Ернст Юнгер (1895-1998 рр.), учасник Першої світової, відомий німецький публіцист, один із найпопулярніших письменників Веймарської Німеччини, у спогадах про війну писав: «ХХ століття народилося під час битви на Соммі»1. Певна річ, що минуле сторіччя не почало свій відлік з 1916 р., проте сучасник того світового конфлікту влучно підмітив роль та значення породженого в період Великої війни явища – масового насильства. Саме воно і стане однією із характерних рис «короткого ХХ століття». Ба більше, Юнгер не безпідставно вважав, що саме з цієї масштабної збройної баталії розпочинається зовсім інша війна, де техніка і військові технології починають відігравати визначальну роль (нові види артилерії, вперше використано новий тип зброї – танки, залучення авіації тощо). Один із провідник британських дослідників Першої світової Джон Кіган у свої праці «Обличчя битви» (The Face of Battle), яка побачила світ у 1976 р., теж підмітив цю особливість2. Він продемонстрував як індустріалізація цієї війни спричинила дегуманізацію противника та призвела до небаченого раніше вибуху насилля.
Безумовно, новий виток насильства у ХХ ст., перевершивши за своєю природою та масштабами попередні історичні епохи, вплинув і на українські землі. Вони перетворилися на театр бойових дій не тільки в роки Першої світової, але й в часи Української революції (1917–1921 рр.). Відтак цілком логічним є зацікавлення сучасних істориків в комплексному підході до осмислення цих явищ, застосування різних теоретичних моделей та підходів. Важливим, особливо для українських науковців, є обмін думками, напрацюваннями, вироблення спільних підходів вивчення ції надзвичайно складної сторінки новітньої вітчизняної історії. Таким науковим простором для дискусії став симпозіум «Війни, насильства та революції в Україні (1914–1923 рр.): академічні та публічні перспективи», організований упродовж 4–6 липня 2019 р. у Львові Центром міської історії Центрально-Східної Європи. Організатори слушно зазначили, що одне із його завдань полягає в необхідності «розглянути події, що відбулися 1914–1923 рр. крізь призму індивідуальної, регіональної, національної, транснаціональної та глобальної перспектив». Ще однією особливістю було те, що організатори зуміли зібрати не лише істориків, які займаються проблематикою Першої світової війни і Української революції (1917–1921 рр.), але й письменників, перекладачів, фольклористів, музеєзнавців, які у своїх розвідках висвітлюють питання війни, революції та насилля. До того ж було вдало продумано роботу симпозіуму, адже практично після кожної академічної панелі розпочиналася секція, де були представники публічного середовища. Таке поєднання учасників дозволило під іншим кутом зору розглянути вказану тему. Більше того, симпозіум став продовженням серії міжнародних конференцій у Центрі міської історії: «Множинність виходів з війни: досвід міст Східного фронту» (2018 р.) та «Міський досвід Великої війни у Східній Європі» (2016 р.) і реалізується в рамках дослідницького фокусу «Міста, війни та відновлення у Східній Європі ХХ століття». І коли вказані вище заходи були англомовними та міжнародними, то цей, за задумом організаторів, був орієнтований на українську аудиторію.
Свою роботу симпозіум розпочав ще 3 липня з двох неформальних подій. Перша – це огляд експозиційної виставки «Велика війна у фондах Бібліотеки», підготовленої співробітниками наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І. Франка. Учасники симпозіуму мали змогу побачити збережені у фондах бібліотеки унікальні експонати дотичні подій на просторах України упродовж 1914–1923 рр.: різні документи, видання, листівки, плакати, альбоми тощо. Друга – це презентація книги відомого українського історика Сергія Єкельчика (Вікторія, Канада) «Повсякденний сталінізм: Київ та кияни після Великої війни»3, присвяченої політичним перипетіям у столиці УРСР від закінчення Другої світової війни і до смерті Й. Сталіна.
4 липня офіційно розпочалася робота цього наукового заходу. Перша панель, на якій дослідники розповідали про свої напрацювання, мала назву «Довга війна»: регіональний вимір». Лариса Білоус (Едмонтон, Канада) зупинилася на питаннях воєнного патріотизму та єврейського населення Києва на початку Великої війни. Вікторія Венгерська (Житомир) виголосила доповідь про наслідки військових баталій для міст Волині впродовж 1914–1921 рр. (які нові міські практики виникали у той час; як розвивався волонтерський рух; яке було «національне звучання» міст тощо). Любов Жванко (Харків) поділилася авторськими міркуваннями про вплив Першої світової на життя української провінції (як міста та села сприйняли війну; який був вплив тогочасних військових інновацій на українські провінційні міста; як українська провінція сприймала нові соціальні групи, що виникли у роки війни – біженці, військовополонені тощо). Виступ Людмили Рожкової (Суми) був присвячений досвіду самоорганізації та взаємодопомоги у Сумах упродовж 1914–1918 рр.
Перша учасниця другої секції «Війна і революція: множинність досвідів» Ірина Савченко (Запоріжжя) змалювала колективний портрет жінок у складі більшовицької партії на Запоріжжі кінця 1910-х – початку 1920-х рр. (яка була чисельність і національний склад жінок у той період; які існували жіночі практики залучення до політичного життя; як жінки використовували військовий досвід для партійної кар’єри тощо). Петро Гаврилишин і Роман Чорненький (Івано-Франківськ) підготували доповідь про табори для інтернованих осіб та військовополонених ЗУНР-ЗО УНР під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. (у яких місцях створювалися ці табори; які були умови утримання бранців тощо). Виступ Марини Вороніної (Харків) стосувався розмаїття жіночих ролей у революційному вирі (чому у роки війни та революції відкрилося «вікно можливостей» для жінок; якою була їх політична та етнічна приналежність; яка була їх роль у революційному русі). Доповідь Олексія Компанійця (Черкаси) була присвячена впливу епідемічних захворювань на життєдіяльність населення України в умовах воєнної розрухи 1919–1923 рр. (які були причини поширення цих хвороб та який був відсоток смертності; як епідемії впливали на життя людей у міській та сільській місцевості).
Третя панель «Кінець війни? Солдати, цивільні та ветерани у пошуках виходів з війни» розпочала роботу з виступу Олександра Кончака (Вінниця) про життя киян та німецьких вояків впродовж березня 1918 – лютого 1919 рр. (як присутність солдат німецької армії впливала на життя жителів Києва; на функціонування міста). Доповідь Оксани Винник (Едмонтон, Канада) стосувалася життя неповносправних ветеранів у повоєнному Львові 1918-1923 рр. (як вояки різних армій адаптувалися до післявоєнних реалій; які заходи втілювалися владою для реінтеграції ветеранів до мирного життя тощо). Максим Потапенко (Ніжин) підняв проблему виїзду поляків з Української Держави до Королівства Польського (квітень–грудень 1918 р.) (як поляки з України та територій колишньої імперії Романових здійснювали переїзди до Польщі; яка була позиція української та німецької влади, польських урядовців до цих переїздів тощо). Оксана Дудко (Львів/Торонто) розповіла про стрілецькі утопії і Велику Україну у 1918 р. (які були уявлення Січових стрільців про Наддніпрянську Україну у той час і як вони трансформувалися; вплив тогочасних реалій на зміну їх поглядів; чому зазнала поразки «романтична утопія» про Україну у свідомості стрільців та до чого це призвело у 1919 р.).
У четвертій секції «Революційне насильство "згори" і "знизу"». Першу доповідь виголосив Владислав Верстюк (Київ). Вона стосувалася наростання руїнної енергії в армії та соціумі в другій половині 1917 року (як зростав рівень насильства у тогочасному українському суспільстві та армії у 1917 році.; які тогочасні соціально-економічні проблеми впливали на ескалацію насилля тощо). Степан Величенко (Торонто, Канада) розповів про насильство, пропаганду і державне будівництво (чому насильство було ключовим чинником у перемозі більшовиків; що вливало на низьку ефективність інформаційно-пропагандистських заходів різних політичних режимів тощо). Остання у цій секції доповідь Наталії Ковальової (Дніпро) стосувалася протистояння між селянами та поміщиками на Наддніпрянській Україні у 1917–1920 рр. (які існували види насилля у сільській місцевості; у яких регіонах ескалація насильства була найвищою; хто організовував селянські виступи тощо).
Перший день роботи симпозіуму завершила неакадемічна панель «Мистецькі інтерпретації Великої війни "Уявне/реальне"». Її учасниками були діячі літератури та музичної царини: Наталка Сняданко (Львів), Владислав Івченко (Суми), Алла Загайкевич (Київ). Вони обговорили наступні питання: як письменники використовують різні історичні джерела для написання художнього твору; чи є історик помічником у роботі письменника, як працювати у жанрі історичного роману; чи відчувають літератори відповідальність за свої праці перед читацькою аудиторією; як письменники оцінюють здобутки сучасної української історіографії та інше.
Наступний день симпозіуму відкрила панель «Насильство: теорія, термінологія, репрезентація». Перший доповідач Віталій Скальський (Київ) акцентував увагу на термінології опису насилля та конфліктів в українських регіонах навесні-влітку 1918 року (чи може понятійний апарат, який ми використовуємо, охарактеризувати реалії того часу; які терміни слід застосовувати для аналізу селянських повстань у добу Української революції 1917-1921 тощо). Мар’яна Байдак (Львів) доповідала про межі приватного і публічного на прикладі галицьких військовичок першої половини ХХ століття (яка була колективна пам'ять цих жінок про Першу світову; які були відмінності між галицькими та польськими військовичками тощо). Доповідь Миколи Глібіщука (Чернівці) була присвячена «теорії бруталізації» Джорджа Моссе та її використання для опису насилля у роки Української революції 1917-1921 рр. (чи можуть західні концепції допомогти осмислити причини сплеску насильства на українських землях у період революції). Оксана Кузьменко (Львів) розповіла про те, як зображено насильство у фольклорній спадщині доби ЗУНР та УНР (у яких жанрах народної творчості описується насилля; якими засобами воно відображене тощо).
Учасниками другої панелі «Словник воєн і насильства» були відомі українські перекладачі – Роксоляна Свято (Київ), Неля Ваховська (Київ) та Юрко Прохасько (Львів). Вони презентували свої переклади книг західних авторів, у яких висвітлюється проблеми війни та насилля, дискутували навколо таких питань: з якими знаннями ми починаємо працювати над перекладом, де є теми про конфлікти, насилля; якою мовою написані тексти про війну та насильство; чи є війна і насилля каталізатором для розвитку культури тощо.
Третя секція «Революція як вікно "можливостей"» стосувалася академічного виміру. Першим виступив Андрій Іванець (Київ) з доповіддю про діяльність органів національного самоврядування кримськотатарського народу у 1919 р. і проблему датування Кримськотатарської революції (коли розпочалася і завершилася Кримськотатарська революція; які інституції буди створені кримськими татарами у роки революції; які були причини поразки цієї революції). Ольга Лабур (Київ) у виступі «Гендероване революцією: Українське суспільство в березні–вересні 1917 року» акцентувала увагу на сприйнятті жінками події лютого 1917 р., їх позиціонуванні у роки революції, ставленні соціалістичних партій до надання політичних прав жінкам.
Остання панель цього дня «Кіно і революція» була знову присвячена публічній царині. Перший її учасник Стас Мензелевський (Київ) розповів про проблематику революції в українському кіно 1920-х рр. (як розвивався кінематограф в УРСР у 20-х роках ХХ ст.; які аспекти революції отримали висвітлення в українських кінострічках тієї доби тощо). Анастасія Канівець (Київ) проаналізувала способи відображення України у 1914–1923 рр. в українській радянській кіноіндустрії (як зображувалися війна і насильство у кіно; які риси були притаманні українським стрічкам впродовж різних періодів існування СРСР; як була зображена на екрані Перша світова тощо). Виступ Сергія Єкельчика (Вікторія, Канада) стосувався візуалізації УНР у сучасному українському кіно, на прикладі фільмів «Крути 1918» та «Таємний щоденник Симона Петлюри» (які були політичні та міфотворчі чинники у поверненні цієї тематики; вади цих кінострічок; чи відчутний вплив радянського кіно на сучасний український кінематограф тощо).
Наступного дня роботу симпозіуму відкрила панель «Студентська академічна майстерня. Як писати про війну, конфлікти і насильство?». Сергій Корнієнко (Кривий Ріг) розповів про біографію свого дідуся Д. Т. Корнієнка, учасника Першої світової війни у лавах російської імператорської армії. Вікторія Хома (Чернівці) підготувала доповідь про побут солдатів в окопах Східного фронту в період Першої світової війни. Виступ Надії Павлової (Черкаси) стосувався практики, казусів та девіації повсякденного життя населення Черкас у 1914-1917 рр. Марта Горохов’янко (Львів) розповіла про жіноче підприємництво у Галичині 1914–1918 рр. Завершила роботу секції доповідь Сюзанни Мотрук (Івано-Франківськ) про зображення Великої війни у європейській літературі ХХ-ХХІ ст..
Наступною була секція «Як ми пізнаємо минуле? Історія, дидактика і публіка в епоху нових медіа». Мар’ян Мудрий (Львів) поділився своїми міркуваннями стосовно того, як Велика війна і революція висвітлюється у сучасній історичній дидактиці (який набір фактів використовується для аналізу цих подій; з якими проблемами стикається дидактика при описі цих тем тощо). Тетяна Кудря та Євгенія Козловська (Київ) розповіли про свій навчальний відеокурс для учнів «Українські землі в 1914–1922 рр.» та його переваги. Доповідь Назарія Лоштина (Львів) була присвячена місцю Великої війни 1914–1918 рр. у сучасному туристичному просторі Львова (як туристичні гіди розповідають про місто у роки Першої світової; які місця у Львові, що пов’язані з війною, користуються популярністю серед відвідувачів міста тощо).
Завершила секційні засідання панель «"Архіви революції": джерела і конструювання історії». Олександра Гайдай (Київ) зупинилася на зображенні подій на Поділлі 1917–1919 рр. у спогадах представниць польських заможних родин (як сприйняли польські аристократки революцію; яке було їх ставлення до цих подій тощо). Вікторія Петренко (Біла Церква) розповіла про матеріали Білоцерківського краєзнавчого музею, які стосуються революційних подій 1917–1918 рр. (які типи документів переважають; специфіку матеріалів). Виступ Артура Іжевського (Львів) стосувався мистецько-психологічних портретів довгожителів рядових учасників та очевидців українських визвольних змагань 1917–1921 рр. (які особливості цих мемуарів; на що найбільше звертали уваги очевидці тих подій тощо).
Підсумував роботу симпозіуму круглий стіл «Хто контролює минуле? Війна і революція он/оффлайн», учасниками якого були Віталій Скальський (Київ), Олена Бетлій (Київ) та Ярослав Грицак (Львів). Головні питання дискусії: як слід розповідати про війну і революцію; чи можна трансформувати текстові наративи в інші форми подачі інформації, які є популярними сьогодні; які теми про Першу світову і революцію є популярними як серед академічного, так і публічної аудиторії; як писати про насильство у роки війни та революції. Учасники також обговорили питання, які піднімалися аудиторією – створення нової синтези про Українську революцію 1917–1921 рр.; перегляд хронологічних меж революції та відмови від «україноцентричного» погляду на ці події тощо.
Завершуючи огляд про роботу симпозіуму «Війни, насильства та революції в Україні (1914–1923 рр.): академічні та публічні перспективи», слід додати, що ця наукова подія стала продуктивним форумом, на якому відбувалися жваві дискусії навколо проблемних питань Першої світової, Української революції 1917–1921 років та насилля не лише між представниками українського академічного, але й публічного простору. Сподіваємося, що це далеко не останній науковий захід, організований Центром міської історії, що присвячений військовим конфліктам, насильству та революційним подіям на українських теренах початку ХХ ст., а ця інституція й надалі буде чудовим майданчиком для майбутніх наукових обговорень.
Примітки
1. Юнгер Е. В сталевих грозах. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2014. – 324 с.
2. Keegan J. The Face of Battle. – London: Jonathan Cape, 1976. – 364 p.
3. Єкельчик С. «Повсякденний сталінізм»: Київ та кияни після Великої війни. – К.: Laurus, 2019. – 306 с.
Микола Глібіщук – кандидат історичних наук, асистент кафедри історії Нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.