Переважна більшість західних фахівців з історії Другої світової війни вважають нацистську систему примусової праці вичерпно дослідженою проблемою¹. На наш погляд, погодитися з цією точкою зору можна лише в загальному розумінні, оскільки низка актуальних питань продовжує залишається не визначеною. Серед них, в першу чергу, слід виділити специфіку експлуатації радянських цивільних робітників поза межами Третього рейху і залучення остарбайтерів як трудових ресурсів інженерно-будівельних військ вермахту. Висвітленню цього аспекту експлуатації остарбайтерів і присвячується наша публікація.

Нестача робочих рук, що загострювалась в Німеччині протягом 1939-1945 років створювала дефіцит «людського матеріалу» не лише в безпосередньо виробничих сферах, тому використання примусової праці не обмежувалась промисловістю, транспортом, сільським і хатнім господарством. Вже наприкінці 1942 року керівництву рейха стала очевидна неспроможність забезпечити власними силами нагляд за багатомільйонною армією робітництва. В результаті розпочалось залучення благонадійних, з нацистської точки зору, остарбайтерів для виконання функцій табірної охорони². В подальшому, сфера застосування людей зі Сходу розширювалась й набувала доволі несподіваного характеру.

Схема табору

Наприкінці 1943 року масові мобілізації чоловічого населення на фронти Другої світової війни значно скоротили штат поліції, протипожежної служби і ППО. В умовах загострення внутрішньої ситуації керівництво рейху вирішило частково поповнити внутрішні війська за рахунок радянських громадян. У зв’язку з цим певна кількість остарбайтерів отримала принципово новий статус. Наприклад, 4 жовтня 1943 року групу остарбайтерів із міста Мерзебург зарахували на службу до німецької поліції^₃. У завдання таких формувань входила не стільки охорона громадського порядку, скільки боротьба з пожежами й іншими наслідками англо-американських бомбардувань. Для формування нових пожежних частин із окупованих східних територій почали вивозити додаткові контингенти. Процес їхнього вербування не відрізнявся від решти аналогічних акцій окупаційної влади. Один з таких заходів був зафіксований у квітні 1942 року в місті Херсоні де нацисти провели облаву в місцевому кінотеатрі. В результаті із захопленої молоді сформували 123-й український батальйон. У жовтні 1943 року весь його склад вивезли до німецького міста Ольдебрюк, де й була утворена пожежна частина⁴.

Відновлення у 1944 році військових дій у Західній Європі потребувало від вермахту швидкого налагодження системи фортифікаційних споруд. Інженерні війська не могли самотужки виконати весь обсяг робіт, тому військове керівництво рейху вирішило використовувати на будівництві стрілецьких окопів, протитанкових ровів, довготривалих вогневих точок і бункерів десятки тисяч остарбайтерів. Як правило, на будівельні роботи в прифронтову зону направляли працівників, задіяних у сільському господарстві, легкій і харчовій промисловостях. Окрім цього, на допомогу німецьким військам спрямовувалась значна частина радянських громадян, що потрапила під примусову евакуацію на початку 1944 року. Наприклад, одразу після депортації мешканці села Романівка Казанківського району Миколаївської області були транспортуванні до німецького міста Гьоттинген, де працювали на будівництві бункерів з 2 травня 1944 по квітень 1945 року⁵.

У ряді випадків німці в примусовому порядку включали депортованих радянських громадян до складу вермахту. 4 березня 1944 року німецькі війська вивезли практично все чоловіче населення села Новомихайлівка Володимирівського району Миколаївської області. У місті Перемишлі цей контингент приєднали до групи військовополонених і направили до міста Косів, де протягом 3–4 тижнів вони проходили вишкіл. У червні 1944 року їх усіх відправили до французького міста Мюнпельє, у передмісті якого вони працювали на фортифікаційних роботах. У липні – серпні 1944 року ця частина брала участь у боях проти англо-американського десанту⁶.

Усього німці укомплектували із остарбайтерів і військовополонених 70 транспортних і будівельних батальйонів загальною кількістю близько 30 тисяч чоловік⁷. У зв’язку з цим, союзники  часто брали  в полон радянських цивільних громадян, одягнутих у форму вермахту. Майже хрестоматійним є випадок наведений російським дослідником В.В.Земсковим, коли влітку 1944 року наступаючі у Франції англо-американські війська взяли в полон велику групу солдатів і офіцерів вермахту⁸. Врешті-решт, виявилось, що всі вони були радянськими громадянами. У нашій дослідницькій діяльності також траплялись аналогічних випадки. Наприклад, 20 серпня 1944 року, відступаючи з-під Гамбургу, німецькі війська залишили свій обоз. Переважна більшість його обслуги складалась із остарбайтерів, яких німці використовували як робочу силу⁹.

Сучасна історична наука практично не володіє даними, що розкривають специфіку експлуатації остарбайтерів у прифронтовій смузі і безпосередній зоні бойових дій. Так само незрозумілим залишається й статус таких робітників. Теоретично вони не належали то німецької армії оскільки не присягали на вірність рейху, але з практичної точки зору примусово брали участь у військових діях на стороні ворога.

Щоденник Карпова Євгена Йосиповича є тим рідкісним джерелом на основі якого ми можемо реконструювати як особливості працевикористання в районах ведення бойових дій, так і проблеми, пов’язані з умовами утримання остарбайтерів і їх взаємин з німцями¹⁰. Є. Й. Карпов протягом 6-ти місяців перебував на фортифікаційних роботах. У своїй записній книжці він зафіксував усі події з 18 вересня 1944 по 15 квітня 1945 року. Зараз цей документ зберігається в фондах Миколаївського обласного краєзнавчого музею (Д-22674).

Події зображені у щоденнику виходять далеко за межі досвіду примусової праці, тому що його автор брав участь у битві за Райн. Одразу після висадки союзних військ в Нормандії А.Гітлер віддав наказ про відновлення західних німецьких укріплень. Так звана «лінія Зігфрида» або «Західний вал» розміщувалась вздовж французького та голландського кордонів. Відповідно планів німецького командування війська вермахту мали відступити за неї та зайняти оборону. На реконструкцію старої інфраструктури та спорудження нових фортифікацій було направлено близько 20 тисяч чоловік. Серед цього контингенту знаходився і Євген Йосипович Карпов, який разом з тисячами інших остарбайтерів був вимушений виконувати роботу інженерно-саперних військ Німеччини. Перебуваючи в складі мобілізованих робітничих формувань він став опосередкованим учасником бойових дій між 1-ю та 15-ю парашутно-дисантними арміями вермахту та 1-ю канадською та 9-ю американською арміями, що намагались прорватись до Рейну в районі між містами Крефельд і Гельдерн¹¹. В історію Другої світової війни ці події увійшли як Маас-Рейнська наступальна операція¹². Щоденник у повній мірі відтворює увесь динамізм військової кампанії. Перший запис датований 18 вересня 1944 року у ньому йдеться мова про спорудження укріплень як на території Голландії, так і Німеччини. Починаючі з лютого 1945 року згадки про бомбардування і артобстріли частішають і перетворюються на невід’ємні елементи оповіді. Все це збігається з початком наступу союзників. Очевидно, що сотня Є.Г.Карпова була зайнята на побудові фортифікаційних споруд в околиці міст Зюхдельн (тут також розміщався сам табір), Дюльке, Фірзен. 7 лютого 1945 року амерекано-канадські війська форсували річку Маас й розгорнули стрімкий наступ в сторону Райну. Напрямок переміщення табору зі східними робітниками відповідав загальному відступу німецьких частин. 1 березня 1945 року відбулась його передислокація на лівому березі Райну у місті Хильден, а через місяць 10 квітня робочу силу розмістили в районі міста Вальд, де радянські громадяни і були звільненні військами союзників.

У своєму щоденнику Є.Й.Карпов зображує усі пережиті події у хронологічній послідовності, приділяючи велику увагу таким деталям як: географія пересувань, характеристика виконаних робіт, умови утримання, харчування та перебіг бойових дій в лютому – квітні 1945 років. Очевидно головним завданням написання щоденника являлась детальна фіксація отриманого досвіду, в зв’язку з цим він практично повністю позбавлений авторської рефлексії, емоційних висловлювань та  оціночних суджень. Все це наближає його до апріорної фіксації подій на зразок тієї, що ми спостерігаємо в офіційних історичних документах. Текст, поданий мовою оригіналу в своїй первинній авторській редакції, тому назви окремих населених пунктів уточнюються в примітках.

Книжка записная Карпова Евгения Иосифовича, узника трудовых лагерей в Германии. Дневник остарбайтера 03-04-1945

Перша сторінка тексту

«Wuppertal  18.09.44

Едем на окопы в 3 часа дня. В 9 часов приехали в Голландию, город Фелло¹³, где пробыли три недели. В Фелло отпраздновал своё 18-летие 25.09.44. С  Фелло нас отправили в город Зухтельн14. Пришлось пройти пешком около 30 км. Там пробыли 4 недели, рыли окопы и противотанковые рвы. Мы всегда были голодными, немцы били нас дрючками, если плохо работали или рвали брюкву с редькой. 7 ноября прибыли в село Etteld^15*, где находились около двух недель. Здесь мы строили бункеры. Кормили хорошо : супа хватало, картошку ели столько, сколько хотели. Из  Ettelda пешком пошли на Дольгаим (10 км дороги)¹⁶, где пробыли два дня. Потом  снова нас направили  пешком  на Зухтельн. Шли почти всю ночь, но в пути нам приказали остановиться и на автомашинах всех вернули обратно в Дальгаим, где мы находились один месяц или немного больше. Кормили хорошо: картошки хватало, хлеба тоже. Работа была не трудная, строили бункера.

30.12.44 пешком прошли 9 км. в Васенберг, где пробыли до 24.01.45¹⁷. В Васенберге тоже всё было хорошо. Но 16.01.45 мы попали под авианалёт, самолёти начали нас бомбили и обстреливали из пулемётов.  В квартире, где мы жили, взрывом выбило все окна с рамами. Убило одного парня из нашей сотни - Николая Бондарева из села Мешковки¹⁸, похоронили его хорошо¹⁹. Перебрались в другую квартиру, в школу, где прожили одну неделю, не успев сделать маскировку. На работу ходили  три с половиной километра. На роботе мы носили дрючки, плечо промокло насквозь. Гундосый пробил Ивану голову и набил Сергею шишку на брови²⁰. Работали до 2-х чесов.  По дороге в лагерь Гундосый ударил палкой по ногам. Пришли в лагерь, получили по 1 литру супа, съели суп и нужно дожидаться следующего вечера, следующего супа. Сегодня после работы не умывался. Микиша  достал за 12 сигарет булку хлеба и выпросил где-то несколько скибочек  хлеба. Немного подкрепились перед сном. Сейчас ложусь спать 7.15.

1 февраля 1945 года.

Встал по подъёму. Нет электричества.  В эту ночь где-то недалеко бомбили. Умылся, успел позавтракать до построения, полбулки хлеба и кофе. Выходя на построение, упал с лестницы,  поломал ноготь на пальце правой руки, на роботу не ходил. Наши в Дюсельдорфе сыпали фосфор. Целую ночь над Зюхтельном гудел один самолёт. Я лёг спать в 10 часов.

4 февраля 1945 года.

Встал по подъёму, не умывался. Сегодня наша сотня работала на уборке лагеря. Весь день шел дождь. Ребята рано «пошабашили»²¹. К вечеру погода стала хорошая. Баланда, синяя капуста да и то мало. Лёг спать рано.

Фрагмент тексту

5 февраля 1945 года.

Встал по подъёму, умылся, поел. Микиша каждый день достаёт хлеб. Пока ещё ничего насчёт кушанья. Варили картофельный суп. Ещё есть картошки на один раз. Пайка конечно не хватало. Работали до 12 чесов, шёл дождь — промокли насквозь. Работа дурная — носили дрючки. Немцы хуже собак²². На каждых 5 русских приходилось по одному немцу-охраннику. Вечером сварили суп. Павлик купил вино, и мы поужинали немного. До вечера ничего ни ел, вечером получили меньше литра супа. Суп съел в 4 часа, а ложусь спать голодным в 8 часов. Сегодня получили лопаты и пошли рыть противотанковый ров. Работа не очень трудная, но на голодный желудок вообще не охота работать. Нет табака, а сигарет не дают. Курим  одну сигарету  человек 5.

9 февраля 1945 года.

Сегодня ночью нас уже не закрывали, а только сторожило двое немцев с винтовками. Встал рано, умылся, оделся, позавтракал и пошёл на работу. Работали мы на противотанковых рвах до 12 часов, сильно вымокли и пошли домой. Самолёты бомбили после обеда станцию Вирзен23. Павлик с Микишей принесли ведро картошки. Вечером сварили маленькое ведёрце, поужинали. С вечера всё время гудели самолёты, бросали где-то бомбы, свет был замаскирован и поэтому я вчера не писал.

10 февраля 1945 года.

Всё по-старому. Встал, умылся, съел пайку хлеба. Кофе нет - разбомбили под Вирзеном. Свисток строиться — пошли работать на противотанковый ров. С самого утра шёл дождь, простояли под навесом до 11.30 и пошли в лагерь. В лагере лучше. Хоть и охота жрать, зато тепло. Играли в карты, получили по литру баланды, съели и дожидаемся, когда дадут хлеб. Мы ещё живём ничего, почти каждый день есть картошка или лишний хлеб. В 9 часов вечера мы сварили ведро картошки, съели и легли спать. Ночь была не спокойная, всё время летали самолёты, бросали бомбы, ракеты, строчили из пулемётов. Ложусь спать.

Фрагмент тексту

11 февраля  1945.

Сегодня работаем до 13.00. В воскресенье нам, наверное, бог помогает.  Пока идёт дождь, пошабашим в 12.00. После обеда нет дождя, а мы все уже в лагере. Сегодня до обеда была хорошая погода, а после обеда пошёл дождь. Поймали сегодня 2-х хлопцев : где-то что-то украли. Фриц психовал, когда выгонял строиться. Называя  нас по номерам бил лопатой, ударил и меня по заднице, но не очень сильно, и  вообще мы уже немного привыкли к побоям. Сейчас идёт дождь, наверное, не будет самолётов, значит, можно будет спать спокойно. Сейчас побью вшей и лягу спать .

12 февраля 1945 года.

Встал, умылся, покушал, вышел на построение. Работали на противотанковых рвах до 12.30. Шёл дождь, и мы рано ушли в лагерь. Сварили полведра картошки. Микиша где-то достал за сигареты полбулки хлеба, хорошо поужинали. Вечером Гундосый объявил, что завтра  все идём на дезинфекцию. Ложусь спать.

13 февраля 1945 года.

Входили в баню по 10 человек. Первый раз за 5 месяцев хорошо помылись. Мылись минут двадцать. Одежда вся была в котле, где паром давили вшей. Мы купались в последнюю очередь. В 11 часов Гундосый привел ещё 30 человек и  приказал нашему шефу, чтобы он отвел в лагерь 50 человек. Мы хотели побыстрее попасть в лагерь, но Гундосый узнал, что мы убежали, и кинулся нас догонять. Догнал он нас на полпути и стал бить руками и кинжалом. Какие-то солдаты и женщины стали за нас заступаться. Он перестал нас бить и погнал к остальным ребятам. Там монахи дали нам немного картошки с морковью. Подождав остальных ребят, мы пошли в лагерь  в 17.45. Шли не очень быстро, поэтому в лагерь пришли часов в 19.00. В лагере получили по литру супа и легли спать.

14 февраля 1945 года.

Встал, умылся, пошёл на работу. Работали в другом месте,  еще дальше ходить, чем прежде. Очищали стрелковые окопы, работать почти невозможно, очень  много воды и грязи. Сегодня работали  до 14.30,  в лагерь вернулись в 15.30. В лагере получили суп, начистили маленькое ведёрко картошки и с трудом её сварили. Всё время гудели самолёты. Печка плохая, всё время летят искры через верх, к тому же сильно дымит. Но всё - таки сварили картошку, поужинали и легли спать. Спать стало легче. Вшей нет. Спишь, и никто тебя не кусает. Зато самолёты всю ночь бросают бомбы и ракеты.

15 февраля 1945 года.

Встал, умылся, позавтракал, в 7.30 пошёл на работу. Сегодня работали до 16.00 на противотанковом рву. Сейчас есть три немца, которые ходят по  дорогам и по лесу, ловят ребят, чтобы те не шатались и ничего не крали. Один из этих немцев пристал к одному хлопцу из четвёртой сотни, где тот взял кожаную сумку с несколькими сахарными буряками. Он сказал, что эта сумка краденая, хотя Хома принёс её из Васенберга. В конце-концов его расстреляли, а двух хлопцев заставили вырыть яму и его закопать. Вечером варили последнюю картошку. Новую достать уже трудно и, наверное, не достанем. Сейчас постелю и ложусь спать.

16 февраля 1945 года.

Всё по-старому, работаем на противотанковом рве. Картошки уже нет. Сегодня дали только по полбуханки хлеба.

17 февраля 1945 года.

Встал, умылся, позавтракал, пошёл на работу. Пришли на ров, растопили костёр. После обеда пришёл Гундосый. Пристал к Тольке, где тот взял сигареты. Он сказал, что расстреляет, если тот будет ходить по барам. Толька дал ему несколько сигарет, и  Гундосый ушёл. Мы все его очень боялись. Сегодня нам дали по 1 сигарете.

18 февраля 1945 года.

Сегодня  пошли на работу. Всё время  шёл дождь. Простояли под навесом до 10 часов и пошли в лагерь. В лагере получили баланду, и я с Сергеем  пошёл к бауерам за картошкой. Достали картошки немного больше, чем полведра. Всю сразу и сварили. Потом втроём поужинали : я, Сергей и Микиша. Сейчас ложусь спать.

19 февраля 1945 года.

Встал, умылся, пошёл на работу. Работали 10 часов на окопах. Лег спать рано.

20 февраля 1945 года.

Сегодня работали там же. Шёл дождь, поэтому работали до 14.00. Пришли в лагерь, получили суп. После я пошёл по бауерам. Я обошёл 4-х бауеров и всего собрал только 15 картошин. Сейчас лягу спать. Фриц объявил, что завтра идём на дезинфекцию в Дюлькен.

21 февраля 1945 года.

Вместо дезинфекции пошли на работу. Вечером, наверное, бомбили Крефельд. Дали по одной сигаретке.

22 февраля 1945 года.

Сегодня пошли на дезинфекцию в город Валдилель²⁴. Дезинфекция не очень хорошая. Вернулись в лагерь в 19.30, получили суп и легли спать. Все сильно устали, потому что за день прошли 27 км.

23 февраля 1945 года

Сегодня день Красной Армии! Работали  за городом Форс²⁵, в 6 км от лагеря, рыли новые стрелковые окопы. За нами наблюдали солдаты тоже 1926 года рождения. В лагере получили суп. Сейчас плохо - нет ни картошки, ни лишнего хлеба, сидим на одном пайке. Сегодня дали по одной сигарете.

24 февраля 1945 года.

Сегодня работаем на том же месте. Вокруг нас, км. в 5—6, бомбят (это я пишу на работе). Немного бомбили Зюхтельн, и у нас нет света. Сегодня практически полностью разбомбили и сожгли город Вирзен. Вечером постоянно гудят самолёты, сбрасывают бомбы и строчат из пулемётов. Сидим на одном пайке, достать нигде ничего нельзя.

25 февраля 1945 года.

Встал, умылся, позавтракал, пошёл на работу. Работали на старом месте. Из лагеря никуда не ходили. Микиша пытался достать картошку, но у него ничего не получилось. Так что сидим на 1 литре супа.

26 февраля 1945 года

Сегодня уже месяц как я в Зюхтельне, тут мы уже второй раз. Тот раз было плохо, и этот раз не очень хорошо, голодные, как собаки. На работе едим  сырую капусту, в земле капаем кочерыжки. Работали до 16.00. Сегодня вроде бы как в насмешку дали по 20 гр. сырого мяса. Легли спать в 21.00, а в 22.00 привели девчат из-под Векберга. Они переночевали, а утром их куда - то увели.

27 февраля 1945 года.

Встал, позавтракал, пошли на работу. Работали на старом месте. Всё время гудели самолёты, летали над самыми окопами. В полдвенадцатого  я, Микиша и Костя сорвались с работы и пошли по бауерам. Достали буханку хлеба и 5 картошин. В лагерь пришли в 16.00. По дороге из-за самолётов два раза разбегались или падали на землю. Немцы, наверное, наступают. Едут машины с солдатами, везут пушки²⁶. С фронта ведут много русских²⁷. Вечером сварили ведро картошки на 5 человек,  поужинали хорошо. Сейчас ложусь спать.

28 февраля 1945 года.

В ночь с 27 на 28 лёг спать в 22.00, но поспал всего 2 часа. В полночь ударили первые снаряды, они разрывались в Зюхтельне. Дальше всю ночь не спал. Ночью немцы начали уходить из Зюхтельна на Крефельд. С самого утра  летали самолёты и сильно строчили из пулемётов. Мы на работу не пошли, ждали приказа на эвакуацию. Солдаты говорили, что английские танки в Дюлькене. Оказалось, что это неправда. После обеда пошли на работу. Приходилось 3 раза падать на землю под откат от самолётов. Когда мы входили в город Форет, налетели самолёты и сбросили бомбы.  Мы пришли в лагерь, и нам объявили, что будем уходить. Мы сварили ведро картошки и в 8 часов вышли из Зюхтельна. Шли всю ночь. В половине шестого перешли  реку Рейн. Все ребята очень устали, а немцы переправляли на эту сторону Рейна всех без исключения²⁸.

1 марта 1945 года.

Перешли Рейн, посидели возле моста до рассвета и пошли на станцию Дюссельдорф.  Много эвакуированных. На вокзале сели на поезд и поехали в город Гильден²⁹.  Там сидели под домом до часу дня. Потом вместе с комендантом пошли  на край города и там ждали, пока освободят конного офицера, который спорил с полицией, пытаясь доказать, что нельзя нас вести по такой плохой погоде. В 15.30 пришли остальные ребята с Дюссельдорфа, Гундосый привел пешком ещё 50 человек. Вместе с нами получилось 170 человек. Нам дали по буханке хлеба на 3 человек. Мы попросились отдохнуть у бауера в сарае. В сарае не было ничего, кроме соломы. Днём Микиша достал 2 кг. хлеба.

2 марта 1945 года. Пятница

Этой ночью спал в одежде. Встал, позавтракал и пошёл к остальным ребятам в конюшню. В обед привезли суп, вечером также был суп, зато не дали хлеба. Сегодня будем спать в конюшне. Здесь очень холодно.

3 марта 1945 года.  Суббота

Спал в конюшне. Не спал, а мучился от холода. Встал, позавтракал, Микиша вчера достал 1 кг. хлеба. В 13.00 привезли суп. Мы получили его и пошли в магазин, купили 500 гр. хлеба и 500 гр. мармелада. Сегодня дали по полбулки хлеба и 2 банки консервов. Поели немного и легли спать.

4 марта 1945 года. Воскресенье

Живём по-прежнему в том старом сарае. Спать холодно, половина ребят уже простудилась. Сегодня встали, позавтракали, после обеда пошли с лопатами в город. Постояли в каком-то дворе, после чего вернулись в лагерь.  Пришли в лагерь, получили суп и сразу легли спать. Погода уже несколько дней холодная, часто идёт дождь.

5 марта 1945 года. Понедельник

Сегодня не успели встать, сразу выгнали на построение. Хорошо, что спим одетыми, сразу выскочили, не успев позавтракать. Работали сразу за Гильденом, рыли стрелковые окопы. Здесь тоже очень хорошо слышно стрельбу на фронте. Уже не умывался четыре дня. Вчера работали до  17.00., сегодня — до 20.00. Если ещё немного посидим в этом бараке, то, наверное, половина хлопцев разбежится. Сегодня к нам привели ещё 19 человек.

8 марта 1945 года. Четверг

Все эти дни всё ещё находимся в этом помещении. Роем стрелковые окопы. Погода сырая, холодная. Те 19 человек разбежались, также убежало много наших ребят. Позавчера в нашем городе разорвалось несколько снарядов. Этой ночью куда-то летело очень много самолётов. Постоянно слышим, как свистят и рвутся снаряды. Достать чего-небудь пожрать трудно. Вчера Микиша принёс булку хлеба, а так крадём у бауеров брюкву.

12 марта 1945 года. Понедельник

Всё по-старому, живём в том же бараке уже 12 дней. Спим не раздеваясь, капаем стрелковые окопы. Говорят, что завтра мы должны выехать. Вчера привезли много супа,  наелись досыта. Хлеб два дня дают на двоих, сигарет в этом лагере мы ещё не получали. Хорошо, что на работе «жолтяки» новые не очень гоняют.

14 марта 1945 года.  Среда

Перевели в новые бараки. В барках хорошо спать на двухэтажных нарах, есть умывальник. Хоть жрать нечего, зато спать хорошо. Сегодня ходили на работу, рыли стрелковые окопы. Ходили с Толькой чего-нибудь достать, но ничего не вышло. Хлеб дают на троих, супу — 1 литр.

17 марта 1945 года. Суббота

Все эти дни дела идут по-старому. У ребят узнали, что можно брать хлеб на те карточки, что бросали в Зюхтельне англичане³⁰. Фронт сильно приблизился, в городе рвутся снаряды³¹. Сейчас много разных сообщений, но все они не очень хорошие. Вчера комендант куда - то отправил  Гундосого.

19 марта 1945 года. Понедельник

Вчера  было 6 месяцев как мы на окопах. Вчера нас 16 человек везли работать на машинах. Проезжали Вуперталь, в Бремене не были. Сейчас в лагере есть девчата, нас соединили в две группы. В третьей группе очень мало наших ребят — в основном голландцы, французы, итальянцы. Сегодня дали по одной сигаретке.

22 марта 1945 года. Четверг

Всё по-старому. Живём в тех же бараках, ходим на работу. Уже 2 дня суп варят у нас в лагере. Суп так себе.  Вся наша команда берёт хлеб, масло и сахар по тем же карточкам. Живём пока ничего. Самолёты летают днём и ночью, строчат с пулемётов, бомбят так, что барак подпрыгивает. Сейчас работаем в две смены: 2 группы с утра и до обеда и 2 группы — с обеда до вечера. Мы работаем с обеда до вечера, работа не трудная.

23, 24,25 марта 1945 года. Воскресенье

Дела по-старому. Ходим на работу во вторую смену. Каждый день проходим по 5-6 км. Работа не сложная, загораживаем воду.  Хлеб и сегодня дали на 2 человека, суп не дают уже два дня. Хлеба не купили. В воскресенье магазин закрыли. Это я пишу на работе.

Фрагмент тексту

26,27,28 марта 1945 года. Среда

В эту неделю мы работаем в первой смене. Роем окопы, грунт очень крепкий. В понедельник англичане обстреляли батарею в 500 метрах от нас.

10 апреля 1945 года.

Выселили из Гильдена. Пришли в 12 часов ночи в  Фадефонвальд³². Здесь мы нашли английскую листовку и узнали, что мы в кольце. За этот переход я сильно натёр ноги. Переночевали в сарае у одного бауера.  Утром мы узнали, что немцы бежали, а наши ребята разбрелись кто куда. Сейчас сидим в лесу, ждём англичан, слушаем пулемётный и оружейный огонь. Всё время куда-то летят самолёты.

13 апреля 1945 года

В 12 часов дня город Фаденфонвальд взяли американцы. Мы достали ботинки, штаны, рубахи. Взломали двери в доме и сейчас живём в нём³³. Я, Новак и Гриша в 5 часов снова пошли  что-нибудь достать.  Около машины разорвалась граната. Мне и Гришке ничего, вот Новака ранило в руку и в голову. Мы отвезли его в город,  американцы сделали перевязку».

Остання сторінка щоденника

Післямова

Очевидно, що 13 квітня 1945 року слід вважати днем звільнення Є.Й.Карпова. Після зустрічі з американськими військами він зробив лише один запис у своїй записній книжці: «Кирхмезер – лагерь на советской зоне, от туда я уехал домой». 48 з 70-ти сторінок щоденника так і залишились порожніми. Чому автор відмовився продовжувати власну оповідь? Напевно на це питання не можна дати однозначної відповіді. Можливо зі зміною оточуючого середовища зникли і чинники, що спонукали Євгена Йосиповича фіксувати на папері пережиті події, а можливо автор просто вважав власну історію завершеною. У будь-якому разі, його рукопис дає можливість побачити з середини чи не найекстремальнішу форму експлуатації примусової робочої сили, що існувала у Третьому рейху. На жаль, ми не володіємо інформацією, яка могла б пролити світло на життя колишнього остарбайтера після визволення. Згідно даних Миколаївського обласного архіву він без особливих перешкод пройшов фільтрацію в Раві-Руській і повернувся до Миколаєва. Надзвичайно цікавим є і той факт, що у 1997 році коли Євген Йосипович передавав свій щоденник на зберігання до Миколаївського обласного краєзнавчого музею у всій вхідній документації він проходив під прізвищем Єлізаров. На основі чого ми можемо припустити, що свого часу саме минуле східного робітника, який мимоволі потрапив в епіцентр бойових дій спонукало його до зміни прізвища. Зараз важко сказати, що це було, об’єктивна необхідність чи звичайний страх перед радянською тоталітарною системою. Для нас в першу чергу важливим є те, що автору вдалося зберегти свій унікальний досвід та передати його нащадкам.

Примітки та посилання

*Можливо Є.Й.Карпов згадує про селище Едт у п’яти кілометрах від Зюхтельну.

1. Дубик М.Г. Основні етапи висвітлення теми примусової праці у німецькій історіографії/М.Г.Дубик//Війна. Окупація. Пам'ять:Примусові робітники з України в окупованій Європі. – 2012. – С.177.
2. Белорусские остарбайтеры. «Угон населения Белоруси на принудительний труд в Германию» К-1. / [составитель Г. Д. Кнатько]— Минск  : НАРБ, 1996 — С.218
3. ДАМО.- Ф.Р.- 5859, оп.1,спр.113, арк.6
4. ДАХО – Ф.Р.- 4033, оп.1, спр.1069, арк.93
5. ДАХО – Ф.Р.- 4033, оп.1, спр.755, арк.5
6. Там само – спр.735, арк.4-5
7. Стрільчук Л. В.Українські політичні біженці та переміщені особи після Другої світової війни:дис…канд. іст.наук:07.00.02/Стрільчук Людмила Василівна. – Луцьк, 1999. – С.61
8. Земсков В. Н. Репатриация советских граждан и их дальнейшая судьба / В. Н. Земсков // Социологические исследования. — 1995. — № 5. — С.6
9. ДАМО.- Ф.Р.- 5859, оп.1,спр.27, арк.8-9
10. Фонд документів і фотографій Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-22674. Щоденник Карпова Євгенія Йосиповича, в’язня трудових таборів у Німеччині.
11. Типельскрих К. История Второй мировой войны 1939—1945 / К. Типельскрих. — Москва-Минск. : Полигон-АСТ, 1998. — 710 с.
12. Золотарёв В.А. Второй фронт против Третьего рейха/В.А.Золотарёв. – СПб.: ООО «Издательство полигон», 2005. –С.222
13. Мова йде про голландське місто Венло (Venlo), що розміщене на правому березі ріки Маас поруч з німецьким кордоном.
14. Мова йде про місто Зюхтельн, що знаходиться на території землі Північний Рейн-Вестфалія.
15. Можливо Є.Й.Карпов згадує про селище Едт у п’яти кілометрах від Зюхтельну.
16. Мова йде про місто Дюлькен, знаходиться на території землі Північний Рейн-Вестфалія.
17. У назві населеного пункту допущено помилку, правильно Вассенберг.
18. Селище у передмісті міста Миколаєва.
19. Такі західні дослідники як Корт Паганчестер і Ульрих Герберт визнавали, що остарбайтери були надзвичайно вразливими для англо-американських авіоударів . В нашому випадку ми бачимо ситуацію коли радянські громадяни фактично приєднувались до військ вермахту, які боронили «Західний вал». Очевидно, що екіпажі бомбардувальної та штурмової авіації союзників не мали ні можливості ні бажання диференціювати примусових робітників від звичайних солдатів.
20. Прізвисько наглядача. Остарбайтери у своїх спогадах дуже рідко використовують імена та прізвища німців, що чинили на них моральний або фізичний тиск.
21. Рано закінчили роботу та повернулись до табору.
22. Цей фрагмент тексту є єдиним оцінюючим висловленням в якому автор виражає своє персональне негативне ставлення до німців. У решті випадків Є.Й.Карпов утримується від подібних суджень.
23. Мається на увазі місто Фірзен, один з районних центрів землі Північний Рейн-Вестфалія.
24. Можливо мається на увазі місто Вальдхаузен.
25. Очевидно, мається на увазі місто Форст.
26. Підчас Маасько-Рейнської операції німецькі війська чинили відчайдушний спротив союзникам, намагаючись не пустити їх до Рейну. Проте ресурси 1-ї та 15-ї парашутно-десантних армій вермахту не дозволяли перейти в контрнаступ. Тому думка Є.Й.Карпова є помилковою.
27. Очевидно, мова йде про радянських громадян, які, так само, як і автор щоденника використовувались на споруджені та обслуговуванні фортифікаційних споруд.
28. Відступ військ вермахту за Рейн розпочався вся ще 23 лютого 1945 року. Коли дві американські армії форсували Рур й розгорнули стрімкий наступ на німецькі позиції.  
29. Мова йде про місто Хильден, розташоване на східному березі Рейну недалеко від Дюссельдорфа.
30. Союзницька авіація дуже часто разом з агітаційними матеріалами розповсюджувала хлібні картки захоплені під час наступу сухопутної армії, вони мали привертати увагу цивільного населення до пропагандистських листівок.
31. 15-та німецька парашутно-десантна армія утримувала останню переправу через Рейн в районі міста Вазель до 10 березня 1945 року. Після її здачі фронт почав стрімко просуватись на схід.
32. Можливо мова йде про селище Вальд розташоване в 10-ти  км. від Хільдена.
33. Під час наступу союзників у західних районах Німеччини звичайними явищами стало мародерство, крадіжництво та інші форми бандитизму, які чинились щойнозвільненими остарбайтерами по відношенню до цивільних німців та їхнього майна. Описаний випадок не є винятком з загальної тенденції.