Впродовж 1870 - 1873 рр. підприємливий верхньодніпровський поміщик Олександр Поль організував і добре проплатив пошукову геологічну експедицію, яка під виглядом "туристів" обстежила присаксаганські землі сільської громади Кривого Рога. Очолював її відомий у Німеччині геолог Лев Штріппельман, виявивши багаті поклади залізної руди. Після успішного завершення пошуку, Поль вирішив закріпити за собою рудоносні землі, для чого уклав кілька угод оренди із товариством селян цього містечка.
Попередньо відзначу, чому оренди, а не купівлі. На час підписання контрактів криворізькі селяни ще були тимчасово зобов'язаними у держави. 24 листопада 1866 р. увійшов у дію закон " Про поземельний устрій державних селян", згідно із яким земля, яку вони мали до цього, залишалася за ними на правах "володіння" (тобто прямого користування). Лише законом від 12 червня 1886 р. державних селян перевели на викуп: уряд дозволив їм придбати свій наділ і вийти із общини (громади). Середній розмір такої ділянки складав тоді 6 десятин. Та коли надійшов час викупу, селянам Криворіжжя уже не було чого викупати. І ось як це сталося.
29 червня 1873 р. титулярний радник Олександр Поль, маючи виключно приватні майнові інтереси, укладає першу угоду із сільською громадою містечка Кривий Ріг про заорендування у неї всієї непридатної для землеробства землі на 30 років. Вона мала для селян кабальний характер, до того ж ті не знали і навіть не підозрювали, що багату на залізо руду на їхній законній землі вже знайдено.
Укладений договір складався із 8 пунктів: 1) громада надавала Полю "исключительное право на тридцать лет право на отыскание, разрабоку и доставление в его пользу на неудобных землях Криво-Рожскаго сельскаго общества разного рода железных и других руд и всяких полезных ископаемых с правом и целью устройства заводов нужных для их добывания и обработки"; 2) для влаштування таких заводів селяни брали на себе зобов'язання відводити на непридатних землях по 50 дес. під кожне створене підприємство вздовж Саксагані та Інгульця. Олександр Поль же зобов'язаний був, після кожного такого відведення, платити по 7 руб. річних за десятину і за видобуток корисних копалин по 5 руб річних з кожної десятини, теж з моменту відведення землі; 3) О. Поль мав виплачувати в касу громади щорічно по 200 руб.; 4) селянам дозволялося на зайнятих орендарем землях добувати і продавати глину та будівельні матеріали; 5) "Господин Поль имеет право предоставленные ему права целостью или по частям на отдельные предметы передавать на основании сего условия другим лицам по своему усмотрению"; 6) угода була обов'язкова і для спадкоємців селян і могла бути скасована лише тоді, коли сам Поль визнає невигідним початок чи продовження робіт, заявивши про це громаді, при цьому він одноразово сплатить 200 руб. неустойки; 7) якщо дія контракту закінчиться і Поль не продовжить його, то всі зведені ним споруди залишаються громаді; 8) оригінал угоди зберігається у поміщика О. Поля, а громаді передається засвідчена копія [1, с. 324 - 325].
Таким чином, діставши виключне право для пошуку, розробки і видобутку будь-яких корисних копалин, О. Поль став користувачем землі і власником найбагатших покладів залізної руди в Європі. Підкреслю, що йшлося не про конкретну кількість землі, а про всю непридатну землю, яка належала криворізькій громаді, - 1524 дес. А платити за неї він починав лише з момента відведення конкретних ділянок. Фактично Поль заорендував не саму землю, а права на неї всього за 200 руб. річних, тобто по 13 копійок за десятину. Звертає на себе увагу також пунк 5: виходить, що ще у 1873 р. О. Поль мав наміри продати (передати) заорендовані землі третім особам.
Вже тоді знайшлися люди, які побачили і зрозуміли кабальний, здирницький характер запропонованих селянам О. Полем умов. Священик Миколаївської церкви Кривого Рога отець Павло Пухальський і невелика група жителів-вірян виступили проти неї, ба навіть намагалися перешкодити укладенню контракта на таких умовах. Проте, впливова більшість тодішнього керівництва громади повірила пройдисвіту, чи була ним підкуплена.
Влітку 1873 р. у Лейпцигу на кошти О. Поля виходить книга-звіт Л. Штріппельмана про криворізьку залізорудну експедицію. Намагаючись привернути увагу держави і підприємців до сенсаційного повідомлення про віднайдення ним найкращої руди в Європі, щоб отримати кредитні кошти на власне підприємництво, О. Поль перекладає її російською мовою і 30 листопада 1873 р. пише передмову, де жодним словом не згадує ні часу проведення експедиції, ні місця і дати віднайдення зразків мінералів, ні свій, уже укладений, договір із селянами Кривого Рогу.
За дозволом імператора від 14 лютого 1875 р., він 19 квітня 1875 р. укладає другу угоду з наївними селюками. Змістом цього контракту підтверджувалися усі попередні умови, але термін оренди було продовжено ще на 55 років, тобто всього на 85 років (з 19. 04. 1875 р. до 19. 04. 1958 р.). Схоже, поміщик збирався прожити 200 років.
Нова угода підтвердила, що до складу оренди входила не конкретна кількість десятин непридатної для землеробства землі, а всі непридатні землі, які знаходилися у фактичному володінні сільської громади, і за першої ж вимоги Поля мали бути йому віведені. А плата залишалася такою самою: 200 руб. на рік, або 13 копійок за десятину. І ці умови контракт закріплював на довгі 85 років!
Та титулярному раднику О. Полю й цього видалося замало. На підставі інспірованої ним ухвали сходу громади від 22 червня 1875 р., вже наступного дня, 23 червня від його імені третю угоду із селянами укладає Осип Пузина, який користувався пошаною у криворіжців і які йому довіряли. За її умовами "в настоящее время в пояснение и дополнение двух вышеупомянутых договоров по добровольному нашему согласию мы, сельское общество местечка Кривого Рога, лишаем себя права в течение всего арендного срока, определенного в двух вышеуказанных договорах, предоставлять кому-либо другому, кроме его г. Поль, право разыскивать и добывать, какие бы то нибыло полезные ископаемые, на случай каковые оказались бы и на удобных землях, нам принадлежащих, равно как и устраивать какие бы то нибыло заведения для разработки их, а г. Поль должен входить в добровольное соглашение с теми домохозяевами, коим принадлежат участки". Придатна земля криворіжців складала 18 264 дес.! Зі свого боку О. Поль зобов'язався за це одноразово пожертвувати 150 руб. на будівництво нового храму. До речі, це єдина відома, хоча й вимушена, його пожертва на церкву. Оригінал і цієї угоди мав зберігатися у Поля [1, с. 324 - 325]. У волості контракт засвідчили 1 липня 1875 р.
Тобто, за 150 руб. громада віддавала йому виключно виняткові права не лише на непридатну, а фактично на всю землю селянської громади (близько 20 тис. дес.!). О. Поль ставав власником-користувачем всього Криворіжжя, входив у володіння і користування заорендованою землею, майже у приватну власність, бо дістав дозвіл на укладення уже власних договорів на користь третіх осіб. У тому числі і з можливістю передачі усіх своїх визначених прав цим третім особам. Виходить, що і у 1875 р. О. Поль не мав наміру самостійно вести залізодобувний та залізообробний бізнес, а готувався якомога вигідніше продати власне саму угоду.
Усі три договори були закріплені на підставі ухвал сходів Криворізького сільського товариства, які відбулися відповідно 17 червня 1873, 27 січня 1874 та 22 червня 1875 років. Усі вони були проведені із грубим порушенням законодавства, за відсутності необхідного кворуму. Згідно із чинним тоді нормами угода вважалася правомочною якщо її ухвалило не менше 50% осіб, які мали право голосу. Всіх правоздатних у сільській громаді було 720 чол. Тобто, для ухвали законного рішення на сході мало бути щонайменше 360 осіб. Але під першим приговором стоїть 223, під другим 260, а під третім 197 підписів поселян.
До того ж при їх укладанні було використано подвірні (групові) списки, а не прізваща особисто присутніх осіб. Згодом, при опитуванні, було виявлено, що на першому сході не були присутніми 19, на другому 58 і на третьому 34 із вказаних у списках осіб. Дехто був записаний двічі: у першому випадку 21, у другому 25 і у третьому 7 селян. І, нарешті, як годиться у шахраїв, були і "мертві" душі (ті що вже дійсно повмирали, а також сторонні чи невідомі особи): у першому протоколі їх виявили 10, у другому 6 і у третьому 10 чол. Фактично ж брали участь у першому сході 173 у другому 160 і у третьому 146 чол. А потрібно ж було 360! Як бачимо у другому і третьому випадку їх удвічі менше, аніж того вимагав закон.
Третій орендний контракт взагалі не мав законної основи (мабуть тому його укладав не сам Поль, юрист за освітою, а за його дорученням Пузина). Законодавство дозволяло здавати в оренду до 30 років пустопорожні землі лише приватні ("благоприобретенные") і лише під забудову фабриками чи заводами. Землі ж криворізької громади були державними, а не її власністю, і здавалися вони під видобуток корисних копалин, а не під забудову.
Кабальність контрактів і антинародний характер усіх трьох угод очевидні. Це бачили і знали сучасники. Приятелька Олександра Миколайовича поміщиця О. М. Деконська писала: «А. Н. Поль был мой ближайший сосед (по моему Екатеринославскому имению), бывал у меня часто (при жизни). Занимаясь постоянно разными рудными делами, он по сеседству заарендовал за безценок, стоющие миллионы, рудные земли разных крестьянских обществ. Пользуясь полным незнанием крестьян, он их жестоко обманул» [2]. Фактично вона визнала О. Поля шахраєм. До того ж, селяни тоді не знали, що їм повернуть непридатну землю вже зовсім непридатною, вщент зруйнованою і понівичиною.
Третьою ж угодою О. Поль "лишил Криворожское сельское общество на все время действия его аренди (тобто на 85 років - В. З.) права допускать кого либо другого, кроме его, разыскивать и добывать какие бы то небыло полезные ископаемые на всех вообще принадлежащих сельскому обществу землях и за таковую со стороны сельского общества уступку, обязался лишь внести в пользу строившейся в местечке Кривом Роге церкви единовременно 150 рублей" [6, а. 1 зв.]. До 1881 р. він сплачував сільському товариству лише загальну суму платежів (200 руб. щороку двома траншами), позаяк відводу землі не замовляв і будівництва копалень не вів, щоб до лише йому відомого певного часу громада не опротестувала і не скасувала домовленостей.
Лобіюючи власні підприємницькі інтереси, О. Поль двічі (26 лютого 1876 р. і у грудні 1877 р.) звертався до чинного тоді міністра державного майна Петра Валуєва (у підпорядкуванні якого знаходився і Гірничий департамент і казенні землі селян Кривого Рогу) з проханнями і довідкою, популістськи переконуючи у важливості "для отечества" розвитку гірничорудної промисловості у криворізькому регіоні, при цьому приховуючи місця виявлених експедицією Штріппельмана покладів корисних копалин.
Помічник і особистий секретар Поля В. Кониш пише, що не кажучи нікому жодного слова "о сделанном им открытии, Поль поспешил домой и немедленно послал записку в Министерство государственных имуществ, в которой сообщал о своем открытии обширных железорудных месторождений на севере Херсонской губернии. В своей записке он не указал, впрочем, точно местности где найдены руды, но представил образцы, причем обязывался указать рудные месторождения с тем условием, чтобы ему было даровано исключительное право на разработку железорудных месторождений на землях государственных крестьян Херсонской губернии" [3, № 145, с. 3]. Звернемо увагу: не селянам, власникам землі, а йому!
У чолобитній підприємливий поміщик також просив дозволу "учредить акционерное общество на паях с присвоением ему названия "Криворожское горно-заводское товарищество", котре збудує у Миколаєві металургійний завод і випускатиме щорічно від 1 до 2 млн. пудів сталі. А також зможе організувати спорудження до 30 заводів на Донбасі. Для реалізації проєкту Олександр Миколайович просив міністерство про кредит у 350 тис. руб., позаяк він нібито вже витратив на організацію пошуків 150 тис. руб.
Тобто, звертаючись до державних органів з проєктами промислової розробки корисних копалин Криворіжжя, він у той же час шантажував їх: вимагав собі виняткові права та привілеї в обмін на інформацію про виявлені поклади корисних копалин [3, № 145, с. 3]. Звичайно, що на таку угоду державні інституції не могли погодитися: держава сподівалася сама нажитися на цьому бізнесі. А позаяк від пропозиції відгонило відвертою корупцією, чиновники боялися покарання і втрати привілеїв через сумнівну оборутку невідомої особи.
Тому П. Валуєв, навіть не відповів катеринославському поміщику. Але запит про особисті та ділові якості чолобитчика зробив. На його звернення, через Гірничий департамент, верхньодніпровський повітовий справник М. Браїловський дав О. Полю об'єктивну характеристику: "На ваш запрос отвечаем, что Поль Александр Николаевич, 1832 года рождения, женат, окончил Дерптский университет, по специальности юрист, проживает в селениии Веселые Терны Верхнеднепровскаго уезда. Его затея относительно криворожской руды маниакальна, поскольку он сам страдает растройством умственных способностей" [4, с. 48]. Коротко, але все ясно і зрозуміло: саме так оцінювало місцеве дворянство різні дивацтва та маніловські прожекти О. Поля. Та й хто назве розумною людину, яка, здобувши високу освіту взяла до рук паличку і гайда бродити степами.
Отже, отримавши у столиці облизня, замість кредитів і підтримки, діловий поміщик став торпедувати губернське земство. Але земці ще краще знали О. Поля та його скандальну родину і розуміли про що йдеться. Тому теж не підтримали шахрайських ініціатив.
У цей же час Російська імперія, продовжуючи агресивну зовнішню політику формування власних територій за рахунок сусідніх суміжних земель від Східної Європи до Китаю та Японії, почала активно готувати нову війну з Османами на Балканах. Спочатку надсилала провокаторів-добровольців у Сербію та Болгарію, зрештою розв'язала криваву війну 1877 - 1878 рр. Наслідком її став спочатку Сан-Стефанський мир з Туреччиною (19. 02. 1878 р.), а потім Берлінський трактат з європейськими державами (1. 07. 1878 р.), які змусили Росію дещо поступитися своїми загарбницькими апетитами та амбіціями. Дезавуювавши наслідки Кримської поразки 1856 р. імперія відновлює військові бази у Криму та у Північному Причорномор'ї для чого нарешті реально розгортає проєкти будівництва промислових об'єктів і залізниць та створення залізного Чорноморського флоту. Не маючи достатньо фінансових ресурсів, уряд, поряд із державними програмами, заохочує приватну ініціативу, дозволяючи створювати вітчизняні, змішані та іноземні акціонерні товариства. Запускаються нові геологорозвідувальні експедиції на Криворіжжя, І, що найголовніше, - дуже швидко і оперативно ухвалюється урядове рішення і розпочинається будівництво залізниці, яка має з'єднати Донбас із залізорудним виробництвом.
До цього часу ніхто із підприємців не наважувався розпочинати рудний бізнес, позаяк не було шляхів сполучення між сировиною і паливом. О. Поль, який разом з іншими гласними від губернського земства опікувався питанням спорудження залізниці, мав можливості заходити у високі кабінети урядовців з запитами та зверненнями, торпедувати чиновників від імені губернських установ. Він добре знав, що вже на початку грудня 1880 р. проєкт побудови залізниці між Криворіжжям та Донбасом лежав готовий на столі у міністра шляхів сполучення і чекав черги для внесення на розгляд у Комітет міністрів.
Отож, будучи добре поінформованим про ці зрушення і маючи попередні домовленості з іноземними промисловцями, О. Поль негайно їде до Парижу. Там, 22 грудня 1880 р. підписує з французькими підприємцями Полем Талабо і Альфонсом Парраном угоду на обопільно дуже вигідних умовах. Йшлося про створення на 80 років спільного підприємства - Закритого акціонерного товариства "Криворізькі залізні руди" (ЗАТ "КЗР") зі статутним капіталом у 5 млн. франків. Випускаються 10 000 акцій по 500 франків кожна [3, № 134, с. 3]. За умовами статутної угоди "2 500 акций вполне оплаченных выдаются Полю, который сверх того получает 1 250 000 франков наличными деньгами" [5]. При цьому "право на разработку месторождений в м-ке Кривом Роге передается обществу дворянином Полем, получившим это право от местных крестьян по арендным контрактам, заключенным на основании Высочайше утвержденного положения Комитета Министров, сроком на 85 лет" [5].
Ось так Олександр Поль продав французьким капіталістам усі свої права на землі криворізьких селян і за домовленістю ставав одним із директорів-розпорядників майбутньої копальні (разом з А. Парраном і С. Яницьким). При цьому дивує одне: маючи у 1881 р. 2,5 млн. франків (1 250 000 готівкою і стільки ж у акціях), частина з яких звісно ж пішла на погашення кредитів, уже в 1889 р. у нього було 700 тис. руб. боргу. І за цей час жодної побудованої власної копальні, жодного збудованого власного металургійного підприємства.
Схоже, що у Криворіжжі знали про плани О. Поля і швидко дізналися про підписану угоду, позаяк вже наприкінці грудня 1880 р. частина селян Кривого Рога, які продовжували відстоювати свої права і боротися за справедливість, виступила з ініціативою перегляду або й скасування укладених з поміщиком договорів. 21 січня 1881 р. частина громади на чолі із старостою С. Шаблієм провела сільський сход. Селяни звинувачували О. Поля у шахрайстві, в ошуканстві, у привласненні їхніх прав і майбутніх прибутків з іхньої землі, у тому, що він продав їхню землю іноземцям.
Було обрано ініціативну групу із 14 осіб, яка звернулися з "просительным письмом" (ймовірно за порадою місцевих дворян) до купця, потомственного почесного громадянина Сергія Лупповича Кундишева-Володіна (1829 - 1892), який жив у столичному Петербурзі. Починалося прохання словами: "Обращаемся к Вам с покорнейшей просьбою принять участие в защите наших интересов, там где следует...". Під "просительним письмом" стояло 14 підписів селян, котрі обрали його своїм уповноваженим представляти і захищати їхні законні права та інтереси. Від їхнього імені С. Володін розпочав юридичний процес проти почесного мирового судді О. Поля за скасування чи радикальний перегляд умов укладених ним угод. До Гірничого департаменту справа увійшла 2 березня 1881 р. Документ зберігся [6].
Сергій Володін подає "Прошение" до ще чинного на той час міністра державного майна князя Андрія Лівена, котрий у 1879 р. змінив на посаді П. Валуєва. У своїй опінії він звертається з проханням "об испрошении высочайшего его императорского величества соизволения на прекращение силы и действия заключенных арендных договоров". При чому усіх трьох, як таких що "при сущесвовании аренды титулярного советника Поль, должны будут сильно пострадать интересы Криворожского сельского общества, ввиду тех тягостных и крайне невыгодных для сего общества условий, на которых основана аренда" [6, а. 4].
Від імені сільської громади С. Володін просив уряд визнати незаконними укладені О. Полем угоди, такими що не мають обов'язкової сили для селянської громади, а третю угоду взагалі знищити, як таку що цілком суперечить імперському законодавству. До прохання він додав копії усіх сільських ухвал та укладених контрактів, а також лист-звернення до нього криворізьких селян.
Гірничий департамент відразу ж звернувся із запитом до херсонського губернатора (в юрисдикції якого перебував тоді Кривий Ріг), а той зажадав від О. Поля пояснень. Переляканий поміщик змушений був давати пояснення, викручуватися і навіть просити про "захист честі і прав власності" [7]. Як вирішували справу найчесніші у світі чиновники ми не знаємо, за браком документів. Але настільки Російська імперія була корумпованою засвідчує той факт, що сам міністр А. Лівен мав "рильце в пушку": разом з іншими урядовцями розкрадав державні землі в Уфимській губернії (Башкирії). Вибухнув скандал і 25 березня 1881 р. імператор відправив його геть у відставку з усіх посад.
Отже, допоки повільна бюрократична та судова система ледве ворушилася, розглядаючи справу про ануляцію контрактів О. Поля, 22 квітня 1881 р. російський уряд розглянув клопотання ЗАТ "КЗР" про юридичну реєстрацію і дозвіл на діяльність, а 5 травня 1881 р. спеціальною постановою затвердив статут, видав дозвільні документи і санкціонував початок виробництва.
При цьому урядовці вже знали про скандал навколо угод О. Поля, а тому поспішили відмежувати державу від нього, вказаши, що товариство діятиме виключно за затвердженим статутом. У дозвільному документі від 5 травня 1881 р. п'ятим пунктом вказувалося: "Дозволено названному обществу действовать в России не предрешая правильности договоров на каких оно основывает свои права, и что вся ответственность, в случае признания судебною властью договоров недействительными, общество принимает на себя" [5]. Тобто, суди про контракти тривали і вже згодом, третю угоду у судовому порядку визнають недійсною, як таку, що суперечила законодавству Російської імперії.
Отже, О. Поль таки встиг продати свої виключні права на землі криворізьких селян французьким капіталістам, а тягатися вже з ними С. Володіну було зась. Та вочевидь ні він, ні обдурені селяни не складали зброї. 20 травня 1890 р. у столичному тижневику "Неделя" [ № 20] з'явилася стаття анонімного автора, який детально поінформував громадськість, про те як ЗАТ "КЗР" грабує криворізьких селян, експлуатує їх і знищує їхню землю.
Звісно ж, тоді (як і тепер) на таке уваги не звертали. Гроші вирішують усі проблеми! Можливо тому селяни вчинили більш радикально: вже у роки революції 1905 - 1907 рр. вони розтрощили пам'ятник О. Полю біля Гданцівки, встановлений йому вдячними чужинецькими капіталістами.
І все ж, щоб заспокоїти громаду, французькі підприємці пообіцяли селянам Кривого Рогу уже не 200 а 2500 руб. на рік за всю заорендовану непридатну землю і по 7 руб. щорічних за кожну відведену десятину, за умови підтвердження перезаключення першої угоди 1873 р. Тому вже влітку 1881 р. ЗАТ "КЗР" розпочало роботи на копальні "Саксаганській", там де Л. Штріппельман і знайшов найкращі за якістю зразки руди. Невдовзі ЗАТ дісталися і 2500 акцій О. Поля, його четвертинна частина. У всякому разі у 1890 р. їх уже у нього не було. ЗАТ "КЗР", акціонером якого вважався Поль, лише у 1889 р. почало давати прибуток, платити незначні девіденди акціонерам і будувати власний Гданцівський чавуноливарний завод (пущений у 1892 р.). Олександр Поль фактично і тут не скористався прибутком і зазнав невдачі, незважаючи на колосальні зусилля витрачені на все. Розплатившись у 1881 р. за виручені франки з боргами, він швидко обріс новими, залізши в страшну кабалу, яка привела його до повного банкрутства і до загадково-скоропостижної смерті 26 липня 1890 р.
Використані джерела:
1. Материалы для оценки земель Херсонской губернии. Херсонский уезд. Статистическо-экономическое описание уезда. – Т. VI. – Херсон, 1890.
2. Деконская Е. М. Замечательныя медиумические явления. – б/м; б/д. – С. 3.
3. Коныш В. Краткий очерк открытия криворожских железных руд // Приднепровский край. – 1898. – №№ 133; 134; 139; 145; 146; 149; 161.
4. Платонов В. Человек-легенда Александр Поль. – Днепропетровск: Проспект, 2002. – 205 с.
5. Российский государственный исторический архив. - Фонд 37 (Горный Департамент). - Опись 5 (№ 21). - Дело 1084: "О допущении образовавшагося во Франции Общества для эксплуатации Криворожских железных руд к предположенной им деятельности в России". - Л. 1 - 2.
6. Российский государственный исторический архив. - Фонд 37 (Горный Департамент). - Опись 5 (№ 19). - Дело 1083 (881/882): "По ходатайству некоторых крестьян Криворожскаго сельского общества об испрошении Высочайшего соизволения на уничтожение договоров заключенных от имени названнаго Общества с титулярным советником Полем об аренде общественной земли для разработки руд. 2 марта - 24 апреля 1881 г.". - Л. 1 - 4.
7. Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. Яворницького. Відділ фондів. – Ф. 23 (Особисті матеріали). – Спр. 13 (О. М. Поль). – А. 1 – 38. – Арх. 631.