Прочитав статтю про «альтернативний проект» утворення Радянського Союзу Сергія Гіріка. Не можу не відреагувати, тим більше з огляду на деякі його думки, висловлені в іншому дописі «Наук поп як зброя проти псевдонауки». Насамперед підкреслю, що усі нижченаведені зауваги стосуються винятково тексту.

Відразу впадає в очі неточність назви статті – про «альтернативний» проект можна було б вести мову лише в тому разі, якби він справді (вибачте за тавтологію) хоч якоюсь мірою був альтернативний, тобто хоч якось, хоча б побіжно розглядався керівництвом УСРР чи РСФРР як можливий варіант. Жодного підтвердження цьому Автор не наводить. Спершу, коли побачив назву (на рік уваги не звернув), то подумав, що мова йде про справді альтернативний проект української сторони (1923 року), тобто назва відповідатиме змісту, але це виявилося не так.

Безумовно, погляди боротьбистів на майбутнє України заслуговують на дослідження. Але в чому «альтернативність» їх проекту? Адже і Винниченко, і Грушевський (обидва, до речі, заявляли про схвалення і підтримку Комінтерну)  теж були федералістами, причому, як відзначав Раковський у листі до Сталіна у квітні 1920 року, Винниченко був готовий йти далі від боротьбистів у питанні економічної централізації. І в обох цих знакових діячів теж було своє бачення федералізму.

Той факт, що майбутнє усього світу комуністами (не лише більшовиками) вбачалося у формі федерації комуністичних республік, як і те, що таке комуністичне будівництво тоді вважалося можливим лише в міжнародному масштабі, є загальновідомим. Проаналізований Автором проект боротьбистів цілковито узгоджувався із січневою 1919 року декларацією уряду УСРР та з Конституцією УСРР 1919 року, у статті 4 якої йшлося про таке (цитую за виданням 1932 року):

«4. Рішуче пориваючи з минулим, намагаючись знищити разом з поділом суспільства на кляси також і національний гніт і національну різницю, Українська соціалістична радянська республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти о складу єдиної міжнародної соціалістичної радянської республіки, як тільки утворяться умовини для її появи; разом з тим Українська соціялістична радянська республіка заявляє пр. свою цілковиту солідарність з нині існуючими вже радянськими республіками та про своє вирішення вступити з ними в найміцніше об’єднання для спільної боротьби за перемогу світової комуністичної революції та в найміцніше  співробітництво в царині комуністичного будівництва, можливого тільки в міжнародному масштабі».

От якби Сергій Гірік не просто провів деякі аналогії між документом боротьбистів із Союзним Договором 1923 року (тобто тим, який вступив у дію 6 липня 1923 року чи відомо це Автору?), а зміг би з’ясувати та підтвердити вплив першого документу (чи його авторів – до речі, хто вони?) на другий, тоді б стаття значно виграла. Наведені аналогії мали б також сенс, якби Автор хоча б у двох-трьох реченнях вказав на те, як документ боротьбистів (або хоча б думка його авторів) враховувався при складанні Союзного Договору. А так аналогії видаються штучними. А от порівняльний аналіз між українським варіантом Договору про створення СРСР, затвердженим у травні 1923 року, і тим Договором, який вступив у дію, був би справді доречним. Щоправда, загалом він вже зроблений іншими дослідниками, але чимало обставин ще потребують вивчення.

Далі всього одна деталь, звернутися до якої змусили мимовільні аналогії зі статтею Автора про «Наук поп». Гірік пише: «Сам этот текст по своей форме и структуре схож с Договором о создании СССР от 30 декабря 1922 г., позднее продублированным в Конституции СССР 1924 г.».

Така послідовність цілковито відповідає сталінському канону утворення СРСР, однак не лише факти, а й оцінка пов’язаних зі створенням СРСР подій періоду 1920-х років свідчать про інше. Процитую лише частину одного з документів, - постанову Президії ЦВК СРСР від 3 серпня 1923 року: «День принятия Основного Закона (Конституции) Союза ССР – шестого июля – признать днем праздничным на всей территории Союза ССР». Зауважу, що прийнятий за основу 30 грудня 1922 року проект Договору про створення СРСР мав суттєві відмінності від Договору як основної складової частини Конституції СРСР. Тобто твердження Гіріка опирається на започатковану ще Сталіним історіографічну традицію, але суперечить фактам. Більш детально про це можна прочитати в статтях за такими лінками: http://histans.com/JournALL/pro/16/1/22.pdf та http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=184000&;mainlang=ukr.

Зазначу, що у газетному варіанті статті трапилася описка – у проекті Договору (від 30 грудня 1922 р.) було не 36, а 26 статей.

Цією заувагою критичні стріли до тексту не обмежуються. Викликає заперечення теза Гіріка про «федеративное государство в строгом смысле этого слова, как мы это видим в случае СССР». Навіть не скільки ця теза, скільки пояснення до неї, де Автор на підтвердження своєї  думки пише таке: «здесь мы рассматриваем лишь формальное распределение полномочий между союзным центром и республиками, в соответствии с которым СССР, безусловно, был федерацией». Але то, як й інші зауваги, вже тема іншої розмови.