У перших главах книжки приділено увагу не тільки правовому статусу купецького стану, визначеному загалом наприкінці XVIII ст., та соціяльно-демографічній структурі населення Казані, а й захоплено викладені етика і психологія підприємництва. Кілька глав присвячено економічній діяльности казанських купців. Перше місце в книжці відведено торговельним справам, а на другому плані – опинилася легка промисловість, позаяк Поволжя не належало до індустріяльних центрів імперії Романових. Авторка наголошує на деякій окремішности купців-татар, які контролювали певні галузі торгівлі та зазвичай перебували осторонь біржової торгівлі через недовіру до купців-росіян.

Найбільш цікавими для сучасного читача є останні розділи. В одній із глав визначені принципи існування купецьких кланів із прикладами відомих купецьких родин. Причому татарські купецькі сім’ї були міцнішими, ніж російські. Цікаво, що за відсутности дорослих чоловіків у сім’ях купців-росіян – бізнесом опікувалися жінки. Авторка детально описує участь купецтва у міському самоврядуванні та благодійних справах з окремим розглядом мусульманської доброчинности. Однак самі завдання міської влади чомусь опинилися без висвітлення, хоча достатньо подивитись у статтю про Казань із російської «Вікіпедії», щоби довідатися про успіхи в благоустрою казанських вулиць на межі ХІХ–ХХ століть, у чому купці мали бути зацікавлені не менше за інші групи містян. До того ж без розгляду залишилася участь купецтва у земстві та відносини купців із губернською адміністрацією.

Прискіпливий читач книжки не може не задатися питаннями про повсякденне життя купецтва, оспіване Владіміром Гіляровським і Борісом Кустодієвим, про ставлення купців до Революції та участь у благодійних справах часів Першої світової війни. На жаль, Авторка обмежилася соціяльно-економічною історією в позитивістському дусі, приємно розбавленою соціяльно-психологічними розважаннями.

Насамкінець звернемо увагу на те, що Людмила Свердлова склала докладні таблиці про торговельні зв’язки казанського купецтва з різними російськими губерніями, але не «обіграла» ці таблиці. Певна річ, найбільшою мірою місцеві купці були пов’язані з губерніями Поволжя, Уралу та центральної Росії. Знаменно, що зв’язки із Сибіром і Середньою Азією були більш інтенсивними, ніж із українськими та західними губерніями, а також Закавказзям. Звідси випливає, що тогочасні купці надавали перевагу підтриманню «традиційних» шляхів торговельного сполучення і веденню бізнесу серед одноплемінників та одновірців. Цей висновок наштовхує на думку про слабку економічну інтеґрацію надто традиційної імперської Росії.

Михайло Гаухман