Ґарде є однією з цікавих та плідних французьких істориків нового покоління, вона - директоркаҐендерних студій в Женевському Університеті, до її академічних інтересів входять такі напрямки як: дослідження «теорії знань»3, історія стенографії4, історія науки і техніки, робота і ґендер, ґендер в дії (gender in the making); робота, ґендер, техніка і споживання в 19 і в 20 столітті в Франції, фемінізм та інші сюжети5. Вона писала свою докторську роботу від керівництвом Мішель Перро (Michelle Perrot) однієї з найвідоміших французьких дослідниць ґендеру, що започаткувала студії з жіночої історії у Франції6.До речі,у книжці прослідковуємо інтелектуальний вплив таких істориків і теоретиків як Ален Корбін (Alain Corbin), Бруно Лятур (Bruno Latour), Мішель Перро (Michelle Perrot) чи Донна Харавей (Donna Haraway).
Авторка аналізує Національну асамблею, а також деякі різнорідні «елементи» (норми, юридичні тексти, будівлі, меблі, працівники, професії, ритуали та цінності), що є частиною «тіла» установи з 18 по 20 століття. Вона закликає поміркувати над матеріальними, соціальними та ґендерними умовами існування закладу. Білосніжність білизни викликає асоціації про «чистоту» і про «осквернення», білизна стає свідком трансмісії і продовження інституції (11). Як «формується» парламент і як забезпечити його існування? Чи має Французька Республіка «тіло»? Що можна сказати про республіканські демократичні обряди і церемонії? Історикиня також звертається до ролі жінок в цьому закладі: дами могли брати участь в засіданнях Асамблеї? Чи були вони допущені до публічних дебатів? І що відомо про сімейну політику?
Щоб відповісти на ці запитання, авторка занурює нас в адміністративні архіви Асамблеї. Невже ці архіви ще не були досліджені? Так, вони були досліджені, але авторка замість класичної історії французької політичної інституції розповідає нову соціальну і ґендерну історію цієї установи, яку вже стільки вивчали. Тим більше, дослідниця не тільки використала архіви, але також прослідкувала за діяльністю редакторів і стенографісток. Вивчаючи їхню «техніку дій», їхні жести і професійні знання, вона отілеснює ці тіла «без тіла» (20).
Історія (Розділ 1) починається в головному залі (фр. hémicycle) - це серце парламентської системи: її сутність і її спадщина, асамблея є місцем історії та пам'яті (25), але також і територією «закритого» чоловічого простору (39). У Розділах 2 і 3 йдеться про питання простору і території: починаючи з «королівського» кочового способу життя французьких королів, авторка розповідає історію Бурбонського палацу (в якому і засідає Асамблея)7, закінчуючи 70-ми роками 20 століття, акцентуючи на прагненні адміністраторів продовжити існування цієї інституції незалежно від змін влади(50). У контексті бурхливих історичних заворушень, було важливо, як Ґарде підкреслює, щоби архіви були збережені, адже вони розглядалися як «утопічна територія, яка втілює спадковість парламентських інституцій»(63). Розділ 3 присвячений санітарній політиці палацу8, питанню дітонародження та охорони здоров’я (23). В Розділах 4 і 5 йдеться про початок адміністративної політики Асамблеї, тоді як шостий розділ дає уявлення про внутрішню економіку структури, яку вона підтримує і яка визначає її характер. В останньому розділі обговорюється роль жінок в Асамблеї, тобто йдеться про унікальну історію території, куди жінок не пускали довгий час і де довго панувала «маскулінна традиційна культура» (24).
Дельфін Ґарде
Так як на рахунок жінок? В цьому «новому гендерному театрі», як каже Ґарде, ролі були явно розподілені: панянки і аристократки на балконах і часом в публіці, в той час, як трибуна, «арена політичної дії» , самі юридичні акти і обговорення були атрибутами чоловічої статі. Вся територія палацу Бурбонів була також поступово визначена як чоловічий простір, заборонений для жінок. Перші жінки-депутати з’явилися лише в 1945 році, але ще по суті треба було чекати на 1972 рік, коли жінки-стенографістки були визнані як такі, у той же час як перші жінки судові пристави з’явились в 90-х роках (243).
Сесіль Дюфло в Асамблеї
Ґарде написала цікаву і інформативну книгу про одну з найстаріших політичних демократичних інституційу Європі. Комбінуючи нові теоретичні і методологічні аспекти, розглядаючи «тілесність і білизну» палацу вона наполягає на необхідність переглянути історію Національної Асамблеї «установи, яка відіграє ключову роль у визначенні демократії і суспільного простору» в Франції (20). Авторка не зупиняється тільки на гендері, вона надалі розмірковує про демократію та її інституції в Франції, використовуючи яскравий і цікавий символ «переносного і надувного парламенту», якого уявив філософ Пітер Слотердайк (Peter Sloterdijk) у 2005 році. Цей парламент, засіб «миттєвої демократії», набуває форму надувного переносного комплексу, який можна легко перевозити і можна надувати в рекордно короткий час (238). Гарде задає цікаве питання, чи в теперішній час глобалізації і «переносних надувних парламентів», потрібна така демократична і гендерно–стійка інституція як Національна Асамблея? Крім того, французькі республіканські інституції були і залишаються продовжувачами і гарантами певної соціальної ґендерної організації: вони проводжують виключати жінок з публічного простору, що робить живучість цих інституцій надзвичайно довготривалою. Останні приклади, у тому числі інцидент Сесіль Дюфло (Cecile Duflot), коли вона прийшла в квітчастій сукні в 2012 році до Асамблеї і викликала низку сексистських коментарів9, «poulegate»10, і інцидент бюстгальтера Наджад Валло-Белкасем (Najat Vallaud-Belkacem)11 в 2014 році свідчать про те, що навіть у Франції, одній з перших всесвітніх демократій, сексизм і ігнорування жінок в демократичних інституціях продовжується. Як пишеҐарде: «на жаль,усі ці інциденти показують,що нам дослідниками ще багато роботи в питаннях гендеру, праці, тілесності і «білизни» в демократичних інституціях, ще багато чого можна аналізувати.» Безсумнівно, ми можемо розраховувати на подальшу яскраву працю Ґарде і чекаємо на її нові дослідження.
Наталія Борис (Nataliya Borys), Женевський Університет.
1 В французькій мові «linge» має багато значень: «білизна», «одяг», «посаг».
2 Національна асамблея або Національні збори (фр. Assemblèe nationale) французької П'ятої республіки — нижня палата парламенту Франції (його верхня палата — Сенат). Національна асамблея засідає в Бурбонському палаці. Асамблея складається з 577 депутатів, що обираються на 5 років в ході прямих загальних виборів, що проходять у два тури. Як і сенатори, депутати Національної асамблеї виконують подвійну роль: спостерігають за діями уряду, звітують перед Асамблеєю в письмовій або усній формі та приймають нові закони.
3 Нотатка 3, с. 18.
4 Delphine Gardey, Ladactylographe et l'expéditionnaire : histoire des employés de bureau, 1890-1930 [Дактилографія і пошта, історія офісних працівників 1890-1930], Paris : Belin, 2001; Écrire, calculer, classer: comment une révolution de papier a transformé les sociétés contemporaines (1800-1940) [Писати, рахувати і класифікувати, або як революція паперу змінила наше сучасне суспільство] , Paris : Ed. La Découverte, 2008 ; Mécaniser l'écriture et photographier la parole: Utopies, monde du bureau et histoires de genre et de techniques. Annales, mai-juin, n°3 1999, p. 587-614 ; і багато інших
5 Повний список її публікацій:
https://www.unige.ch/etudes-genre/equipe-1/delphinegardey/publications/
6 Мішель Перро – одна з найвідоміших дослідниць, яка належала до покоління новаторів і започаткувала студії з жіночої історії у Франції. Читати про гендерні студії в Франції:
7 Бурбонский палац (фр. Palais Bourbon) – місце засідань Національної асамблеї Франції в Парижі. Будувався у 1722-28 роках за проектом Лоренцо Джардіні під спостереженням Жака Габріеля як h?tel particulier (столичний особняк) узаконеної дочки Людовика XIV та маркізи де Монтеспан – герцогині Луїзи-Франсуази Бурбонської. В 1756 році викуплений Людовиком XV, потім відчужений на користь спадкоємця герцогині, принца Конде, який замовив Жакові-Жермену Суффле розширити палац в стилі класицизму. У роки Французької революції особняк був націоналізований і використовувався (з 1798 року) для засідань Ради п'ятисот. Реставрація Бурбонів повернула палац колишнім господарям, проте вже у 1827 році він був викуплений за астрономічну суму державою для розміщення в ньому парламенту.
8 До середини 20 століття, депутати, їх сім’ї, а також обслуговуючий персонал жив в Палаці.
9 Сесіль Дюфло була міністром житла і територіальної рівності (2012–2014). Judith Duportail « Cécile Duflot chahutée à l'Assemblée pour sa robe », Le Figaro, 18 Juillet 2013,
10 «Poulegate» або «курячий скандал» тримала в напрузі Асамблею 9 жовтня 2013, коли депутат від УМЗ Філіп Ле Рей був засуджений до штрафу за те, що наслідував кудкудання курки в той час коли виступала еколог Вероніка Масено « Crisdepoule à l'Assemblée: ledéputé UMPfautifseraprivé d'unepartiedesonsalaire », L’Express, le 09 Octobre 2013
11 Наджад Валло-Белкасем з 2014 року є міністром національної освіти. Вона була був звинувачена блогером Жаном Полем Брайтеллі в тому, що вона спеціально «показала бюстгальтер і носила яскравий макіяж, як частину своєї комунікаційної стратегії щоби відволікти депутатів від реформ.» Jean-Paul Brighelli, « Najat Vallaud-Belkacem : les dessous chics de la réforme du collège », Le Point, le 06/11/2015 %;font-family:"Calibri","sans-serif";mso-fareast-font-family: PMingLiU;mso-bidi-font-family:Arial;mso-ansi-language:FR-CH;mso-fareast-language: ZH-TW;mso-bidi-language:AR-SA'>Judith Duportail « Cécile Duflot chahutée à l'Assemblée pour sa robe », Le Figaro, 18 Juillet 2013,