Взірцевими можна назвати рецензійні статті Джадта, зокрема, про історію ХХ століття Ерика Гобсбаума та “Історію Європу” Нормана Дейвіса (остання, вельми критична рецензія буде особливо цікава в українському контексті, де книжка Дейвіса тішиться мало не канонічною репутацією).

Цитата з книжки: “Якщо ми дивимося на Європейський Союз як на панацею, повторюючи наче мантра слово “Європа” й розмахуючи прапором Європи перед непокорними “націоналістичними” єретиками, ми можемо одного дня виявити, що міт “Європи” не просто віддаляє нас від вирішення проблем нашого континенту, а й вже нездатний їх ідентифікувати. Тоді ми зрозуміємо, що цей міф став нічим іншим, як політкоректним способом оминати локальні труднощі, вдаючи, ніби сама лише згадка про обіцянку об’єднаної Європи може заступити собою вирішення проблем і криз сучасності. Звісно, розмови про Європи мають певну перевагу, створюючи враження ніби об’єднана Європа вже існує. Але чимало проблем така розмова не розв’яже і певні виклики вона просто оминає. “Європа” – це більше ніж географічне поняття, але менше, ніж відповідь на всі питання” (написано 1996 року).