли перші публікації про грошові розписки УПА («бофони») і було захищено дисертацію Олега Клименка на цю тему, ґрунтовану на архівних примірниках, що є особливо суттєвим із огляду на значну кількість їх сучасних підробок на колекціонерському ринку⁴.

Наступний важливий осередок – створений на громадських засадах Одеський музей нумізматики з його «Вестником»⁵ та неперіодичними виданнями. Він, на відміну від львівської нумізматичної школи, у своїй дослідницькій праці зосереджується передусім на античній нумізматиці Північного Причорномор’я, лише зрідка друкуючи тексти про середньовічну монетну справу. Крім суто наукової функції музей намагається виконувати також просвітницьку, для чого здійснює ряд науково-популярних проєктів, зокрема, запис передач для місцевого телеканалу тощо. Інший музей, про який варто сказати, – Феодосійський музей грошей, однак у центрі його уваги перебуває передусім просвітницький напрям роботи, а не наукові дослідження.

У столиці дослідження з нумізматики передусім здійснюються у Інституті історії України та Інституті археології НАНУ, а створених на громадських засадах вузькоспеціялізованих осередків, як от перераховані вище, майже немає. Що стосується ІУ НАНУ, протягом останніх років там було захищено одну дисертацію з нумізматики – роботу молодшого наукового співробітника цієї установи Ірини Хромової (дочки відомого фахівця з нумізматики Золотої орди та Кримського ханату Костянтина Хромова). Поряд із її публікаціями у пам’яті спливають давні – і вже класичні – нумізматичні публікації Миколи Котляра. У Києві видається згаданий вище квартальник «Нумізматика і фалеристика», значну частину автури якого складають також дослідники з-поза України. Цей журнал, ураховуючи постійну участь його редактора Максима Загреби у книжкових виставках та щомісячних зльотах колекціонерів у Києві, служить своєрідним центром, котрий групує як професійних істориків-нумізматів, так і аматорів, і друкує статті з кількох наукових дисциплін – нумізматики, фалеристики, боністики тощо. Звісно, слід також відзначити активну участь українських авторів у нумізматичних та боністичних виданнях інших країн, зокрема Росії.

У Криму окрім згаданого вище Феодосійського музею грошей, нумізматичні дослідження здійснюються також археологічними осередками (як от музеї-заповідники в Херсонесі та Керчі), які спеціялізуються на знахідках, виявлених під час розкопок на їхній території.

Український нумізматичний і боністичний інтернет-простір щільно інтеґрований із російським чи пак російськомовним. Так, територіяльно український сайт www.bonistika.net (його власник – Олексій Гладков – мешкає в Одесі) у числі своїх активних користувачів має представників мало не всіх республік колишнього СССР включно з Туркменістаном, а також користувачів-еміґрантів із Ізраїлю, США, Німеччини тощо. На присвяченому ісламській нумізматиці сайті Rasmir помітною є кількість користувачів із України, зокрема, Криму.

Прикметно, однак, що громадська ініціятива в цій галузі в Україні закріплюється частково у вигляді створення громадських музеїв, частково – у заснуванні афілійованих із державними університетами дослідницьких установ та у виході у віртуальний простір. Натомість, створення нумізматичних наукових товариств майже не рухається з мертвої точки. Не вважати ж за таку організацію «Союз українських філателістів і нумізматів», котрий діє у США і видає журнал «Ukrainian Philatelist» (незважаючи на таку ненумізматичну назву він епізодично таки публікує матеріяли з нумізматики). Однак, порівняно з дуже невідрадним станом до початку 1990-х⁶, ситуація потроху налагоджується. І це не може не тішити.

1. ---

   Див.: Шуст Р. Володимир Зварич. Спогади про вчителя і вченого // Львівські нумізматичні записки. – Ч. 4-5. – Л., 2007-2008. – С. 52-56; Його ж. Слово про вчителя // Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 8. – Л., 2005. – С. 405-407.
2. Для порівняння: у Польщі виходять кільканадцять нумізматичних журналів – «Biuletyn Numizmatyczny» (видання Польського нумізматичного товариства), «Śląskie Zapiski Numizmatyczne» , «Warszawskie Zeszyty Numizmatyczne»., «Bydgoskie Wiadomości Numizmatyczne»,  «Częstochowski Magazyn Numizmatyczny»,  «Gdańskie Zeszyty Numizmatyczne», «Notae Numismaticae /Zapiski Numizmatyczne)», «Przegląd Numizmatyczny» та ін. На їхньому тлі ситуація в Україні з її трьома (чи «майже трьома», ураховуючи те, що лише один із них стабільно виходить протягом 15 років) спеціялізованими часописами виглядає майже безнадійною.
3. Див. напр. Бєлопольський С. Віктор Хомінський – відомий польський нумізмат першої половини ХХ ст. // Львівські нумізматичні записки. – Ч. 3. – Л., 2006. – С. 5-6.
4. Він же у 2008 році підготував книгу «Бофони: грошові документи ОУН і УПА». – http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=3716 (подаємо посилання на то рент-трекер, оскільки на сайті СБУ, де цю книгу було початково розміщено у вільний доступ, її наразі немає).
5. «Вестник Одесского музея нумизматики» за формою не є традиційним часописом. Кожне його число – окрема брошура на одну статтю. При цьому неперіодично випускаються збірки з передруком усіх випусків «Вестника».
6. У пізньому СССР не існувало нумізматичних чи боністичних організацій колекціонерів, дозволялися лише відповідні секцій при товариствах філателістів. Натомість, коли вести мову хоча б про Польщу, маса нумізматичних журналів там завдячує своїм існуванням саме нумізматичним товариствам, частина з яких існує від міжвоєнних часів. Ще більш разюче це видно на прикладі США.