Датою закінчення Курської битви вважається, як відомо, 23 серпня 1943 року, а за основу обгрунтування  при цьому береться дата звільнення міста Харкова. Протягом усіх післявоєнних років ніхто не заперечував, що фінальна частина цієї битви цілковито залежить від бойових дій біля Харкова і моменту їх завершення. Однак ще 2013 року, під час роботи над документальним фільмом до 70-річчя звільнення Харкова, а також при підготовці збірника документів «Харьков. Освобожденный навсегда» [1] та книги «Коротыч: ключ к Харькову» [2], виникла низка питань як про дату звільнення самого міста, так і про зниження (точніше – про незниження) напруги бойових дій на лінії Харків–Богодухів–Охтирка в лінії наступу Степового і Воронезького фронтів.

     Зважмо на загальновідомі факти. Хоча салют в Москві з нагоди визволення Харкова відлунав 23 серпня 1943 року, але залізнична станція Нова Баварія і весь колишній Червонобаварський район Харкова були звільнені лише 29 серпня [3], у цей же день на станцію «Харків» прибув перший поїзд з боку Бєлгорода [4], а мітинг з нагоди визволення міста провели ще пізніше – 30 серпня 1943 року. Цілий район і частина ще двох районів міста перебували під окупацією ще тиждень! Так коли ж, насправді, був звільнений Харків – 23 серпня чи 29-го? ЧИ В ТОЙ ДЕНЬ ми відзначаємо дату звільнення міста, а разом з нею і дату завершення всієї Курської битви в цілому? Логіка підказує, що частина чогось не може бути «усім». І День визволення України, як і будь-якої іншої республіки, ми відзначаємо тоді, коли окупанти були витіснені повністю з усієї її території, а не в день звільнення столиці – Києва і оволодіння лише частиною території. Чому ж щодо Харкова уже 75 років діється інакше?
     Звернімо увагу і на радянські газети за 24–25 серпня 1943 року. На фото, опублікованих в «Комсомольской правде» [5] та «Известиях» [6], ми бачимо колони радянської військової техніки на вулицях Харкова, що розгортають на площі Дзержинського зенітні установки і лише невеликі групи місцевих жителів поруч з солдатами і офіцерами Червоної Армії. Інший настрій панував 30 серпня – у день мітингу з нагоди визволення міста: сотні мешканців міста вітають війська, радість на обличчях, сміх і веселощі. Різниця пояснюється просто, а документи свідчать, що радіти 23–28 серпня 1943 року було зарано: у місті – регулярні артобстріли, нальоти ворожої авіації, а лінія фронту проходить всі ці дні не за містом (і навіть не в передмістях), а через житлові квартали південно-західної частини.

     

На площі Дзержинського розгортається зенітний підрозділ Червоної Армії, «Комсомольская правда» 24 серпня 1943 р. 

    Схожа ситуація склалася в ті дні і на інших ділянках Белгородско-Харківської операції. Місто Охтирку моторизована дивізія «Грос Дойчланд» залишила лише 25 серпня 1943 року, а від Богодухова танково-гренадерської дивізії СС почали відхід добою пізніше. Документи частин і з'єднань Червоної Армії і вермахту як один свідчать: безперервні бойові дії в самому Харкові і в районі Харкова тривали без зниження напруги з 20 серпня 1943 року й до того моменту, коли противник в ніч з 28 на 29 серпня 1943 року не залишив оборонні позиції вздовж ріки Уд і не почав відступ за річку Мжу. Втрати танкових з’єднань 5-ї гвардійської танкової армії за 23–29 серпня 1943 року було ніяк не меншими, ніж в попередні три тижні Белгородско-Харківської операції (по суті, армія втратила у ці дні 100% своїх танків). Чималі втрати несли і стрілецькі з’єднання 53-й, 57-й, 69-й, 7-й гвардійської загальновійськових армій. Так чому ж весь цей період з 23 по 29 серпня 1943 року залишено без уваги військових істориків? І чи не варто, виходячи з цього, подумати про уточнення дати звільнення Харкова і закінчення всієї Курської битви?
     У цій публікації хочу зупинитися на подіях 23–29 серпня 1943 року: саме вони можуть сповна ставити  питання про перегляд і перенесення дати реального закінчення Курської битви. При цьому слід зазначити, що справжні завдання Белгородсько-Харківської операції складалися не в звільненні Бєлгорода і Харкова, а в знищенні харківського угрупування ворога, що і намагалися здійснити війська Степового фронту.
     Журнал бойових дій 53-ї армії Степового фронту так описує події 23 серпня 1943 року: «Установив разведкой начало отхода противника из Харьков 89 гв. сд и 107 сд в 4.00 ворвались с запада в Харьков, уничтожая оборонявшиеся против них части противника. В то же время в Харьков вошли части 69 армии с севера и 7 Гв. армии с востока и совместными усилиями этих армий и 48 ск в 11.30 Харьков был полностью очищен от оккупантов…» [7]. При цьому далі в завдання дня 48-го стрілецького корпусу ставиться мета оволодіти Новою Баварією! Однак Нова Баварія – це адміністративний район Харкова, починаючи з 1930-х років. Про яке «полное очищение города» йдеться?

Частина мапи Харкова 1938 р. із Червонобаварським районом міста 

   Журнал бойових дій 7-ї гвардійської армії чітко вказує, що противник закріпився на західному березі р. Уд і перешкоджає переправі через неї. Бої йдуть за Пилипівку, Основу, Єлізарівку та ін. [8] – але і ці населені пункти в 1932 році були частиною Харкова і входили до складу його Червонобаварського, Жовтневого та Червонозаводського районів. 7-а гвардійська армія зайняла їх повністю лише вранці 29 серпня.
     Не менш красномовні накази Степового фронту за 24–28 серпня 1943 року своїм арміям. По-суті вони однакові: «решительно развивать наступление и занять переправы через р. Мжа и Мерефа». Всі ці дні бойові завдання залишаються невиконаними, а вихідні рубежі для наступу – колишніми! Атака йде за атакою, а просування – ніяк ...
     Подивімося тепер на дії головної ударної сили Степового фронту – 5-ї гвардійської танкової армії, що намагалася оточити закріпленого на фронті по р. Уди противника ударом в загальному напрямку на місто Мерефу. Власне, це завдання стояло для танкової армії ще з 20 серпня, проте все, чого вдалося досягти до 23 серпня – це вийти до південних околиць селища Коротича. Не більше! Удосвіта 23 серпня танки передових загонів 5-го гзмк і 18-го тк зосередилися для атаки на с. Березове, а головні сили і піхота не встигли зайняти позиції на південних околицях селища Коротича. У цей час танки і піхота німецької армії атакували ці позиції, і радянським військам довелося залишити захоплені із важкими зусиллями раніше рубежі. Цілий день частини 5-ї гвардійської танкової армії намагалися відбити їх. На цих же позиціях танкісти залишалися до кінця дня 23 серпня. До 24 години в 5-ї танкової армії (без 29-го танкового корпусу) налічувалося 78 танків Т-34 і 25 Т-70. Частина з них укріпилася на північній околиці Коротича і вимагала ремонту.
     О 17.10 23 серпня 29-й танковий корпус отримав усний наказ маршала Г. К. Жукова: почати пересування в новий район зосередження (ліс в 2,5 км на північ від Куряжанки). 24 серпня до 9.00 корпус зосереджувався в районі лісу на північ від Куряжанки, удень ??проводив рекогносцирування переправи через р. Уди, а в ніч на 25 серпня в 2.00 йому було наказано атакувати південну околицю Коротича і далі – Буди [9].
     Весь день 24 серпня 5-а гвардійська танкова армія штурмувала Коротич, але противник,  танково-гренадерська дивізія СС «Дас Райх» підтягнув до селища резерви: батальйон піхоти, 20 танків, протитанкову артилерію, і всі спроби захопити радянськими військами Коротич успіху не мали. При цьому частини радянської армії втратили 39 танків.
     Радянський 5-й гвардійський механізований корпус і надалі намагався повернути Коротич, але очевидно, що це було йому не під силу. Німецьких військ перед корпусом було не так вже й багато! Корпусу протистояли: на передньому краї до роти автоматників за підтримки 10 станкових і ручних кулеметів, на північній околиці 6 протитанкових гармат, окремі самохідні гармати противника курсували по всьому селищу, на південній околиці артилерійські батареї і мінометна батарея, на південно-західній околиці закопано 5 танків, за насипом біля передовиці три «Тигри». Корпус зосередився до атаки в 14.00, перейшов в наступ о 15.00 після артпідготовки, але вийти на насип перед входом в Коротич не зміг. Танки 24-ї танкової бригади були знищені «Тиграми», втрати: 19 – Т-34, 3 – Т-70, особового складу – 123 людини [10].
    24 серпня о 12.30 близько 50 літаків противника завдали бомбового удару по позиціях 2-го ешелону 18-го танкового корпусу, розбивши НП корпусу, артпозиції і машини бойового транспорту. Частини корпусу протягом дня неодноразово намагалися обійти сильний вузол опору супротивника – Коротич і кожен раз відступали на вихідні позиції через організований сильний артилерійський вогонь. 181-та танкова бригада повністю позбулася танків (виведені з боїв в район села Довжика). 170-А танкова мала на озброєнні після бою: Т-34 – 1 і Т-70 – 1. В 110-й танковій бригаді вціліло: Т-34 – 4, мотопіхоти – 78 осіб, 4 протитанкові гармати [11].
     Власне, ситуація на цьому напрямку продовжувала безрезультатність:  25 серпня 29-й танковий корпус безуспішно атакував Комунар, а завданням його було ще й захопити селище Буди. О 12.45 надійшов наказ усім вогневим засобам 5-го гвардійського механізованого корпусу і 18-го танкового корпусу придушити вогневу систему противника на західній околиці Коротича, щоб 29-й танковий корпус міг просунутися в напрямку радгоспу Комунар, забезпечуючи його дії зліва [12]. Маючи на ходу 93 танка Т-34 і 11 танків Т-70, корпус завдання не виконав. Таке ж невиконане завдання було і у 18-го танкового корпусу.
     25 серпня 18-й танковий корпус лише сковував вогнем німецькі частини і тримав оборону на північний захід від Коротича, біля платформи Бермінводи, на 1 км на північ від платформи Рай-Оленівка, забезпечуючи лівий фланг наступу 29-му танковому корпусу і 5-му гвардійському механізованому корпусу. Противник підтягнув артилерію, танки, вів інженерні роботи. Батарея шестиствольних мінометів розміщувалася в хут. Альошкіні, мінометна батарея на південно-західній околиці Пісочина, далекобійна артилерія в Липовому Гаї (Липовая Роща).
     25 серпня 5-й гзмк продовжував атакувати Коротич і анітрохи при цьому не просунувся. Авіація противника в складі 63 літаків бомбила бойові порядки корпусу. Загальна атака на Коротич з 18-м тк о 15.10 успіху не мала. Втрати корпусу – 6 танків Т-34 і 90 осіб [13]. А всього 5-та гв. ТА втратила в цей день 32 танка, частина танків вели бої в оточенні у самому Коротичі.
     26 серпня 5-а гв. ТА знову атакувала Комунар. Під час боїв танкісти несуть великі втрати не тільки в танках, а й в екіпажах, і в тому числі серед командного складу. Загинули командир 32-ї тбр підполковник Алєксєй Ліньов, начальник оперативного відділу 29-го тк підполковник Міхаіл Лукашин, контужений командир 53-й мсбр підполковник Ніколай Лініч, поранений командир 110-ї тбр полковник Міхаіл Хлюпин, вбиті начальник оперативного відділу 53-й мсбр капітан-лейтенант Сєргєй Клашінський і начальник розвідки старший лейтенант Олєг Бабічев. У першій половині дня кілька екіпажів прорвалися в Комунар, але до вечора були змушені відступити. З-під Богодухова повернулася ще одна - 25-а танкова бригада 29-го корпусу, у якій було лише 13 танків, їй також доручили атакувати Комунар і, розвиваючи успіх, рухатися на Буди і Мерефу.
     Найбільші втрати в той день поніс 29-й тк: 42 танки Т-34 і 4 танка Т-70, 84 людини було вбито, та 1632 поранено. У всьому корпусі на ходу залишилося танків Т-34 – 23, Т -70 – 5. Противник ще з ночі зосередив в гаю на схід від Люботина близько 65-ти важких і середніх танків і до батальйону піхоти, звідки протягом 26 серпня 5 разів контратакував позиції корпусу силами по 15-25 танків [14]. Артилерія німців з Люботина та Коротича вела сильний артобстріл позицій корпусу.

Німецький танк «Пантера» захоплений під Харковом, але ідентифікований як танк «Тигр», власне помилка не лише кореспондентів, але і розвідників 5-ї гвардійської танкової армії, фото опубліковано в газеті «Красная Звезда» 26 серпня 1943 р.

    27 серпня війська 5-ї гв. ТА як і раніше намагаються атакувати Коротич, Комунар, Рай-Оленівку. Всі спроби закінчуються нічим. Командувач армією генерал-лейтенант Павєл Ротмістров знову скаржиться командуючому фронту Івану Конєву на піхоту 53-й армії, яка окопалася на шосе Люботин–Пісочин і звідти не робить жодного кроку.
     До 19.00 5-й гзмк повністю опанував радгоспом Комунар, але далі просунутися не зміг, тому що на південь від нього була виявлена сильна протитанкова оборона. Корпус мав 105 осіб активних багнетів, 9 танків Т-34 і 4 танка Т-70, збройних гармат 76-мм – 22, 45-мм – 18, 85-мм – 4, Су-122 – 2, Су-76 – 2, установок М-13 – 7. Вермахт постійно контратакував важкими танками «Тигр». До кінця дня 18-й танковий корпус повністю виведений з бою для поповнення матеріальної частини.
     28 серпня військам 5-ї танкової знову поставили завдання атакувати противника з Комунара на Буди. Їхні супротивники танково-гренадерська дивізія СС «Дас Райх» мала до діла більше 30 танків, з них 6 «Тигрів», інші «Пантери». Радянські танкісти цілий день оборонялися. До 24.00 в 5-ї танкової армії залишилося тільки 50 танків (більша частина – підбиті і використовувалися як нерухомі вогневі точки), менше 50% артилерії і 10% мотопіхоти.
     29-й тк намагався вести наступ з західної окраїни Комунара в напрямку залізничного полотна і сел. Буди. Всього в ранкову атаку намагалося йти 9 танків зі складу 32-ї тбр і 31-й тбр, а потім противник протягом дня 6 разів контратакував: по 15–25 танків за підтримки батальйону піхоти і сильного артвогню. У підсумку, корпус не зрушив з місця. 25-я тбр перебувала в резерві біля ст. Шпаківка (Т-34 – 12 танків, Т-70 – 2). Втрати корпусу – 4 танка Т-34, з них спалено 3, убитих 37, поранено 132 людини.
     5-й гзмк увесь день намагався атакувати висоту 200.0, противник відповідав сильним артмінвогнем з висоти 200.7, з лісу на південь від Комунара, з західної окраїни Коротича і висоти 200.0. Втрати корпусу – 3 танка Т-34, 2 танка Т-70, 49 чоловік убитими і пораненими.
     Зранку 29 серпня 5-а гв. ТА вела бої за Коротич і залізницю на південь від Комунара. Лише тоді стало зрозуміло, що противник відступає, бо танкісти з боями, але досить легко вийшли на південно-західну околицю Коротича і звідти намагалися вести наступ на Буди, де вже зустріли запеклий опір. До 12.00 25-та танкова бригада очистила Буди від противника, планувалося продовжити наступ на Мерефу. Несподівано до мосту через р. Мерефу підійшла колона німецьких танків, які в швидкоплинному танковому бою спалили 7 «тридцатьчетвірок», висадили у повітря міст і відступили на південний схід [15]. Берег р. Мерефи був замінований, на протилежному березі річки німецькі сили організували потужні протитанкові позиції. Наприкінці дня всі танки, що вийшли з ремонту 29-го тк, прямували тільки в 25-у бригаду, їй же була передана вся уціліла мотопіхота, всього: Т-34 – 8, Т-70 – 2, мотопіхоти – 15 (п’ятнадцять! ) осіб [16].
     

Частина оперативної мапи 8-ї армії вермахту за 28 серпня 1943 р.

     
    29 серпня завдання, поставлене 5-ї танкової армії і військам 69-ї армії: вийти до Старої Водолаги із захопленням переправ на р. Мжі, - виконано не було. Не змогли виконати бойові завдання і інші армії Степового фронту. 53-тя безрезультатно наступала на Огульці і Старий Мерчик. 7-а гвардійська наступала на Нову Водолагу. 57-а також наступала на Нову Водолагу і Рябухине. Ці ж завдання не були виконані і наступного дня. На рубежі, намічені в планах операції, вони так і не вийшли...
     Втрати загальновійськових армій не поступалися тим, що були понесені в боях на підступах до Харкова. А 5-а гв. ТА втратила в ході боїв 23–29 серпня 1943 року 184 танки Т-34 і 36 танків Т-70. Це – без урахування танків, що вийшли з ремонту, і доданих самоходок. Після цього знекровлена ??і залишена без танків «танкова» армія була (нарешті) виведена з боїв для поповнення особового складу і бойової техніки. Позиції на південних берегах р. Мжі не розгромлений Червоною Армією противник буде утримувати до 8 вересня 1943 року – ще 11 діб!
     Чи можна в такому разі, точно знаючи про все, що викладено вище, говорити, як це прийнято, про одномоментне і повне закінчення Белгородско-Харківської операції і всієї Курської битви 23 серпня 1943 року? Адже весь Степовий фронт в ці дні (протягом всього наступного тижня) вів важкі безперервні бої, виконуючи завдання, за яку його командувач відзвітував перед Ставкою і особисто Сталіним ще рано вранці 23 серпня... Чи не час всерйоз і чесно задуматися: «А чи є сенс як і раніше триматися за дату 23 серпня щодо закінчення Курської битви?» Або сумління і здоровий глузд все-таки підкажуть нам, що у таких  питаннях важливіша не радянська звітність, а реальний стан справ, нарешті  пам’ять про загиблих солдатів і офіцерів Червоної Армії, що ще кілька днів гинули після відзвітованого «звільнення» і відомого салюту. І у даному разі напевно ж головне не дата, а «суд історії» з важкими наслідками передчасних реляцій.

Джерела та література:

1. Вохмянин В. К., Парамонов А. Ф., Подпригора А. И. «Харьков. Освобожденный навсегда». Х: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2013 г. – С. 264.
2. Парамонов А. Ф. «Коротыч – ключ к Харькову». Х: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2013 г. – С. 88.
3. ЦАМО РФ. – Ф. 426, оп. 10753, од. зб. 394. – Арк. 106
4. ЦАМО РФ. – Ф. 236, оп. 2727, од. зб. 12. – Арк. 243
5. «Комсомольская правда». № 199. – 24 августа 1943 г.; № 200. – 25 августа 1943 г.
6. «Известия». № 199. – 24 августа 1943 г.; № 200. – 25 августа 1943 г.
7. ЦАМО РФ. – Ф. 409, оп. 10057, од. зб. 295. – Арк. 76, 77.
8. ЦАМО РФ. – Ф. 341, оп. 5312, од. зб. 285. – Арк. 21.
9. ЦАМО РФ. – Ф. УФ, оп. 2779, од. зб. 40. - Арк. 239.
10. ЦАМО РФ. – Ф. 5 гвТА, оп. 4949, од. зб. 71. – Арк. 249
11. ЦАМО РФ. – Ф. 5 гвТА, оп. 4949, од. зб. 71. – Арк. 248.
12. ЦАМО РФ. – Ф. УФ, оп. 2779, од. зб. 40. – Арк. 240-241.
13. ЦАМО РФ. – Ф. 5гвТА, оп. 4949, од. зб. 71. – Арк. 255.
14. ЦАМО РФ. – Ф. 5гвТА, оп. 4949, од. зб. 71. – Арк. 264.
15. ЦАМО РФ. – Ф. 5гвТА, оп. 4948, од. зб. 83. – Арк. 119.
16. ЦАМО РФ. – Ф. 5гвТА, оп. 4948, од. зб. 71. – Арк. 307.