Повномасштабна війна змінила життя кожного. Відстань від лінії фронту, ясна річ, пом’якшує зміни. Але вплив часу залишається безпосереднім і вимагає пристосовуватися. Адаптуватися доводиться навіть тим сферам, яким неначе було достатньо просто зберегти формат, узятий під час карантинних обмежень. Наприклад, науковим конференціям. Виклики воєнного часу змушують їхніх учасників і організаторів постійно відчувати важку атмосферу, яка оточила здавалось колись такий звичний ритм наукового життя.

Як приклад, можна навести два академічні заходи, які провела Українська асоціація юдаїки наприкінці березня в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи у Львові (я взяла участь в одному з них — конференції «Повертаючи східногалицьке єврейство з забуття: до сторіччя Якова Хонігсмана» і вестиму мову передусім про неї).

Ця конференція стала для мене особливим досвідом. Більшість наукових заходів у цей складний час організовуються чи то у гібридному, чи то в онлайн-форматі. Присвячена сторіччю від дня народження Якова Хонігсмана конференція не стала винятком — як і конференція УАЮ «Євреї Центрально-Східної Європи після Катастрофи: множинність досвідів (1945–1956)», що відбулася в попередні два дні, вона була «змішаною».

Крім того, вона, як і попередня конференція УАЮ, відбулася не в ті дні, на які її було заплановано роком раніше. Організатори присвятили захід ювілеєві історика галицького єврейства, який відзначався у грудні 2022 року, проте через масовані удари Росії по українській енергетичній інфраструктурі його проведення саме тоді виявилося неможливим. На початку зими, в умовах постійних блекаутів і перебоїв зі зв’язком, «гібридний» захід неминуче було б зірвано — синхронізувати виступи «очних» учасників і доповідачів із інших українських міст і закордону було просто неможливо. Упродовж наступних місяців Центр міської історії, як і багато інших громадських організацій, бізнесів і публічних установ, призвичаївся до умов, придбавши генератори й інше необхідне обладнання. Зусилля львів’ян створили відчуття «нормальності» старих добрих часів, оскільки відключення світла — одне за два дні конференції — ніяк не відбилося на її проведенні.

Частина українських і іноземних доповідачів знайшли змогу приїхати до Львова. Українські учасники вже звикли до регулярних повітряних тривог, проте їхні колеги з інших країн до них не завжди готові. І тут знову можна скласти подяку вмінню Центру міської історії впоратися з нестандартними викликами — підвальне приміщення, яке в мирний час слугувало виставковим залом, після 24 лютого 2022 року було переобладнане в укриття. Використання цього приміщення як місця проведення конференції звільнило організаторів від неминучих для більшості гібридних заходів проблем із порушенням хронометражу перерваних повітряними тривогами виступів. За час конференції повітряну тривогу оголошували один раз, причому конференцію можна було продовжувати у штатному режимі.

Євген Котляр

Подібні заходи є нагодою не лише поділитися результатами власних пошуків, а й продемонструвати прагнення відновити, продовжити або взагалі не припиняти свою дослідницьку працю.

Потішило й те, що в умовах війни не забуваються постаті, зусиллями яких єврейські студії як галузь (і історія євреїв Галичини зокрема) здобули «права громадянства» в українському науковому середовищі. Сторічний ювілей — чудова нагода для осмислення наукової спадщини Якова Хонігсмана, який напівофіційно, під маркою «історії народного господарства», досліджував історію єврейського підприємництва і єврейських громад Галичини в роки неформальної заборони академічної юдаїки, а на початку 1990-х оприлюднив піонерські праці з історії євреїв Галичини й Голокосту в західних областях України. 

Вікторія Венедиктова, донька Якова Хонігсмана

Саме тому на конференції зібралися як науковці, які займаються минулим євреїв Галичини, так і історики, які аналізують роль Хонігсмана у становленні цієї тематики як «легітимного напряму» досліджень, ті, хто знав його особисто, а також донька ювіляра — Вікторія Венедиктова. Вступна лекція Таїси Сидорчук «Яків Хонігсман: штрихи до портрета історика галицького єврейства» і заключна дискусія створили дуже комфортну для учасників неформальну атмосферу.

Таїсія Сидорчук із Віталієм Черноіваненком 

Моя доповідь «Що відомо про понад 200 років історії хасидів Отинії?» — це не лише дослідження одного з аспектів багатокультурного минулого одного з унікальних куточків Покуття. Вона була вплетена в контекст однієї з ключових тем конференції, яка дала назву всьому заходу — повернення історії східногалицького єврейства з забуття. Зібрані матеріали стали кроками на шляху до того, щоб (не)свідомо забутих і зневажених упродовж десятиріч спільнот, зокрема релігійних, ставало все менше. Бо ж вивчення історії хасидизму в Галичині — це не просто реконструкція минулого місцевих євреїв, а й унесок у збереження й популяризацію культурної спадщини України. 

Виступи обох ключових спікерок (Таїси Сидорчук і Катерини Малахової) і всіх доповідачів із України, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі і Швейцарії унаочнили колосальну мотивацію авторів «збирати» різноманітну, складну й часто трагічну мозаїку минулого заради майбутнього. Хочеться, звісно, щоб майбутні подібні заходи відбувалися в більш сприятливих умовах мирного часу.

Тамара Куцаєва, кандидатка історичних наук, Національний музей історії України, Київ