Зміст

Вступ... 5
Розділ 1.
Бруно Шульц і педагогічне середовище Дрогобича...15
1.1. У колі викладачів та учнів гімназії Франца Йосифа... 15
1.2. У навчальних закладах міжвоєнного періоду...40
1.3. В академічному середовищі гімназії
імені короля Владислава Ягайла ...60
1.4. Розмаїття освітньої системи
багатокультурного Дрогобича...82
Розділ 2.
Бруно Шульц і єврейська громада Дрогобича...119
Розділ 3.
Мандрівка в передвоєнний «малий Париж»...151
3.1. Малярське середовище Дрогобича: Шульц, Ляхович,
Ступницький і Рабій ...151
3.2. Бруно Шульц і дрогобицька творча спілка «Каллея»... 234
3.3. Книжкова культура Дрогобича першої половини ХХ ст... 267
Розділ 4.
Бруно Шульц: епізоди життя
в період радянської окупації... 305
Замість післямови ... 330
Список ілюстрацій... 337
Іменний покажчик... 343



Вступ


Віддаючи до рук читачів нову книгу про Бруно Шульца, – всесвітньо відомого дрогобицького письменника і художника, – вважаємо своїм обов’язком сказати про її засади, та й, зрештою, як це прийнято в сучасній гуманітаристиці, розповісти про ідею монографії та її ґенезу.
Не намагаючись подати повний огляд історії шульцознавства (цим історики таки відрізняються від філологів, які, зазвичай, нехтують історією історіографії), в дуже стислій формі скажемо про завдання цієї важливої та цікавої галузі гуманітарних знань, присвяченої одному діячеві. Варто одразу погодитися з думкую про те, що вже сама поява такої галузі, як шульцознавство, підносить її героя на небувалу висоту.
Появу шульцознавства слід віднести до 20-30-х рр. ХХ ст., коли, власне, в прижиттєвих публікаціях про художника та письменника, скла¬лися основні параметри та напрямки оцінки його багатогранної спадщини1. Були, звичайно, й негативні опінії, практично відсутні в сучасній науці. Однак як галузь наукової гуманітаристики шульцознавство бере відлік від праць Єжи Фіцовського (4.09.1924 – 9.05.2006), який присвятив цій справі життя (цікаво, що дослідника ще задовго до смерті називали «людиною пограниччя»). Єжи Фіцовський продовжував пошуки майже до кінця своїх днів, тому не слід шукати в його спадщині формулювання завдань шульцознавства. Власне, його праці самі по собі презентують його, як міждисциплінарну галузь, що об’єднує біографістику, мово- і літературознавство, мистецтвознавство, філософію та ін. Біографічність та есеїстичність доробку Є. Фіцовського зробили постать Бруно Шульца не тільки легендарною – лектура про Шульца авторства Фіцовського є за-хоплюючою мандрівкою в минуле. Прикметно, що й історія Дрогобича періоду життя та діяльності мистця, зазнала безпрецедентної уваги.
Слід виокремити праці про Шульца відомого краківського літературознавця Єжи Яжембського, особливо видану 1999 р. книгу «Шульц»2.


 

1 Див. бібліографію рефлексій на творчість дрогобичанина в період 1933-1939 рр. в: Bruno Schulz 1892 – 1942. Katalog-Pamiętnik Wystawy «Bruno Schulz 1892 – 1942. Ad memoriam» w Muzeum Literatury im. Adama Mickiewicza w Warszawie / Pod red. W. Chmurzyńskiego. – Warszawa, 1995. – S. 305-307.
2 Jarzębski J. Schulz. – Wrocław, 1999 (A to Polska właśnie).



Вступ
6

Дослідження важливе тим, що його автор чи не вперше попрацював над темою дрогобицького локального колориту в творчості Шульца, задля чого здійснив своєрідну мандрівку вулицями та площами міста, локалізувавши кілька будинків, у яких мешкали особи, що творили оточення дрогобичанина. Важливі також завваги Є. Яжембського щодо другого тла малюнків Шульца. Згаданій темі локального колориту при¬свячена й книга В. Панаса «Вілла Б’янки. Малий дрогобицький путівник для приятелів (фрагменти)» (2006 р.)3.
Вкрай цікавими і важливими є науково-популярні книги про Шульца та його місто, написані варшавським письменником Вєславом Будзинським4, а також опольським істориком Станіславом Славоміром Ніцєєю5. Незважаючи на оприлюднення цікавого фактографічного матеріалу, зокрема й спогадів про Шульца, авторам не вдалося уникнути безсторонності, що дозволяє нам позиціонувати згадану та іншу літературу як таку, що творить польський міф Дрогобича.
Ті чи інші рефлексії щодо завдань шульцознавства, уміщені в працях численних дослідників спадщини видатного дрогобичанина, які (кожний на свій спосіб) вивчали цю постать. Зародився й текстологічний напрямок досліджень. Феноменом розвитку шульцознавства слід вважати й появу «Шульцівського словника», який витримав уже два видання6. Задум словника його автори пов’язали з багатством джерел та розширенням дослідницької території.
З виходом у світ у Любліні 2010 р. наукового збірника «Білі плями в шульцознавстві» з’явилося й саме поняття «білих плям», що мимоволі фокусує пошуки на виявлення незнаних сторінок життя та діяльності Бруно Шульца у різних галузях7. Щодо завдань, люблінське видання виокремило межі та перипетії сучасного шульцознавства як «міжнародної» дисципліни, радше герменевтично відкритої на нові контексти та методологію. Цікаво, що один із авторів видання – Ян Гондович – слушно підкреслив: сучасне шульцознавство має вигляд «левів», які заховалися в Шульцівському


 

3 Panas W. Willa Bianki. Mały przewodnik drohobycki dly przyjaciół (fragmenty) / Przygot. do druku i nota P. Próchniak. – Lublin, 2006.
4 Budzyński W. Schulz pod kluczem. – Warszawa, 2001; його ж. Miasto Schulza. – Warszawa, 2005; його ж. Uczniowie Schulza. – Warszawa, 2011.
5 Nicieja S. St. Kresowe trójmiasto. Truskawiec – Drohobycz – Borysław. – Opole, 2009. – S. 61-164.
6 Słownik schulzowski / Oprac. i red. W. Bolecki, J. Jarzębski, St. Rosiek. – Gdańsk, 2003. – 449 s., 281 іlustr.; Wyd. drugie. – Gdańsk, 2006. – 467 s.
7 Białe plamy w schulzologii / Pod red. M. Kitowskiej-Łysiak. – Lublin, 2010.



7 Вступ


«напівмороку» (юдаїзм і єврейськість, польсько-єврейські взаємини, аспект «тривожної» сексуальності автора «Ідолопоклонницької книги») та ін.
Натомість, поява у 2012 р. гданського періодику «Шульц / Форум», заснованого одним із найбільш плідних організаторів дослідження Шульца – професором Станіславом Росєком, являє собою одночасно і феномен (чи існує багато прикладів, коли б одному інтелектуалові ХХ ст. було присвячено ціле періодичне видання?) і певний поворот галузі в бік джерелознавства. Завдання шульцознавства тут прогляда¬ються вже в формулюванні рубрик: «Відчити / лекції», «Паралелі і кон¬тексти», «Шульцівські ініціації», «Горизонт життя», «Горизонт твору», «Проекти», «Архів», «Рецензії та огляди». Щоправда, редакція пов’язала завдання шульцознавства з розширенням читацької авдиторії, у тому числі й «визнавців» та «знавців», натхненних екзегетів та аподиктич¬них інтерпретаторів, готових «застигло» боронити свої часткові рації і ексцентричні прочитання. Зрештою, в першому числі поставлено завдання зробити видання «місцем зустрічей розкиданих по цілому світу читачів та коментаторів Шульца», тобто, утворити «міжнародну трибуну» шульцознавців8.
У четвертому томі редакція «Шульц / Форуму» внесла певні корек¬тиви, а його редактор несподівано зізнався, що «важко створити часопис, присвячений винятково одному авторові, навіть якщо він належить до найвищих кіл літературного Парнасу». Відтак коло завдань розширилось: тепер «Шульц / Форум» перетворюється на часопис, одночасно присвя¬чений і Шульцові, і його світові, відображеному і в його біографії, і в світі його уявлень, проблем та тем. Планувалося, що окремі числа будуть також присвячені жінкам у житті та творчості дрогобичанина, літературним та мистецько-художнім аспектам, галицькій літературі, дослідженням у галузі «психографології», мазохістики та ін.9 Оголошено й про започаткування бібліотеки «Шульц / Форуму».
Не можемо не помітити, що, поза всіма можливими й неможли¬вими контекстами, сучасне шульцознавство рідко коли виходить за межі філологічних наук. Так чи інакше, історики своє слово в цій галузі не сказали (та й гданський центр щульцознавства таку перспективу зовсім не передбачає). Інший висновок також не досить утішний: глибоке дослідження Дрогобича епохи Шульца відходить на другий план, майже


 

8 Forum sculcowskie w budowie // Szulz/Forum / Pod red. prof. Stanisława Rosieka. – № 1. – Gdańsk, 2012. – S. 3.
9 Korekta // Szulz/Forum / Pod red. prof. Stanisława Rosieka. – № 4. – Gdańsk, 2014. – S. 3-4.


 

8 Вступ


у тінь. Вважаємо згадану перспективу не тільки такою, яка не має «перспективи», а й не цілком коректною з академічної точки зору. Прикладом може бути львівський історик Ярослав Грицак, який здійснив майже революцію у франкознавстві, що перед тим розвивалося майже винятково як філологічна галузь, написавши фундаментальне дослідження «Пророк у своїй вітчизні. Іван Франко та його спільнота» (Київ, 2006). На нашу думку, сучасне шульцознавство, яке перебуває на стадії ренесансу, з огляду на залучення до наукового дискурсу нових і нових джерельних матеріалів, повинно спричинити якісно нові концептуальні зрушення.
Один із можливих варіантів набуття нової якості стосується топосу міста, який активно розроблявся у творчості Бруно Шульца. Вочевидь, топоси міста в пластичній і прозовій проекціях дрогобичанина (остання досить розроблена в шульцознавстві) дуже близькі за своєю природою, хоча між ними можна помітити й принципові різниці.
Водночас, цікавим є не тільки топос Дрогобича в рефлексії само¬го Шульца. Адже його сучасниками були відомі й малознані малярі та письменники, які творили місцеве літературне і художнє середовище. Попри те, що частина з них була пов’язана з Шульцом (принаймні, на рівні співпраці в гімназії), а з частиною він не перетинався, важливим є факт самого співіснування інтелектуалів, які мешкали на терені не такого вже й великого галицького міста.
Сучасне шульцознавство та дрогобичезнавство напрацювали вповні конкретні візії передвоєнного Дрогобича. Нагадаємо, що найчастіше дослідники та популяризатори творчості Шульца користуються топо¬сами «півтора міста», «місто Шульца», «кресове тримісто» та ін., які во¬чевидь мають право на існування. Зовсім недавно з’явився ностальгіний топос «сумного міста, утканого діамантами»10. Ми ж гадаємо, що вони не вичерпують усієї палітри можливих поглядів та концепцій, проекцій і реконструкцій соціокультурного середовища Дрогобича, в якому жили й творили літератори, мистці та назагал інтелектуали.
Нагадаємо, що в літературознавстві під топосом міста розуміють відтворену в літературному (поетичному чи прозовому) тексті предметно-смислову даність міста, тобто, сукупність міських реалій, окреслених і локалізованих у певних часово-просторових межах. Відтак уважається, що топос міста стає невіддільним елементом літератури, починаючи з середини ХХ століття11.


 

10 Szczepanowicz M. Drohobycz – smutne miasto utkane diamentami. Cz. II // Biuletyn stowarzyszenia przyjaciół Ziemi Drohobyckiej. – Nr 12-13. – 2013, wrzesień. – S. 7.


 

9 Вступ

На нашу думку, дослідження урботопосу є можливим в значно ширших вимірах, передовсім в історичному.
Раніше припускалося, що, можливо, топос Дрогобича як «королівського вільного міста» з’явився лише в середині – другій половині ХІХ ст. Тоді, з одного боку, відбувався процес самоствердження національних громад Дрогобича як громад політичних, а з іншого – відбувалося станов¬лення історіографії про Дрогобич. Натепер з’явилося переконання, що, принаймні, витоки згаданого топосу сягають кінця XVIII ст.12 Однак у цей період «переміг» усе-таки, топос «цісарсько-королівського» міста.
У міжвоєнний період, який, за деякими ознаками, можна вважати «золотим віком» у розвитку Дрогобича, – творяться його основні візії, «живучі» дотепер. У нових умовах незалежності Польщі магістрат Дро-гобича отримує офіційну назву «Magistrat królewskiego wolnego miasta Drohobycza», так само іменується й місцева гміна13. Відтак, попередня епоха, позначена маркером «цісарсько-королівський», залишилася в минулому. Відповідно, на міській печатці офіційно затверджується символ герба з польською короною, проте Варшава не дозволила наприкінці 30-х рр. увести до міського герба символ польського орла14.
Саме тоді остаточно утверджується концепція багатокультурності Дрогобича, однак її пропагували передовсім представники польського інтелектуального середовища. Відтак, топос «королівського вільного міста», засобом якого польська громада прагнула уаргументувати свою історичну присутність на цій землі, починає поступово домінувати. Зокрема, це видно в науково-популярних працях з історії Дрогобича, авторства Мсціслава


 

11 Див.: Демська-Будзуляк Л. М. Топос міста та літературний контекст раннього модернізму // Наукові праці: Науково-методичий журнал. – Т. 118. – Вип. 105: Філологія. Літературознавство. – Миколаїв, 2009. – С. 11-16.
12 Див. докл.: Тимошенко Л. Еволюція візій Дрогобича в історичні ретроспективі // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2013. – 71: Дрогобич. – С. 32-34.
13 Згадані реалії фіксуються на документах, які видавав магістрат громадянам міста. Так, у 1924 р. кілька посвідчень було видано вчительці Стефанії Подфіліпській, яка претендувала на посаду вчителя місцевих шкіл (ідеться про «свідоцтво моральності», видане 19.11.1924 р., а також «свідоцтво приналежності», видане 22.11.1924 р.). Місце зберігання: фонди Науково-дослідної лабораторії археології та краєзнавства історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка.
14 Див. докл.: Pilecki J.M. Materiały do historii herbu Drohobycza // Ziemia Drohobycka. Czasopismo środowiskowe Stowarzyszenia Przyjaciół Ziemі Drohobyckiej. – N 16. – Wrocław, 2002. – S. 25-35; Тимошенко Л. Нові джерельні свідчення про герб Дрогобича // ДКЗ. – Вип. VIII. – Дрогобич, 2004. – С. 414-423.


 

10 Вступ


Мсцівуєвського15. Зрозуміло, що топос «королівського вільного міста» апелював радше до старопольських часів, а відтак – до «надавчої» політики монархів Королівства Польського та Речі Посполитої (цивілізаторська місія монархії Габсбургів, зрозуміло, була «списана в архів»).
Поряд з топосом багатокультурності, який є найбільш універсальним для зрозуміння історії довоєнного Дрогобича, прийнятним є також інший концепт, який віднайшовся в ході нашого дослідження. Отже, пропонуємо новий топос, обґрунтуваний невідомим дописувачем газети «Głos droho-bycko-borysławsko-samborski» в есеї «Дрогобицькі образки» за 19 листопада 1927 р. Згадуючи передвоєнну ситуації (тобто, до початку Першої світової війни), яка створювала можливість здобуття протягом короткого часу «великих фортун» з ризиком їх швидкої втрати, автор формулює уявлення про творення спеціального типу мешканця регіону – «нашого нафтовика». Відтак, він вважає за можливе називати Дрогобич «малим Парижем».
Для варгументування «малого Парижа», автор навів приклад тільки творчої спілки «Каллея» (та й то не без іронії), яка «колись хотіла... заснувати культурний центр у Дрогобичі...» («...жменька найвідважніших замислила нове вогнище для інтелігенції...»)16.
Отже, ідеться про введення в 1927 р. в публічний простір регіону досить-таки малозрозумілого концепту «малий Париж», який, хоч і не набув подальшого поширення, проте звабив нас своєю несподіваною перспективою метафоричного сприйняття минулого. Отже, пропонуємо топос «малого Парижа» як метафори, яка, гадаємо, також має право на життя. Пропонована в цій книзі реконструкція інтелектуального та малярсько-художнього середовища Дрогобича першої половини ХХ ст., тобто, усунення відчутних лакун в історіографії, наповнить топос «малого Парижа» певним змістом.
Основними, базовими блоками дослідження, є освітянський простір Дрогобича, єврейська громада, міське малярське середовище, літературне об’єднання «Каллея», книжкова культура міста. Окремо стоїть, зрозуміло, розділ про Шульца в час радянської окупації. Так чи інакше, концепт «малого Парижа» поступово заповнюється історичним змістом, часто досить яскравим та конкретним.


 

15 Mściwujewski M. Królewskie Wolne Miasto Drohobycz. – Lwów-Drohobycz, 1929; ten że. Z dziejów Drohobycza. – Cz. 1. – Drohobycz, 1935; Cz.2. – Drohobycz, 1939.
16 C. d. n. Drohobyczanin. Obrazki drohibyckie // Głos drohobycko-borysławsko-samborski. – 1927. – 19 listopada.


 

Вступ


Автори залишили поза межами дискурсу ті сторінки історії міжвоєнного Дрогобича, що вже добре висвітлені в минулому. Так, наприклад, концертно-хорова діяльність міської громади (частково – й театральна) вивчена в публікаціях Ірини Бермес17, Петра Сов’яка18, Броніслави Кулки-Ченстохової19, осередок місцевих фотографів – Зеноном Філіповим20. Тема потребує продовження та нових дослідницьких зусиль.
Літературне життя Дрогобича та регіону досі розкривається переважно за національно-культурними маркерами: окремо – українське21, окремо – польсько-єврейське (останнє – майже без винятку крізь призму прози Шульца).
Окремо слід згадати про дослідницькі зусилля української науки щодо пізнання спадщини Бруно Шульца, які не завжди помічаються в польській гуманітаристиці. Напевно, витоки проблеми слід шукати в далекому 1992 р., коли в Дрогобичі польські літературознавці організували наукову сесію, присвячену 100-річчю від дня народження та 50-річчю смерті Бруно Шульца. У ній взяли участь також і українські гуманітарії (філологи М. Шалата, Я. Радевич-Винницький, Р. Мних, К. та О. Яскевичі, історик Я. Ісаєвич). Поконференційна збірка вийшла пізніше22, однак інтерес до Шульца в Дрогобичі таки з’явився.
У 2002 р. видавництво «Центр Європи» видало спеціальний випуск часопису «Галицька брама», присвячений Бруно Шульцу23. Крім публікації нової версії «Зустрічі» (1922 р.) з колекції Львівської галереї мистецтв, видання умістило публікації Н. Філевич, Ю. Богданової та П. Гранкіна,


 

17 Див.: Бермес І. Концертне життя Дрогобиччини міжвоєнного десятиліття // Drohobycz wielokulturowy / Red. M. Dębrowski i W. Meniok. – Warzsawa, 2005. – S. 241-250.
18 Див.: Сов’як П. Театр у Дрогобичі 20-х років // Дрогобиччина – земля Івана Франка. Збірник географічних, історичних, етнографічно-побутових матеріалів та мемуарів. – Т. 4 / Упор. і ред. М. Шалата. – Дрогобич, 1997. – С. 561-565.
19 Kulka-Częstochowa B. Potomkowie drohobyczan. Kontynuatory rodziennej tradycji muzycznej // Biuletyn stowarzyszenia przyjaciół Ziemi Drihobyckiej. – Nr 16. – 2015, maj. – S. 38-51. У публікації ідеться про польсько-українську родину Кльосів – династію дрогобицьких музик.
20 Філіпов З. Мистецтво дрогобицької фотографії. – Дрогобич, 2011.
21 Шалата М. Письменники на Франковому Підгір’ї. Літературна карта // Дрогобиччина – земля Івана Франка. Збірник географічних, історичних, етнографічно-побутових матеріалів та мемуарів. – Т. 4 / Упор. і ред. М. Шалата. – С. 499-552. Дослідник вперше опублікував малюнок Шульца «Іван Франко та Уляна Кравченко» з «Більшовицької правди».
22 Повернення. Бурно Шульц (1892-1942) / Ред. О. Гнатюк, М. Кітовська-Лисяк, П. Косєвський. – Люблін, 1996.
23 Бруно Шульц // Галицька брама / Гол. ред. О. Шишка, ред. випуску П. Гранкін. 2002, жовтень-листопад. – № 10-12 (94-96).


 

Вступ


М. Шалати, К. Присяжного, Л. Гольберга, В. Сусак. 12 липня 2002 р. у Львівській галереї мистецтв відкрилась виставка, присвячена 110-й річниці від дня народження видатного дрогобичанина та 60-м роковинам його смерті.
У 2006 р. дрогобицький філолог Роман Мних видав дослідження про Бруно Шульца – першу книгу українського автора про видатного земляка24. Зазначимо, що шульцознавство на рідній землі Шульца тоді ще перебуває в зародку (редактор цієї книги був рецензентом монографії Р. Мниха). Ще один автор – львівський інтелектуал Тарас Возняк, який також є українським дослідником та перекладачем Шульца25.
Поза всяким сумнівом, повернули містові його героя фестивалі Бруно Шульца, започатковані 2004 р. Незважаючи на протекцію польської сторони, роль міста та Дрогобицького університету в згаданому процесі не слід недооцінювати. Відкриття Полоністичного науково-інформаційного центру, Музею Бруно Шульца в університеті, видання матеріалів наукових конференцій26, зробили значний внесок у розвиток шульцознавства.
Генеза цієї книги сягає перших фестивалів Бруно Шульца в Дрогобичі, коли її редактор спочатку прислухався до наукових авторитетів, а потім запропонував історико-культурологічну секцію, яка працюватиме на VII фестивалі у червні 2016 р. уже втретє поспіль. Мала вплив участь редактора у варшавському Шульцівському фестивалі та конференції «Шульц у Варшаві, Дрогобич у Варшаві» у листопаді 2012 р. Етапними були також пропозиції кандидатові історичних наук Богданові Лазоракові зайнятися історією місцевої гімназії першої половини ХХ ст., а Лесі Хомич – теми кандидатської дисертації, присвяченої дрогобичанинові. Ігор Чава, який закінчив аспірантуру і завершує дисертацію про національні громади Дрогобича міжвоєнного періоду, також отримав свого часу пропозицію віднайти незнані документальні джерела до біографії Шульца. Всі згадані ініціативи дали результати.


 

24 Мних Р. Дрогобичанин Бруно Шульц. – Сєдльце-Дрогобич, 2006.
25 Возняк Т. Бруно Шульц. Повернення. – Львів, 2012 (крім авторських перекладів прози, дослідницькі тексти займають у книзі 110 сторінок).
26 Див.: Бруно Шульц і культура Пограниччя: Матеріали двох перших едицій Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі / Наук. ред. В. Меньок. – Дрогобич, 2007; Антологія наукових матеріалів трьох міжнародних фестивалів Бруно Шульца в Дрогобичі / За ред. В. Меньок. – Дрогобич, 2008; Шульцівські інспірації в літературі. Наукові матеріали IV Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі / За ред. В. Меньок. – Дрогобич, 2010; Бруно Шульц як філософ і теоретик літератури: Матеріали V Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі / За ред. В. Меньок. – Дрогобич, 2014.


 

13 Вступ

Підготовці монографії сприяли численні переклади прози Бруно Шульца в Україні, а також перевидання праць Єжи Фіцовського, які здійснило видавництво «Дух і летера».
Метою та завданням книги «Відомий і невідомий Бруно Шульц...» є висвітлення життя та діяльність видатного дрогобичанина в різних міських середовищах та контекстах. Часом у наших текстах переважає сама постать, деколи, навпаки, – міські контексти домінують над матеріалом про діяльність особи, нехай і такої видатної. У працях наших попередників схоже завдання ставив перед собою лише згаданий Роман Мних, однак у передмові він з сумом констатував, що, з огляду на ряд причин, це йому не вдалося, переважно через нерозробленість історії Дрогобича27. Тож, до певної міри, саме Р. Мних є «предтечею» цього дослідження.
Аналіз розмаїття хронологічних зрізів, тем, жанрів та дисциплін сучасної гуманітаристики, вкупі з мистецтвознавством та урбаністикою, наводить на думку, що, можливо, авторам цієї книги вдалося суттєво розширити рамки сучасного шульцознавства, зокрема й містознавчих студій. Вони, як правило, не виходять за межі історії та культури (літератури) чи, скажімо, історії та архітектури. З урахуванням завдань історичної або культурної антропології як цілого комплексу проблем, пов’язаних із дослідженням людини (тут, зрозуміло, ми надаємо перевагу соціальній та політичній антропології, дослідженням ідентичностей та історії повсякдення, світу уявлень та ін.), згадане розмаїття, все ж, не веде до тотальної каламутності реальностей. Тобто, авторам книги бачиться не нескінченне й безладне миготіння одиничних фактів, що характерно для постмодернізму, а навпаки, – вони прагнуть використати будь-які засоби для подолання статичного (фактично, зміфологізованого) трактування минулого.
Серед інших методологічних засобів дослідження автори виділяють просопографію як напрямок, що ставить своїм завданням реконструкцію колективного портрета людності тієї чи іншої доби, в даному випадку – одного міста. Став у пригоді й дослідницький інструментарій ранньомодерної доби, використаний для ХХ ст. Такою, для прикладу, є книга краківського філолога Якуба Нєдведзя про ранньомодерне Вільно, а саме його приклад дослідження розмаїття міських текстів, які по-різному «працювали» в публічному просторі міста. Дослідник сформулював уявлення про «відкрите» і «закрите» місто залежно від публічної ролі тих чи інших текстів28.


 

27 Мних Р. Впровадження у проблему // Мних Р. Дрогобичанин Бруно Шульц. – С. 14-15.
28 Niedwiedż J. Kultura literacka Wilna (1323 -1655). Retoryczna organizacja miasta. – Kraków, 2012.


 

Вступ


Зрештою, згаданий дослідник написав свою працю в серії «Бібліотека літератури Пограниччя», що зближує різночасові дослідницькі реалії.
Автори також використали й інший інструментарій, нагромаджений дослідниками етноісторичних та культурних контекстів українсько-польського пограниччя. Так, нам видається слушним твердження, що «культури етнічно-культурного пограниччя породжують, зазвичай людину пограниччя, позаяк трансграничність – однаково в розумінні етнічної границі – означає також формування специфічної пограничної ідентичності. На пограниччі значною мірою стирається різниця в життєвих ідеалах мешканців, натомість щораз виразніше оприявнюються подібності, які визначають часто принаймні двовимірну ідентифікацію мешканців, позаяк вони живуть у кількох вимірах культури, в кожному відчуваючи себе – меншою чи більшою мірою – закоріненими»29.
Як видається, запропонована візія минулого, найкраще прислужиться справі остаточного подолання історіографічних стереотипів, які нагромаджувались протягом десятиліть. Практично вперше в пропонованій монографії використовуються чи не найкращі взірці української і польської гуманітаристики, а автори прагнуть рішуче подолати обмеженість національних наукових шкіл. Врешті, минуле Дрогобича та його околиць постає не тільки у світлі реальних подій і фактів, видатних і пересічних постатей, представників «великих» і «малих» націй. Воно бачиться авторам таким, яким було насправді, без жодних прикрас чи упереджень. Маємо надію, що читачі отримають більш яскраве і характерне, вповні адекватне відтворення минулого, яким би привабливим чи непривабливим деколи воно не виглядало.
Нарешті, висловлюємо подяку працівникам Полоністичного науково-інформаційного центру ДДПУ ім. І. Франка, особисто її керівникові п. Вірі Меньок, п. Євгенові Пшеничному, а також музею «Дрогобиччина», працівникам львівських архівів та музеїв, які сприяли в підготовці видання. Особлива подяка – доброзичливим рецензентам.
Авторська участь кожного з чотирьох учасників проекту «Відомий і невідомий Бруно Шульц...» – рівновелика. Зрештою, його написало досить вузьке коло однодумців, які перейнялися дослідженням історії та культури рідного міста.
Дрогобич, 10 травня 2016 р.


 

29 Гмітерек Г. Етноісторичні контексти польсько-українського пограниччя / Уклад. Л. Тимошенко. – Дрогобич, 2008. – С. 19 (Серія – Doctor honoris causa).


 

Замість післямови


Більшість книг про видатних діячів культури та мистецтва закінчуються, як правило, панегіриками. Позаяк великість дрогобичанина Бруно Шульца багатократно підкреслювалась в дослідженнях про нього і поза ними, автори цієї книги воліють прославляти не стільки свого героя, як місто, яке його породило і яке також спричинилося до його слави.
Після трагічної загибелі від рук гестапівця 1942 р., творча спадщина Шульца була оцінена по-новому, з плином часу його прозові та художньо-мистецькі твори стали об’єктом неймовірної світової уваги. Загальновідомо, що ім’я та слава Шульца спричинилися й до того, що його рідний Дрогобич набув статусу міста зі світовим іменем.
У ХІХ – на початку ХХ ст. у Дрогобичі навчався і не поривав з ним зв’язків інший великий земляк – Іван Франко. У часі відходу Франка у вічність (цього року громадськість відзначає 100-річчя цієї дати) Шульц тільки розпочинав свою творчу діяльність. За будь-яких обставин наше місто таки об’єднує двох великих вихідців з Дрогобиччини (нехай і символічно). Якщо Іван Франко, написавши чимало наукових та публіцистичних праць про Дрогобич, не зміг піднятися до оцінки його культурно-історичного значення, то це повною мірою вдалося Шульцові, який у властивій тільки йому прозовій та пластичній формах підніс гідність родинного міста. Шульців «магічний Дрогобич» сьогодні сприймається як топос міста його мрій, інтимно-зворушливого, таємничого та ірраціонального осередку тогочасного життя.
Перебуваючи під впливом важливості чинника міста в творчості Бруно Шульца, наполегливо вивчаючи різнотипові джерела до його історії, вдалося натрапити на фіксацію топоса Дрогобича як «малого Парижа» (1927 р.). Сприйняття його як метафори призвело до необхідності глиб¬шого розкриття інтелектуальнго життя міста періоду до 1939 р. (частково й у 1939 – 1941 рр.). Скажімо, попередніх уявлень про те, що Шульц навчався, а потім працював в місцевій гімназії – головному навчальному закладі міста – виявилося замало. Відтак, вдалося простежити його працю (хай і під тиском матеріальних обставин) в інших міських навчальних закладах: приватній єврейській гімназії імені Штернбаха, першій приватній жіночій гімназії, жіночій професійній школі імені Ожешко, семикласній школі імені Міцкевича. Врешті, вдалося відтворити більш цілісну картину педагогічної діяльності Шульца, а також реконструювати учнівське та вчительське середовище, яке його оточувало. Окреслення розмаїття міських навчальних закладів різного рівня підводить до висновку про те, що Дрогобич був значним освітянським центром Галичини міжвоєнного періоду.
Віднайшлися нові штрихи для висвітлення непростої пробле¬ми взаємин Шульца з міською єврейською громадою. На нашу думку, опубліковані джерела остаточно (і переконливо) доводять ту істину, що дрогобичанин на початку 1936 р. вийшов лише з єврейської релігійної громади, а не з міської гміни. Причому, Шульц набув статусу позаконфесійної особи. Окреслення розмаїття єврейських релігійних організацій різного кшталту значно увиразнює уявлення про єврейську громаду Дрогобича, членом якої був Шульц. Так, майже однозначним є висновок про те, що освітньо-культурний та назагал інтелектуальний рівень єврейської громади був найвищим.
Принципово новий матеріал оприлюднено для характеристики участі Шульца в творчій спілці «Каллея». Завдяки віднайденню архівної справи про товариство реконструйовано його заснування (1919 р.), а також структуру. Вдалося простежити й форми та методи діяльності спілки, склад її засновників та членів. Так, наприклад, починаючи з 1920 р. провідну роль у діяльності організації відігравав журналіст і редактор Клеменс Функенштейн. Формально вона проіснувала до 1929 р.
У центрі дослідження інтелектуального середовища Дрогобича міжвоєнного періоду перебуває міський малярський осередок, репре-зентований Шульцом, Ляховичем, Ступницьким та Рабієм. Прикметно, що один із них був євреєм (Шульц), ще один – поляком (Ляхович), двоє – українцями (Ступницький і Рабій). Троє з них працювало пе¬дагогами місцевих гімназій. Однак вони (за винятком Шульца, який писав про Ляховича) практично не реагували на творчість один одного. Крім Шульца, хіба що Рабія можна вважати літератором. Об’єднувала усіх згаданих малярів тема рідного міста. Відтак, усіх чотирьох потрібно вважати співцями Дрогобича. З огляду на тему міста у творчості всіх чо¬тирьох малярів, видається, що має право на вжиток концепт міжвоєнного Дрогобича як міста Шульца, Ляховича, Ступницького і Рабія.
Дещо осібно від діяльності Шульца бачиться проблема книжкової культури Дрогобича. Але це тільки на перший погляд, позаяк Шульц був дописувачем до місцевої періодики, її читачем, відвідував місцеві книгозбірні, був активною дієвою особою міського публічного простору. Порушена проблема складання репертуару дрогобицького книговидання потребує продовження.
Назагал, оприлюднений в цій книзі матеріал спростовує й майже аксіоматичне уявлення про роки «маргінесової ексзистенції» Шульца в Дрогобичі до 1933 р. Віднайдення інформації про перші виставки Шульца на терені Борислава і Дрогобича на початку 20-х рр., задокумен¬тування участі в товаристві «Каллея», розширення кола його можливих знайомих та назагал середовища, яке вперше споглядало ранні малярські роботи та рефлексувало на творчість художника (наприклад, А. Стеве, А. Бєненшток), оприявнює дещо іншу картину. Від самого початку, тоб¬то з 1921 р., мистецька критика була прихильною до Шульца. Маємо підстави стверджувати й про те, що вплив на пластичну творчість моло¬дого мистця, могли здійснити художники, які виставлялися разом із ним у травні 1921 р. у Дрогобичі (Л. Міский, К. Лотоцький, М. Стронський, А. Марковський, А. Бєненшток).
Принципово новітній матеріал віднайдено для характеристики діяльності Шульца в період радянської окупації. Через обставини, які з’явилися в його житті в результаті початку Другої світової війни, Шульц змушений був співпрацювати з обласною газетою «Більшовицька правда», для якої намалював численні графічні роботи. Відтак, аргументо¬вано спростовується думка про начебто відсутність у спадщині Шульца будь-якого зв’язку з українським Дрогобичем чи впливу української культури на його діяльність. Робота в українській (нехай і радянського штибу) редакції газети, внесок у підготовку днів вшанування пам’яті Івана Франка та Тараса Шевченка, ілюстрування поезії світочів української літератури а виконання їхніх портретів є наочним прикладом звернення Шульца до української тематики.
Опрацювання документальних та пресових матеріалів до історії Дрогобича дозволяє по-новому поглянути на співжиття його національних громад та міський публічний простір. У світлі різнотипових джерел розвиненою виглядає й міська інфраструктура. Назагал, соціокультурний портрет Дрогобича передвоєнної пори фіксує вповні європейське місто, в якому творчі особистості мали б себе відчувати досить комфортно. Зрештою, наведений матеріал підтверджує відому думку про те, що Шульц поза межами рідного міста не відбувся б.
Віднайдення нових джерел до історії Дрогобича та їх тлумачення мимоволі ставить нові й нові запитання. Частина відповідей на них, пред-ставлених у цій книзі, має гіпотетичний характер. Тож чекаємо на продо-вження дискусії. Вважаємо також, що в обраному форматі дослідження буде мати продовження.