Про наукометричні показники для визначення вкладу вченого в науку та необхідність публікацій в періодичних виданнях, які індексовані в наукометричних базах періодики, що наразі наше МОН намагається ввести як обов’язковий елемент для оцінки доробку як окремих вчених так і інституцій, вже говорилось багато. Дискусії відбувались на різних мережевих ресурсах, як на українських, так і на російських, чи інших, в які прийшло вимірювання рейтингу на основі цитування публікацій в певних базах. Чому постала необхідність ще раз звернутися до цієї проблеми? Тому що захисники вимірювання наукометричними показниками вкладу дослідника/інституції в світову науку говорять, що ті, хто виступає проти гіршоміряння та переліків правильних світових журналів у базах даних, – це ретрогради, які не бажають інтегруватися в світову науку, писати статті англійською мовою, їздити на конференції і виступають за збереження статусу кво із відірваності української науки від світової науки.
Насправді, введення вимог щодо таких публікацій – особливо обов’язковості цих вимог для всіх українських науковців, це нова редакція радянського підходу до розуміння суті наукової діяльності та її результатів. Чиновники від науки не позбавляться звички вважати, що вони поставлені для того, щоб «керувати наукою», як і не позбудуться уявлення, що вони не лише мають на це право, а і володіють необхідною компетенцією, і можуть самі оцінити результати наукової діяльності вченого чи наукового колективу, не вдаючись до експертної оцінки самих науковців. По суті, це чергова імітація реформ в науці, яка лише спричинить новий цикл імітації наукових результатів, але ніяк не сприятиме подоланню відірваності української науки від світової. В якій, до речі, наукометричні показники – один із способів оцінки, але не головний, бо основою залишається експертна оцінка.
Вже не раз говорилось, що наукометричні бази даних не в усіх галузях адекватно відображають реальний стан справ у світовій науці, і якщо вони, можливо, гарно коригуються із точними науками, то гуманітарні, суспільні і т.д. ці бази даних відображають погано. Погано настільки, що за бортом SCOPUS чи Web of Science залишаються практично цілі галузі гуманітаристики. Зауважу, що йдеться не про українську науку, а – про світову. Тож поговоримо трохи про накометрію та єгиптологію, і більш широко – орієнталістику.
Зацікавившись проблемою представлення єгиптологічних періодичних видань у базах даних SCOPUS та Web of Science, автор цього дослідження проглянула список відомих світових журналів за цією спеціальністю і склала відповідну таблицю (Додаток 1). Google Scholar тут не береться до уваги, бо він реєструє взагалі все; як і бази даних створені окремими країнами, скажімо орієнтована на кирилицю РІНЦ.
Ці часописи видаються відомими світовими центрами єгиптології, відповідно в них діють стандарти peer-review, вони мають високу репутацію, яка складалась десятиліттями (а в окремих випадах - вже понад століття) і в яких публікуються провідні вчені в цій галузі, і не лише публікуються, але і є рецензентами та членами редколегій. Так от звірка, чи є вони в цих двох базах, показала, що більшість з них – в цих базах відсутні.
Спочатку було створено лише список найбільш відомих світових журналів, а всі інші видання були відсортовані в список 2, як ті, що мають меншу вагу, туди ж потрапили видання інформаційного характеру, дайджести, новостворені журнали. Але в процесі перевірки, виявилось, що окремі журнали зі списку 2, є в SCOPUS, і їх довелося переставляти в перший список. Після того, як ці списки були переглянуті моїми закордонними колегами, перший список був доповнений хорошими фаховими виданнями, які себе позиціонують як видання, що роблять рецензування. Також було виділено окремо періодичні видання дотичні до єгиптології, та більш загального характеру, де можуть друкуватися статті з єгиптології.
Подається також додатковий список інших єгиптологічних журналів (Додаток 2), які або ще дуже молоді, або створені як платформи для публікації робіт аспірантів і початківців, або є дайджестами чи виданнями інформаційного характеру, де друкуються повідомлення про розкопки, або ж змішаного характеру, тощо. Цей список можна продовжувати, але поява цих журналів в SCOPUS/Web of Science ще менш імовірна, ніж поява там журналів із першого списку, тому що вони ще менша відповідають формальним критеріям наукометричних баз. Хоча, зрештою, в обох базах даних, судячи із повідомлень колег з інших спеціальностей, є низка таких же журналів із різних спеціальностей, які радше є дайджестами в якійсь галузі, і матеріали, опубліковані в них, можуть враховуватись.
А щодо журналів із єгиптології змішаного та інформаційного характеру, то в них публікуються дуже часто перші повідомлення про відкритий пам’ятник, і фотографія цього пам’ятника, і такі повідомлення взагалі-то дуже сильно впливають на зростання авторитету дослідника, який той пам’ятник відкрив. Тому що між появою статті в такому інформаційному дайджесті і появою статті того ж автора в рецензованому «гросбух» якогось видання, де вже всі дані будуть проаналізовані більш ретельно, може бути декілька років. Тож поки нема статті автора в цьому «правильному» виданні, всі будуть посилатися на його статті в виданнях інформаційного характеру.
Отже SCOPUS із 30 суто єгиптологічних (не беручи до уваги ще 10 із списку 2) реєструє 7 журналів, і ще щодо трьох ситуація не зрозуміла, чи вони там є чи вже нема. А Web of Science – взагалі реєструє тільки два журнали. То про яку адекватність відображення в цих базах реального стану справ в світовій єгиптології може йти мова? Які рейтинги і індекси цитованості чого вони будуть відображати?
Не бажаючи образити колег із будь-яких періодичних видань, все ж таки, скажу, що попри появу деяких із них в СКОПУСІ, вони становити конкуренцію, скажімо BIFAO чи MDAIK, яких, схоже, вигнали зі SCOPUS (причина невідома, може за те, що вони – щорічники?), поки-що не можуть.
Причини, чому єгиптологічні журнали не потрапляють до SCOPUS чи Web of Science, полягають в тому, що вони можуть не відповідати формальним критеріям, які прийняті в цих базах, через специфіку дослідницької дисципліни та видавничої справи в цій галузі. Справа в тому, що:
- Значна частина єгиптологічних періодичних видань – щорічники, які SCOPUS не реєструє за формальними показниками. Web of Science ніби то реєструє, але їх там теж нема. На додачу до того, що в єгиптології – щорічний часопис – це найбільш звична форма часопису, він почасти може виходити із запізненням, іноді значним. Або ж навпаки, окреме число може розпастися на дві частини – таким чином перетворившись на пів-річні номери, але в наступному числі може такого не бути. Частина періодичних видань стоять на межі між журналами і серійними виданнями колективних збірок, про це буде сказано трохи згодом.
- Рівноправними мовами світової єгиптології є три мови: англійська, німецька і французька, їх називають конгресові мови, на цих мовах можуть вестися дискусії та бути прочитані доповіді під час Міжнародного конгресу єгиптологів. Жодна з цих мов не має переваги над іншими, і кожен єгиптолог має володіти всіма трьома, хоча б у такому форматі: одна – вільно, інші – читання наукових текстів зі спеціальності. Відповідно є журнали французькомовні чи німецькомовні, які не вважають за потрібне дублювати англійською мовою назви своїх статей чи давати абстракти англійською, тому в наукометричні бази, що орієнтовані на англійську мову, вони теж не потраплять.
- Підготовка тексту з єгиптологічної тематики до публікації має свої особливості, що відображається на тому, що частина єгиптологічних видань наразі не зможе бути проіндексована базами даних з технічних причин. Заправило в цих роботах використовуються декілька різних шрифтів, щонайменше – два, одним буде набрано основний текст, а написи давньоєгипетською мовою чи окремі терміни будуть набрані одним із спеціальних шрифтів, що має знаки з діакритикою для транслітерації давньоєгипетського тексту латинською графікою. В тексті статті (чи монографії) можуть використовуватись спеціальні шрифти для інших мов, давньогрецької, коптської, латини, івриту, тощо. Ну і звичайно, що в статтях (монографіях) можуть використовуватись давньоєгипетські ієрогліфи, але для того, щоб працювати з ними, потрібні інші редактори, через WORD їх просто так не вставити. Існує декілька графічних редакторів для набору давньоєгипетських ієрогліфів, потім цей набраний текст дослідник вставляє у текст своєї статті. Проблема в тому, що почасти інші комп’ютери чи інші програми, в яких готуються макет чи потім друкується число журналу, можуть неправильно зрозуміти і підставити не той шрифт, чи прочитати по-своєму кодування ієрогліфів. В результаті – при друці замість транслітерованого тексту чи ієрогліфів відтворюється абракадабра. Щоб не виникали проблеми із баченням різними комп’ютерами різних шрифтів і текстів, набраних ієрогліфами, та їх відтворенням при друці, остаточний макет для друку періодичного видання може кодуватися в PDF форматі не як текст, а як зображення. Тобто, людина побачить цей текст (чи він віддрукований, чи він представлений у електронній версії) і зрозуміє, де текст, де посилання на літературу і на яку літературу, а де – ієрогліфічний текст чи вставлена ілюстрація. Але комп’ютер, який підраховуватиме цитування, тексти в такому періодичному виданні чи такій монографії буде бачити як суцільні зображення, і матиме проблеми із їх розшифровуванням та визначенням, як самих статей, так і тих робіт, що в них були процитовані. Як повідомили мені мої колеги, що займаються іншими галузями орієнталістики, такі ж проблеми стоять із періодичними виданнями за тематикою інших стародавніх та східних цивілізацій, де є потреба використовувати різноманітні системи письма в текстах статей: клинопис, китайські ієрогліфи, фінікійський алфавіт та його похідні, тощо.
Власне кажучи, проблемою, залучення чи не залучення до наукометричної бази даних того чи іншого видання ніхто з моїх західних колег не переймається, бо репутацію видання визначає самa єгиптологічна громада, а не комп’ютер. Тому ці видання, не залежно від того, внесені вони до наукометричних баз чи не внесені, тим не менше є науковими журналами peer-reviewed з високою світовою репутацією.
Звичайно, визначення вкладу дослідника в науку традиційно робиться за самим текстом твору, написаного цим дослідником, а не за тим місцем, де він їх опублікував. Так Дж. А. Райзнер публікував свої окремі повідомлення про результати розкопок навіть у газетах та загальних журналах (The Independence (February 10, 1910), Cosmopolitan Magazine 53 (1912), Illustrated London News (July 9, 1927). The Times, London (March 2, 3, 4, 5, and June 7, 1927)) тощо, а більша частина його наукового доробку – це взагалі його рукописи, які зберігаються зараз в архіві при Бостонському музеї мистецтв (і на даний момент – оцифровані і викладені на сайті:
The Giza Archives http://www.gizapyramids.org/advancedsearchlinks ).
Але ніхто із єгиптологів не сумнівається через це ні в науковій компетенції цього вченого, ні в його гігантському вкладі в розвиток єгиптології.
Розглянемо, як відображена орієнталістична періодика, в якій можна друкувати статті із єгиптології, в двох згадуваних наукометричних базах (Додаток 3). Виявляється, вони теж не дуже гарно там представлені. Сам список сходознавчих періодичних видань можна продовжити, але автор цього дослідження вирішила зупинитьсь поки-що на виданнях що спеціалізуються з проблематики стародавньої орієнталістики, а не орієнталістики взагалі. За всієї поваги до цих видань, довіра до спеціалізованого видання саме з єгиптології є більшою, ніж довіра до видання з більш широким орієнталістичним профілем, особливо, якщо він орієнтований на сучасність. Бо в першому – всі редактори – єгиптологи, а отже ймовірність, що вони пропустять погану роботу – нижча, ніж у виданні, де серед таких редакторів може не виявитись спеціаліста з єгиптології, чи саме з певної проблеми, що розглядається в рецензованій статті, тим паче, що сама єгиптологія – вже комплексна наука, що має цілий ряд спеціалізованих підрозділів.
Окрім того, як вже говорилось вище, публікації в періодиці – це лише частина, але навіть не переважна, від усіх публікацій в світовій єгиптології, значне місце тут займають монографії, та колективні роботи, часто присвячені певній тематиці. Ці збірники можуть бути одноразовими, а можуть видаватися як серії. Такі серійні видання стоять на перетині між часописами – журналами та книгами-збірками колективних праць, і можуть мати подвійні номери як ISNN для серії, так і ISBN для кожного тому. Ця обставина може перешкоджати їх віднесенню до періодики, і залученню до наукометричних баз даних, що працюють з періодикою.
Для прикладу нижче перелічені лише серійні видання Французького Інституту східної археології (IFAO) з єгиптології та дотичних галузей (де можуть публікуватись і єгиптологічні праці), кожен номер цього видання має свій власний ISBN, окрім вказаних у таблиці BIFAO та BCE, тут є ще 14 таких серій
(http://www.ifao.egnet.net/publications/catalogue/ ) :
Bibliothèque d'étude copte (BEC), Bibliothèque d’étude (BiEtud), Bibliothèque générale (BiGen), Cahiers de la céramique égyptienne (CCE), Documents de fouilles de l’Institut français d’archéologie orientale (DFIFAO), Études alexandrines (EtudAlex), Études urbaines (EtudUrb), Fouilles de l'Institut français d'archéologie orientale (FIFAO), Mémoires publiés par les membres de l'Institut français d'archéologie orientale (MIFAO), Mémoires publiés par les membres de la Mission archéologique française du Caire (MMAF), Paléographie hiéroglyphique (PalHiero), Publications du Service des antiquités de l'Égypte et de l'Ifao (PIFAO) (разом зі Службою Старожитностей Єгипту), Recherches d'archéologie, de philologie et d'histoire (RAPH), Temples ptolémaïques (Temples).
Перелік зроблено для того, щоб продемонструвати хоч приблизно, якою великою є кількість серійних видань, які в наукометричні бази не потрапляють. Варто зазначити, що такі серії мають всі значні світові єгиптологічні центри.
Таке ж становище і з висвітленням у зазначених наукометричних базах спеціалізованих наукових періодичних видань, що стосуються проблематики інших орієнтальних галузей та дисциплін зі стародавньої історії. Варто зауважити, що науковий інтерес людського суспільства нерівномірно розподіляється між окремими науками. Безперечно, що дослідження в сучасній медицині мають незрівнянно більшу суспільну актуальність та вагу, ніж дослідження дуже віддаленого минулого людства, чи специфічного досвіду буття окремої культури, особливо стародавньої. Це відображається на ступені фінансування – на археологічні розкопки, та на дослідження стародавньої історії витрачаються набагато менше грошей, ніж на дослідження із медицини, скажімо. Тож відсутність значної кількості журналів із стародавньої історії, як і класичної орієнталістики в SCOPUS та Web of Science – це просто засвідчує відсутність масового зацікавлення до суспільної пам’яті людства, але не хороший чи поганий рівень цих періодичних видань.
Та окрім того, обидві бази даних орієнтовані на англійську мову, яка є важливою для сучасних досліджень в галузі точних наук чи природничих наук, але вона може виявитись лише однією із наукових мов, в галузях гуманітаристики, і зокрема в орієнталістиці, як і в стародавній історії, хоча б тому, що дослідження тут прив’язані до конкретної східної чи стародавньої мови, якою написані джерела.
Для того, щоб засвідчити, що єгиптологія – це не виняток, автор звернулась до своїх колег, з проханням провести таку ж перевірку, як представлені періодичні видання за їх спеціальностями в указаних базах. Ми зараз створюємо такі порівняльні таблиці відомих журналів з орієнталістики, які, сподіваюсь, будуть вивішені на сайті Інституту сходознавства ім.А.Ю. Кримського НАНУ, тут представлено лише один приклад окрім єгиптології.
Дякую моїй колезі, канд. філологічних наук Вікторії Мусійчук, яка надала мені список провідних періодичних видань з галузі в’єтнамістики (лінгвістики), та сходознавчих журналів більш загального характеру, куди можуть залучати і статті із в’єтнамської лінгвістики також, та допомогла створити картину, як вони відображені в SCOPUS і Web of Science (Додаток 4). Не зважаючи на те, що йдеться вже не про стародавню історію, а про сучасну східну мову, виявляється, що тут така ж картина, що і в єгиптології.
Автор цього дослідження передивилась весь список журналів за відділом Arts and Humanities Web of Science, але, майже не знайшла нічого такого, де б у назві було б щось на кшталт: Mesopotamia, Mesopotamic, Assur, Assyria, Asssyrian, Sumerian. Така ж ситуація із з тюркологією, пошуки Turk Dilli чи Turk Tarihi чи інших «Turk» дали негативний результат, хоча турецькі центри Turk Dil Kurumu http://www.turkdili.gen.tr/
та TurkTarihKurumu (http://www.ttk.gov.tr/)
– є провідними в світовій тюркології, а для тюркологів основною мовою спілкування є сучасна турецька нарівні із англійською. То виходить, всі наукові галузі, що вивчають стародавні цивілізації Двуріччя, чи тюркологія, як ще й багато інших дисциплін – практично не існують за версією WofS.
Продивившись списки журналів SCOPUS та Web of Science за тематиками орієнталістики та стародавньої історії, автор цієї статті дійшла висновку, що там в першу чергу представлені або журнали загального характеру, де публікуються статті відразу за декількома орієнтальними напрямками, і заправило, вони представляють сучасність. Або ж там є молоді журнали із вузьких спеціальностей, почасти це періодичні видання із країн, де ще тільки починають складатись наукові школи зі сходознавчих дисциплін. Залученням до цих баз нові періодичні видання якраз намагаються ствердитись як видання наукового характеру та розкрутити свій вплив в світовій гуманітаристиці. Вони як правило, пишуть на своїх сайтах, в які бази вони внесені. А старі журнали, як з єгиптології, так і з інших галузей орієнталістики та стародавньої історії, які мають вже багаторічну репутацію в своїх галузях, такого рекламного трюку як занесення в наукометричні бази даних не потребують, навіть якщо вони там є, то про це не вказують, так JEA не пише на власному сайті, що він занесений в обидві бази.
В принципі такі кроки як занесення до цих баз, варто вітати і рекомендувати нашим виданням, скажімо з історії України (наприклад, «Український історичний журнал»), теж долучатись хоча б до SCOPUS. Але, таким же чином, правда, чинять і «мурзилки», шахрайські журнали, які на реєстрації в цих базах а потім на стягуванні платні із клієнтів, які хочуть отримати публікації в скопусовських чи інших журналах, роблять свій бізнес, друкуючи за плату будь-що. Відсортувати журнали за критеріями науковий – чи шахрайський, тут можуть тільки експерти в своїй галузі, тобто, комп’ютер можна обманути, експерта – набагато важче.
Запроваджуючи вимогу друкуватися в індексованих певними базами даних журналах, МОН, фактично бере на себе диктаторські повноваження вказувати досліднику де йому друкуватися, звужуючи його можливості, або доводячи ситуацію до абсурду. Адже, як показано вище, більшість провідних peer-reviewed журналів з єгиптології опиняються поза реєстром журналів, бажаних МОН, натомість, деякі із тих, що туди потрапили, ще не є провідними.
Відповідно, вимоги щодо публікації в виданнях індексованих наукометричними базами даних, ставить перед дослідником, що займається єгиптологією, вибір: або публікуватися в провідних світових журналах за фахом (в колективних роботах, чи видавати власні монографії в європейських чи американських видавництвах), і мати реальне наукове реноме, бо в цих журналах його прочитають колеги з усього світу, але не мати чи майже не мати індексу цитованості в SCOPUS чи Web of Science, і, відповідно, надії на кар’єру в українській науці. Або ж публікуватися в платних журналах українського, російського чи іншого походження, часто сумнівної якості, які в ці бази даних внесені, і мати «рейтинг» і «індекс цитованості», при цьому залишившись невідомим для світової єгиптологічної спільноти, бо ніхто статей в цих неспеціалізованих, а почасти сумнівних журналах не буде шукати.
Змоделюємо декілька конкретних ситуацій.
Ситуація перша.
Якщо український дослідник написав статтю (чи навіть низку) і опублікував її/їх в якомусь із відомих єгиптологічних журналів, що в SCOPUS/Wof Sc не внесені (або в колективній монографії, чи навіть видав власну монографію англійською мовою в одній із європейських країн чи в США, Канаді, Австралії), і яка/які викликала схвальне ставлення і світове визнання, засвідчене тим, що стаття (статті, книга) була широко цитована в тих же єгиптологічних журналах (або в інших виданнях, скажімо колективних збірках чи в монографіях), то SCOPUS ні тим більше Web of Science цього не помітить, бо він індексує лише цитування всередині лише тих журналів, які в нього внесені.
Ситуація друга.
Якщо навіть частина дослідників процитує статтю/статті/монографію українського дослідника в тих єгиптологічних журналах, які є в SCOPUS (чи в тих двох, які є в WofSc), то SCOPUS/WofSc цього теж не помітить, бо він не створює записів на статті в тих виданнях, які опинились поза межами його реєстрації.
Ситуація третя.
Український дослідник видав статтю/статті в тих світових журналах, які внесені до SCOPUS/WofSc. Його процитували один раз в журналі, який SCOPUS/WofSc зареєстрував, і ще десять раз в таких же єгиптологічних,орієнталічтичних журналах, які SCOPUS/WofSc не реєструє (чи в монографіях, чи в збірках колективних робіт) – в результаті, ті десять посилань – не будуть відображатися у базах цитувань.
То тоді індекси чого відображатимуть ці бази цитувань? Бо з таким станом справ, навіть провідні світові єгиптологи матимуть за версіями цих баз індекс гірша – в районі 1-2. Так, як наглядний приклад було взято список бібліографії Яна Ассмана, він на сьогодні чи не найавторитетніший єгиптолог в світі, і один із найчастіше цитованих. Створена ним концепція давньо-єгипетскої релігії зараз є панівною в єгиптології. Його ім’я знайоме навіть для багатьох гуманітаріїв в Україні, не кажучи вже про світову єгиптологію, бо вклад цієї людини не лише в дослідження релігії та культури Стародавнього Єгипту, а і загальнотеоретичних питань релігієзнавства та культури – величезний:
https://en.wikipedia.org/wiki/Jan_Assmann
http://www.uni-heidelberg.de/fakultaeten/philosophie/zaw/aegy/institut/assmann_publ.html
Його бібліографія: із сайту Гейдельберзького Університету (дані на 02.01.2009, наразі його робіт більше):
http://www.uni-heidelberg.de//fakultaeten/philosophie/zaw/aegy/institut/assmann_cv.html
Звертаю увагу, що значна частина доробку цього дослідника – це монографії, так він видав 39 опублікованих монографій без співавторі, 37 монографій, написаних у співавторстві, 404 робіт, які поміщені в колективних збірках та журналах, а також статті для енциклопедичного словника з єгиптології та рецензії. Звертаю увагу на те, що його монографії перекладались на різні мови, що теж є свідченням його впливу на єгиптологічні дослідження світу.
Серед статей – 290, тобто, майже при чверті статей, було поміщено не в періодичних журналах, а в колективних збірниках. Станом на 2009 рік Я. Ассман опублікував всього 5 робіт у єгиптологічних журналах, які внесені до баз періодики SCOPUS та WofSс, це номери [16], [18], [35], [100], та одна – це його рецензія, номер [2] у відповідному розділі.
Окрім того, він опублікував ще деякі роботи в інших журналах (не єгиптологічних), які індексуються в SCOPUS чи Web of Science. І от як бачать реферативні бази його вклад в світову науку. SCOPUS бачить його, пардон, як двох людей. Ось як виглядає його профіль “Assmann Jan” №1:
https://www.scopus.com/authid/detail.url?authorId=6602861245
станом на 7 листопада 2015 року індекс гірша у нього – 3. Документів –15, цитувань більше ніж один раз – 32 у 27 документах. Причому в цих документах нема жодної із указаних статей в Z?S чи JEA, тобто, індекс для єгиптолога вирахуваний за його статтями в неспеціалізованих журналах. Профіль “Assmann Jan» №2 станом на 7 листопада:
https://www.scopus.com/authid/detail.url?authorId=56855876700
На цьому профілі у нього індекс гірша 1. Він порахований на основі його двох статей в журналі Saeculum, а ZÄS та JEA там теж нема.
Цей приклад наочно підтверджує, що рахування комп’ютерними базами індексів цитованості окремого дослідника серед занесених до цих баз періодичних видань і визначення на основі цього його персонального імпакт-фактору – не відповідає дійсному впливу дослідника в науці (принаймні, в гуманітаристиці): 39 монографії, 37 монографії у співавторстві, і 280 статей, які були написані Я. Ассманом, комп’ютер не побачив, як і навіть статті в тих журналах, які до SCOPUS занесені.
А таке подвоєння Яна Ассмана в SCOPUS – не менш яскраво показує ставлення європейських вчених до SCOPUS та всякої наукометрії – сам Я. Ассман не заходив ніколи в цю базу і не здійснював корекції, звівши два профілі в один бо йому вона не цікава, він всесвітньо відомий вчений, який став таким ще задовго до появи наукометричних баз і ним залишається для світової єгиптологічної спільноти.
Ситуація четверта, кардинально інша.
Дослідник із України вирішив не морочитися з мовами (бо не здатен написати англійською, французькою чи німецькою) та з подаванням до JEA ( термін очікування – в середньому два роки), BIFAO (понад рік, перевага надається французькомовним статтям), ZÄS (понад рік, може бути до двох, перевага надається німецькомовним статтям) чи іншого єгиптологічного гіганта, а користуючись розпливчатим визначенням в українському законодавстві, що таке «накометричні бази даних», він несе скажімо в таке міжнародне видання, як «Społeczno-Humanistyczne / Соціально-Гуманітарні Науки / Social and Human Sciences» (http://sp-sciences.io.ua/)
(ISSN 2391-4165), які приймають статті за спеціальностями, як вказано у них на сайті: «Політичні науки, філософія, право, історія, психологія, педагогіка, соціальні комунікації.». Видання зареєстровано в Польщі, головою редакційної ради є доктор політологічних наук Валерій Бебик, хто теж є відомим в Україні «єгиптологом», якому зокрема належить честь відкриття того факту, що українці – це щирі стародавні єгиптяни (або навпаки, стародавні єгиптяни – це правдиві українці), ну і серія інших важливих «відкриттів» в галузі трипіллязнавства (трипільці – це українці), скіфології (скіфи – це українці) чи історії стародавнього Китаю (Конфуцій – теж щирий українських філософ, як і Арістотель), див. оцінку його здобутків «Спілкою археологів України» на цих теренах:
Відповідно, з таким головним редактором до вказаного журналу очевидно, можна подати роботу в дусі такої ж тематики давньоєгипетсько-трипільсько-китайсько-української спадкоємності та тяглості. Допустимо, що умовний український дослідник друкується там, і отримує бажану публікацію у «міжнародному журналі», але при цьому його робота залишається невідомою єгиптологам, бо ніхто з них не додумається там її шукати, навіть якщо вона хороша.
Інша ситуація, якщо якийсь «шедевр», опублікований в такому чи подібному виданні чи у якомусь скопусовському виданні все-таки помітили колеги-єгиптологи, змогли прочитати і оцінити науковий рівень, і написали десять рецензій, чи відгуків, в яких розкритикували цю роботу в пух і прах, чи лише згадали «незлим тихим словом» у своїх роботах як ненаукову чи таку, що містить необгунтовані твердження (про цьому помістили свої рецензії в журналах, що включені до списків якоїсь із вказаних реферативних баз), то індекс цитування того, кого критикували, теж зросте. Тому що комп’ютер не відрізняє, в якому контексті відбувається цитування. А якщо вчений Х в своїй статті (яка у виданні, яке індексується SCOPUS чи WofS) процитував роботу вченого У (яка теж у виданні, яке індексується SCOPUS чи WofS), і при цьому оцінив результати роботи У – негативно, то тим не менше, SCOPUS (чи WofS) – зарахує і цитування X в позитив індексу Гірша У.
Таким чином сама ідея рецензування зводиться нанівець, адже рецензування дослідником робіт інших дослідників за власною спеціальністю – це потужний інструмент боротьби із плагіатом та низьким рівнем публікацій в науці, в гуманітарних наукових часописах рецензії становлять значну частину їх обсягу, часто переважну частину, див., наприклад журнали BiOr та OLZ. Але негативну рецензію комп’ютер зарахує у позитив цитування.
Сам процес отримання наукового знання має таку природу, що розвиток нового йде через висування відразу декількох гіпотез, частина із них – потім заперечується, інші – верифікуються як істинні для науки. Тобто, підраховування індексів цитованості як показників впливу результатів наукового доробку вченого на розвиток світової науки, має певний сенс для довгої перспективи. Через років 20 стане зрозуміло, чиї роботи дійсно мали значний вплив на розвиток науки як взагалі так і в певній її галузі, а чиї – були просто шумовинням на воді, якась гіпотеза в певний період часу може бути підхоплена і розтиражована, а потім відкинута.
Сам факт, що якийсь дослідник написав багато текстів про щось ще не значить, що він зробив значний внесок в проблему, яку досліджує. Те ж стосується, і цитування, в науці теж існують модні теми, які раптово набирають популярності, в єгиптології це часто пов’язано із поширенням певної сенсації в засобах масової інформації на яку єгиптологи змушені реагувати певним чином: пояснюючи чи спростовуючи щось. Як приклад нарощування актуальності певної тематики без якихось значних висновків, може послужити дискусія про царицю Нефертіті, яка наразі розгорнулась в світовій єгиптології, теж завдяки тому що масс-медія перетворили наукову проблему в медійну сенсацію. Підставою стали статті Н. Рівза в яких він висунув припущення щодо можливості знайти в гробниці Тутанхамона чи в прилеглому просторі ще одну камеру, із похованням цієї цариці. Не зважаючи на те, що дослідження ще не завершились, і ці припущення поки що не підтверджені, наразі вже є серія публікацій інших дослідників, присвячених цій проблемі, в яких переважно, самі ці припущення критикуються, і кількість цих публікацій, як і взаємного цитування учасників дискусії, зростає.
Варто зазначити ще й той факт, що для написання дійсно хорошого наукового дослідження потрібен час (ну і грошові засоби, хоча б, скажімо, доступ до бази публікацій JSTOR), і на проведення самого дослідження і оформлення його результатів у вигляді статті можна витратити місяці або роки. Часто немалий час потрібен і для процесу його публікації у фахових єгиптологічних виданнях: реальні терміни підготовки статей до друку в журналах із дійсно високим світовим рейтингом – від того моменту, коли прийняли рукопис до рецензії до того моменту, коли його віддрукують – може бути понад рік, чи навіть понад два роки. Стаття може стояти в черзі на рецензування декілька місяців (чи навіть рік), потім, коли рецензування виявиться позитивним, стаття буде поставлена в чергу на публікацію. Окрім того, в текст можуть попросити внести правки, щось доробити, виправити мову, тощо. Як вже вказувалось, потім створюється і вичитується макет, чи нема плутанини із ієрогліфічним текстом, транслітерацією, шрифтами. Тобто, автору роботи доводиться витрачати немало свого часу на участь у процесі підготовки своєї роботи до друку.
Вже було сказано про те, що ні SCOPUS та Web of Science майже не враховують участь у колективних монографіях, як і написання самих монографій. Вище наводився приклад Я. Ассмана. Інший приклад: український арабіст д. філол. н. В. С. Рибалкін є серед авторів однієї із енциклопедій видавництва Брілль, це «Encyclopedia of Arabic Language and Linguistics (Volumes 1-5)»:
http://www.brill.com/encyclopedia-arabic-language-and-linguistics-set-volumes-1-5
Видавництво Brill підбирало для написання статей до цієї енциклопедії дослідників, які є визнаними світовою спільнотою як кращі експерти в своїй галузі. Разом з тим, участь у такому проекті – також піднімає вплив результатів роботи дослідника на розвиток цієї наукової галузі. Адже енциклопедією будуть користуватися всі арабісти і не лише вони, а отже і цитувати відповідні статті – теж будуть. Але SCOPUS чи Web of Science– не «бачать» таких статей і не мають можливості оцінити ні внесок цього дослідника, ні інших, які написали частину роботи в колективному проекті.
В гуманітаристиці саме написання монографій є основною формою представлення вагомих наукових результатів, оскільки на відміну від точних чи природничих наук, специфіка гуманітарного дослідження полягає в його наративному характері. Скажімо, історик не може формулою представити похід Александра Македонського в Єгипет. Доводиться описувати максимально коректно і детально, що саме хоче сказати дослідник, і тут важить цитування текстових джерел, та нюанси їх перекладів, врахування даних археології, історичний контекст певних джерел, тощо, все це має бути відображено в роботі. Варто зазначити, що для гуманітарних наук більшу роль відіграє постать дослідника, його компетентність і досвід, адже він представляє завжди авторську інтерпретацію отриманих результатів і своє аргументування власних висновків, чим ретельніше проведено таке аргументування – тим більше тексту.
Таким чином, орієнтація на індекси обчислені за періодичними виданнями, приводить до того, що сам процес написання монографічних творів не стимулюється, особливо нема ніяких підстав для того, щоб когось заохотити писати монографії англійською мовою – вони поза індексами, більше того, вони будуть відбирати час, але не дадуть сильно збільшити індекс цитування, навіть якщо їх буде введено до наукометричних баз.
Але в проекції на наш, український грунт, це приведе також до того, що буде невигідно писати наукові монографії українською мовою. Не відкрию великого секрету, якщо скажу, що частка україномовного продукту серед наукової літератури України – не дуже велика, що значна частина, якщо не переважна більшість наукових монографій і статей в Україні написана російською. І очевидним завданням МОН є розробити таку політику, щоб поєднати заохочення до написання як монографій англійською, так і українською. І не лише монографій, чи у нас зараз багато є двомовних словників, українсько-арабських, українсько-китайських, скажімо? Чи великий сучасний словник українсько-німецький, чи навіть такий же українсько-англійський словник? Чи енциклопедій і енциклопедичних словників українською мовою? А існують ще такі види наукової діяльності, як видання архівних матеріалів, каталогів, наукових коментованих перекладів на українську тощо. То, виходить, що дослідникам, які цим займаються, але не встигатимуть написати статті до журналів, які індексовані в SCOPUS/WofSc, ця робота не буде зараховуватись в актив їх наукової діяльності?
Вимоги статей в індексованих виданнях від дослідників часто супроводжуються вимогами до кафедр чи наукових підрозділів НАНУ видавати монографії, про цьому в НАНУ – часто без виділення фінансування на публікацію, що взагалі абсурдне. У поєднанні із орієнтацією на збирання індексів це створює патову ситуацію – тому що таким чином дослідників примушують працювати вдвічі більше за ту ж зарплату. Бо потрібно писати і статті для індексованих журналів (щоб мати чим звітуватись про індекси гірша) і монографії та «швидкі статті», щоб відділи (кафедри, факультети) мали хороші показники у звітах. А якщо це викладачі вузів – то ще й викладати, і складати масу бюрократичних звітів.
Тому, якщо МОН береться вимагати від українських науковців публікацій у провідних світових виданнях, воно має передбачити, як фінанси, необхідні для проведення якісного наукового дослідження, так і умови для підготовки тексту статті.
- Це достатнє фінансування наших бібліотек для закупівлі книг за кордоном та для підписки на електронні видання, чи бази даних (того ж JSTOR, наприклад), як мінімум. Як і на закупівлю доступу до самих SCOPUS та Web of Science для інституцій та бібліотек, щоб усунути наявну зараз парадоксальну ситуацію: вимагаючи від науковців публікацій в періодиці, що індексується в «наукометричних базах даних» (найкращими із них є SCOPUS та Web of Science), МОН не забезпечило фінансування, щоб українські вчені змогли безперешкодно побачити, що ж таке ці бази даних. Відсутність можливостей доступу до SCOPUS та Web of Science, як і відсутність просвітницької роботи в цьому напрямку з боку МОН та недостатність комунікацій з науковою громадськістю, якраз і уможливлює діяльність шахрайських фірм, які за плату беруться надрукувати не лише в «скопусівських» виданнях, які і близько від SCOPUS не стоять, а і видають за наукометричні бази, скажімо, систему світових бібліотечних каталогів WorldСat тощо.
- Також мають бути зняті всі бюрократичні заборони щодо фінансування відряджень за кордон, як на конференції, так і на стажування чи для виконання певної дослідницької місії, щоб українська інституція оплачувала такі поїздки, або хоча б не змушувала писати, що це відпустка за власний рахунок, а робота в закордонній науковій установі має враховуватись як стаж.
-Також мають збільшити граничні терміни можливого перебування дослідника в закордонному відрядженні чи стажуванні (сподіваюсь що відповідні положення новоприйнятого закону дійсно будуть працювати), і законодавчо передбачити бронювання на ці терміни за дослідником місця роботи та службового житла (якщо він ним користується), щоб не виявилось, що повернувшись із відрядження, людина виявила, що її відрахували з роботи, а її ордер на проживання анулювали, в помешканні живуть інші люди, а її речі – викинули.
Окрім того, наявна зараз орієнтація на короткотермінові науково-дослідні теми (заправило, не більш ніж 3 роки), і вимагання уже на останньому році при закритті теми – результатів у вигляді вже опублікованих робіт – йде в розріз із вимогами мати публікації в провідних журналах. Бо якщо дослідник вирішить опублікувати результати своїх досліджень за тематикою планової теми саме в провідних світових журналах з єгиптології (чи орієнталістики), то доведеться чекати ще два роки, поки вони вийдуть. А йому, в такому випадку, нічим звітуватися про виконання теми, або доводиться писати нашвидкуруч якісь популярні компендіуми і друкуватись у вітчизняних виданнях, часто сумнівних, або ж писати для дійсно фахових журналів – додатково до виконання планових тем. Це не кажучи про вимоги давати звіти щоквартально, в яких вказувати, що за квартал опублікували (!), це взагалі абсурд, бо якісні роботи з єгиптології, як і іншої галузі орієнталістики не можна випікати, як пиріжки.
Також нереальними є вимоги, які ставлять деякі вузи перед своїми викладачами, укладаючи контракт із особою – за рік видати статтю в скопусівському виданні. За рік написати і видати щось можна лише у платних журналах, які за гроші надрукують все, що захоче замовник, про терміни подачі в дійсно фахові світові видання було сказано вище. Ну і взагалі для викладачів вузів ці терміни стають нереальними, якщо врахувати ще й навантаження викладача у 600 годин та масу писанини, яка від нього вимагається.
Орієнтація на збирання індексів приводить до такого явища, як швидка наука, перехід від написання серйозних робіт, із притомним аналізом, солідною джерельною базою, і обґрунтованими висновками, які дійсно матимуть вагу для розвитку науки, але на що піде декілька років, до написання серії маленьких статей, присвячених вузькоспеціальним темам, а також до само плагіату, і до подрібнення результатів та публікації максимально великої кількості статей про мінімально малі результати. Бо якщо дивитись в ракурсі збирання індексів на великі статті, в яких би розкривалась значна проблема, але які б потребували довгого часу на її дослідження, то постає питання, а навіщо тоді з цим морочитись, адже буде одна стаття за декілька років, хай і в хорошому індексованому журналі, коли можна створити чотири-пять малесеньких.
Це явище не суто українське, воно починає розвиватися в кожній країні, де очільники науки починають занадто захоплюватися наукометричними показниками. До речі, саме захоплення наукометрією поширюється в першу чергу в тих країнах, які не є лідерами в світовій науці: це Росія і більшість країн пост-радянського простору, а також Туреччина, Бразилія, на наукометрію вже давно хворіє Китай (вже навіть термін виник - китайська наука). Правда Україна і тут намагається винайти свій шлях, специфікою є зменшення фінансування на науку поряд із введенням обов’язковості вимог щодо публікацій в журналах, що індексуються в наукометричних базах. Бо в інших країнах, часто поряд із вимаганнями кількісних показників від вчених і наукових установ, збільшується фінансування тим, хто ці показники демонструє, наприклад, доплачують за англомовні публікації, або оплачують участь у закордонних відрядженнях, поряд із наданням преференцій тим, хто має більшу інтегрованість у міжнародну науку при конкурсному відборі на адміністративні посади. Ці практики насправді також мають окремі негативні результати, бажання будь-що публікувати хоч щось англійською мовою будь-де, чи взяти участь у якомога більшій кількості конференцій, часто це конференції периферійного характеру в інституціях, що не є флагманами в певній дисципліні. І буває, що подають на ці конференції заявки майже цілими відділами. Але в Україні замість політики преференції для тих, хто такі показники має і стимулювання до підвищення якості наукових досліджень, встановлюють обов’язкову наявність їх для всіх, хто займається наукою. Тобто, бюрократично встановлюється високий прохідний бар’єр за право потрапити до кола українських науковців, фактично за право займатися науковим дослідженням. При жалюгідній оплаті праці науковців результатом такої політики буде майже повна відсутність серед тих хто цей бар’єр пройде (захоче проходити), дійсно вчених, хто може займатися науковою діяльністю, а не її імітацією. Хоча б тому, що серйозні вчені можуть знайти собі краще оплачувану роботу в закордонних установах, світову конкуренцію на ринку інтелекту ніхто не відміняв.
Підсумовуючи, дуже коротко: абсолютизація наукометричних показників, і прагнення всіх поголовно «оскопусити», вимоги від усіх демонструвати свою довжину гірша і бути присутніми в «наукометричних базах», навіть якщо в тих базах нема місця для спеціальності, якою дослідник займається, орієнтують вчених на штампування фальшивок.
Щодо самої спеціальності єгиптологія, в Україні вона практично відсутня, якщо не враховувати низку імітаторів цієї науки. Жоден вуз не готує спеціалістів за цим фахом, нема спеціальних програм, а розділи з історії та культури Стародавнього Єгипту в рамках викладання історії Стародавнього Світу у вузах читаються за давно застарілими підручниками та курсами лекцій. Тобто, в сучасних студентів, які б захотіли займатися єгиптологією в Україні, нема для цього умов. Нема умов і для подальшої діяльності на цьому терені – за 3 чи 4 роки аспірантури підготувати фахівця з нуля – без університетського бекграунду, неможливо. А якщо аспірант за чотири роки все ж таки буде спроможний написати гарну статтю і подасть її до JEA, BIFAO чи ще кудись (в таке не віриться, особливо, що можна написати таку статтю на першому курсі), і її навіть візьмуть, то вона вийде лише через 1,5 чи 2 роки після закінчення ним аспірантури. Тобто, він зможе захиститись лише за два роки по закінченню аспірантури, якщо не захоче вдатися до послуг скопусовських «мурзилок».
Додам, що для того, щоб у нього з’явився хоч якийся індекс цитованості, то йому доведеться чекати ще як мінімум два роки, це при умові, що хтось із його колег дуже швидко після виходу його роботи процитував її в своєму дослідженні, яке дуже швидко закінчив та подав до єгиптологічного журналу, який зареєстрований у SCOPUS чи Web of Science, адже ця робота в серйозному журналі теж буде чекати своєї черги на рецензування, а потім на випуск років зо два. Така ситуація підштовхуватиме до «пізнання радості взаємного цитування», домовившись із колегою, з іншої країни, де також важать індекси цитованості. Хоча, як показує приклад Я. Ассмана, можна, вявляється, написати дуже багато статей і монографій, і стати спеціалістом світового рівня, а в результаті отримати індекс гірша в СКОПУСІ – 3.
Таким чином, введення вимірювання індексами цитованості в базах даних результатів наукового доробку, практично сприятиме тому, що єгиптологія як наука тут і не з’явиться. Разом з тим, така вимога не перекриває імітаторам науки шлях до захисту робіт за єгиптологічною тематикою, які в кращому випадку є салатом із суміші текстів декількох західних дослідників, перекладених на російську чи українську мову, або взагалі повним перекладом з однієї такої роботи. За наявних вимог до спецрад, вони можуть захиститись, навіть якщо в спецраді нема жодного єгиптолога. На жаль, такі прецеденти вже мали місце, тепер новоспечені доктори наук за спеціальністю єгиптологія, мають можливість вирощувати когорту своїх учнів, яких потім теж можна буде таким же чином захистити, ввести до спецрад, і таким чином проводити селекцію залишаючи псевдо-роботи з єгиптології, і не пропускаючи роботи тих, хто не хоче займатися плагіатом і компіляцією.
У той же час, перед дослідником (не зважаючи на те, чи він уже публікується в світових єгиптологічних виданнях, чи тільки робить свої перші кроки на цьому терені), якщо він прагне серйозно займатися цим фахом, а не імітувати свої знання, списуючи із Вікіпедії чи перекладаючи роботи західних дослідників і видаючи їх за свої здобутки, неодмінно постане питання: що ж я забув в цій Україні, в якій мій фах поставлений поза наукою. Бо з точки зору прихильників наукометрії таким є все, що не відображено в SCOPUS та Web of Science чи ще деінде.
Олена Романова, канд. іст. н., ст..н.сп. Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАНУ.
Додатки: завантажити у форматі PDF >>