У 1836 р. Платон Лукашевич, один з ентузіастів «малороссийской старины», видав у Санкт-Петербурзі збірку «Малороссійскія и червонорусскія народныя думы и пѣсни». У передмові до галицької частини книжки він розповідав по тяжку долю місцевих русинів, вже п’ять сторіч як розлучених зі своєю батьківщиною – Росією. Але, на думку видавця, навіть в таких умовах галичани «сохраняют по сю пору привязанность к своему происхожденію и имени и слѣдовательно и к Россіи». На підтвердження цієї тези Лукашевич писав, що
Галичанин распрашивает заѣзжаго из Россіи гостя, о судьбѣ своих братьев Украинцев, он с радостію раздѣлит с ним свою убогую трапезу, чтобы узнать, что новаго об Украінских Козаках! Кто бы повѣріл, что Галицкій пастух знает гораздо болѣе дум о героях Украйны и ея исторію, нежели посѣделый Малороссійскій Козак. Он гордится подвигами Малороссіян, как своими собственными. Он радуется их счастію и успѣхам и тужит в прекрасных своих пѣснях «о пригодѣ Козацькои». Прочитайте со вниманіем Галицкія пѣсни, в них – если молодой Червонорусец хочет понравиться своим красавицам – то говорит, что он Козак из Украины и Козак «з роду»; в одной пѣснѣ, мать описывает своей дочери богатства Украйны и ея Козаков – врагов Полякам, журит ее, что-бы она не любила «Ляхов», а Козаков; в другой, дѣвушка умирает за любезним ея «Козаченьком»; в третьей, жена грозит своему мужу, что она оставит его и пойдет «на Украину с дѣтьми на свободу»; в четвертой, описываются похороны Козака и пр. и пр. Но важнѣійшія из пѣсен Червоноруссцов – это есть, без сомненія, Малороссійскія думы […] Галичане и поныне не забывают голосов этих волшебных эпопей, и поныне он приводят в сотрясеніе их души! Справедливо Малороссійскіе бандуристы говорят, что слава не умрет и не поляжет……[1]
Політичний підтекст таких заяв ворожого полякам та католицизму російського патріота є очевидним. Але при цьому на час підготовки збірки Лукашевич ще не бував у Галичині і, відповідно, нічого не знав про реальну зацікавленість та обізнаність тамтешніх русинів у козацькій історії. Схоже, що основою його переконань на той момент слугувала наявність декількох десятків текстів зі згадками козаків та України у збірці Вацлава з Олеська «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego», виданого у Львові у 1833 р. З неї, за власною заувагою, Лукашевичем було запозичено всі пісні для галицької частини власного видання.
Як бачимо, презентація пісенного репертуару русинів у фольклорній збірці була головним свідченням долученості їх до малоросійської (загальноукраїнської) традиції для одного з малоросійських діячів. Однак така пам’ять про козацтво в історично не козацькому краї видається сумнівною для сучасного дослідника[2]. Козаків у Галичині останній раз бачили майже два сторіччя перед тим – як зовнішнього ворога. Тож чи дійсно русини мали співати про них? Дана стаття присвячена висвітленню ролі фольклорних презентацій у конструюванні русинськими активістами уявлень про історико-культурну спільність Галичини та Наддніпрянщини у 1830-х – 1840-х рр. та рецепції «козацького міфу» на Галичині; окремим питанням є спроба пояснення найбільш вірогідних причин побутування козацьких текстів в не пов’язаному з козацькою традицією регіоні.
Остап Середа показав, що масове поширення «козацького міфу» серед галицьких українців, рецепція ними козаків як головних національних героїв, припадає на 1860-ті роки, і було наслідком в першу чергу масового доступу до наддніпрянських текстів[3]. Разом з тим, до козацької теми зверталося вже перше покоління українських будителів Галичини – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Їхні вірші зі згадками козаків наслідували за формою народним пісням. А у галицьких пісенних збірках 1830-х – 1840-х рр., підготованих як поляками, так і русинами були наявні десятки «козацьких» текстів. Яке значення фольклорні публікації мали значення у початковому етапі «покозачення Галичини»?
Народні пісні та вправи «Руської трійці» з ними
«Руська трійця» – як семінаристи львівської греко-католицької духовної семінарії прозвали трьох своїх колег – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, були, очевидно, першими козакофілами з посеред галицьких русинів. Уклався цей «союз трьох» взимку-навесні 1833 р.[4]. За споминами Головацького, «програмою» «Трійці» було приблизно наступне:
упражняться в славянском и русском языках, вводить в русских кругах разговорный русскій язык, поднять дух народный, образовать народ и, противоборствуя полонизму, воскресить русскую письменность в Галиціи». Тож, семінаристи «постоянно, встрѣчаясь дома, в аудиторіях, на гуляньях, вездѣ мы втроем говорили, толковали, спорили, читали, критиковали, разсуждали о литературѣ, народности, исторіи, политикѣ и пр.[5].
Наслідком таких постійних дебатів про шляхи культурного пробудження русинів став висновок, що
о народе мы знаем только понаслышке, а народного языка, народного быта вовсе не знаем. Решено было, что нужно идти между народ, исследовать на месте, собрать из его собственных уст песни, которых народ хранит в памяти тысячи, записывать его пословицы и поговорки, его повести и предания[6].
Тож, навесні 1833 р. Головацький, повідомивши семінарському керівництву про свою хворобу, вирушив у мандри краєм. Результатом тритижневої подорожі, у якій не бракувало пригод, став запис фольклорних матеріалів[7]. Слідом за Головацьким, власні експедиції здійснив Вагилевич. Він та Шашкевич також не втрачали нагоди для запису фольклору під час вакацій у рідних селах[8].
Записуючи ці співи, молоді активісти чули від краян і пісні про козаків. Принаймні, козаки фігурують у 6 записаних Вагилевичем текстах[9]. Аналогічно і у записах Шашкевича можна знайти 5 пісень про козаків[10].
Щоправда, у зібраних Шашкевичем піснях козаки лише або залицяються до дівчат, чи навіть підмовляють їх на дошлюбні стосунки – або сіють гречку. Записи пісень Вагилевичем натомість, начебто вказують, що в народі співали саме про воїнів: навіть там, де йшлося в першу чергу про відносини з дівчатами згадувалася або зброя (с. 118) або збори молоденького козаченька на війну (с. 115); могло йтися також про повернення з війни (с. 115) або загибель козака (с.104).
Отже, виходить, що галичани дійсно пам’ятали давню козацьку славу?
Яків Головацький прямо твердив про це при згадці (1842) зустрітих ним у 1839 р. на шляху зі Стрия до Болехіва жовнірів:
марширує військо з рушницями на плечах; йдуть рівним кроком і вільно вигойкують народні пісні. Вийшли з міста на чисте поле, глянули на сині гори і відразу пройнялися духом батьківщини: побачили буйні ниви, що колись обробляли власними руками, і тисяча спогадів збудилися в їхніх серцях про ті часи, коли ще дітьми бігали по цих розкішних лугах, пасли худобу, а завівши коні на нічліг, розпочинали літнім вечором голосні пісні. Не один з них, співаючи козацьку, мріяв у юнацькому віці про сміливі походи, про воєнну славу героїв пісні[11].
Пісні, які у дитинстві співали майбутні жовніри, за тогочасними уявленнями Головацького «затрималися» у краї ще з часів Хмельниччини. З розрізнених записів присвячених темі народних пісень, що відносяться до 1830-1840-х рр., часу роботи над укладанням власної збірки, бачимо тодішні його міркування над причинами побутування у Галичині козацького фольклору:
З давніх-давен жваві молодці, покинувши родину, йшли на пограничну Україну до козаків. Там були соділателями смілих подвигів козацьких проти бусурман. Ціла Южна Русь складалася на таких богатирів, витязів, яких нам історія Укр. так чесно представляє. Але найважніша епоха була за Хмельницького. Тоді наш мир наочним свідком був славних битв під Зборовом, Збаражем, осади Львова. Тоді козацька воля розіллялася, як широкий Дунай, на всю Червенську Русь. Тоді-то зав’язалося стільки любовних союзів із козаками – тогдашні-то майже всі битові козацькі думи[12].
Але що було, то було – все ся минуло; минулося все лихо, а козацька слава гуде в піснях народних, перехованих в вірних поколіннях, і доки наших стане, гудіти не перестане. Стільки-то пам’яті, стільки-то слави![13]
Зміст пісень зі згадками козаків він загалом трактував у наївно-прямолінійному стилі. Так, походження текстів про загибель козаків пояснювалося доволі однозначно: «в сього роду піснях описані похорони з обичаями козацькими»[14], подібним чином прокоментовано й інші сюжети. А загалом козацький контекст для народу мав в уяві Головацького окрему цінність: «Все козацьке – якблагородніше: козацька зброя, козацький коник, навіть козацька мова, козацькі уста – усе те не просте»[15].
Отже, захоплення козаками, помітне у «Руської трійці», з одного боку підживлювалося народними піснями – наявність у них козаків свідчила для русинських активістів про дотичність їхнього краю до цього найяскравішого явища української минувшини. А з іншого ж боку, зачарованість козацтвом вплинула й на стиль роботи фольклористів із самими текстами народних пісень. Роман Кирчів на прикладі редакторської роботи Івана Вагилевича показав один зі шляхів «потрапляння» козаків до записів галицьких співів:
…у записі М. Тимняка… народної баладної пісні «Ой вже три дні, три неділі, як жовніра в лісі вбили» він замінив слово «жовніра» на «козака», слово «море» в двох місцях замінив на «Дунай», додав одразу в зачині рядки «Під явором зелененьким лежит козак молоденький» […]
Ці виправлення і доповнення …з авторською позначкою «усовершенія», тобто удосконалення тексту. Останні шість рядків запису цієї пісні, які починаються «Ой в неділю барзо рано ще й но сходит сонце, іде козак до дівчини, пукає в віконце», Вагилевич відділяє як іншу пісню, зазначаючи рискою між попереднім рядком і наведеним початком та приміткою «Відти до іной пісні-думки»[16].
Дослідник зауважує, що «слово “жовнір” замінив Вагилевич на “козак” і в інших записах М. Тимняка»[17].
Втім, вважаю, що подібні втручання були в першу чергу проявом захоплення козацтвом, а не спробами свідомих фальсифікацій. Схоже просто, що Вагилевич вважав, що «вірний», «початковий» текст має виглядати саме так – і про кого, як не про козаків, співали колись русини. Тим більше, випадки втручання до записаних пісенних текстів не є чимось надзвичайним для фольклористики першої половини ХІХ ст. Михайло Максимович, на чию збірку взорувалися молоді русини, так зазначив принципи «виправлення» текстів пісень при підготовці свого видання:
я старался сличать и соглашать разногласія; случалось сводить иногда двѣ в одну, либо одну раздѣлять на двѣ; я избирал как находил сходственнѣе с правильным смыслом и – сколько понимал – с духом и языком народным[18]
Очевидно, для русинських ентузіастів «правильным смыслом» уявлялося те, що русини мають співати про козаків. І виправлення були не так свідомим намаганням прищепити «козацьку ідею» галичанам, як проявом щирої віри «Трійці» у долученість їхнього краю до козацької традиції.
Тим більше, навряд чи ці «усовершенія» вирішальним чином могли вплинути на загальний рівень концентрації козаків у записах галицьких пісень. Наприклад, Головацький опублікував у своїй збірці (робота над якою велася з 1830-х рр.) інший варіант запису все тієї же «Ой вже три дні, три неділі» (теж із згадкою козака). При цьому, він зазначив наявність декількох версій тексту: «Вацл. из Олеська 488. – Паули І, 145 и моих 2 списка»[19]. Якщо у збірці Вацлава Залєскі (Вацлав з Олеська) згадувався козак, то в опублікованому Жеготою Паулі варіанті йшлося про вбитого Нечая[20]. Тож, можливо, запис Тимняка подає тільки одну з варіацій пісні, де відображено адаптацію персонажа до галицьких реалій.
Варіативність персонажів у записах демонструють й інші пісні. Наприклад, опублікована Залєскі пісня «Ой сів улан їсти»[21] та подана Головацьким «Ой сів козак їсти»[22] – це загалом ідентичні тексти, в яких різняться тільки персонажі. Постає питання, чи це паралельно записані варіації, чи ж в результаті редакторської роботи одного з фольклористів воїна «перевербували» в інший вид кавалерії? У своїй публікації Головацький зазначив ще наявність варіанту, виданого Михайлом Максимовичем[23]. У ньому теж йдеться про козака, текст відрізняється від двох інших версій тільки незначними різночитаннями в останніх рядках. Навіть якщо улан замінив козака у записі Залєскі «природним шляхом» і дійсно саме у такому вигляді було почуто пісню «з вуст народу» – чи не є ця заміна (так само як і «жовнір») проявом намагань русинів адаптувати ближче до власних реалій зміст наддніпрянських козацьких пісень?
Приклади, коли козаки були тільки одними з можливих персонажів, можна множити. Так, у записі Шашкевича пісня починається «Гук, мати, гук, то каваліри ідуть», у варіанті ж Залєскі кавалерів замінили козаки, вони фігурують і у варіанті Головацького[24]. В пісні «Ой не любив Роман жони» відомо три варіанти ідентифікації месників Романові за вбиту дружину: козаки (Головацький), ляшеньки (Шашкевич) або ж братики (Паулі)[25]. Записаний Кирилом Блонським варіант «Ой їхали козаки з обозу, стали кінець перевозу»[26] стосувався жовнірів[27]. Приклад заміни жовніра на козака (чи козака на жовніра) маємо також у білоруських текстах. Очевидно, що для білоруських співців така варіативність не мала ідеологічного підтексту. В опублікованих Пєтром Гільтєбрантом записах пісні «Цёмная ночь да невидная…» дівчина вподобала «жовніра/козаченька старого»[28]. У поданому ж Головацьким українському варіанті даної пісні згадано козака[29]. Примітно, що козаки фігурують у всіх текстах, опублікованих Головацьким, навіть тоді, коли він мав у розпорядженні декілька варіантів запису. Схоже, що подібно до Вагилевича, «вірною» він вважав тільки козацьку версію.
Однак що реально означала наявність десятків пісень зі згадкою козаків у тогочасних галицьких збірках фольклору?
Галичина співає козацьких пісень (?)
Датою першої публікації українських народних пісень у Галичині вважається 1821 р. І пріоритет тут належить не русинським активістам, а професору Львівського університету німцю Каролю Йозефу фон Гюттнеру. У першому номері редагованого ним альманаху «Der Pilger von Lemberg / Pielgrzym Lwowski» на 1822 р., який виходив у двох мовних версіях, було опубліковано статтю «Volkslieder / Spiewy Ludu», автором якої був сам редактор[30].
Основну ідею тексту фон Гюттнер сформулював вже у першому його рядку: «Zaledwie iest co takiego, coby nam bardziey posłużyło do zgłębiania vvłaściwych uczuć i sposobu myślenia ludu, iak onego śpiewy»[31]. Подальший виклад являється розвитком та тлумаченням даної думки. У якості ілюстрації до своїх теоретичних положень, автор навів приклади текстів чотирьох пісенних жанрів: краков’яка, мазура, думки руської та козака. Жанр «козака» було презентовано піснею «Козак і дзюба»[32]. При цьому подавався важливий для нас коментар: «trzy pierwsze właściwymi są Galicyi, czwarty dla tego załączony, iż chociaż tak ścisłe zdaie się bydź spokrewnionym z Ruskim śpiewem, iednak zachodząca między nimi znaczna rуżnica godna iest uwagi»[33]. Як бачимо, львівському професору у 1821 р. текст зі згадкою козака вважався зразком немісцевого жанру. Хоча насправді фон Гюттнер трохи помилився із визначенням жанру, очевидно, будучі дезорієнтованим назвою: пісню відносять до коломийок[34]. Втім, більш важливою обставиною є інше: якщо у польському (перекладному) варіанті публікації пісня озаглавлена просто як «козак», що відсилає до жанру, то німецька версія (а саме вона є авторським текстом) має інший заголовок: «Козацька національна пісня», що ще раз підкреслює її немісцеве походження у сприйнятті публікатора[35] (але, на жаль, він не зазначив шляху потрапляння в його руки цього запису). З пояснення до даної пісні[36] видно, що фон Гюттнер, мав деякі уявлення з козацької історії. Особливостями козацького характеру він пояснював й особливості пісні:
Swawola, wyuzdana wolność, miłość czuła, którą Kozacy żyiący z napadów w sobie iednoczą; iakoteż poskoczny tok akoyi, pozorna a często przerywana następność pomysłуw, połączenie żyweiy melankolii ze smętną: czynią całośу tego śpiewa zupełnie interesowną; w samey nawet muzyce obstaie kozak za miłością ku wolności nietrzymaiąc się zawsze iedney melodyi[37].
Подібні прямолінійні трактування відповідають стилю мислення того періоду, зокрема і трактовкам козацьких пісень Максимовичем, Вагилевичем та Головацьким. До речі, цікаво, що Михайло Максимович, за його власною заувагою, використав саме цю галицьку публікацію із козацьким текстом при укладанні «Малоросийских пѣсен» у 1827 р., щоправда зазначивши, що правив деякі місця за іншим списком[38].
Сюжет самої пісні доволі простий. Перша її частина – куплети із розмовою козака, дівчини та її матері:
Козак коня напував, дзюба воду брала;
Козак собі заспівав, дзюба заплакала
Козак почав втішати дівчину:
Не плач дзюба моя люба, іще я з тобою
Як вийду на Вкраїну заплачеш за мною
Козак обіцяє дівчині всілякі подарунки та просити її руки в матері. Мати має скептичну позицію:
Не вір дзюбо козакові, що він люльку курить
Бо він мовив, що тя возьме, а він тебе дурить
Після зустрічі з матір’ю дівчини козак втрачає цікавість до дзюби. Друга частина пісні являє собою чергування жартівливих куплетів козака та дівочих, із скаргами на долю:
А хто любить гарбуз, гарбуз, а я люблю диню;
А хто любить господаря, а я господиню.
…
Два голуби воду пили, а два колотили,
Бодай тії не сконали, що нас розлучили.
Якщо публікатор «Козака і дзюби» у 1821 р. сумнівався у галицькому походженні пісні про козаків, то 12 років потому серед галицьких презентувалося вже півсотні «козацьких пісень». Маю на увазі опубліковану у 1833 р. Вацлавом з Олеська (Вацлавом Залєскі) збірку «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego»[39], яка переконувала Платона Лукашевича у замилуванні «червоноруссцев» козаками, яскравий маніфест львівського романтизму.
Вацлав Міхал Залєскі (1799–1849), виходець з дрібної шляхти, провів дитинство у різних маєтках на Львівщині. З 1810 р. він навчався у школі у Львові, потім закінчив там Академічну гімназію та місцевий університет. Залескі обрав кар’єру урядовця, але суміщав її з періодичним читанням лекцій у Львівському університеті та літературною діяльністю, з 1825 р. він виступав ще й у якості журналіста. На період 1820-х – початку 1830-х рр. припала також його активна робота зі збирання та впорядкування пісень. Щоправда незабаром після видання збірки він відійшов від цих романтичних зацікавлень і, за висловом Ізмаіла Срєзнєвского, «сделался совершенным чиновником, и о пѣснях и литературѣ, о Славянизмѣ и народности и слушать не хочет»[40]. Втім, його чиновницька кар’єра була доволі успішною, 30 липня 1848 р. Залєскі було призначено губернатором Галичини (він став першим поляком на цій посаді)[41].
Видана 1833 р. збірка супроводжувалася нотами Кароля Ліпінскі. В розлогій передмові Вацлав з Олеська виклав яскравий маніфест романтизму – захоплення піснями, як джерелом справжньої народності, відбиттям історії народів та цілого їхнього духу. Укладач також відзначив, що у русинів збереглися пісні набагато давніші, ніж у поляків. Найдавнішими він вважав пісні зі згадками турків та татар і думу про козака Нечая[42].
За споминами русинських діячів, саме це видання стало поштовхом для їхньої активності. Зокрема, Йосип Лозинський, автор опублікованого у 1835 р. «Ruskogo wesile», збірки весільних пісень та обрядів, відзначав, що його на збирання фольклору навернули «песни русскіи о Грицю, о Козаку и Дзюбе», надруковані в «Rozmaitościach» та збірка Вацлава з Олеська. Він же згадував, що ці та інші публікації руських пісень в польських виданнях «дуже Русинам подобались и любовь своего языка розбудили»[43].
Головацький у мемуарах твердив, що вихід даної збірки став поштовхом і для початку видавничої активності «Трійці»[44]. Втім, збирацьку роботу русини почали раніше – значну частину записів Вацлав з Олеська отримав від різних кореспондентів, зокрема і семінаристів Маркіяна Шашкевича та Івана Білинського, а також Григорія Ількевича, Кирила Блонського та інших збирачів[45].
За різними підрахунками, з 1496 пісень збірки 556–591 становлять українські тексти[46]. З цього масиву у 49 піснях (більше 8% від всіх русинських) прямо згадувалися козаки[47]; ще у декількох фігурували турки і татари, що теж відсилає до козацької доби[48].
Отже, зміст збірки Вацлава Залєскі демонструє читачеві, що у Червоній Русі козаки у 1830-х рр. були настільки популярними, що про них співали десятки пісень. Судячи з відсутності коментарів упорядника з цього приводу, він не бачив у ситуації нічого дивного. В піснях захована історія народів, а отже русини співають про своє козацьке минуле. Втім, якщо точніше – то співати про минувшину Вацлав вважав справою передусім чоловічою. Він розподілив всі пісні збірки (не розділяючи польські і русинські тексти) на дві частини – «Пісні жіночі» та «Пісні чоловічі»[49]. Чоловічі пісні представлені думами (укладач не навів детальнішого визначення його розуміння цього жанру). Серед них опинилося 7 текстів зі згадками козаків. При цьому до «Tyczące się zdarzeń krajowych, czyli właściwie historyczne», з козацьких віднесено один текст – «Дума про Нечая» (с. 479). Ще 6 пісень потрапили до групи «Tyczące się zdarzeń pojedynczych osуb». Їх Вацлав вважав такими, що засновані на якійсь реальній події і співалися чоловіками до аудиторії, хіба не як повідомлення про новини[50]. Тож, схоже, на його думку «Ой три літа, три неділі, як козака в лісі вбили» (с. 488) та «В місті Острозі в великім обозі / там забито козаченька в воротах на розі» (с. 498) походили від звісток про якихось конкретних небіжчиків. У інших двох текстах, що містили згадки козаків прямо зазначалося, що це «панські козаки», власне козацької історії вони не стосувалися (це «Чи чули ви, добрі люде, таку новиночку / ой що забив Кулинич син Прокопову дочку» (с. 490) та «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі» (с. 485)). До розділу (чоловічих пісень!) також чомусь потрапив цей текст:
Сама я не знаю, що чинити маю
з жалю, з закоханя, вмирати гадаю:
я в ліжку лежала, три листи писала,
до того козака щом вірне кохала (с. 497).
Але найцікавішою обставиною мені видається те, що Залєскі, на відміну від своїх наступників, не історизував та не прив’язував до конкретних подій інші два тексти. Це «Був пан Сава в Немирові» (с. 502), якого вбили козаки/гайдамаки, традиційно ототожнюваний із Савою Чалим, та «Годі, годі козаченьку, в обозі лежати» (с. 486) – історія про те, як козаки, що грабували євреїв під Гусятином, розбили послану проти них каральну експедицію «ляхів».
У більшості (42/49) пісні зі згадками козаків розсіяні по різним розділам «жіночої» частини збірки Залєскі, декілька подано як пісні до танців, більшість же надрукована у розділі «Pieśni miłosne, w szczegуlności dumki, i inne rozmaitej treści i rуznego składu».
Отже. як бачимо, жодного спеціального значення козацькому контенту у записах Залєскі не надавав. Але, на відміну від фон Гюттнера, Вацлав з Олеська вже не сумнівався у можливості презентації галицького фольклору і через козацькі пісні. Вони подавалися як русинські співи поляком, який не мав спеціального пієтету до української справи – і раніше за укладання «Зорі» та «Русалки Днѣстровой» русинськими активістами, в яких козацька тема свідомо інструментулізувалася.
Однак, якою була причина подібної презентованої популярності козацьких героїв у некозацькому краї? Чи дійсно, як вважав у той період Головацький, для цього вистачило лише короткої козацької присутності у часи Хмельниччини, майже двісті років тому?
При детальнішому аналізі очевидним стає різнорідне походження 49 козацьких пісень, опублікованих Залєскі, втім як і всієї української частини його збірки. Ця обставина кидалася в очі вже сучасникам. Іван Вагилевич підготував для свого приятеля, польського літератора та фольклориста Юзефа Дуніна-Борковскі, який мав намір писати рецензію на галицькі фольклорні видання, список пісень ненародного походження з «Pieśeń polskieh i ruskieh ludu galicyjskiego»[51]. З 36 перелічених у ньому текстів, згадки про козаків були у 4[52].
Зокрема, мова йшла про подану як пісня до танцю «козак» композицію:
Гей я козак з України,
козак з роду, козак з міни!
нікди в життю не заплачу,
хучу, кричу, граю, скачу (с. 202)
Її Вагилевич зідентифікував як куплети козака Захаренка, персонажа водевілю Францішека Князьніна «Troiste wesele» (опубл. 1788 р.)[53]. Друга пісня, «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі», головний героєм якої є «донець, та хороший молодець», а окрім нього присутні й дворяни, «паньськіє козаки» та «єнерал» (с. 485-486), була визначена як російська. «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292)[54] названа «дяківською композицією». Автором «Їхав козак за дунай» зазначений Семен Климовський. Окрім останнього випадку, не погодитися з Вагилевичем важко[55]. Присутність всіх інших текстів зі згадками козаків у галицькій збірці якихось зауваг у Вагилевича не викликала, очевидно вона була для нього явищем цілком природним.
У списку ненародних пісень зі збірки Вацлава Залескі, який уклав Іван Франко, було відмічено вже 75 позицій. Франко вважав їх у більшості текстами «дворацького» походження, тобто укладеними десь при панських дворах, або принаймні продукованими представниками духовного стану[56]. Окрім 3-х, зазначених Вагилевичем (Франко пропустив «Гей на горі, на горі, там гуляли гузарі»), з «козацьких» було вказано тут «Ти козаче пся паро» (с.178), «Втікай дівча без поле» (с. 179), «Слава наша козацькая» (с. 202), «На Україні всього много» (с. 225), «Казала мені мати зелений ячмінь жати» (с. 471). Заперечити спостереження Франка важко, достатньо поглянути на тексти пісень. Наприклад,
Слава наша козацькая
нех не загибає
що в гулянці доля наша
і нужди не знає (с. 202)
Або
Втікай дівче без поле,
бо тя козак поколе,
гей гу, без поле,
бо тя козак поколе! (с. 179)
Отже, виглядає так, що принаймні частина «козацьких» пісень, які Вацлав Залєскі презентував як народні руські, вірогідніше за все є продуктом «козакофільської моди», поширеної по деяким шляхетським маєткам наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. У збірці тексти із згадкою України є доволі чисельними. Це вже згадані «ненародні» «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292), «На Украйні всього много, і паші і браги» (с. 225)[57] а також «Гей летіла зозуленька по Україні» (с. 391)[58], «Не відаєш пане-брате, відай наші біди» (с. 184). Інші регіони, зокрема Волинь та Литва теж згадувалися, але значно рідше. Чи не є це фіксацією найпопулярнішого напряму міграції руської людності, а, відповідно, і міграції пісень?[59] Приблизно так цей пісенний вектор «з/на Україну» зазвичай і трактується дослідниками. Наприклад, Іван Франко вважав, що «З України тут приходжу в жалості бідненька» (с. 292) це пісня служниці польського магната, для яких наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. характерними були постійні переїзди разом з двірнею поміж своїми володіннями у межах імперій Габсбургів та Романових[60]. Ксенія Бородін віднесла «На Украйні всього много» та інші «українські» пісні (с. 225, 292, 387, 390) до розряду кріпацьких – на її думку центрально-східні степи згадувалися як притулок для галицького кріпака-втікача[61]. Однак слушнішою видається думка Григорія Гербільського, який пропонував менш прямолінійне трактування: «Саме слово Україна асоціюється із словом свобода. …Україна виступає у двох значеннях – як назва вільної, позбавленої кріпосницької неволі країна, символ свободи і як назва південних українських степів, де знаходили притулок і хоч тимчасове поліпшення свого становища галицькі селяни»[62]. У цих спостереженнях заперечення викликає тільки трактування «України» як степової зони. Традиційно для галичан «Україною» було лісостепове Правобережжя. Якраз туди, а не в степову зону, і відбувалися міграції: «За даними 1744 р., тільки на Поділля і в Україну (у Брацлавське і Київське воєводства) з Прикарпаття пішло понад 6 тис. селян[63]. До речі, дивлячись навіть на вищезгадані пісенні тексти, можна додати ще фольклорне сприйняття «України» як землі міфічного благополуччя: «І я родом з України, / Де до волі всього, / Дівки красні, як калини, Багаті до того» (с. 292) або «На Украйні всього много, і паші, і раги… / На Украйні всього много, меду і горілки, / Дівки красні, молодиці, а всі чорнобривки» (с. 225).
Слід зазначити також, що частина текстів зі збірки Вацлава з Олеська має очевидне наддніпрянське походження. Наприклад «Хори козак, хори козак, відай хоче вмерти» (с. 385), зі згадкою гетьмана і сотника відсилає явно до тамтешніх реалій. Хоча, є ймовірність, що подібні пісні були своєрідними «реліктами», занесеними до краю ще у часи розквіту козаччини. Втім, за цей час їх встигли «доместифікувати»: наприклад, остання пісня була також відома і в некозацькому варіанті, який краще пасував обставинам краю: «Хорий жлмір, хорий жомір, либонь хоче вмерти»[64].
«Гей їхав козак з України» (с. 392) («Пісня про козака та Кулину»), І. Франко віднайшов у брошурі, що була видана Яном Дзвоновським у Кракові 1625 р. Дослідник відзначив широке побутування твору:
пісня про козака й Кулину заховала ся до нашого часу в кількох варіянтах, записаних у Галичині й на Україні, хоча ані один із них не дорівнює ані повнотою ані викінченєм форми текстови Дзвоновского[65].
Приблизно подібну історію побутування можна припустити і у випадку «Румян поле покриває» (с. 76), «Дума про Нечая» (с. 479), «В місті Острозі в великім обозі» (с. 498). У першій пісні (яка насправді виглядає злученням двох різних текстів) йшлося про татарський напад («Ой йдуть ляхи на три шляхи / а козаки на чотири / а татари поле вкрили»), інші три Залєскі відніс до розряду історичних пісень. У «Думі про Нечая» йдеться про поїмку та страту козака Нечая ляхами, без пояснення власне причин. Головна подія в останньому тексті висвітлена вже у перших рядках: «В місті Острозі в великім обозі / там забито козаченька в воротах на возі».
На те, що пісні зі згадкою козаків в Галичині могли бути не тільки «імпортним продуктом», але й мати місцеве походження, вказує подана серед коломийок «Не відаєш пане-брате, відай наші біди» (с. 184-185)[66]. Куплети пісні складають діалог козака, що славить свій розгульний образ життя, з коломийцем, над яким тяжіють побутові проблеми. Згадка «ґазди-неборака» дає додаткову прив’язку до Галичини як місця виникнення тексту. Інша з пісень, «Чи чули ви, добрі люде, таку новиночку» (с. 490), в якій задля поїмки вбивці «розіслав пан економ та свої козаки», демонструє, що під «козаками» на увазі могли матися і просто двірські слуги.
Підсумовуючи аналіз «козацького контенту» збірки «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego» Вацлава Залєскі, можна констатувати, що укладач опублікував різнорідні за походженням пісенні тексти зі згадками козаків. До видання, презентуючи співи русинів, потрапили тексти явно ненародного походження та тексти, занесені з інших регіонів. Отже, частково «козацкість» була імпортованою. Разом з тим, вищезауважені обставини стосуються лише приблизно третини текстів збірки зі згадкою козаків. Щодо інших пісень ні в «Руської трійці», ні в їхніх наступників сумнівів щодо місцевого походження записів не виникало. Щоправда, можливе пояснення такої «дивної» наявності козацьких текстів у збірці з некозацького краю – свідома або мимовільна фальсифікація укладача. Сам Вацлав з Олеська, судячи зі структури збірки, не надавав спеціального значення згадкам козаків. Але чи не надіслали йому під виглядом місцевих пісень козацькі тексти його кореспонденти, молоді русини з кола «Руської трійці», які просували «козацьку ідею» і навіть відповідним чином редагували тексти пісень? Відповісти на це питання, як і пояснити причини побутування козацьких пісенних текстів в Галичині в першій половині ХІХ ст. дозволяє вивчення інших тогочасних фольклорних збірок.
Разом з тим, важливо зауважити й іншу дуже важливу обставину, що стосується даної – та всіх інших галицьких фольклорних збірок тієї доби. Можна сумніватися, наскільки її зміст відбивав реальність, дійсний репертуар русинів – але слід визнати, що ця збірка також творила реальність для своїх читачів. Вони вже знали – і, очевидно – не сумнівалися, що в Галичині популярними персонажами народних співів були козаки.
«Русалка Днѣстровая» та інструменталізація козацьких пісень
Як згадував Головацький, саме фольклорні публікації, зокрема поява збірника «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego», вплинули на видавничу активність «Руської трійці»:
мы гордились тѣм, что поляк ставил русскія пѣсни гораздо выше польских по поэтическому творчеству, но мы негодовали на то, что русскія пѣсни напечатаны вперемежку с польскими и что напечатаны польскими буквами. Нам хотѣлось бы имѣть національный сборник роде Максимовича (с 1827 г.). У нас зародилась мысль издать русскій альманах под названіем «Зоря»[67].
Рукопис було підготовано навесні 1834 року. 4 травня «Трійця» передала альманах на розгляд цензури. Як згадував його зміст «Зорі» Головацький,
Шашкевич написал на основаніи Бантыш-Каменскаго біографію Богдана Хмельницкаго, сказку Олена и нѣсколько стихотвореній; Вагилевич – Мадея и Жулин и Калина; я сочинил: Два вѣночка и выбрал пѣсни из моего сборника, к которым Вагилевич взялся написать предисловіе[68].
«Козацьким» текстом у збірці, крім біографії Хмельницького, був вірш «Два віночки», вірогідно козаки були й серед героїв інших поданих до збірки віршів та пісень[69]. Згадувалися вони і в оповіданні «Олена». «Зоря» демонструє появу політичного підтексту при зверненні русинів до козацької теми. Увагу укладачів до фігури Хмельницького пояснити, гадаю, не складно – хто, як не він міг вважатися символом «противуборства полонізму»; через наголошення на цьому герої маніфестувалася емансипація русинів від польського культурного поля. Власне, подібним чином сприйняв згадки гетьмана і словенській славіст Єрней Копітар, віденський урядовий цензор, до якого надійшов на розгляд рукопис. Безпосередньо зміст рукопису[70] Копітар оцінив загалом позитивно, але відзначив, що «у зв’язку із включенням фрагмента пісні про ватажка козаків Хмельницького, [книжка] ворожа Польщі»[71]. Тим не менш, від якогось однозначного висновку щодо можливості публікації альманаху Копітар фактично самоусунувся, посилаючись на свою не повну обізнаність в українській мові. Рукопис знову переслали до Львова. Професор львівського університету Венедикт Левицький, який отримав на розгляд збірку, набагато нижче оцінив плановане видання. На основі рішення Левицького видання не було пропущено до друку. Два передані на розгляд цензури примірники з архіву президії львівської губернії, схоже, що потрапили згодом до макулатури[72].
Наступна видавнича спроба «Трійці» була відносно більш успішною – на початку грудня 1836 р. (на титулі книжки вказано 1837 р.) у Буді, подалі від львівських та віденських цензорів, вдалося надрукувати альманах «Русалка Днѣстровая». Більшість накладу (він складав 1000 примірників) була доправлена до Львова. А там, після розгромного відгуку місцевого цензора Венедикта Левицького (книга проходила місцеву цензуру, оскільки була надрукована в іншій частині імперії, формально навіть закордоном, з огляду на функціювання останнього між Галичиною та Угорщиною), альманах було заборонено до розповсюдження, а його наклад вилучено[73].
Хоча «Русалка Днѣстровая» і не справила очікуваного видавцями впливу на сучасників, у ній дійсно маніфестувалися нові для русинів ідеї. У передмові заявлялося про виступ русинів на публічну арену, останніми серед слов’ян, а разом з тим про їхню етнічну єдність з малоросіянами. Також можна було вгледіти і натяк на ідею слов’янської федерації: «другі Славяне … єстли не ўже то небавком побратают-ся»[74]. Маніфестом були також мова та фонетичний правопис альманаху – орієнтовані на живу народну розмовну традицію.
Головацький зазначив, що до нового видання увійшли майже всі тексти «Зорі»[75]. Загалом альманах складається з передмови, публікації 44 народних пісень та «Передговора» до них, «складань» – віршів та прози авторства «Трійці», перекладів сербських пісень і фрагментів «Краледворського рукопису» та «Старини» – публікації 3-х історичних пісень й листа Зудичовського старости, а також огляду старих кириличних книжок зі львівських книгозбірень. Завершувалося видання рецензією Шашкевича на «Ruskoje wesile» Йосипа Лозинського.
Як бачимо, тут вже не було матеріалів, присвячених Хмельницькому. В мемуарах Головацький пояснював їхню відсутність тим, що «статья о Хмельницком где-то затерялась у Шашкевича» (с. 265), хоча вірогіднішою версією виглядає бажання видавців уникнути додаткових проблем з цензурою (цим самим можна пояснити і відсутність віршів Шашкевича на історичну тематику). Тим не менш, і без Хмельницького «Русалка» виявилася дуже «козацьким» виданням. Зі «складань» згадки про козаків містили оповідання «Олена» та вірші «Погоня» і «Два віночки». Козацькі персонажі присутні також у 5 з 22 опублікованих «дум та думок» (чоловічих та жіночих пісень за класифікацією Вагилевича) та двох історичних думах з розділу «Старина».
Фольклорні тексти займали центральне місце в альманасі. На титульній сторінці «Русалки» навіть стояла (невідомо, чи з ініціативи упорядників) позначка «Ruthenische Volkslieder» – «русинські народні пісні». Публікація їхніх текстів відкривалася «Передговором» Івана Вагилевича. У ньому автор подав нарис історії руського народу, що мешкав на просторі від Бескид до Дону, і через історію пояснював зміст пісень. При цьому саме «козацький фактор» було покладено в основу класифікації. Опоетизовано-ідеалізовано змальовувалася княжа доба, яка лишила по собі слід в обрядових піснях (згадки «князів», «бояр» і т.п.). Кінцем ідилії стала татарська навала, паралельно з якою почалося закріпачення з боку одноплемінників. В результаті русини піднялися на боротьбу, що відповідним чином позначилося на змісті співів:
в думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність… они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючи стратенцѣв. Із Запорожи лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Безкидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран[76].
Основний зміст мужацьких (чоловічих) дум, які «по найбільшій части биличними і воўнюют буйною тай дикою силою» – прощання з родиною, битви з татарами та загибель козака у степу. Співцем чоловічих думок виведений «дѣд сивобородий с кобзою», що сів при могилі та прославляє у піснях минулі літа та героїв[77]. Зміст же жіночих думок – зрада чи смерть козака-коханого, або його проводи на війну; сюди ж Вагилевич відніс і сюжети про заміжжя коханої під час відсутності козака, тож козак не вертається до дому, а «розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присівши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозі, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим»[78].
Вагилевич при підготовці свого тексту, зокрема у питанні щодо класифікації пісень, явно надихався передмовою Михайла Максимовича до його збірки (1827)[79]. Відомо, що «Трійця» інтенсивно працювала з примірником цього видання, що містився у бібліотеці «Осолінеума»[80]. Для Максимовича, принаймні на час підготовки його збірки, як і для більшості його земляків, історія Малоросії (тобто Лівобережної України) («Возникшая подобно комете Малороссія») сприймалася тільки як історія козацької доби. Саме особливості козацького устрою визначили специфіку тамтешніх пісень; козацькі сюжети стали основою для їхньої класифікації:
Во первых представляются пѣсни, содержанием своим имѣющія смерть козаков, отъѣзд их на чужбину, тоску по родинѣ, иль схватки 6оевыя; а потом воспоминаніе об них. Здѣсь всегда почти находите тоску матери о сынѣ, или сестры о брате; любовь отцовскую едва-ли гдѣ встрѣтите […] – Особенно замѣчательны думы – героическія пѣснопѣнія о былинах, относящихся преимущественно ко временам Гетманства […]
Сказаніе о частных домашних событіях у козаков, составляют переход от дум к повѣствованіям вымышленным или балладам […]
Пѣсни женскія во первых суть выраженіе тоски по родинѣ, от которой были отлучаемы дѣвы обманами козаков… Пѣсни мущин, гдѣ видна нѣжность чувства любви, принадлежат, кажется, к последующѣму времени[81].
Для козацької Малоросії, вся історія якої була лише історією козацтва такі пояснення її пісень виглядають загалом природними. Але характерно, що «козацька» перемова Вагилевича супроводжувала тексти пісень, зібрані у різних регіонах Галичини. У «Передслівє» Шашкевич згадував тих, хто «пристроѣли пѣснями народними и Стариною» «Русалку» – це були Григорій (Мирослав) Ількевич, Православ Каўков (Ян Коубек), Іван Білінський, Маркел Кульчицький, Михайло Минчакевич та інші[82]. Відповідно, через текст Вагилевича для читача, хай і не прямо, підкреслювалася приналежність Галичини до козацької традиції.
Тексти пісень при публікації було розподілено на 2 блоки – Думи и думки (22 тексти)[83] та Обрядові пісні (21 текст)[84]. До першого блоку потрапили записи, що прямо чи опосередковано відсилали в першу чергу до козацької доби. До козацької – а точніше запорозької – теми одразу відсилали і обрані у ролі епіграфу до розділу рядки Богдана Залєскі:
Co się stało!
Gdzie to naszych dum połowa?
Zaporožskich dziś tak mało!
A miłośna ta lubowa:
O trzech zorzach, trzech krynicach,
Siedmiu wodzach, studziewicach,
Rzekłbyś: že te dumy z laty
Przenuciwszy błogie chwile,
Przenuciwszy smutne straty
Z ludźmi głuchną gdzieś w mogile!
У 5 «думах і думках» містилися прямі згадки козаків – в першу чергу як воїнів, у боротьбі з татарами та турками. Перша з них це «Дума про Івана Коновченка» («В славнім мѢстѢ городѢ») (с. 11-14), в якій йдеться про вдовиного сина, що долучився до козаків та загинув у бою з турками. «Ой вийду я на могилу» присвячена дівчині-татарській бранці, козацькі персонажі тут радше декорація: «Ѣдут ляхи на три шляхи / А козаки на чотири… / а татари на всьо поле» (с. 16-17). Було також опубліковано варіант «Думи про Морозенка», «преславного козака». Щоправда, у тексті він був представником якогось «гердовійська», що билося зі шведами (с. 19)[85]. В «Ой, там при долині, ой, там при потоці» (с. 30) гетьман просив козаків поховати свого рідного брата, якого він випадково застрелив під час битви. В останній, «Насунула хмара з Підгіря», на перший погляд йшлося лише про сердечні справи козака: «Козак ся питав сокола:.. /…Чи не тужит дівчина по мені?»[86]. Однак, козак йшов «з Уманя» – і ця обставина, як буде продемонстровано нижче, перетворювала в уяві «Трійці» пісню на історичну. 8 інших текстів розділу, хоча і не містили прямих згадок про козаків, теж відсилають до козацької доби – мова в них йде про турецькі та татарські напади[87] або участь у війнах[88]. Ще 8 (фактично 7) стосувалося різних побутових сюжетів[89] – і тільки одна пісня відносилася безпосередньо до галицької минувшини: «Гей по під гай зелененькій / Ходит Добуш молоденькій» (с. 7-11).
Інші два «козацьких» тексти в «Русалці» було наведено у розділі «Старина». Публікацію відкривав короткий вступ Шашкевича, де у загальних фразах описувалися поетика та значення давніх текстів:
Старина є то великій образ, є то зеркало як вода чистоє в котрім незмущенноє являє-ся лице столѣтей. Там тобѣ внуче глянути, а взришь, як твоѣ отци, твоѣ дѣди жили, що дѣяли[90]
Однак якоїсь конкретної інформації про подані нижче тексти не наводилося. Лише у змісті «Русалки» вони позначені як «пѣснѣ зо староѣ ру[к]описи», відповідно тільки звідти читач міг дізнатися про їхнє походження. Самі пісні – це думи «Літай, літай, сивий орле, по широкій долині!» (с. 115) та «Кляла цариця, вельможна пані» (с. 116)[91]. Зміст першої традиційно пов’язують з покаранням гайдамаків:
Засилають Ляхи листи по всей Украѣнѣ.
Живѣт, живѣт, Украѣнцѣ не бійтесь ничого:
Повѣшано в Пятигорах Козаченьків много!
Другий текст відомий також як «Дума про взяття Варни»:
Була Варна здавна славна, –
Славнѣшіѣ козаченьки,
Що тоѣ Варни мѣста достали,
А в ней Турків забрали.
Дві пісні зі «Старини» за змістом не виглядають старшими за тексти «дум та думок», які теж відсилали до часів боротьби з татарами та турками. Однак, через зазначення їхньої старовинності, для читача «Русалки» підкреслювалося, що всі інші пісні з альманаху співаються і досі. (Ситуація виглядає навіть трохи курйозно – «стариною» була пісня XVIII сторіччя про гайдамаків, в той час як у розділі «актуальних пісень» подавалися тести, що стосувалися ще XVI-XVII ст.).
В читача мало скластися враження, що галицькі співці і досі добре пам’ятають добу козаччини й татарської загрози. До публікації було відібрано тексти, що презентують козаків як воїнів, хоча, приклад інших галицьких збірок демонструє, що вони складали приблизно 20-30% у загалі місцевих пісень зі згадками козаків (про це далі). Інтенції укладачів були очевидні – хоча «Русалка» без матеріалів про Хмельницького і втратила антипольської гостроти, наявність козаків у всіх її розділах була чітким меседжем. Козаки сприймалися як ворожа «ляхам» сила – що імпліцитно переноситься на сучасну «Трійці» ситуацію і їхнє бажання ствердити русинську (українську) культуру у повністю сполонізованому Львові. Одночасно акцент на пам’яті про козацтво служив демонстрації спільності з наддніпрянськими українцями – саме так сприйняв козацький контент збірки Вацлава Залєскі Платон Лукашевич. Щоправда, «Трійця», на відміну від Залєскі, не помістила жодного тексту, де б йшлося про козацьку ворожість ляхам, яких не бракувало у збірці останнього – вірогідніше, з тих же мотивів, чому і не включила біографії Хмельницького або віршів Шашкевича на історичну тематику – через бажання уникнути додаткових проблем з цензурою.
У випадку з «Русалкою Днѣстровою» варто враховувати також, що вона була не суто фольклорним виданням, а презентацією русинів загалом:
«Судило нам ся послѣдним бути. Боколи другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибіти»[92].
Підготовка русинського альманаху була певним чином спровокована появою збіркі Залєскі – в якій він подав русинські пісні латиницею та в перемішку з польськими. «Русалка» була другим галицьким виданням, що презентовало русинські пісні, яке вийшло по «Pieśniah polskieh i ruskieh ludu galicyjskiego» – і реакцією на нього, презентуючи специфіку русинського фольклору зусиллями самих русинів. І особливий акцент ними був зроблений на козацькості. Вважаю особливості публікації пісенних текстів у «Русалці Днѣстровой» свідомими спробами інструменталізації козацької теми у справі національного пробудження краю та національної самопрезентації. Читачеві альманаху демонструвалося, що більше половини всіх не обрядових пісень галичан були присвячені козакам або козацькій добі. Для укладачів ця ситуація була цілком природньою і зручною – що, як не фольклор, мало демонструвати спорідненість українців по обидва боки Дністра. Тож читач міг пересвідчитися, що козаки (вороги поляків) були дорогі й галицьким співцям – не менше ніж полтавським. Але «козацькі» пісні потрапили до «Русалки» не тільки для того, щоб переконати читача у долученості Галичини до козацької традиції. Схоже, що Шашкевич, Вагилевич та Головацький і на той час і самі були щиро в ній переконані. І не останню роль в цьому мала якраз розповсюдженість згадок козаків у місцевих співах.
Однак в «Передговорѣ к народним руским пѣсням» Вагилевич, подаючи їхню класифікацію, засновану якраз на козацьких сюжетах, зробив важливу обмовку. За його заувагою, у дівочих піснях героїня часто «обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами…» [Виділено мною – Д.Ш.][93]. Козак, ледінь (легінь) та молодець подані як синоніми. Отже, чи не було слово «козак» в уяві галичан, які співали козацькі пісні, просто відповідником слова «парубок, молодець»?
Публікацію підготовано в рамках гостьової стипендіальної програми Prisma Ukraïna–Research Network Eastern Europe на Forum Transregionale Studien (Berlin).
[1] Лукашевич П. Малороссийские и червонорусские народные думы и песни. СПб: в типографии Эдуарда Праца и К, 1836.С. 104, 106
[2] Втім, часто на сучасних дослідниках також позначається дія «козацького міфу». Сприймаючи у якості синонімів поняття «українська ідентичність (етнічність)» та «козакофіія» популярність текстів про козаків у не-козацьких регіонах сприймається ними як самаочевидна річ. Як приклад подібного підходу див. Луньо Є. Козацькі пісні з Надсяння: питання генези і динаміки розвитку // Міфологія і Фольклор, №1(2) 2009. С. 22-28.
[3] Середа О. Формування національної традиції. Українське козакофільство у Галичині в 60-х роках ХІХ століття // Історія – ментальність – ідентичність. 2011. Вип. IV. С. 395–403.
[4] Історія спілкування та активності Шашкевича, Вагилевича та Головацького у форматі «трійці» відома дослідникам в першу чергу з мемуарів Головацького. Дату укладання «гуртка» він не навів, в історіографії наводяться датування у діапазані 1831-1833 рр., з урахуванням біографічних обставин персонажів початок 1833 р. бачу найвірогіднішою датою.
Основну подієву канву активності «Трійці» див у «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. Київ: Наукова думка, 1987.; Дем'ян Г. В. Іван Вагилевич – історик і народознавець. Kиїв: Наукова думка, 1993. Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49 / Видав др. К. Студинський. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. І-СІV, Kozik J. The Ukrainian National Movement in Galicia: 1815–1849. Alberta: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986; Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). [Львів]: Видавництво Львівського університету, 1964. Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969.
[5] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 88-89. Тут і далі за можливістю цитую в першу чергу цю публікацію тексту Головацького через відсутність в ній редакційних правок видавця.
Слово «русский» Головацький використовує тут у значенні «русинський».
[6] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 242.
[7] Див. Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 242-252.
[8] Див. Циганик Фольклорні записи корифеїв «Руської Трійці» у збірнику Якова Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» // Народознавчі зошити. 2013. № 1 (109). С. 12–22, Возняк М. З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ, 1912, т. CIX. С. 140-155, Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011. С. 220-285.
[9] Про збирацьку активність Вагилевича див. Шалата М. Народними піснями зачарований // Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983. С. 5–16.
«Ой у полі сніжок мружить» (с. 104), «Ой попід діл зелененький» (с. 105), «Злетіли ворони з чужої сторони» (с. 115), «Ой на горонці на високій» (с. 115), «Тече річка по камінню» (с. 118), «Ой попід гаєм, гаєм зелененьким» (с. 118). (Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. Київ: Музична Україна, 1983).
[10] «Ой два нас, два нас, товаришеньки» (с. 38), «Ой піді ж бо я попід гай зелененький» (с. 39), «Добрий вечір дівчинонько, прийми ж мене на ніч» (с. 39), «Сію рутку, сію рутку, рутку підливаю» (с. 41), «Ой посіяв козак гречку» (с. 72) (Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973). Ще одна, «Кляла цариця, вельможна пані» (с. 62), була запозичена з рукопису початку XVIII ст. Див. Шалата М. Талант, народжений піснею // Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича Київ: Музична Україна, 1973. С. 14-15.
[11] Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л. // Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо. Львів: Каменяр, 1993. С. 36.
[12] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 298.
[13] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 298.
[14] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 300.
[15] Головацький Я. Руські народні пісні [Фрагменти] // Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. Твори / Упор. М. Шалата. Київ: Дніпро, 1982. С. 300.
[16] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 339.
[17] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 339.
[18] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. XX.
[19] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 97.
[20] Див. Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 488; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 145.
[21] Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 76.
[22] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 102.
[23] Украинские народные песни / изд. Михаилом Максимовичем. Москва: В Университетской Типипографии, 1834. Ч. 1, кн. 1-3: Украинские Думы. Песни Козацкие былевые. Песни козацкие бытовые. 1834. С. 145-146.
[24] Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973. С. 42; Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 447; Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть ІI. Обрядные песни. / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. 1864. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 207.
[25] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 88; Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича / Упоряд. М. Шалата. Київ: Музична Україна, 1973. С. 53; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1840. T. II. S. 10.
[26] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. третья. Июль-Сентябрь. С. 112; Pieśni ludu ruskiego w Galicii / zebrał Żegota Pauli. Lwow: Nakładem Kajetana Jabłońskiego. 1839. T. I. S. 163; Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. 402.
[27] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 261.
[28] Сборник памятников народнаго творчества в Северо-Западном крае. Вильна, 1866. Вып. 1. С. 36, 245.
[29] Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Часть I. Думы и думки / Сост. Я. Ф. Головацкий // Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете. 1863. Кн. четвертая. Октябрь-Декабрь. С. 292.
[30] Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині // Етномузика. 2013. № 9. С. 93-101. Український переклад статті фон Глютнера опубліковано у. Карл Йозеф фон Гюттнер Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар Андрія Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 102-121.
[31] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. 1822. S. 86.
[32] Дзюба – дівчина, побита віспою.
У якості «думки руської» було наведено текст ліричної балади «Ой не ходи Грицю на вечорниці» (подавався також німецький переклад).
[33] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. S. 88.
[34] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 114.
[35] Карл Йозеф фон Гюттнер Народні пісні / Переклад з німецької мови та коментар Андрія Вовчака // Етномузика. 2013. № 9. С. 112.
До речі, інші тексти у німецькій версії теж мали відмінні від польського варіанту заголовки: «Краківські танці», «Мазовецька народна пісня», «Русняцька народна пісня».
[36] Публікація текстів кожного жанру супроводжувалася коротким коментарем щодо загальних його особливостей.
[37] Hüttner Karol Jósef von. Spiewy Ludu // Pielgrzym Lwowski. S. 92.
[38] Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. 149-155.
[39] Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833.
[40] Срезневский И. Путевыя письма Измаила Ивановича Срезневскаго из славянских земель. 1839–1842. Спб., 1895. С. 322.
[41] Про біографію персонажа див. Ostaszewski-Barański K. Wacław Michał Zaleski (1799-1849): zarys biograficzny. Lwów: M. Schmitt & Sp., 1912. 387 s.
[42] [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXV, LIII-LIV.
[43] Лозинский И. Автобіографическіи записки Іосифа Лозинского // Литературный сборник издаваемый Галицко-русскою матицею. 1885. Вып. I, II, III. 1885. С.116.
[44] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89-90.
[45] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 63-65. Юзеф Дунін-Борковскі, інший тогочасний галицький фольклорист, твердив, що Залєскі взагалі особисто не записував фольклорних текстів. Див. Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор. 2011. №2. С. 17-18.
[46] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 60. Як констатує дослідниця, «розходження у підрахунках може бути спричинено: наявністю у збірнику авторських пісень, які окремі дослідники вважали народними; варіантами, які упорядник інколи подавав як окремі твори; польсько-українськими фольклорними взаємозв’язками та взаємовпливами…; наявністю двох чи більше пісень, які упорядник об’єднав в один текст; а також тим, що фольклорист часами дрібнив один твір на декілька окремо пронумерованих фрагментів» (Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 61).
[47] Тексти пісень передані В. Залескі латинкою за власною системою транслітерації; я тут і далі подаю тексти пісень з його та інших збірок згідно сучасних норм української мови. Оскільки у збірках тексти пісень зазвичай наведено без назв, подаю їх за першими рядками; окрім декількох випадків, коли пісня має загальновідому назву. Для спрощення посилань наводжу тільки номера сторінок, на якій починається текст пісні; у випадку посилання на кількатомне видання латинська цифра позначає том.
Перелік пісень зі згадками козаків зі збірки Вацлава Залєскі див у таблиці 2.
[48] («Ой в лузі береза стояла» (с. 443), «Вибирався Козубай на війну з ляхами» (с. 482), «Ой на полі, на цариночці пили турки горілочку» (с. 487), «Звідки йдете? З-під дунаю» (с. 500).
[49] Про підходи укладача до розподілу пісень див. [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXІ-ХХХІV.
[50] [Zaleski W.] Rozprava wstępna // Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. Z muzyką instrumentowaną przez Karola Łipińskego / Zebrał i wydał Waclaw z Oleska. Łwów: nakładem Francizska Pillera, 1833. S. XXXV, LIII-LIV.
[51] Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 9-10, 12.
[52] Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор, №2. 2011. С. 18.
[53] Дунін-Борковський Ю. Згадка про збірники народних пісень, зокрема про пісні руського люду в Галичині, видані Жеготою Паулі (Львів, 1839-40, томів 2) // Міфологія і Фольклор, №2. 2011. С. 18. Як уточнює Роман Кирчів, пісня не дослівно збігається з текстом у водевілю, у якому були використані тексти двірських пісеньок Кирчів Р. Епізод із ранньої українсько-польської співпраці у фольклористиці // Міфологія і Фольклор, 2011. №2. С. 9-10.
[54] З України тут приходжу,
в жалості бідненька,
ах щаслива, що знаходжу,
мого козаченька...
Я. Головацький у власній збірці (мова про яку далі) відніс цю пісню до «думок освіченого стану.
[55] Очевидно, Вагилевич дізнався про Климовського як автора пісні з «Пантеону русских авторов» Ніколая Карамзіна – цю книгу мав у розпорядженні Яків Головацький (див. Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 86). Варто відзначити, що непевне твердження Карамзіна є єдиною вказівкою на Климовського як автора тексту, який загалом не відрізняється від інших народних пісень. Тим не менш, думка про цю пісню як авторський твір є зараз загальнорозповсюдженою. Наводжу повний текст статті Карамзіна: «Климовский Семен. Малороссийский казак. Жил около 1724 года. Казак и стихотворец. В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение «О великодушии и правде», в котором много хороших чувств и даже хороших стихов (без определенного течения стоп). Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен между его собратьями казаками; что он, как вдохновенная пифия, говаривал в беседах высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы, твердил часто пословицу: «Нам добро и никому зло, то законное житье»; и любопытные приходили издалека слушать его. Малороссийская песня: «Не хочу я ничего, только тебя одного», которую поют наши любезные дамы, есть также, как уверяют, сочинение Климовского, ученика природы, к сожалению не доученного искусством. Авторы России, здесь изображенные! Не стыдитесь видеть его в вашем обществе». (Карамзин Н. М. Пантеон российских авторов // Карамзин Н. М. Избранные сочинения в двух томах. Москва; Ленинград: Художественная литература, 1964. Т. 2. С. 164). Про Климовського та публікацію його оригінальних текстів див. Срезневский В. С. Климовский-Климов, «казак-стихотворец», и два его сочинения. // Сборник Харьковского историко-филологическаго общества. 1905, т. 16, с. 509–546.
[56] Франко І. «Король Балагулів» Антін Шашкевич і його українські вірші // Записки НТШ. 1904. Т. LVII. С. 4-6
[57] На Украйні всього много, і паші, і браги,
Леще (?) що там ляхи стоять, козацькії враги;
...Ти дівчино, що ти робиш, сорому не маєш,
Чом козаків, а не ляхів, вірно не кохаєш?...
[58] Гей летіла зозуленька по Україні
гей роняла сиві пір’я по долині...
…на Украйні суха риба із шафраном:
будеш жити за козаком як за паном,
а у Польщі суха риба із водою:
будеш жити з вражим ляхом, як з бідою.
[59] Цікаво, що ці ж тексти, в яких Україною, очевидно, називалася Правобережна Наддніпрянщина, Д. Багалій потім використовував як ілюстрацію до розповіді про заселення України Слобідської (Див. Багалій Д. І. Історія слобідської України. Харків: Основа, 1991. С. 26.
[60] Франко І. Писаня І. Котляревського в Галичині // Записки НТШ. 1898. Т. XXVI. Кн. VI. С. 1-2.
[61] Бородін К. Українська пісня в зацікавленнях Вацлава Залеського. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017. С. 97
[62] Гербільський Г. Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). Львів: Видавництво Львівського університету, 1964. С. 41.
Подібною є ситуація і з пісенним «дунаєм» - означенням будь-якого значного водного простору, який, втім значна частина фольклористів вперто пов’язує з найбільшою рікою Європи.
[63] Див. Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. Львів, 2004. С. 53-54.
[64] Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». [Львів]: Інститут народознавства НАН України 2011. С. 257.
[65] Франко І. Козак Плахта. Українська народня пісня друкована в польській брошурі з р. 1625. // Записки НТШ. 1902. Том XLVII. Див. також Франко І. Студії над українськими народнїми піснями, XIV–XXI. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1907. Т. LXXVIII. Кн. IV. С. 104–108.
[66] У публікації Залескі запис є доволі «деформованим». Кращу уяву про цю пісню можна скласти з варіанту, наведеному у збірці Я. Головацького Він окрім запису Залескі посилався ще на 2 власних. Див «Постой, постой, Коломійче» у «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси» (І с. 128).
[67] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89-90.
[68] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Аристов Ф. Ф. Карпато-русские писатели. Изследование по неизданым источникам. Т. 1. Carpatho-Russian Literary Association, 1977. С. 89.
[69] 1833-1834 рр. традиційно датують вірші Шашкевича на історичну тему «О Наливайку», «Хмельницького обступленіе Львова» та «Болеслав Кривоустий під Галичом», в яких ярко вираженою є їхня антипольська спрямованість.
[70] До речі, повідомлення Копітара дає змогу краще уявити зміст альманаху: «Основу книжечки становлять руські народні пісні, життя Хмельницького прозою, його невелике популярне оповідання, комічний і сатиричний памфлет-скарга на нового священика, який гідно виконує свої обов’язки і керує [парафією] і т. д.». Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. К.: Наукова думка, 1989. С. 52.
[71] Цензорський висновок В. Копітара на рукопис альманаху «Зоря», підготовленого М. Шашкевичем // «Русалка Дністрова»: Документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1989. С. 52.
[72] Історію цензурування збірки див у Студинський К. Причинки до історії культурного життя Галицької Руси в літах 1833-1837 // Кореспонденція Якова Головацького в лїїтах 1835-49. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 1909. С. Х-ХVІІІ.
[73] Про історію видання див. Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич. (Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність). Київ: Наукова думка, 1969, Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро. С. 229-285.
[74] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ.
[75] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 265.
[76] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XIV.
[77] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XV.
[78] Вагилевич И. Передговор к народним руским пѣсням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. XVІІ.
[79] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. I–XXVI.
[80] Головацкий Я. Пережитое и перестраданное // Письменники Західної України 30-50 х років XIX ст. Київ: Дніпро, 1965. С. 230-231.
[81] Максимович М. Предисловие // Малоросийские пѣсни, изданныя М. Максимовичем. Москва: В типографии Августа Семена при Императорской медико-хирург. академии, 1827. С. VI-VIІ, VIІІ-IX.
[82] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. V-VІ.
[83] Подана під №5 композиція укладачами розділена на 3 окремих блоки, що становлять 3 окремих тексти.
[84] Окремо подано ще «леліяльну пісеньку».
[85] У своїй збірці Головацький відредагував запис, «гердовійсько» стало «гордо військом», а шведів у якості козацьких супротивників заступили ляхи. Див. Савченко Ф. Ненадруковані примітки, пояснення й варіанти пісень Головацького // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1929. Вип. 2. С. 78-79.
[86] Насунула хмара з Підгіря // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 34.
[87] Це «Ой поѣхаў Романонько до Сучави на ярмарок» про продаж сестри туркові (с. 1-5), «Чому кури не пѣєте» (с. 5-7) про татарську бранку, «Гонят мамко на сторожу» (с.15-16) про татарський напад, «Ой вийду я на могилу» (с. 17-18), «Коли Турки войовали, бѣлу челядь заберали» (с. 25-26).
Перша зі згаданих композицій являє собою обробку народного сюжету Миколою Верещинським, у тексті помітні вкраплення, не притаманні стилю народних пісень. Обставини походження тексту були відомі «Трійці» під час публікації. Детальніше див. Кирчів Р. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці». Львів: Інститут українознавства НАН України, 2011. С. 86.
[88] «Ой поѣхаў Ѣвасенько сѣм лѣт на війну» (с. 19-21), «Ой, цѣлнй день Кременюшка анѣ ѣў, анѣ пиў» (с. 23-25), «Ой, є в поли два дуби» (с. 28-30) дівчина приворожує хлопця («Я є хлопець войсковий»),
[89] «Брат из сестрою по риночку ходит» (с. 21-22), «Ой в зеленім городочку два явороньки гнут-ся» (с. 22-23), «А в недѣлоньку рано стала нам ся новина» (с. 26-27), «Вийду я, вийду в садок вишневий» (с. 27-28), «Ой, в садочку зеленім зазуля ковала» (с. 31-32), «Уже Ѣвасенькови в намастиреньку звонят» (с. 32-33), «Ой, вилетѣў сокіл та з лѣса на поле» (с. 33-34). Віднесення останньої «Ой дуброво, дубровонько! / Та доброго пана маєш, Що ся в одним року / Трома барви приодѣваєшь» (с. 35) до розділу дум і думок виглядає зумовленим радше технічними обставинами – потрібно було зайняти сторінку якимось короткими текстами (нижче ще йшла леліяльна пісенька «Ой ходит Сон коло вікон», щоб мати змогу подати з нового розвороту наступний розділ.
[90] Шашкевич Р. [М.] Старина // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. 115.
[91] Окрім них подано ще пісню «Казаў ми батенько пігнати кози».
[92] [Шашкевич М.] Передслівє // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837. С. ІІІ.
[93] Вагилевич Д. [И.]. Передговор к народним руским песням // Русалка Днѣстровая. Будим: Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837.С. XVI.