Щоб зрозуміти ліс як систему, зовсім необов’язково переписати всі дерева, кущі, мох та гриби

(Відповідь на відкритий лист з приводу публікації «Словника енциклопедії Української революції 1917-1921 років»)

Відділ історії Української революції 1917 - 1921 рр. Інституту історії України НАН України радий першій публічній реакції на публікацію «Словника енциклопедії Української революції 1917-1921 років»). Сподіваємося, що вона не остання.

Саме з метою обговорити в експертному середовищі оптимальну кількість і тематичну повноту гасел майбутньої енциклопедії створювався цей словник. Це ще далеко не енциклопедія, а лише перше наближення до неї. Перелік імен, як і сюжетів, можна збільшити вдвічі чи втричі. Але чи тоді вдасться за кілька років завершити проект? Напевно, що ні. Так чи інакше доведеться від чогось відмовитися, щось узагальнити, когось згадати в інших статтях.

Оскільки критика прозвучала зліва, то спробуємо пояснити свою позицію стосовно діячів лівого напрямку, насамперед більшовиків. Інформації про них предостатньо в радянських виданнях, частина з них (брати П’ятакови, Євгенія Бош, Григорій Петровський, Християн Раковський та ін.), представлена в словнику і розчиняти до без кінця подібними іменами майбутню енциклопедію, це шлях до того, щоби потопити Українську революцію у російських водах.

Теж стосується і махновців. Є стаття про махновщину і стаття про Нестора Махна. Чому ще треба писати про Петра Гавриленка та Семена Каретника і не писати про Федора Щуся чи Василя Куриленка. Можливо, хтось створить енциклопедію махновського руху. До речі саме з відділу майже 30 років тому вийшла перша в Україні монографія, яка об’єктивно зобразила махновський рух.

Щоб зрозуміти ліс як систему, зовсім необов’язково переписати всі дерева, кущі, мох та гриби в лісі. Так і в історичній науці. Проте ми готові вислухати слушні аргументи на користь розширення списку і не лише лівих діячів.

Не дуже добре розуміємо сенс включення до енциклопедії українських радянських істориків. Вони ніколи не писали в дискурсі Української революції, а до того ж творили найгірші традиції замовчування радянської історіографії. А коли включати, то не лише трьох згаданих, а цілий полк інших.

Не зважаючи на неприховану задерикуватість першої публічної реакції, відділ сприймає її з вдячністю і сподівається, що це лише початок широкого і всестороннього, а, головне, спокійного, без звинувачень, об’єктивного обговорення, до якого закликаємо всіх, хто причетний до вивчення теми.

Відділ історії Української революції 1917 - 1921 рр.

Інституту історії України НАН України