Книга Мартина Поллака не залишить вас байдужими. Це певним чином історія самого автора, історія його сім’ї та в цілому нації, а також історія злочинів нацистського режиму в Австрії та у Східній Європі, розглянуті у фокусі долі однієї людини, батька М. Поллака, який протягом війни зробив кар’єру у СС.

Головним питанням, над яким розмірковує автор, стало питання, чому так сталося, що батько вступив до лав СС, працював у зондеркомандах на Сході Європи і безсумнівно був одним із тих, хто віддавав накази про знищення людей. Відповідь М.Поллак намагається віднайти в дослідженні сімейної (та в цілому національної) традиції розуміння національної гідності як зверхності однієї нації над іншою, що сформувалася в умовах протистояння німців та словенів у Нижній Штирії. Події сімейної історії автор ретельно вписує у контексти зовнішніх подій та обставин, що роблять вчинки людей того часу більш зрозумілими. Проте М. Поллака цікавлять не тільки причини тих чи інших дій, а проблеми їхнього переосмислення та відповідальності, проблеми пам’яті та забування. Автору важливо зрозуміти, чому родичі його батька і після війни продовжували вважати свою поведінку гідною, не визнаючи, що їм є за що відчувати сором. При цьому дослідник не намагається виступати суддею. Питання про погану пам'ять винних у злочинах спричиняє зізнання автора у власному прагненні у молоді роки відсторонитися та розірвати будь-який зв'язок з минулим. А «риторичне» питання до матері, чи знала вона, чим займався її коханий, звучить у річищі роздумів про власне небажання знати та розпитувати. Така чесність приваблює та вимагає замислитися, що прагнення забути «небажане» – наша родова ознака, а намагання пам’ятати та спроможність відчувати провину – дар, який потрібно заслужити.  

Вражають у книзі й обсяги опрацювання джерел та масштаби проведеної дослідницької роботи. Автор працював в архівах, намагаючись реконструювати професійне життя гестапо та з’ясувати, чим саме доводилося займатися його батькові під час виконання службових обов’язків, а також діду – німецькому адвокатові, що  брав участь в експропріації єврейського майна. Автор вивчав місцеву пресу досліджуваного періоду, яка допомогла йому глибше зрозуміти контексти подій та їхню інтерпретацію в офіційній сфері на місцевому рівні. М. Поллак, наче детектив, вдається до мандрів місцями проживання своїх героїв, розпитує людей, що могли знати його родичів, оглядає місця подій та нарешті намагається залучати власні спогади. Дослідник роздивлявся родинні фотографії, які ставлять питання про багатоплановість життя і складність поєднання офіційного та приватного у житті людини. Вони розповідають історію закоханості батька у самий розпал війни, говорять про його відпочинок та захоплення, цінність родинних зв’язків, які «дозволяли» офіцеру СС пиячити зі своїм родичем-напів’євреєм. Вони розповідають історію, у якій люди залишалися гідними, проте одночасно і свідчать про можливість існування різних систем оцінювання. Чому було можливо, що нещасний випадок незнайомої людини у горах спричинив співчутливий запис у нотатнику батька, проте сотні смертей сприймалися як службовий обов’язок. Як тут не згадати думку Л. Копелєва (на осмислення якої, до речі, йому знадобилися десятиліття) про різницю між щирістю та моральністю, коли остання передбачає обов’язкове зіставлення своїх переконань та вчинків з життям та з тими наслідками, до яких вони призводять¹.

Сьогодні все частіше стверджують, що одна з основних функцій історії – наділяти ідентичністю – у занепаді. Усе складніше ідентифікувати себе з «небажаним» минулим. Книга, написана М. Поллаком, у якомусь сенсі є крайньою формою «ідентифікуючої» історії. Це не романтичне генеалогічне дослідження, а мужня подорож у минуле. Однак заглиблення у те, що раніше волів не знати, стає для автора відповіддю на питання, як прожити своє життя гідно. Таким чином, питання про функції історії може бути сформульоване як питання «навіщо пам’ятати». Робота М. Поллака – одна з тих, що дає відповідь на нього, перетворюючи історію на інструмент переосмислення минулого заради майбутнього, що згодом наповнює і сьогоденне життя сенсом.

Юлія Кісельова

1. Лев Зиновьевич Копелев и Харьковский университет: воспоминания и документы // Харківський історіографічний збірник. Х., 2014. – Вип. 13. – С. 288-289.