Інституту історії України Національної Академії наук України
Відкритий лист
5 вересня цього року на офіційному сайті Інституту історії України НАН України було розміщено нове видання, підготовлене співробітниками інституту1:
Словник енциклопедії історії Української революції 1917–1921 років / Гол. ред. В.Ф. Верстюк; Упоряд.: В. Верстюк, Р. Пиріг, Т. Осташко, О. Бойко, В. Устименко, О. Кудлай, Г. Корольов, В. Скальський, Р. Тимченко, О. Лупандін, Г. Басара-Тиліщак. НАН України. Інститут історії України. К.: Інститут історії України, 2019. 124 с.
в анотації вказано:
«Словник містить 1846 гасел, що відображають комплекс проблем історії Української революції, її розвиток, головні складові частини, загальні закономірності та регіональні особливості. Гасла розкривають широкий контекст революції, її головні події, явища, громадські організації, політичні партії, суспільні рухи, міжнародні відносини, а також життєвий шлях видатних діячів і дієвих осіб революційної доби. В центрі уваги процеси українського державо- та націотворення періоду революції, а відтак державні інститути та їх діяльність».
Оскільки ми довгий час займаємось дослідженням періоду української революції 1917-1921 рр., хочемо висловити свої зауваження до цього проекту.
Нас зокрема дивує явна непропорційність у відображенні політичних сил та воюючих сторін того часу, їх лідерів та дійових осіб. Більш-менш повно представлені лише право-консервативні сили, діячі УНР, Української держави гетьмана П.Скоропадського та діячі білого руху. Хоча навіть серед українських партій укладачі чомусь пропустили Українську партію соціалістів-революціонерів (УПСР), яка дала чимало діячів урядів УНР, а серед організацій – «Селянську спілку».
Набагато більше пробілів серед діячів, подій та явищ, умовно, радянського (совітського) табору, більшовиків, анархістів та лівих есерів. Так відсутні такі діячі:
Барон Арон Давидович – ідейний лідер Конфедерації анархістів України «Набат».
Білаш Віктор Федорович – начальник штабу Революційної повстанської армії України (махновців).
Волін Всеволод Михайлович – один із ідеологів Конфедерації анархістів України «Набат» та Махновського руху.
Гавриленко Петро Іванович – один із керівників Махновського руху, комкор та начальник штабу Революційної повстанської армії України (махновців).
Горвіц Олександр Борисович (Беркович) – член ЦВК Рад України, керівник січневого повстання 1918 р. в Києві.
Гребенко Федір Прохорович – провідник Таращанського повстання 1918 р.
Гринько Григорій Федорович – член ЦК УКП(боротьбистів) та Всеукрревкому.
Дибенко Павло Юхимович – голова «Центробалту» в 1917 р., командир Задніпровської української радянської дивізії та Кримської Радянської армії в 1919 р.
Железняков Анатолій Георгійович – анархіст і радянський військовий діяч.
Іванов Андрій Васильович – голова Київського совіту робітничих депутатів та Київського губкому КП(б)У.
Камков Борис Давидович – засновник і керівник УПЛСР і УПЛСР(борьбистів).
Каретник Семен Миколайович – один із керівників Махновського руху, комкор та командарм Революційної повстанської армії України (махновців)
Каховська Ірина Костянтинівна – керівник бойової групи партії лівих соціалістів-революціонерів, організатор убивства командувача німецьких військ в Україні Г. Ейхгорна.
Котовський Григорій Іванович – радянський військовий діяч
Кулик Іван Юліанович – член Народного Секретаріату та голова Українського відділу Наркомату національностей РСФРР.
Мазлах (Робсман) Сергій Михайлович – співавтор Василя Шахрая по книзі «До хвилі» (1919) і автор спогадів про революції на Полтавщині.
Мартьянов Яків Васильович – народний секретар пошт і телеграфів в першому Народному Секретаріаті.
Медведєв Юхим Григорович – перший голова ЦВК Рад (Совітів) України, член лівого крила УСДРП.
Міщенко Сила Мусійович – військовий комендант повстанців на заводі «Арсенал» в січні 1918 р., командир одного з куренів Червоного козацтва, згодом начальник Школи червоних старшин.
Мокроусов Олексій Васильович – анархіст, командувач Кримської повстанської армії в тилу Врангеля.
Нікіфорова Марія Григорівна – анархістка, організатор и командир збройних формувань українських анархістів.
Попов Павло Іванович – діяч лівого крила УСДРП та групи федералістів в КП(б)У.
Примаков Віталій Маркович – організатор і командир корпусу Червоного козацтва.
Рівкін Микола Іванович – голова Українського секретаріату Спілки есерів-максималістів.
Рибін Петро Антонович – анархіст, один із керівників профспілкового руху в Україні, секретар Ради революційних повстанців (махновців).
Саврич (Максимович) Карл Авксентійович – перший секретар ЦК Комуністичної партії Східної Галичини.
Слинько Петро Федорович – один з лідерів лівого крила УСДРП та член ЦК КП(б)У.
Смирнов Іван Федорович – голова Центрального бюро фабрично-заводських комітетів Києва в 1917 р. та Одеського підпільного обкому КП(б)У в 1919 р.
Соколовська Софія Іванівна – секретар Чернігівського та Одеського підпільних комітетів КП(б)У
Старостін Петро Іванович – голова Раднаркому Одеської Совітської республіки.
Терлецький Євген Петрович – народний секретар земельних справ в першому складі Народного секретаріату, один з лідерів УПЛСР, учасник замаху на генерал-фельдмаршала Г.Ейхгорна.
Фрунзе Михайло Васильович – командувач Південного фронту Червоної армії та заступник голови РНК УСРР.
Черняк Максим Матвійович – один із лідерів профспілкового руху на Донбасі, командир анархістських загонів.
Шарий (Богунський) Антон Савич – лідер повстанського руху на Полтавщині та радянський військовий діяч.
Юдовський Володимир Григорович – голова ЦВК Рад (Совітів) Румчероду та РНК Одеської совітської республіки.
Натомість є такий "визначний діяч української революції" як "1120. Нікон (Безсонов М.) — громадсько-політичний діяч в Росії і Україні, знявший сан єпископ РПЦ".
Дивно, що серед більшовицьких лідерів представлені В. Ленін, Л. Троцький, Г. Зінов’єв, А. Йоффе, але відсутній народний комісар національностей Йосип Сталін, так ніби він зовсім непричетний був до вирішення українських питань. Хоч відомо, що саме він відповідав довгий час за українські справи в ЦК РКП(б).
Якщо в словнику є білогвардійські генерали Н. Бредов, В. Май-Маєвський, Я. Слащов, М. Промтов, то чому немає командувачів червоних військ С. Будьонного, Г. Котовського, Д. Жлоби, М. Фрунзе?
Якщо в словнику є західні історики Марк фон Гаген, Джон Пол Химка чи польський історик Jan Jaсek Bruski, то чому немає українських радянських істориків Степана Мефодійовича Королівського, Юрія Марковича Гамрецького та Петра Івановича Гарчева?
Відсутні гасла «Конфедерація анархістів України «Набат»», «Революційна повстанська армія України (Н. Махна)», «Січневе повстання 1918 р. в Києві», «Галицька соціалістична радянська республіка», «Червона гвардія», газети «Червоний прапор», «Набат», «Шлях до волі» тощо.
Характерно, що діячів КАУ «Набат», РПАУ Н. Махна, лівих-есерів та есерів-максималістів, та навіть таких радянських діячів як Сергій Мазлах, Юхим Медведєв, Сила Міщенко не було і в радянській енциклопедії “Великий Жовтень і громадянська війна на Україні”2, немає і в цьому словнику.
Все це сприяє утворенню викривленого відображення історії української революції 1917 – 1921 рр., фактично продовжує найгірші традиції замовчування радянської історіографії.
Вважаємо, що без заповнення цих «білих плям» нова енциклопедія не дасть повного уявлення про всю складність та багатогранність тієї доби.
Андрій Здоров (Одеса),
Анатолій Дубовик (Дніпро),
Юрій Кравець (Запоріжжя),.
Вадим Ільїн (Харків).
2. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник / Відп. ред. І.Ф. Курас. К:УРЕ,1987. 632 с.