ПРОДОВЖЕННЯ. Див. Частина 1
Поміщик Верхньодніпровського повіту Олександр Поль (1832-1890), поряд із сільським господарством, намагався займатися різними видами підприємницької діяльності, брався за різноманітні бізнес-проєкти, жоден з яких так і не зміг довести до пуття і логічно завершити прибутковою справою. Всі вони без винятку зазнали повного краху. І головно за браком ринку: дворяни самі були такі ж як і Поль, а селяни платонеспроможними, злиденними, обідраними здирницькою аграрною реформою. При цьому він не був "безкорисливим, народолюбним підприємцем": головними мотивом і метою його приватних ініціатив було виключно особисте збагачення. До того ж, від переважної більшості означених далі підприємницьких ініціатив відгонить відвертою маніловщиною.
Пристосовуючись до нових економічних умов, за що він тільки гарячково не хапався: впродовж 1871-1885 рр. організовував видобуток і спродаж графіту (біля с. Миронівки Олександрійського повіту, – продав цей бізнес); був постачальником на будівництва азбесту ("горный лен") та граніту - облишив справу; створив завод із виробництва черепиці та цегли, який теж зазнав краху через надзвичайно високу собівартість продукції. Щоправда, йому таки вдалося вигідно для себе продати цю дорогущу цеглу верхньодніпровському земству, гласним якого він був. А у 1885 р. навіть організував підвезення до губернської земської лікарні цілющої лікувальної (як згодом з'ясувалося – радіоактивної) "тимофіївської глини", про що писала газета "Степь" [1, с. 61]. Не цурався також закладів придорожного сервісу – шинків, станцій, наливайок. І всі ці починання, організовані абияк, так і не були доведені до ладу.
Тривалішим у часі стало розпочате у 1872 р. спільне з князем С. В. Кочубеєм (таким же невдахою і горе-підприємцем) акціонерне товариство з утилізації промислового аспиду біля села Покровського (Шмакова). Якісь дивні ділові стосунки між цими бізнес-партнерами і донині породжують непрості запитання, на які немає відповіді. Спочатку вони взяли поклади шиферу у спільну оренду, але вже у 1873 р. Кочубей відмовився і всі справи лягли на Поля, який сам і поготів не впорався [2, № 136, с. 2]. Справи пішли дуже кепсько і у 1882 р. він здав шиферні ломки в оренду такому собі кошерному "фахівцю із кондирських виробів" Е. Гарке та його партнеру (зятю) І. Леснеру. Спритні діловари змогли варварськими методами витиснути з кар'єра все що можна, не вкладаючи кошти, і у 1888 р. повернули підприємство орендодавцю "убитим": вкрай виснаженим, зруйнованим і занедбаним. Тобто, і цей проєкт приніс одні збитки, і не без вини самого О. Поля.
Та найбільш відомою його авантюрою стала гучно заявлена спроба створити і налагодити залізорудне та гірничовидобувне підприємництво, яким він нібито по-максимому "воскресил Екатеринослав и возродил край".
Ще в університетські часи О. Поль виявив і досконало вивчив документи та друковані праці від часів Г. Потьомкіна і до Кримської війни про історію корисних копалин Криворіжжя. Він знав із архівних джерел та літератури про проведені експедиції та дослідження Криворіжжя І. Гюльденштедта (1773), В. Зуєва (1781), В. Лєванова (1787), П. Палласа (1794), В. Ізмайлова (1799), В. Піленка (1803), унтер-шихмейстера П. Кульшина (1835 - 1837). Власне спочатку академік (тоді адьюнкт) В. Зуєв, а потім гірничий інженер В. Піленко виявили і задокументували конкретні поклади саме залізної руди на Криворіжжі в різних місцях на Саксагані та Інгульці. Про них і їхні відкриття знали і місцеві селяни, які обслуговували експедиції, і місцеві поміщики, які їх супроводжували, а слава про ще скіфське залізо і руду та Рудану ходила Криворіжжям із козацьких часів.
Та лише на початку 1860-х рр. криворізька руда стає актуальною не лише у геологічно-науковому, але і у геополітичному вимірі та економічному сенсі. Російська імперія, ганебно програвши Кримську війну і втративши за Паризьким трактатом (18. 03. 1856 р.) Чорноморський флот і військові бази на Чорному морі, готувалася до реваншу. Насамперед стояло завдання модернізувати збройні сили, для чого був потрібний метал, багато металу. За військовою реформою Д. Мілютіна планувалося переозброїти суходільні війська новою стрілецькою зброєю, а артилерію новими видами надсучасних для того часу гармат. Замість дерев'яних вітрильних кораблів на заводах та верфях Миколаєва (центру кораблебудування на Чорному морі ще від часів Потьомкіна) мали збудувати новий залізний панцерний і паровий міцний Чорноморський флот. Там же організувати виплавку металу із криворізької руди на донецькому вугіллі.
Військова реформа розпочалася у 1862 р., а реального практичного здійснення почала набувати у 1869 - 1870 рр. Стараннями петербурзької дипломатії у 1871 р. скасовано норму Паризького трактату про заборону тримати на Чорному морі флот і уряд у тому ж році ухвалює десятирічну суднобудівну програму, в якій основна увага концентрується на відновленні саме Чорноморського флоту. У 1872 р. ухвалюється перше державне рішення про будівництво залізниці між Донбасом і Криворіжжям.
Для створення індістріальної металургійної бази на півдні, ближче до Чорного моря, уряд впродовж 1858 - 1869 рр. запускає кілька нових пошукових експедицій із різних державних відомств. Найвідомішими з них були група офіцерів Генерального штабу, які у 1858 - 1859 рр. провели геологічне обстеження Криворіжжя з вказівками на знайдені зразки залізної руди і звіт яких оприлюднив у 1863 р. підполковник генштабу А. Шмідт. Останній прямо писав, що на берегах Саксагані та Інгульця виявлено виходи "железной руды богатого содержания, которая представляется в виде самородного чугуна" [3, с. 111]. За дорученням морського відомства проведено експедицію гірничим департаментом на чолі з досвідченим інженером М. Барботом-де-Марні (1867 - 1869), котрий знайшов поклади заліза різної якості на Саксагані та Інгульці. Саме він (а не О. Поль) першим провів їхній досконалий хімічний аналіз.
Олександр Поль добре знав про військово-політичні плани уряду і про здійснені геологічні обстеження. Як дворянин, як член дворянських установ, в яких обговорювалася політична ситуація в країні та за кордоном, а також як гласний повітового і губернського земств, інформованих про урядові економічні проєкти. Для підприємця, яким він себе вважав, означені плани відкривали значні можливості великих державних замовлень і давали чудовий шанс казково розбагатіти. І він почав діяти, адже все прогнозувало успіх у потрібному місці і в потрібний час.
За його ж власним твердженням, вперше безпосередньо рудою він зайнявся восени 1870 р., коли обстежував навколишні біля Кривого Рога села за дорученням земства на предмет усунення частих пожеж солом'яних стріх. Там він познайомився з місцевим геологом-аматором, знавцем корисних копалин, дворянином і самоуком Осипом Пузиною, у якого і поселився тимчасово. Осип Іванович перед цим уже брав участь у геологічних експедиціях військових і М. Барбота-де-Марні кінця 1850 - 1860-х рр. Власне саме він і показав О. Полю місця виходів на поверхню рудних прожилок, знайдених у попередні роки. А також вказав і на поклади шиферу (аспиду), придатного для покрівлі дахів.
Тож прийшовши на Саксагань та Інгулець озброєним знаннями про наявність рідкісних і дорогих корисних копалин, починаючи із весни 1871 р. він з Пузиною почав цілеспрямовано шукати поклади залізної руди і їхні виходи на поверхню. Згадані ж в дослідженнях, газетних статтях та літературних творах події 1866 - 1869 рр. не мають документального підтвердження. На пам'ятнику О. Полю у Гданцівці вказувався 1870 р. А незаангажований забронзовуванням поміщика В. Гіляровський називає 1872 р. [4]. Та й сам О. Поль жодного разу не згадує і ніде не пише, щоб він вів пошуки залізної руди у 1860-ті роки.
Не маючи спеціальної професійної освіти чи практичного досвіду, ніколи не вивчаючи геологію як науку чи практику, не маючи жодної праці з геології, мінералогії чи геоморфології, будучи дилетантом-аматором у гірничій справі, О. Поль, для грунтовності і надійності, потребував не лише знавця рудних місць, як Осип Пузина, а дипломованого і досвідченого професіонала-практика, який зможе оцінити і визначити перспективи знайдених покладів. Тому у грудні 1871 р. він їде із зразками мінералів до Сілезії і за рекомендацією професора Фрайбергської гірничої академії Бернгарда фон-Котта, наймає за 1000 франків у місяць гірничого інженера і практика Лео Штріппельмана, який уже мав досвід відкриття покладів залізних руд у Швеції та Алжирі. І розпочинається знаменита полівська експедиція в долині Саксагані і частково Інгульця, яка триває із травня 1872 р. до жовтня 1873 р. Проводилася вона на чужих землях, – поміщиків та селян Криворіжжя! Тобто, Олександр Поль шукав степові скарби у чужій кишені.
Позаяк земля, яку потрібно було обстежити, знаходилася у приватній чи державній власності, на яку О. Поль не мав жодних юридичних прав, мета експедиції приховувалася у режимі цілковтої таємності і глибокої секретності. І означене аж ніяк не засвідчує добрих намірів зробити щось корисне для народу і рідного краю. Але всеж, щоб не викликати підозр щодо таких тривалих мандр по чужих територіях, О. Поль, сподіваючись знайти руду і приховати знайдене, вдається до шахрайства та ошуканства. Його помічник і секретар В. Кониш відверто розповідає про кримінальну сутність означених дій, до того ж представляючи їх як якесь безшабашне геройство:
При приезде Штриппельмана, Поль повез его к помещикам Криворожского района, где и отрекомендовал как завзятого спортсмена и ружейного охотника. Мощная, представительная фигура Штриппельмана не заставляла сомневаться в его способности к охоте и спорту, какого бы то нибыло рода. Чтобы иметь возможность производить рытье шурфов, Поль выдавал Штриппельмана также за любителя-археолога, который не жалеет денег для раскопок во всех тех местах, где можно предполагать существование каких-либо древностей. Местные помещики с удовольствием разрешили Полю и его спутнику производить всякого рода раскопки, а также охотиться на их землях. Заручившись этим согласием, Поль в течение каких-нибудь двух дней организовал целую маленькую експедицию для производства геологических и геогностических изследований. В большом крытом немецком фургоне помещались все необходимые принадлежности для рытья шурфов, там же лежали ружья, патронташи и другие принадлежности для ружейной охоты, не была забыта и складная палатка, под покровом которой ночевали и отдыхали утомленные изследователи. Несколько опытных землекопов, по указанию и под руководством Штриппельмана, рыли шурфы под видом отыскания каках-то небывалых кладов. Взятый с собою молодой охотник Петька, из бывших дворовых Поля, усердно стрелял куропаток, стрепетов, кроншнепов и дрохв, так что, когда ближайшие помещики приезжали, большею частью верхом, посетить становище странствующих номадов и кладоискателей, то всегда оказывался большой запас свежей дичи и целые ряды вырытых ям, в которых, впрочем, не находилось никогда никаких кладов. Посмеявшись над "чудаком" Полем и не меньшим "чудаком" его гостем, благодушные помещики уезжали домой. Петька продолжал беспощадно истреблять дичину, а два "чудака", как сказочные гномы, с лихорадочным волнением рылись в недрах Криворожья [2, № 149, с. 3].
Тобто, шляхом крутійства, ошуканства та шахрайства О. Поль, разом із Л. Штріпельманом (якому платив грубі гроші), вдаючи із себе безтурботних гультяїв, під виглядом туристів і мисливців, прикинувшись такими собі "овечками" (вовками в овечій шкірі), обстежили угіддя (на які не мали жодних прав) сердешних селян Криворіжжя і наївних поміщиків В. Гельмерсена, Ю. Галковської, Л. Шмакова, виявили і позначили на своїх картах всі локації рудоносних покладів заліза, а також інших цінних корисних копалин.
Знайдені впродовж весни-літа 1872 р. та ідентифіковані саме Л. Штріппельманом зразки мінералів, О. Поль через свого бізнес-партнера по аспиду князя С. В. Кочубея передав до лабораторії Петербурзького політехнічного музею. 27 серпня 1872 р. у цій лабораторії проведено їхній ретельний аналіз, який показав оптимістичні результати: до 70% заліза (68,03 %) [5, с. 35].
Продовжуючи польові експедиції, Л. Штріппельман, для проведення уже глибших досліджень викопаних шурфів і виявлених рудоносних жил, запрошує собі в помічники досвідченого гірничого майстра (бергмейстера) із Любенштайна (князівство Рейс), Гартунга. Він же зазначає, що всі подальші відкриття та вивчення покладів руди до жовтня 1873 р. він робив "совместно с бергмейстером Гартунгом" (а не з Полем) [5, с. 23; 32]. Гартунг ще раз обстежив і зафіксував місця знайдених копалень. Звіт бергмейстера, з локаціями родовищ, був відомий лише О. Полю, який тримав його у глибокому секреті.
Зрозумівши, що справа на добрій дорозі і бажане знайдено, підприємливий Поль паралельно починає діяти юридично, намагаючись якнайшвидше "застовбити" знайдене за собою. І маючи виключно приватні майнові інтереси, а не якесь там "благо народу", 29 червня 1873 р. він укладає першу угоду із сільською громадою самого містечка Кривий Ріг про заорендування у неї всієї непридатної землі на 30 років [6, с. 323 – 325]. Трохи згодом, 18 серпня 1873 р. умовляє поміщика Л. Шмакова і бере у нього в оренду на 36 років дві ділянки землі (по 15 дес. кожну, тобто 30 дес.) у Дубовій Балці біля села Покровського. На дуже вигідних умовах, до того ж угоду можна було продовжити ще на 49 років. Тому 4 грудня 1873 р. (за дозволом царя від 30 листопада 1873 р.) угоду таки продовжили вцілому на 85 років (до 1958 р.), "для горнозаводского устройства" [7, с. 126 - 127]. При цьому Л. Шмаков не знає, що дуже багаті за якістю поклади руди на його земельці вже знайдено.
Вже наприкінці 1881 р., на гроші, виручені від продажу французам прав на оренду земель сільської громади Кривого Рогу, О. Поль для "створеня власних копалень" купує біля с. Гданцівки у поміщика В. Гельмерсена (який навіть не підозрює що продає) маєток у 500 дес. землі за 30 тис. руб. (тобто, всього по 60 руб. за десятину), де були найбільші за кількістю поклади залізної руди, і де він уже орендував 30 дес. у Л. Шмакова.
Так найбагатші на залізну руду землі поміщиків Криворіжжя опинилися в руках підприємливого дільця. Ще більше потерпіли від нього наївні криворізькі селяни, - але це вже інша історія, про яку розповім окремо.
Влітку 1890 р. О. Поль несподівано і загадково помер. Дружині та невиліковно хворому сину Борису він залишив колосальні борги у 700 тис. руб., з якими потрібно було розплатитися. 25 червня 1891 р. Ольга Поль, через міністерство юстиції, звернулася до імператора з клопотанням про встановлення над майном її покійного чоловіка опікунського управління [8].
Із чолобитної вдови виходить, що по чоловікові їй залишилися всього три ліквідні активи: родовий маєток (економія) в селі Олександрополі на 1237 дес. з усім реманентом і будовами загальною вартістю 120 тис. руб.; куплені у 1881 р. 500 дес. землі в Дубовій Балці, які покійний оцінював в 1 млн. руб. (по 2 тис. руб. за десятину через наявні там поклади залізної руди та аспиду і які він придбав за 30 тис. руб.); музей скіфських та запорозьких старожитностей, які покійник оцінював у 100 тис. руб., але "не имеющих на ринке серьезной ценности" [8 с.]. У документі також чітко вказано, що в Дубовій Балці жодних підприємств, копалень, шурфів, нерухомого чи рухомого майна немає. Лише пустопорожніх 500 дес. [8].
Над усім цим добром нависла загроза розпродажу з публічних торгів частинами "з молотка", а значить дуже дешево. Наприклад, земля у Дубовій Балці була оцінена всього по 100 руб. за десятину. За такого сценарію розвитку ситуації і кредитори не будуть задоволені, і родині нічого не залишиться. На прохання вдови, рішення про встановлення опіки імператор підписав 5 липня 1891 р. Відповідно до нього міністерство фінансів встановило "Высочайше учрежденное опекунское управление" із трьох осіб, підпорядкувавши його губернській дворянській опіці [8].
Наприкінці 1891 р. земельну ділянку у 500 дес. у Дубовій Балці за 250 тисяч руб. (тобто, по 500 руб. за десятину) придбала з торгів група підприємців пов'язана з ЗАТ "Криворізькі залізні руди", акціонером якого був і покійний О. Поль. У 1892 р. вони зареєстрували французьке акціонерне товариство під назвою "Анонімне товариство «Дубова Балка», із стартовим капіталом у 2,5 млн. франків і статут якого затвердив уряд. І вже воно, а не О. Поль, організувало і запустило видобуток тут залізної руди, яку постачали на Гданцівський завод і продавали іншим підприємцям (французьким, англійським, бельгійським). Відтак, завдяки старанням Поля, все дісталося іноземцям, а не простакуватим українцям, яким він заподіяв кривди та збитків на століття уперед.
А на Криворіжжі розгорілася "залізна лихоманка" – гонитва за хижацькою наживою та швидким збагаченням. Самостійне зацікавлення на тутешні ресурси мали центральні та місцеві органи державної влади, земства, вітчизняні та іноземні приватні підприємці, купці, поміщики. Зокрема, власниками копалень стали дворяни Колачевські, Шмакови, Галковські, Ростковська, Харченко, Михайлов, Деконська та ін. У 1895 р. на Криворіжжі діяло вже 10 промислових компаній, у розпорядженні яких були 23 копальні. За земською статистикою на початок ХХ ст. 16 копалень належали саме дворянам. Але жодної копальні Олександра Поля серед них не було. Навіть його племінник Сергій Корбе намагався налагодити виробництво заліза, збудувавши над Дніпром неподалік Кам'янського доменну піч. На диво і його зусилля виявилися марними - мабуть увесь пішов у дядька, який був всього лиш одним із перших ініціативних підприємливих поміщиків, котрі в нових економічних умовах намагалися нажитися і розбагатіти. І, як бачимо, не зовсім чесним шляхом.
***
В наступній і останній частині нашої трилогії оповідатиметься про стосунки «народолюбного» Олександра Поля з народом.
Використані джерела:
1. Писаренко Ю. Г. Катеринославський земський лікар Василій Тимофійович Скрильников (1837 – 1898). – Дніпро, 2018.
2. Коныш В. Краткий очерк открытия криворожских железных руд // Приднепровский край. – 1898. – №№ 133; 134; 139; 145; 146; 149; 161.
3. Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Часть первая. – СПб., 1863.
4. Гиляровский В. Железная горячка (из поездки по югу России) // Россия. – 1899.– 27 мая (8 июня). – № 30. – С. 2.
5. Штриппельман Л. Южно-русские месторождения магнитных железных руд и железного блеска в Екатеринославской (Верхнеднепровского) и Херсонской губерниях. – СПб., 1873. – 50 с.
6. Материалы для оценки земель Херсонской губернии. Херсонский уезд. Статистическо-экономическое описание уезда. – Т. VI. – Херсон, 1890.
7. Петров А. Н. Источники – чистые родники. – Дн-к, 2011.
8. Российский государственный исторический архив. - Фонд 1263 (Комитет Министров). - Опись 1 (Алфавит № 80 делам Комитета Министров, 1891 год). - Дело 4855 (813/575): "Об учреждении опекунских управлений: над личностью, имуществом и делами умершаго статскаго советника Александра Поля. 25 июня - 5 июля (1891 г.)". - Л. 1 - 3. (Прохання О. Поль надійшло 16 червня, в журнал внесено 25 червня, зареєстровано для доповіді 27 червня, а рішення ухвалено 5 липня 1891 р.).