Важко визначити як починаються війни, але, певно, ще важче дійти згоди в питанні – коли вони закінчуються. Це твердження більш ніж актуальне, коли йдеться про Першу світову війну на Східному фронті. Компьєнський мир означав завершення війни, але лише для західних країн. На теренах Центрально-Східної Європи фронтове протистояння переросло в національні змагання, громадянські війни та революції. Міські практики, що виникли у часи війни, „перекочували” в революційну добу та продовжили своє існування пізніше. Власне, цьому й була присвячена конференція „Множинність виходів з війни: досвід міст Східного фронту”, що відбулась 28-29 серпня 2018 року у Львові.
Захід було організовано спільними зусиллями Центру міської історії Центрально-Східної Європи (Львів), кафедри історії Києво-Могилянської академії (Київ), Університету Вікторії (Вікторія, Канада). У роботі конференції взяли участь більше двадцяти дослідників із Німеччини, Польщі, США, Канади, Литви, Росії, Угорщини, Естонії та України. До засідань конференції також долучилися такі знані науковці як Джошуа Санборн (Joshua Sanborn), Гвідо Гаусман (Guido Hausmann), Сергій Єкельчик, Пйотр Шланта (Piotr Szlanta), Крістоф Мік (Christoph Mick) та «жива легенда» досліджень Першої світової та політики пам’яті – Джей Вінтер (Jay Winter).
Програма конференції була надзвичайно насичена. Протягом двох днів відбулись засідання в рамках 6 панелей, круглий стіл „Народження нового світу: міські досвіди в Східній Європі після 1917” та публічна лекція Джея Вінтера „The Conflict that Did Not End: The Second Great War, 1917-1923” у Львівській міській раді1. Через особливий характер подій, що мали місце на східних теренах Європи, „перетікання” війни в революції, дослідник пропонує застосовувати термін Друга велика війна (The Second Great War) та переглянути періодизацію та встановити верхньою межею 1923 рік.
Завдяки добре спланованому розкладу панелі відбувались не одночасно, а одна за одною. Тобто учасникам не потрібно було обирати що слухати, а чим жертвувати.
Робота конференції почалась з секції, присвяченій репрезентації війни та революції в тогочасній київській пресі (Іван Басенко, Анна Ісаєва) та приватних текстах галичанок (Мар’яна Байдак). В рамках наступного блоку на прикладах Києва (Сергій Єкельчик), Варшави (Пйотр Шланта) та Львова (Крістоф Мік) були представлені власне різні сценарії-„спектаклі” переходу влади в східноєвропейських містах. З-поміж представлених, „варшавський сценарій” виглядає найбільш дисциплінованим та узгодженим. Сергій Єкельчик прослідкував функціональну тяглість міських просторів та народження легенди про „суд та повішання” пам’ятника Столипіну в Києві в ході революційних подій 1917 року. До речі, цей сюжет увійде в нову книгу автора.
Остання панель першого дня була присвячена насиллю як такому та його репрезентації. Польська дослідниця Ягода Вєжейська (Jagoda Wierzejska, Варшава) прослідкувала загибель „традиційного єврейського світу Галичини” на матеріалах художніх творів. Джесс Кауфман (Jesse Kauffman, США) порівнював Львів та Варшаву в 1914-1921 роках та застосував термін „центральноєвропейська громадянська війна” (Central European Civil War) для окреслення періоду з 1918 по 1921 роки. Олена Бетлій (Київ) намагалась поєднати, традиційно роз’єднані в українській історіографії, міський та революційний наративи. Досліджуючи кількість жертв першого більшовицького захоплення Києва (зима 1918 р.) та процедуру їх поховання, історикиня показала як змінюється природа самого насилля. Було висвітлено перехід від „усталеного та традиційного” застосування сили при зміні влади до терору як основного інструменти боротьби.
Функціонування та забезпечення міста стало предметом розгляду панелі „Структури міського життя”. Самоврядування та адміністрування Лодзі у воєнний період стало предметом розгляду Каміля Шмєховського (Kamil S/miechowski, Польща). Російський дослідник Ярослав Голубінов (Самара) представив цікаву та мальовничу картину виживання та механізмів (само-) забезпечення мешканців російських міст та містечок в умовах тотального дефіциту та продрозкладки, перехід від товарно-грошових відносин до натурального обміну. Наше сприйняття тих буремних років як гнітючої розрухи та занепаду підважила доповідь Оксани Дудко (Львів/Торонто). Дослідниця проаналізувала діяльність львівського українського театру „Бесіда”, що не лише не припинив своєї роботи, але завдяки співпраці з УСС зумів зберегти акторський склад. Театр „Бесіда” було представлено як приклад трансформації імперської культури.
Німецький дослідник Нахтігаль Райнхард (Nachtigal Reinhard) сфокусувався на Харкові пізнього періоду війни. Зокрема зробив акцент на дисфункції міських структур, неможливості справитись з напливом біженців та зародженням соціальних конфліктів. Карстен Брюггеман (Karsten Bruggemann, Естонія) на прикладі Талліна показав, що належність до Російської імперії не обов’язково означає належність до імперської політичної культури. Так, приклад братовбивчих зіткнень, що мали місце у сусідів підштовхнув естонських провідників до діалогу та порівняно мирного переходу влади. Окремої згадки заслуговує доповідь Тетяни Портнової (Дніпро) про революційний досвід Катеринослава, зокрема захоплення міста загонами Махна взимку 1919. Цей епізод історикиня розглядає як трансформацію одвічного протистояння міста та села, але цього разу село „входить” до міста не в ролі прохача, а як повноправний господар. Т. Портнова аналізує знищення міської інфраструктури як символічні акти помсти та розплати. Також дослідниця розглядає міфологізацію епізодів махновського насилля та грабунків, що фактично не перевершували попередників та наступників, але міцно засіли в пам’яті мешканців та залишили слід в літературі.
Символізму в місті та самого міста в післяреволюційний період була присвячена окрема панель „Whose City?”. На прикладах трьох центрально- та східноєвропейських міст було показано переосмислення поразки, втрати та символічне оволодіння та панування в таких містах як Люблін (Stephanie Weismann, Відень), Будапешт (Melinda Harlov-Csortan, Будапешт) та Вільнюс (Rasa Cepaitiene, Вільнюс). Угорська дослідниця проаналізувала зусилля держави направлені на комеморацію участі у війні. Існували навіть каталоги з ремендованими пам’ятниками. Раса Чепайтене презентувала цікаву доповідь присвячену конструюванню образа Вільнюса як підступно відібраної столиці в міжвоєнній Литві. Дивує різноманіття технік, що застосовувались: від традиційних плакатів та листівок до веж Гедиміна з пап’є-маше, що в рамках однієї з кампаній заполонили литовські містечка. Окремої згадки заслуговує презентація Стефані Вайсман присвячена царині запахів (smellscapes) післявоєнного Любліна. З матеріалів преси та міських архівів постає картина творення польського міста в новій національній державі, з повноправними містянами та чужинним елементом. Причому іншування відбувається за допомогою запахів, „правильних” та „неправильних” ароматів. Доповідь була частиною ширшого проекту, що має на меті прослідкувати зміни smellscapes протягом всього ХХ століття.
Особливо хочеться відзначити роботу дискутантів під час конференції: Гвідо Гаусмана, Джошуа Санборна, Сергія Єкельчика, Крістофа Міка. Їм вдалося накреслити тематичні та методологічні рамки своїх секцій, пояснити пов’язаність доповідей, побачити за локальними кейсами глобальні процеси. Коментарі, що лунали, відзначались виваженістю, інтелігентністю та професіоналізмом. Критичні зауваження швидше мали характер дослідницьких порад.
Завершив роботу конференції круглий стіл „Народження нового світу: міські досвіди в Східній Європі після 1917” за участі Оксани Дудко, Джошуа Санборна (Joshua Sanborn, США), Сергія Єкельчика, Джея Вінтера та Олени Бетлій. Всі учасники погодились, що наразі в історичних дослідженнях бракує саме міських сюжетів. В свою чергу місто, як середовище яке зазнало чималих змін в соціальній структурі, усталених практиках та повсякденні, дає цікавий та багатовимірний матеріал для досліджень. За словами Оксани Дудко, місто може стати „точкою входу”, тим елементом, що підважить відсепаровані національні наративи та дозволить створити інтегровану картину минулого.
1. Детальніше див. статтю: https://zaxid.net/druga_velika_viyna_abo_druga_persha_svitova_viyna_n1465186