Столітня річниця Першої світової війни вивела цю масштабну подію світової історії з категорії «забутих», зумовила появу низки досліджень, які розширили тематику публікацій і створили підставу для дискусій. Аби обговорити історію Великої війни з перспективи дослідників різних країн, а також у контексті воєнного досвіду великих і малих міст Східної Європи, 23–25 червня 2016 року Центр міської історії (Львів, Україна) організував міжнародний воркшоп «Міський досвід Великої війни у Східній Європі» (Urban Experiences of the Great War in Eastern Europe), що є першим з серії двох воркшопів – наступний відбудеться наприкінці серпня 2017 року в Києві. Співорганізаторами були також Центр польських та європейських студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (Київ, Україна) й Університет Вікторії (Вікторія, Канада). Робочою мовою семінару була англійська. Воркшоп дав змогу подивитися на міста Центрально-Східної Європи не лише як на географічні, політико-адміністративні чи військові об’єкти, а також як на культурно-повсякденні простори, де проходило життя звичайних людей. Війна перетворювала міста й містечка регіону на особливе урбаністичне явище на пограниччі культур (особливо через присутність різних військ та адміністрацій); такі обставини роблять ці міста надзвичайно цікавими об’єктами для дослідження.

     Учасники міжнародного воркшопу «Міські досвіди Великої війни у Східній Європі» (Центр міської історії, 23-25 червня 2016 року)
Фото: Архів Центру міської історії

Для досягнення результату (співпраці, спілкування і взаємодії між дослідниками) було обрано формат роботи в межах дискусійних панелей; на них учасники представляли власні дослідження, після чого відбувалася дискусія за участю авторів досліджень, коментаторів і учасників воркшопу. Воркшоп тривав три дні: два дні відбувалися панельні засідання й публічні лекції, а в останній день – екскурсія. Робітню відкрила директорка Центру міської історії Софія Дяк. До воркшопу були залучені дослідники з різних країн – США, Канади, Великобританії, Франції, Австрії, Нідерландів, Польщі, Литви, України. Учасниками були як вже відомі у своїй галузі науковці, так і молоді вчені, для яких воркшоп став нагодою апробувати тексти і зав’язати наукові контакти. Серед учасників були не тільки історики, а й літературознавці; це дало змогу подивитися на історію Великої війни крізь призму міждисциплінарного підходу. Реальні та уявні простори міст дослідники розглядали головним чином «зсередини» (через дії адміністрацій та реакції місцевих жителів) і «збоку» (очима приїжджих людей).

   Панельна дискусія «Міські ландшафти та досвіди» 
Фото: Архів Центру міської історії 

Під темою «міського досвіду війни» організаторам воркшопу вдалося об’єднати близько двадцяти досліджень – різних за методологією, географією й проблематикою. Під час роботи панельних засідань учасники обговорювали питання міських просторів і впливу на них війни, зверталися до соціальної історії, обговорювали зміни під впливом війни в житті містян різної статі й віку, намагалися з’ясувати як міські спільноти співіснували з офіційними адміністраціями (в тому числі окупаційними). Окрему увагу було відведено дискусіям про національне питання в роки війни (хоча, національне питання так чи інакше з’являлося чи не в кожній доповіді). Йшлося також про переміщених осіб (біженців) у межах та поза межами офіційних кордонів імперій. Говорили й про формування пам’яті під час війни.

Учасники міжнародного воркшопу «Міські досвіди Великої війни у Східній Європі» (Центр міської історії, 23-25 червня 2016 року)

Перша панель «Міські ландшафти та досвіди» (Cityscapes and Urban Experiences) була представлена двома доповідями: дослідниці з Королівського коледжу при Оксфордському університеті (Англія) Клер Морелон «Погляди з домашнього фронту: сліди війни у празькому міському просторі» й дослідниці з Інституту історії Східної Європи при Віденському університеті Стефані Вейсманн «Війна з брудом і смородом. Досвіди Великої війни в окупованому Любліні 1915–1918». На прикладі двох міст – Праги й Любліна – авторки показали повсякденне життя не лише в політичних і національних контекстах, а й економічних і приватних. Стефані Вейсманн – на підставі аналізу санітарної політики і звітів військових кореспондентів – сфокусувала увагу на різних аспектах соціального нагляду (контролю над мирними мешканцями та їх повсякденним життям) і громадянської непокори (покаранням за недотримання містянами розпоряджень влади) в Любліні після встановлення в місті австро-угорського війського генерал-губернаторства. Дослідниця звернула увагу на вирішенні санітарних проблем владою та участь у цьому єврейського населення, а також на питанні «єврейської злочинності», зокрема загостренні проблеми проституції.

     Діти, молодь і жінки стали об’єктами дискусій під час панелі «До соціальної історії воєнного часу» (Towards a Social History of the Wartime). Відкрила засідання доповідь французького історика Етьєна Буассері «Реорганізація дитячого щоденного життя у воєнний час: випадок двох південних міст Богемії (Пісек і Будейовіце)». На прикладі системи освіти двох міст (які різнилися між собою національним складом і розвитком шкільництва) дослідник показав як війна змінювала і впливала на життя школярів: перетворювала школи на місця для виховання патріотизму, а дітей – у «заручників» мілітарного суспільства. Жваві дискусії викликала доповідь історика й письменника з Нідерландів Ґідо ван Хенґеля «Що означає бути молодим – боснійські студенти в 1914 році». У центрі виступу були учасники сербської молодіжної організації «Млада Босна» («Молода Боснія»). Автор намагався «денаціоналізувати» тему. Він запропоновував кілька контекстів, у площині яких можна розглядати феномен «молодих». Насамперед, ці студенти були чимось «новим» у суспільстві; вони швидко модернізувалися і позиціонували себе в площині поколіннєвого конфлікту. Організація була способом соціальної ідентифікації. Крім того, бути молодим – означало бути солдатом. Досвіди жінок під час війни у просторі міста представила Мар’яна Байдак (Львів, Україна). Доповідь була озаглавлена «Львів під час Першої світової війни: простори жіночих можливостей, конфліктів та компромісів». Під час дискусії дослідники висловили думки щодо національних конфліктів, мішаних шлюбів, питань інтимності (проституції, жіночої гігієни й абортів), а також колаборації.

Наступна панель мала назву «Національність як предмет обговорення під час війни» (Negotiating Nationality at War). Дослідники говорили про національне на прикладі міських середовищ Мінська, Кракова і Вільнюса. Лізавета Касмач з Університету Альберти (Канада) в повідомленні «Дискусії про білоруську національність у Мінську під час Першої світової війни» показала, як війна перетворила національну політику в західних пограничних областях Російської імперії та створила нові умови для місцевих національних рухів. Історикиня зазначила, що білоруський національний рух мав історію до й після російської Лютневої революції 1917 року. Але політичним діячам, аби повернути Мінськ, постійно доводилося боротися за видимість у громадському просторі. Професор історії з Голдсмітсу (Лондонський університет, Великобританія) Александер Ватсон – на прикладі Кракова і трьох чинників: мобілізації, національних прагнень і нестачі продовольства – показав, як Перша світова війна зруйнувала багатонаціональну краківську спільноту, поставила під сумнів лояльність краків’ян до Габсбурзької монархії й перетворила місто на частину нової Польської держави. Литовські й польські допомогові організації у Вільнюсі та їхній вплив на націєтворчі процеси були в центрі уваги дослідження італійсько-литовського історика Андреа Ґріффанта «З селян у містяни: на прикладі литовських і польських процесів націоналізації у Вільнюсі, 1914–1920». Дослідник звернув увагу на те, що допомогові комітети мали й національний успіх, зокрема сприяли «націоналізації» дітей-сиріт через шкільне навчання, надання житла й харчів. А втім, автор наголосив, що цей досвід не можна узагальнювати, бо особи, які потребували допомоги, прагнули насамперед вижити, а не реалізувати себе національно. Після війни ці установи таки спромоглися перетворитися на «національні» організації; вони стали ефективним засобом для «поглинання» репатріантів з Росії.

Панельна дискусія «Національність як предмет обговорення під час війни»
Фото: Архів Центру міської історії​    

Проблематика взаємин населення і влади об’єднала дослідників четвертої панелі «Локальні спільноти та адміністрації в глобальному конфлікті» (Local Communities and Administrations at Global Conflict). Про вплив антиалкогольної кампанії в Одесі під час війни говорив Євген Джумига (Одеса, Україна). У доповіді «„Радість Русі” упродовж Великої війни: вплив заборон на життя одеситів (липень 1914 – лютий 1917)» йшлося про те, що вживання алкоголю було важливою частиною повсякдення мешканців Одеси. Заборону владою алкоголю схвалювали інтелігенція й духовентво, натомість підприємці й винороби – ні. Наслідки такої акції теж різнилися: з одного боку, вона призвела до появи нелегального продажу алкоголю, а з іншого – зменшила кількість бійок і випадків хуліганства. Нагляд і протидія йому в міському просторі стали об’єктом дослідження історика з Яґеллонського університету (Краків, Польща) Марціна Яжомбека «Контроль і хаос – австрійська місцева поліція і життя міських жителів у Тешинській Сілезії під час Першої світової війни». Тезу про «населення як ресурс під час війни в політиці Австро-Угорської та Російської імперій» запропонував Сергій Чолій (Київ, Україна) у доповіді «Жителі міста перед обличчям війни: вплив австро-угорської та російської окупаційних адміністрацій на населення Галичини під час Першої світової війни». Головні твердження історика були такі: політика обох владних режимів різнилася за методами і соціальною приналежністю; політичні діячі в місті зазнавали жорсткішого тиску, ніж у селі; статус пограничної провінції призвів у Галичині до виразного поділу населення на прихильників режиму і його жертв.

     Панельні засідання завершили дослідники історії біженців і цивільного населення (Refugees and Civilians at War). Літературознавець Міхаїл Крутіков з Мічиґанського університету поклав в основу дослідження «Німецька окупація 1915–1918 і формування єврейської пам’яті у Вільнюсі» мемуарну літературу. Він зазначив, що приватні тексти єврейського походження мали більший вплив на об’єднання єврейської спільноти, ніж традиційна релігія. Тему біженців представили дві дослідниці з України – Тетяна Коваленко (Харків) з доповіддю «Війна поза лінією фронту: біженці у внутрішніх губерніях Російської імперії під час Першої світової війни» й Аліна Коваль (Київ) – «Полегшення для біженців і цивільних у Миколаєві під час Першої світової війни». Тетяна Коваленко розкрила причини, процес і наслідки масового переміщення людей, які в результаті неправильних дій щодо їхнього повернення перетворилися в біженців у широкому контексті Російської імперії. Авторка показала, що попри допомогову роботу, яку виконувала влада й різні громадські комітети, багато біженців усе ж потребували підтримки. Аліна Коваль зобразила життя біженців і цивільних осіб на прикладі одного міста – Миколаєва. Історикиня зосередила увагу на допомогових комітетах, які діяли в місті, а також проаналізувала можливості працевлаштування як для жінок, так і чоловіків-біженців.

    Учасники воркшопу Професор Александр Ватсон (Лондонський Університет) і Ерік Лор (Американський Університет, Вашингтон)
Фото: Архів Центру міської історії

У межах воркшопу відбулися чотири відкриті лекції з розлогими після них дискусіями. Лекторами були: професор Університету Вікторії (Канада) Сергій Єкельчик (тема лекції «Українська революція як поглиблення Першої світової війни»), професор Американського університету (Вашингтон) Ерік Лор («Росія 1917: велика демобілізація імперії»), доцент Уорікського університету (Великобританія) Пьєр Пурсеґль («Поля битви й територія мобілізації. Урбаністична географія Першої світової війни») і доктор Катажина Сєраковська з Інституту історії науки Польської Академії наук («Східно-Центральна Європа упродовж Великої війни – нові підходи й напрямки досліджень»). Кожну з лекцій можна буде переглянути на сайті Центру міської історії. В останній день воркшопу організатори підготували для учасників екскурсійний маршрут до фортів Першої світової війни в селі Поповичі Мостиського району Львівської області.

 Співорганізатори воркшопу Оксана Дудко (Центр міської історії), Сергій Єкельчик (Університет Вікторії) Фото: Архів Центру міської історії​   

Доповіді, лекції й дискусії показали, що досвіди міст Центрально-Східної Європи під час Першої світової війни – попри національні, політичні й економічні відмінності – мали багато спільного. Насамперед ця подібність полягала в тому, що ситуація війни й сама територія міста створювали межі, в яких населення проживало воєнне лихоліття і будувало плани на майбутнє. Водночас у такому просторі було місце для поведінки, яка провокувала на небезпеку й заподіяння шкоди. Майже в кожній доповіді йшлося про емансипаційні можливості й водночас обмеження. Воркшоп показав, що тема про досвід міст під час Першої світової війни приховує чимало дослідницьких сюжетів – ідентичності, відносин населення і влади, повсякдення, комунікації, полону, біженства тощо. У центрі всіх тем з’являється Людина різного віку, статі, соціального стану. Такі дослідження вимагають міждисциплінарного підходу й методологічного розмаїття. Історія війни – це також історія емоцій, бо де б Людина не жила, їй доводилося долати страх перед смертю, пристосовуватися до складних умов, шукати способи вижити і водночас будувати плани на майбутнє.    

Мар’яна Байдак, аспірантка Львівського національного університету імені Івана Франка