Ситуація у сфері гуманітарної університетської освіти в Україні й сусідніх країнах, що не раз ставала предметом обговорення на historians.in.ua, коли дивитися на неї загалом чи на її окремі аспекти, як от рівень академічної свободи та реальні можливості для викладачів займатися дослідницькою працею, виглядає особливо проблемною, якщо порівняти її з ситуацією на Заході чи, почасти, на Далекому Сході. Однак у цій сфері (принаймні, в українському та російському випадках [1]) існують винятки, котрі дають можливість місцевим студентам набувати якісну освіту та інтеґруватися у світовий науковий простір, роблячи кар’єру в академічних установах своїх країн. У цьому плані ситуація в цих країнах є принаймні не набагато гіршою, ніж у більшості країн «Другого світу» чи верхнього шару «Третього світу».
Але, міркуючи над реаліями й перспективами реформування університетів та академічних НДІ, не слід забувати про ще один, значно більш ізольований, і то з цілковито відмінних причин, приклад існування університетів та академічних установ. Мова йде про виші невизнаних та (віднедавна) «частково визнаних» країн. Тут ми приділимо увагу випадкам Придністров’я, Нагірного Карабаху, Абхазії та Південної Осетії як найпоказовішим. Одразу хочемо зауважити, що ми не зачіпатимемо проблеми рівня підготовки та фактів викладання в частині таких вишів «слонознавчих» теорій, зосередившись передусім на формальних моментах.
У випадку Придністров’я вищу освіту представлено одразу кількома навчальними закладами. «Флаґманським» є Придністровський державний університет ім. Тараса Шевченка в Тирасполі (до 1992 року – Тираспольський державний педагогічний інститут ім. Т. Шевченка). На відміну від решти придністровських навчальних закладів, цей формально вважається «визнаним» поза ПМР3. Навіть на головній сторінці сайту цього вишу сказано: «Приднестровский государственный университет – вуз российского образца». Система вищої освіти Придністров’я, як можна бачити з Закону ПМР «Про вищу освіту», дублює російську (донедавна існував лише спеціялітет, наразі, після переходу в РФ на двоступеневу систему бакалаврат+маґістратура, відповідні зміни здійснюються і в ПМР, з 2012 року у невизнаній республіці діє також аналогічний російському Єдиний державний іспит («ЕГЭ») [4] тощо, причому двоступеневу систему було додано до «спеціялітету» також лише тепер). Аналіз присвячених освіті тем на придністровських інтернет-форумах свідчить, що випускники цього вишу мають певні проблеми з визнанням дипломів у РФ, дещо менші – у Молдові (там діє можливість, доздавши ряд дисциплін, закінчити визнаний урядом РМ молдавський виш, однак зі складанням іспиту з румунської мови навіть у російськомовних університетах Молдови, що для більшости випускників придністровських вишів є досить складним), майже непереборні – в Україні. Звісно, все сказане стосується праці в державному секторі чи можливостей подальшої освіти, натомість, у приватній сфері нострифікацію дипломів як правило не вимагають. Щоправда, з цього року у придністровських студентів вірогідно з’явиться можливість паралельно отримувати російський диплом, що бодай трохи збільшить їхні шанси на продовження освіти у інших країнах. Варто також зауважити, що сказане справедливе передусім для тих, хто навчався в ПДУ ім. Т. Шевченка – виші, який є хоча б трохи відомим поза межами невизнаної республіки. Із іншими навчальними закладами Придністров’я, як от Тираспольський юридичний інститут ПМР, ситуація значно гірша, хоча вони готують фахівців для внутрішньопридністровського ринку праці. У будь-якому випадку, зав’язаність ПДУ ім. Т. Шевченка на російських програмах та активна діяльність у ПМР філій російських вишів робить можливість міжнародної співпраці вишів Придністров’я одновекторною. Цей стан справ дещо кориґує наявність у країні філій українських ВНЗ із сумнівною репутацією (МАУП та Одеської національної юридичної академії), а також можливість отримати український атестат про середню освіту та навчатися в українських навчальних закладах за кошти українського держбюджету, однак це лише деталі дуже невідрадної ситуації. Загалом можна ствердити факт ізоляції освітнього простору Придністров’я, дещо пом’якшену впливами Росії, України та Молдови.
Поряд із Придністров’ям, де стан справ порівняно з рештою невизнаних держав виглядає більш-менш стерпно, варто звернути увагу на умови, у яких працюють виші Нагірного Карабаху. Тут ситуація досить схожа на придністровську. Ізоляція вищої освіти НКР так само є лише частковою завдяки її інтеґрованості з вірменською. Крім того, ситуацію дещо пом’якшують двосторонні угоди між нагірно-карабаськими навчальними закладами та університетами Західної Европи (це діє також і у випадку Придністров’я, однак там подібні домовленості укладаються передусім із вишами Росії). Як приклади нагірно-карабаських університетів назвемо два – «флаґманський» Арцахський державний університет та найбільший приватний виш НКР – Університет «Месроп Маштоц» (обидва знаходяться у столиці невизнаної республіки Степанакерті). Перший із них до нагірно-карабаського конфлікту носив назву Степанакерстський державний педінститут ім. 60-річчя Радянського Азербайджану, у складі його в той час діяло три відділення – вірменське, азербайджанське та російське. Можливостей для нострифікації дипломів, виданих вишами НКР, поза Вірменією немає (у ній вони визнаються за умовчанням, оскільки освітня система НКР та Вірменії тісно поєднана, при цьому виші Степанакерта не видають власне вірменських документів про освіту, оскільки це ще більше б ускладнило і без того важке зовнішньополітичне становище Вірменії та контрольованої нею невизнаної республіки). Ураховуючи необхідність бодай якось забезпечити визначність місцевих документів про освіту, виші НКР укладають двосторонні угоди з установами (не освітніми відомствами, оскільки це є юридично неможливим) інших країн, які дають можливість місцевим студентам окремих факультетів навчатися за спільними програмами та отримувати два дипломи, тобто, фактично, створюються філії відповідних зарубіжних ВНЗ при нагірно-карабаських університетах6. Крім того, у невизнаній республіці діють відокремлені філії вірменських навчальних закладів (наприклад, Національного аґрарного університету Вірменії), а для випускників місцевих шкіл заброньована певна квота бюджетних місць у вишах Вірменії. Приватні навчальні заклади НКР, як от згаданий вище Університет «Месроп Маштоц», усіляко підкреслюють наявність у них різного роду домовленостей із іноземними університетами, але з фраґментарної інформації неясно, чи йде мова про спільні навчальні програми, чи про банальний «обмін досвідом».
Коли говорити про вищу освіту Абхазії та Південної Осетії, то тут ситуація ще сумніша. Почати можна з того, що жоден виш цих «республік» не має власного сайту, що зайвий раз підкреслює їхню закритість навіть порівняно з ПМР та НКР. Інформацію про Абхазський держуніверситет («флаґманський» навчальний заклад Абхазії) в дуже урізаному вигляді представлено на сайті «президента» невизнаної республіки, а також на сторінці цього навчального закладу на сайті Евразійської асоціяції університетів. Навіть офіційну адресу електронної пошти закладу створено на сервері mail.ru, що м'яко кажучи несолідно для установи, котра претендує на звання наукового й освітнього центру. Сам цей університет саме в такій формі (а не педінституту, як у вищенаведених випадках Придністров’я, Нагірного Карабаху та Південної Осетії) існував уже в радянські часи і частково зберіг тяглість наукових шкіл і матеріяльну базу. Аналогічно, Абхазія єдина з розглядуваних чотирьох «держав» має власну академію наук, у основі якої лежать залишки науково-дослідних установ, котрі свого часу діяли на території Абхазької АРСР у складі Грузії. При університеті діє фольклористично-етнографічний центр нартознавства, який займається вивченням нартського епосу, діяльність якого, щоправда, дещо відгонить «слонознавством», але сама установа публікувала й ряд справді цінних досліджень. Грузинське відділення університету уже 1989 стало Сухумською філією Тбіліського державного університету, а 1993 року цей заклад було евакуйовано до Тбілісі. Наразі у Тбілісі існує правонаступник грузинського відділення Абхазького державного університету –Сухумський державний університет у вигнанні, який провадить досить активну міжнародну діяльність (реальну, а не віртуальну, як у випадку Абхазького держуніверситету в Сухумі).
Південно-Осетинський державний університет ім. Алєксандра Тібілова є правонаступником місцевого педінституту. Статус університету (без суттєвих змін у навчальній програмі, оскільки це рішення було суто політичним) йому було надано 1993 року. Цей університет не має власного веб-сайту (старий - http://juogu.narod.ru/ - не оновлюється з 2007 року і є майже порожнім, нові – http://uogu.ruo.su/ та http://юогу.рф – не функціонують), а ситуація у сфері вищої освіти у Південній Осетії, як виглядає, є найневтішнішою навіть у порівнянні з рештою вишів невизнаних республік. Ні про яку інтеґрованість її академічних працівників (якщо про них можна так казати) із ширшим світом тут не йдеться взагалі навіть якщо вести мову про інтеґрацію транзитом через Росію, наукові обміни не відбуваються і т.д.
Цікавим фактом на тлі всього вищесказаного є спроба створити своєрідний паліатив входження навчальних установ пострадянських невизнаних країн до міжнародного освітнього простору. Так, їхні ректори традиційно вітають один одного з ювілеями університетів, а самі ці установи об’єднано в Асоціяцію університетів самопроголошених держав, котра періодично проводить зустрічі у кожній із чотирьох невизнаних республік. Звісно, такий шлях або напрям інтеґрації веде в нікуди й не створює жодних можливостей для входження викладачів чи студентів цих закладів у академічний простір поза вузькими рамками їхніх установ (судячи зі спілкування на студентських форумах, дуже корумпованих навіть порівняно з українськими). І саме студентам їхнім – зокрема, із огляду на неможливість нострифікації дипломів невизнаних держав (про їхні наукові ступені навіть не йдеться, а люди ж працюють і дисертації захищають, і не віриться, що всі вони є халтурними), тобто закриття перед ними дверей для кар’єри поза своїми «республіками» – передусім і хочеться поспівчувати.
1 Загальновідомі приклади НаУКМА та УКУ в Україні, ЕУ СПб, НИУ ВШЭ, РГГУ тощо (для російських вишів використовуємо скорочення мовою оригіналу, оскільки саме такі абревіятури є найвживанішими у мережі). Що стосується «білоруського» ЕГУ, то після відновлення своєї діяльности у Вільнюсі цей виш уже повністю перебуває поза білоруським освітнім простором, хоча й відіграє дуже важливу роль для соціялізації частини науковців цієї країни у науковому світі. Ситуація в Молдові є досить контроверсійною і важко вирішити, чи, наприклад, Вища антропологічна школа в Кишиневі справді є позитивним винятком. При цьому, у перелічених винятках України та Росії ситуація далека від ідеалу.
2 Ситуація в Республіці Косова суттєво відмінна від них, а Приштинський університет цілком інтегрований у европейський освітній простір (що вигідно відрізняє його від однойменного Приштинського університету «у вигнанні» у контрольованій Сербією частині Косова). Порівняно інтеґрованими до нього є й університети Турецької Республіки Північного Кіпру.
3 Його випускникам разом із придністровським дипломом видається довідка з таким текстом: «В соответствии с решением Министерства общего и профессионального образования РФ (исх. №14-59-145 ин/18 от 24 марта 1999 г.) о взаимном признании и эквивалентности документов об образовании диплом номер ХХХХХ, выданный ПГУ им. Т. Шевченко ХХХХХ эквивалентен российским дипломам специалистов». На жаль, тексту відповідного рішення російського освітнього відомства ми не знайшли.
4 Щоб не вводити в оману читачів, не ознайомлених із російськими реаліями, додамо, що «ЕГЭ» за формою суттєво відрізняється від українського ЗНО, хоч і створений за тим самим принципом. У зв’язку з особливостями схеми здачі ЕГЭ на місцях досить частими є випадки фальсифікації його результатів, що неґативно відображається на рівні підготовки першокурсників. На відміну від РФ, де раніше бакалаврат і маґістратура діяли паралельно спеціялітету, у ПМР такого буферного періоду не було, тож реформування відбувається «наскоком».
5 Див.: http://www.maup.com.ua/maup/mvu (під номером 10), повідомлення про діяльність філії – http://www.maup.com.ua/newsmaup/news?idn=1210, http://www.personal-plus.net/314/4610.html.
6 Див.: http://www.armtown.com/news/ru/aza/20080513/4179/ (про домовленості між Арцахським державним університетом (Степанакерт) та Владімірським державним університетом у Росії),http://www.armtown.com/news/ru/aza/20120218/1354/(домовленості між Арцахським державним університетом і Центральноевропейською вищою школою (Скалиця, Словаччина) тощо. Така практика є життєво необхідною з огляду на міґраційний відплив населення НКР і потребу створити емігрантам, які навчалися в місцевих вишах, бодай мінімальні можливості для працевлаштування за фахом чи продовження освіти за кордоном.