«Под образом дружбы и откровенности»: нові документи про «Татарську комісію» Євдокима Щербініна 1770–1775 рр. та першу російську анексію Криму1

2016 09 27 potapenko shcherbinin

  Євдокім Алєєксєвіч Щєрбінін (1728-1783), генерал-аншеф, сенатор,

Губернатор Слободско-Украинской Губернии (1765-1775), перший генерал-губернатор Харківського намісництва у 1780-1783 рр.

Документи, що публікуються нижче, виявлено в фондах Російського державного архіву давніх актів та Відділу рукописів Російської державної бібліотеки*. Власне, евристика була спрямована на пошук джерел про діяльність Євдокима Олексійовича Щербініна (1728–1783) – першого губернатора Слобідської України (1765–1775), «заслугою» якого була ліквідація слобідського козацтва й уніфікація краю до загальноімперських зразків. Однак він відзначився ще й участю в дипломатичній кампанії довкола «унезалежнення» ногайських орд і Кримського ханства під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр.

Публікуємо два листи Щербініна до генерал-аншефа, першого командира Другої армії, сенатора Петра Паніна (1721–1789) від 23 вересня 1771 р. (документ № 1) і 23 грудня 1774 р. (документи № 6 і № 7) та два рескрипти Катерини ІІ до слобідського губернатора від 2 червня 1772 р. і 7 липня 1773 р. (документ № 2 і № 3). Рескрипт від 27 січня 1774 р. (документ № 4) подаємо за публікацією в «Сборнике Императорского русского исторического общества» з огляду на виявлену відповідь Щербініна на це розпорядження (документ № 5).

2016 09 29 panin1

Пьотр Івановіч Панін (1721-1789), генерал-аншеф, сенатор Російськой імперії. Портрет пензля Фьодора Рокотова

    Перший лист від 23 вересня 1771 р. стосується заходів Петра Паніна, націлених на відторгнення ногайських орд від Кримського ханства й прийняття ними російської протекції. Ці заходи відповідали загальним настановам, сформульованим Катериною ІІ на початку війни2, і були затверджені рішенням Державної Ради 15 березня 1770 р.3 Вони мали на меті розхитати владу кримського хана й посилити російську присутність у Причорномор’ї, а також створити сприятливі умови для розвитку російського мореплавства й торгівлі в регіоні.

Панін працював над цим проектом із кінця 1769 р.4, а Щербінін був залучений до переговорів як керівник пограничної губернії5. У листопаді-грудні 1770 р. Щербінін заступив Паніна в «негоциации с татарами», хоча з початком військових дій мав у цьому питанні підпорядковуватися новому очільникові Другої армії князю Василю Долгорукову6. З квітня 1771 р. власне переговорами мав займатися Долгоруков, а «производство дел с отложившимися татарами» залишили у віданні Щербініна, хоча всі заходи мали здійснюватися узгоджено (Долгоруков плів інтриги, аби відсторонити слобідського губернатора)7. Одним із найдієвіших інструментів упливу на кримські та ногайські еліти, окрім демонстрації сили, був підкуп (передовсім грошима і коштовностями, також зерном), що так само належало до компетенції Щербініна8. Його розпорядження у всьому, що стосувалося переговорів із татарами, мав виконувати кошовий Петро Калнишевський і запорозька старшина9.

Ще 5 липня 1770 р. між Петром Паніним та знатними мурзами Буджацької і Єдисанської орд10 було підписано прелімінарний акт, «утверждаемой между сими двумя знаменитыми ордами и Российской империею вечной дружбы и союза под протекциею и поручительством российской самодержицы с отторжением их на вечные времена от подданства Оттоманской Порты»11. Із часом до них приєдналися джембуйлуківці та єдичкульці. Постало питання про переміщення ногайців на нові кочовища – на правому (між Дніпром і Південним Бугом) або лівому (в Приазов’ї) берегах Дніпра. Щербінін підтримав другий варіант. Однак врешті було прийнято рішення про переселення на Кубань. У липні 1771 р. переміщення розпочалося і тривало до початку 1772 р.12 Щербінін обстоював необхідність збереження влади Криму над ногайськими ордами, зокрема визнання ними влади Сагіб-Гірея – хана, обраного без участі Туреччини після окупації півострова військами Долгорукова влітку 1771 р.13

2016 09 29 kateryna

Єкатєріна ІІ Вєлікая (1729-1796), російська імператриця з 1762 р. Портрет пензля Фьодора Рокотова, 1763 р.   

Одночасно на виконання рескрипту Катерини ІІ від 2 вересня 1770 р. слобідський губернатор займався розробкою плану облаштування земель у Приазов’ї між Новою Дніпровською лінією, котру почали зводити 1770 р. вздовж російсько-турецького кордону 1739 р., та Українською лінією14. Своє «мнение» з цього приводу (про кордони, заселення, систему управління, розташування поселень і помешкань у них, принципи розподілу землі між поселеннями, фінансове забезпечення нової губернії, влаштування пошти) він подав 7 лютого 1771 р.15

Згідно рескрипту від 11 квітня 1772 р. Євдоким Щербінін у супроводі півтора тисячної залоги направлявся у Крим для того, щоб «дотиснути» Сагіб-Гірея і татарські еліти у питанні «унезалежнення» від Порти та формалізувати відповідні домовленості «чрез торжественно заключаемый с крымским ханом и правительством трактат и получаемый от них же особливый акт»16. Про підтвердження поїздки йдеться в рескрипті від 2 червня того ж року (документ № 2), а 27 червня згаданий рескрипт було одержано вже в Бахчисараї17.

Перемовини були складними і в Петербурзі турбувалися щодо їхнього результату18. Однак слобідський губернатор виправдав виявлену до нього «особливу довіру» і реалізував завдання посольства. 1 листопада 1772 р. між Кримським ханством та Російською імперією було підписано «Трактат союза и дружбы», котрим визнавалася незалежність ханства від Туреччини19. А п. 9 постановляв: «Ногайской и Буджацкой Ордам остаться навсегда обитать на Кубанской стороне под властию его светлости хана, состоя по древним их правам, обрядам и обычаям на основании сего трактата и первоначальных их с Россиею положений»20. Російські залоги залишилися у Керчі та Єнікале для захисту «незалежного» Криму від османів. У розпорядження росіян також передавалася бухта Ахтіяр. Із російського боку договір підписав Євдоким Щербінін. Зі слів сучасника: «[…] 1772-го отправлен в Крым полномочным послом генерал-порутчик Щербинин, и с немалым иждевением денег, вещей, движением и употреблением оружия в действо заключил в конце того года формальный трактат с вольною Татарскою областью, утверждавшеюся своим в свете качеством как бы навеки, и тогда ж декларация крымским ханом Сагиб-Гиреем и дивана правительствуй21 чинам подписана, и при утверждении печатьми трактата в городе Карасубазаре22 Сагиб сильно прослезился. Соверша же тамо все по инструкции, посол выехал, а войски российския тамо находились»23.

5 листопада у Державній Раді було заслухано депешу Щербініна «о благополучном окончании производимой им с татарами негоциации»24. Депешами від 14 і 16 листопада він інформував «о нынешнем отвращении хана и татар от принятия подарков, значивших прежде сего их зависимость [від турків. – С. П.], и о отпуске оттуда ногайских депутатов»25. Рішенням Державної Ради від 17 грудня та рескриптом Катерини ІІ від 29 грудня 1772 р. він «похвалявся» за завершення переговорів26.

У січні 1773 р. Щербініну було дозволено прибути до Петербургу для доповіді за підсумками «негоціації» та повернутися до губернаторських обов’язків у Харкові, але кримські й ногайські справи лишалися надалі у його віданні, зокрема через резидента при ханові статського радника Петра Веселицького27. Його подальша активна участь у переговорах із Шагін-Гіреєм та ногайцями підтверджується реляціями за січень-квітень 1773 р. (також документ № 3)28. Рапортом від 18 липня напередодні від’їзду з Криму він просив про винагороду канцеляристам і перекладачам, задіяним у переговорах29.

Депешею від 13 жовтня Щербінін повідомляв про прибуття призначеного Портою хана Девлет-Гірея і султанів, «умноживших зломыслие к нам всех тамошних татар», і надсилав поширювані від їхнього імені на Кубані листи30. Велася переписка з приводу ймовірного обрання Кази-Гірея ногайським сераскиром31. Тривало «змагання» з Туреччиною у підкупі (і перекупі) татарських еліт (це так і називалося – «приласкать подарками» та «денежною приманкою»)32.

2016 09 29 shachin geray

Шагін Герай (1745-1787), останній володар Кримського ханату, обраний на хана за втручання і активної підтримки Російської імперії. Перебував при владі в Бахчисараю двічі у 1777-1782 і у 1782-1783 рр. 

Із початку 1774 р. ситуація загострилася, серед кримців і ногайців ширилися антиросійські настрої, що вилилося у відкрите протистояння, підтримане турками33. Тим не менш, Шагін-Гірею вдалося утвердитися ногайським сераскиром34. Улітку сталося чергове непорозуміння між Долгоруковим і Щербініним, про що генерал-поручик скаржився імператриці. Та наказала припинити «ссору» й далі обом сумлінно служити35. Тоді ж у Харкові утримувалися ногайські аманати, зокрема сини двох мурз, як «запорука» дотримання ордами союзу з Росією36.

На тлі військових сутичок у Криму37, 10 липня 1774 р. Росія і Порта підписали Кючук-Кайнаджирського мирний договір38, сприйнятий із розчаруванням кримською елітою (це визнавав навіть Долгоруков39). Договір підтверджував «незалежність» кримців і ногайців під управлінням власного повновладного хана. Лише в питаннях віри вони лишалися підпорядковані османському султанові як верховному халіфу. Російські купецькі судна отримали право вільного мореплавства в Чорному морі та проходу протоками, застерігалася обопільна вільна торгівля на території обох держав. Бессарабія та Дунайські князівства поверталися Порті, натомість землі між Дніпром і Південним Бугом, фортеці Азов, Керчі, Єнікале і Кінбурн відходили до Росії.

Згідно рескрипту Катерини ІІ від 19 серпня 1774 р. Євдоким Щербінін відбув на Кубань, аби особисто передати грамоту щодо підписання миру Шагін-Гірею та схилити того до повернення у Крим і обстоювання там проросійських позицій40. Про виконання задання слобідський губернатор рапортував у жовтні і десь у листопаді повернувся до Харкова41. На той час сили Петербургу було кинуто на придушення повстання Омеляна Пугачова, тож ішлося про збереження хоча б якогось впливу на кочовиків42. За таких обставин зринула ідея обрання окремого хана для ногайців.

Власне, про можливість «ежели б надобно было над ордами, от власти турецкой уже отторгшимися, особливого хана установить» Катерина ІІ зауважувала ще в березні 1771 р.43 Про це ж, причому вже з конкретним претендентом в особі Шагін-Гірея, повідомляв Щербінін у реляції від 8 квітня того ж року, на що отримав схвалення імператриці: бути Чингізиду «ханом независимым ни от кого над свободными татарскими народами […] с обязательством охранять и защищать независимость и состоять в вечной дружбе с Российскою империею под покровительством и защитою ея высоких монархов»44. 27 жовтня 1774 р. Державна Рада обговорювала «письмо его, Щербинина, к министру иностранных дел графу [Микиті] Панину о предлагаемой калгой [Шагін-Гіреєм] на случай упорного желания хана [Сагіб-Гірея] и крымцев, не смотря на дарованную им вольность, остаться в подданстве Порты, возможности согласить нагайцев и других на Кубани татар к учинению против того протестации и возведению его на ханство, если дано ему будет на то сто тысяч рублев и несколько войск для его охраниения»45. А рескриптом від 8 листопада Катерина давала добро слобідському губернаторові на реалізацію такого «плану»46. Однак із цим тягли до березня 1775 р., допоки ситуація в Криму не стала критичною47. Тоді за підтримки російського війська і грошей Шагін-Гірея таки обрали «незалежним» ханом ногайців48.

2016 09 29 nikita

Нікіта Івановіч Панін (1718-1783), російський дипломат і державний діяч. Портрет пензля Алєксандра Росліна, 1777 р. 

Другий лист Євдокима Щербініна до Петра Паніна від 21 грудня 1774 р. (документ № 6) якраз повідомляє деталі загострення боротьби за Крим після підписання Кючук-Кайнаджирського миру. У листі йдеться про спроби пугачовців залучитися підтримкою ногайців і кримців у своїй боротьбі. Дуже показовими є зауваги слобідського губернатора, що йому добре відомо «коль прил­жно ищутъ теперь крымцы разрыву мира, да и въ Едичкулской орд­ н­которая часть находится еще въ развратныхъ согласно съ крымцами мысляхъ». Важливим є як сам лист, так і долучена до нього копія рапорту капітана Андрія(?) Павлова49 про настрої серед татар від 19 грудня 1774 р. (документ № 7). Саме в ньому йдеться про підбурювання пугачовців.

На кінець 1774 р. – початок 1775 р. під загальною командою Щербініна перебував кубанський деташемент50 у складі Ростовського карабінерного і Селенгинського піхотного полків, двох легких польових команд, чотирьох ескадр карабінерів, двох ескадронів гусар та легіонних козаків51. Це з’єднання очолював бригадир Іван Федорович Бринк52, котрому адресовано рапорт Павлова53. У другому листі згадується полковник Єгор Олексійович Ступишин (1731–1791), котрий у листопаді 1773 – травні 1774 рр. як комендант керував обороною Верхояїцької фортеці від повсталих башкирців (і відзначився особливою жорстокістю), а взимку 1774/1775 рр. командував Тамбовським і Білевським піхотними полками у Керчі та Єнікале54.

Рескриптом від 13 березня 1775 р. Щербініну наказувалося далі схиляти ногайців на свій бік, зокрема переконувати єдичкульців підтримати Шагін-Гірея, як це зробили три інші орди55. 6 червня 1775 р. слобідський губернатор отримав черговий рескрипт із приводу втечі Сагіб-Гірея і зведення на кримське ханство Девлет-Гірея. Як і перед цим, імператриця наставляла діяти обережно, не дратувати кримців і Порту, спостерігати за їхніми подальшими кроками, але при цьому зберігати вплив на Шагін-Гірея, заохочуючи «представлением ему в будущем времени самой перспективы ханства». Позиції Девлет-Гірея мали підточувати і ногайці, нарікаючи, що той обраний ханом без їхньої згоди56. Рескрипт від 6 липня стосувався непропуску татар із Криму до Аккерману57.

Ще 17 лютого Щербінін подавав прохання приїхати до Петербургу для доповіді у татарських справах і отримав дозвіл рескриптом від 13 березня58. 9 липня Державна Рада розглядала його записку «вследствие полученных им напоследи из Кубани известий»59. Із листа Микити Паніна від 9 серпня 1775 р. дізнаємося, що «производство татарских дел по назначении Евдокима Алексеевича сенатором поручено его с[иятельст]ву графу Петру Александровичу [Рум’янцеву]»60. Інакше кажучи, в серпні 1775 р. татарська «місія» Щербініна завершилася61. У листопаді він звітував перед імператрицею про передачу ввіреної йому губернії новому керманичеві Дмитру Норову62. Сенаторські обов’язки він виконував до 1779 р., коли був призначений воронезьким, а в 1781–1782 рр. – і харківським генерал-губернатором63.

2016 09 29 pamiatnyk

Памятник Євдокіму Алєксєєвічу Щєрбініну, споруджений як першому Слобідсько-Українському губернаторові 20 серпня 2004 році в Харкові. Знаходиться біля будівлі Харківської ОДА

Судячи з періодичних «похвал» і нагород, Катерина ІІ була задоволена діяльністю Євдокима Щербініна і як губернатора, і як переговорника (поруч із грошовими жалуваннями за «Татарську комісію» він отримав орден Олександра Невського64). А Микита Панін в листі до Петра Румянцева від 15 вересня 1774 р. так його характеризував: «[…] При сем случае ставлю я себе в приятный долг засвидетельствовать Вашему сиятельству, по сущей справедливости и из собственного моего довольного и долговременного испытания, что Евдоким Алексеевич есть человек качеств отличных, имеющий от природы достаточное просвещение, пылающий к службе истинною ревностию, а особливо Вам, милостивый государь мой, душевным и совершенным почтением преданной. Я могу Вам в сей части и во всем выше сказанном смело за него ручаться и смело же уверить здесь, что Ваше сиятельство, удостоивая Евдокима Алексеевича Вашею доверенностью, будете в нем взаимно находить человека к делу отлично способного и весьма готового к исполнению Ваших приказаний, следовательно же и к приобретению себе Вашей персональной дружбы и милости, в кои я его сим наилутче и препоручаю. Он до сих пор в производстве политических с татарами дел истощал охотно все свое усердие, он от другого, в них участвовавшего командира [Василя Долгорукого], был весьма дурно встречен и даже здесь обнесен, хотя он с своей стороны и показал достаточно всю неправость оного»65.

***

Беручи загалом, документи, що публікуються, доповнюють суттєвими подробицями загальновідомі факти про політику Російської імперії щодо Криму в останній чверті XVIII ст. Ці подробиці увиразнюють роль Євдокима Щербініна у зміні статусу Кримського ханства та залежних від нього кочовиків у першій половині 1770-х рр. Слобідський губернатор був ключовою фігурою у відторгненні ногайців від Криму і подальших маніпуляціях ними та в «унезалежненні» ханства. Така діяльність відповідала його заходам на Слобожанщині, де він неодноразово виявляв ініціативу, аби догодити імператриці й показати себе з найкращого боку, утілюючи її наміри з «удосконалення» імперії. Катерина ІІ таких державних діячів цінувала і щедро їм віддячувала. Впродовж російсько-турецької війни 1768–1774 рр. і наступних років, попри окреслені відпочатково завдання, чимало рішень приймалося ситуативно, у відповідь на пекучу потребу. І саме за таких обставин зростала роль особистих якостей і докладених зусиль кожного виконавця.

Документи

№ 1

м. Харків. – 23 вересня 1771 р. – Лист Євдокима Щербініна до сенатора Петра Паніна

[арк. 1]

Копія

Сіятелнейши графъ,

милостивой г[осу]д[а]рь

Петръ Ивановичъ!

Отъправленіе в Санктъ-Питербурхъ вручителя сего Вашему сіятелству известнаго господина маіора Золотницкаго преподало мне случай засвидетелствовать Вамъ, милостивой г[осу]д[а]ръ, тожъ и ея сіятелству милостивой г[осу]д[а]рыне графине Марье Родіоновне66 нижайшее і искреннейшее мое почтеніе. Сколь часто я таковой мой долгъ исполнялъ бы всеохотно, но чтобъ темъ не зделатся Вашему сіятельству скучливымъ, оставлял оное въ однихъ толко душевныхъ моих чувствіехъ.

По комисіи жъ, которой Ваше сіятелство изволили положить столь твердое и основателное начало, что во всемъ ея течени ничто не могло препядствовать порядочному ея произведенію, имею Вашему сіятелству донести, что оная, сколь принадлежало до негоціаці, приведена уже къ окончанію. Сколь же я поставляю себе в немалое щастіе и порадованіе, приведя перешедшее ко мне отъ рукъ Вашего сіятелства сіе немаловажное дело къ желаемому концу, столь онаго удачю по самой справедливости отъношу къ чести и славе имени Вашего сіятелства, яко в самых многотрудных сего дела начатках положившаго посреди самых браней прелиминарное сего политическаго дела твердое основание. Съ такимъ признаніемъ я помышляю, [// арк. 1 зв.] милостивой г[осу]д[а]рь, и помышлять не иначе долженъ. Что же касается до моих слабыхъ в семъ трудовъ, то оныя и при всемъ уже основателномъ Вашего сіятелства сей комисіи заведеніи ежеденно по ныне меня обременяя, успели однако то, что сія многочисленная толпа необузданнаго и своенравнаго народа четырехъ нагайскихъ ордъ съ преодоленіемъ всехъ противуборствъ удержана в настоящемъ удобвозможномъ обузданіи и спокойстве, а ныне уже по высочайшей ея величества воли препровождена и за р­ѣку Донъ во всей тихости и тамъ признали уже над собою власть нынешнего крымскаго хана, состоящаго подъ высочайшей ея императорскаго величества протекціею.

Ваше сіятелство! По продолжению Ваших ко мне милостей, а по моей всегдашней на то надежде, не оставте засвидетелствовать и его сіятельству милостивому г[осу]д[а]рю графу Никите Івановичю67 истинной моей преданности ко всей Вашей знаменитой фамили и дому, препоруча при томъ и перешедшия отъ рукъ Ваших ко мне дела и труды милостивому его сіятелства благопризрению, присовокупляя Вашу прозбу и о уволнени меня отъ сей камисіи, яко все то мною зделано, что отъ моей удобности и силы зависило. А ныне по соединени всех нагайских ордъ в один татарской корпусъ под властию хана остается и переписке со оными нагайцами быть отъ находящагося [// арк. 2] при хане комисионера с подтверждением всехъ делъ ханскими повелениеми, дабы не произошло какое разнообразъе и сумятица в делах, таковымъ, Ваше сіятелство, обо мне ходатайствомъ изволите усугубить Ваших ко мне милостей, а во мне в соответствие тому истинное высокопочитание и преданность, с которымъ и навсегда пребыть имею

Вашего сиятелства

милостиваго г[осу]д[а]ря

нижайши слуга

Евдокимъ Щербининъ

23 числа сентября

1771 год

Харковъ

ВР РДБ, ф. 222, к. 15, од. зб. 25, 2 арк. Тогочасна копія.

Публікується вперше.

№ 2

2 червня 1772 р. – Рескрипт Катерини ІІ Євдокимові Щербініну з приводу його поїздки до Кримського ханства68

[арк. 1] Евдокимъ Алекс­евичь!

Усмотря изъ резолюцїи князя Василья Михаиловича69, что Вы требовали отъ н­ѣго ув­домленїя, можете ли Вы нын­­ѣ­­­ предпрїнять Вашъ путь въ Крымской полуостровъ, почему и заблагоразсудили приложить Вамъ при семъ копїю съ отправленнаго сего же числа къ ниму письма, изъ котораго Вы и увидите сами, что нѣ­тъ Вамъ въ пути опасности, но что напротивъ того и нужно скорое прибытіе Ваше въ Крымъ для установленія тамъ независимости сего полуострова. Итакъ мы, подтвержая Вамъ сїе, желаемъ Вамъ благополучнаго пути и щастливаго окончанія сего ввѣ­реннаго Вамъ д­ѣла и пребываемъ, въпрочемъ, всегда къ Вамъ благосклонны.

2 июня 177270

РДАДА, ф. 5, оп. 1, спр. 122, арк. 1. Копія.

Опубліковано: Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 109.

№ 3

м. Санкт-Петербург. – 7 липня 1773 р. – Рескрипт Катерини ІІ Євдокимові Щербініну з приводу пожалування підполковникові Стремоухову 3000 руб71

[// арк. 8]

Щербинину

Евдокимъ Алексѣ­евичъ! Прикажите изъ оставшейся въ Слободской губерниіи за штатными расходами суммы выдать подполковнику Стремоухову три тысячи рублей, кои мы ему жалуемъ.

7 июля 1773

Петербургъ

РДАДА, ф. 5, оп. 1, спр. 122, арк. 8. Чорновик.

Опубліковано: СИРИО, т. 118, с. 433.

№ 4

м. Санкт-Петербург. – 27 січня 1774 р. – Рескрипт Катерини ІІ Євдокимові Щербініну з приводу пожалування його 200 руб на місяць на витрати, пов’язані з «Татарською комісією»

Въ разсужденіи умножившихся расходовъ Вашихъ по порученной Вамъ Татарской комиссіи, всемилостивѣйше повелѣваемъ Вамъ брать по 200 рублевъ на мѣсяцъ изъ губернскихъ доходовъ, покамѣстъ сія комиссія продолжится.

Екатерина.

Въ С.-Петербургѣ, генваря 27 дня 1774 г.

Опубліковано: СИРИО, т. 135, с. 30.

№ 5

м. Харків (?). – 14 лютого 1774 р. – Донесення Євдокима Щербініна Катерині ІІ з подякою за пожалування його 200 руб на місяць на витрати, пов’язані з «Татарською комісією»

[// арк. 2] Всемилостивейшая государыня!

Им­ѣлъ я щастье получить Всемилостив­ѣйшей Вашего императорскаго величества указъ о пожалованїи мнѣ­ столовыхъ денегъ на м[ѣ­ся]цъ по дв­сте рублевъ, покаместъ порученная мнѣ­ отъ Вашего величества Татарская комисїя продолжится. Новой сей знакъ усугубляющихся милостей ко мнѣ­ Вашего императорскаго величества, соединяясь зъ другими, [// арк. 2 зв.] мною носимыми, въкореняетъ на вѣ­къ пребывающее въ душ­ѣ моей истинное усердїе къ Вашему величеству и Отечеству, равно какъ и нижайшую благодарность, которую чрезъ сїе приношу отъ всея искренности, за толь милостивое принятїе рабской моей службы. За темъ повергая себя монаршимъ Вашего императорскаго величества стопамъ, есмь съ глубочайшимъ благоговенїемъ

Вашего императорскаго величества

всеподданнеишій рабъ

Евдокимъ Щербининъ72

14-го февраля 1774-го года

РДАДА, ф. 5, оп. 1, спр. 122, арк. 1. Оригінал.

Публікується вперше.

№ 6

м. Харків. – 21 грудня 1774 р. – Лист Євдокима Щербініна до сенатора Петра Паніна

[// арк. 4]

№ 99 Въ получено декабря 25 дня 1774 года73

Сіятельн­йшій графъ,

милостивой государь

Петръ Ивановичь!

Исъ приложенной при семъ копіи Ваше сіятельство усмотреть изволите о разсѣ­ваемых проѣ­хавшими на Кубанскую сторону двумя казанскими татаринами ложныхъ уведомленіяхъ, что будто злод­ѣй Пугачевъ, получа успѣхи въ злыхъ ево препріятіяхъ, зимуетъ нынѣ­ въ Астрахани, которые татара и въ Крым отправлены. Хотя же крымцы и нагайцы, уповательно, имѣютъ свед­ѣніе о поимк­ѣ онаго варвара и о истребленіи ево сообщниковъ по учиненнымъ о томъ между войсками нашимі публикаціямъ, но будучи я известенъ, коль прил­ѣжно ищутъ теперь крымцы разрыву мира, да и въ Едичкулской ордѣ­ н­ѣкоторая часть находится еще въ развратныхъ согласно съ крымцами мысляхъ, то дабы не могли они, а особливо чины крымского правительства, поставить сего ложнаго разсѣ­ванія въ удобность себ­ѣ и тѣ­мъ возбуждать Порту, превратя все то своими к ней объясненіями в вѣ­роятность, писалъ я на Кубань къ г[ос]п[о]д[и]ну брегадиру и кавалеру Бринку, а въ Крымъ къ оставшему съ войсками въ Керчи и Яникалѣ­ [// арк. 4 зв.] господину полковнику Ступишину, дабы разслушемі изустно чрезъ вѣ­рныхъ людей, что вс­ѣ помянутыхъ казанскихъ татаръ провозглашеніи есть неправда, ибо оной изменникъ Пугачевъ, будучи пойманъ живой, содержится въ Москвѣ­ скованной въ желѣ­захъ, ожидая достойной кары за ево преступленія, а сообщиники ево истреблены, въ числѣ­ коихъ, надобно чаять, что и оныя ушедшія казанскія два татарина состояли, д­ѣлая сіи разслушеніи слехка и непримѣ­тнымъ образом такъ, чтобъ не могли татара заключить исъ того какой-либо нашей главной и необходимой въ томъ нужды. Къ полковнику жъ Ступишину послалъ и два эксемпляра печатные о поимке онова злодѣ­я Пугачева на случай, естли у него н­ѣтъ, упомянувъ при томъ, чтобъ на обратном исъ Крыму т­ѣхъ казанскихъ татаръ пути по[с]тарался74 удобными средствами ихъ изловить, а особливо при переправ­ѣ чрезъ Яникольской пролив на Томанскую сторону, узнавъ объ нихъ чрезъ конфидентовъ нашихъ. А какъ бывшей въ полон[е] у турковъ капитанъ Павловъ находится еще въ Едичкулской ордѣ­, коево о скорѣ­йшемъ возвр[а]щеніи происходютъ нынѣ­ переписки, то всево у[до]бнѣ­е ему здѣ­лать тамо оное изустное разслушаніе. Онъ можетъ сказать и то едичкул[ам], что для лутчаго въ томъ удостовѣ­ренія, естли хотятъ они, пускай пошлютъ своихъ людей въ Астрахань, получа билетъ за рукою г[ос]п[о]д[и]на брегадира Бринка, кои о всемъ томъ лично узнаютъ. [// арк. 5] Для чего предписалъ я ему, господину Бринку, послать и къ капитану Павлову оной публикаціи одинъ эксемпляръ.

Въ протчемъ, милостивой г[осу]д[а]рь, естли по благоразсужденію Вашего сіятельства повел­ѣть изволите мнѣ­ другіе какіе употребить средства ко уничтоженію произносимыхъ помянутыми казанскими татаринами ложныхъ о злод­ѣе Пугачевѣ­ внушеній, о томъ нижайше прошу снабдить меня наставленіемъ, кое я прійму за знакъ милости ко мнѣ­ Вашего сіятельства, пребывая навсегда съ глубочайшимъ высокопочтеніемъ и преданностью

Вашего сіятельства

милостиваго г[осу]д[а]ря

нижайшій слуга

Евдоким Щербининъ75

21 декабря 1774 году

Харковъ

ВР РДБ, ф. 222, к. 15, од. зб. 26, арк. 4–5. Оригінал.

Публікується вперше.

№ 7

19 грудня 1774 р. – Копія рапорту капітана Павлова бригадирові Бринку про підбурювання пугачовцями кримських і ногайських татар

[// арк. 1] Копія съ рапорта отъ капитана Павлова, находящагося въ Едичкулской орд­ѣ, къ брегадиру Бринку отъ 19 декабря 1774 году.

Сего м[еся]ца 10 числа пробежали казанскія два татарина чрезъ Едичкулскую орду и прибежали въ Томань, а изъ Томаня беззадержно въ лотке отправились къ Давлетъ-Гирей-хану и сказывали, что они идутъ отъ самого бунтовщика и что отъ него писма есть до Девлетъ-Гирей-хана, объявили здешнимъ едичкулскимъ мурзамъ, что взяли семдесятъ сем крѣпостей и что войска у бунтовщика или самозванца очень много, блиско трехъсотъ тысячъ, и народовъ изо всѣ­хъ сторонъ, а болше изъ Кивіи и Буковара, Карокалпани, башкирцы, кердйзы, китайцы, бывшія заволгскіе калмыки, татары казанскія, и съ великою похвалою здѣ­шнимъ народамъ о самозванц­ѣ пронесли, что противъ ево россійское войско стоять не можетъ, а самозванецъ самъ-де говорилъ: «Теперь турокъ помирился, а я76 какъ прійду на весну къ Дону, то и миру не будетъ», – а теперь буд-то зимуетъ въ Астрахан­ѣ.

Девлетъ-Гирей-ханъ прислалъ писма едичкулскимъ мурзамъ, бѣ­ю, отжеслану, мамаю, каплану и вс­ѣмъ почтеннымъ [// арк. 1 зв.] мурзамъ, чтобы они никакихъ совѣ­тов съ калгою-солтаномъ Шагинъ-Гиреемъ не им­ѣли.

Поверилъ коллежской регистраторъ Степанъ Камѣ­нской.

ВР РДБ, ф. 222, к. 15, од. зб. 26, арк. 1–1 зв. Копія.

Публікується вперше.



* Цей текст було виголошено на конференції «Крим в історії України» 8 жовтня 2015 р. Опубліковано у збірнику «Наш Крим» (Вип. 2. – К., 2016. – С. 35–50).

  1. Використано цитату з рескрипту Катерини ІІ Євдокимові Щербініну від 19 серпня 1774 р. із наказом передати особисто калзі-султану Шагін-Гірею грамоту про підписання Кючук-Кайнаджирського миру та при можливості схиляти його до переїзду в Крим (Высочайшие рескрипты императрицы Екатерины ІІ и министерская переписка по делам крымским. Из семейного архива графа Виктора Никитича Панина, ч. 2, Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских, М. 1872, кн. 2, с. 36).
  2. У рескрипті Петру Паніну від 16 жовтня 1769 р. Катерина писала: «Мы заблагоразсудили сделать испытание, не можно будет Крым и все татарские народы поколебать в верности к Порте внушением им мыслей к составлению у себя независимого правительства». Цит. за: С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, СПб 1851–1879, кн. 6, т. 28, с. 578.
  3. «[…] Татарские народы суть такого свойства, что они за одно имя подданства считают иметь право всего требовать в свою пользу, в чем и самое с турками единоверие не ограничивает; услуги же свои и пользу для других в том только поставляют, что живут спокойно и не разбойничают; что как мало для России пользы из подданства сего полуострова и с принадлежащими ему другими татарскими ордами, так напротив того велико и знатно может быть приращение силам и могуществу российским, если они отторгнутся от власти турецкой и оставлены будут навсегда собою в незаивсимости […]» (Архив Государственного Совета (далі – АГС), т. 1: Совет в царствование императрицы Екатерины ІІ-й (1768–1796), СПб 1869, с. 43–44).
  4. П. И. Панин, Записка, каким образом предводителем Второй армии генералом графом Паниным начато производиться предпринятое российско-императорским Двором и ему порученное намерение, клонящееся к поколебанию татарских орд против нынешнего их подданства (1770), Русский архив, 1878, Кн. 12, с. 451–455. 4 квітня 1770 р. Катерина знову писала Паніну: «Совсем нет нашего намерения иметь сей полуостров и татарские орды, к оному принадлежащие, в нашем подданстве, а желательно только, чтоб они отторгнулись от подданства турецкого и остались в независимости». Фактично, цей рескрипт повторює слово в слово постанову Державної ради від 15 березня (Высочайшие рескрипты императрицы Екатерины ІІ и министерская переписка по делам крымским. Из семейного архива графа Виктора Никитича Панина, ч. 1, Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских, М. 1871, кн. 4, с. 1).
  5. АГС, т. 1, с. 68. Зокрема, у січні-березні 1770 р. через Харків відправляли перших посланців до ногайців і в Крим, аби розвідати настрої татар (П. И. Панин, Записка…, с. 455–457). Тоді ж Щербінін клопотався про убезпечення Слобожанщини від поширюваної внаслідок військових дій чуми (АГС, т. 1, с. 393; Російській державний архів давніх актів (далі – РДАДА), ф. 16, оп. 1, спр. 939, арк. 90). Від початку війни він переписувався з Петром Румянцевим із приводу захисту підпорядкованої губернії: Русские полководцы: Материалы по истории русской армии, т. 2: П. А. Румянцев, 1768–1775, ред. П. К. Фортунатов, М. 1953, с. 6–7, 18–19, 44. Див. також: Сборник Императорского русского исторического общества (далі – СИРИО), т. 10, СПб 1872, с. 395.
  6. Відповідні рескрипти Паніну і Щербініну датовано 16 листопада (Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 5–6). Дуже цікавим із огляду на подаші події є лист Паніна із настановами Щербініну від 5 грудня 1770 р., де йдеться про «будущее приобретение всего Крыма» і про підкорення його «или ружьем, или к вынуждению страхом» (Там само, с. 11).
  7. АГС, т. 1, с. 78–79; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 50–51, 54; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен…, с. 735.
  8. АГС, т. 1, с. 71–73. Чималі суми перераховано в переписці Румянцева: Присоединение Крыма к России. Рескрипты, письма, реляции, донесения, состав. Н. Ф. Дубровин, т. 1: 1775–1777 гг., СПб 1885, с. 37–38. Перелік подарунків мурзам див.: Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 19–20, 36–37, 52, 100, 128. Міркування Микити Паніна про «корыстолюбивых татар» (переписка російських можновладців рясніє подібними визначеннями) див.: Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 106. При цьому, в листах до кримської і ногайської знаті йдеться про «особливое уважение» (Там само, с. 108).
  9. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 33.
  10. Серед ногайців першу скрипку грав амбітний мурза Джан-Мамбет-бій. Катерина писала про нього як про «сего благонамеренного старика», у стосунку до якого має бути «предпочтительное пред другими уважение» (Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 70). У 1772 р. йому було призначено дві тисячі щорічного утримання «за доброжелательство его и усердие к нам и нашей империи» (Там само, с. 99). А вже в 1774 р. імператриця характеризувала його «престарелым и лакомым» (Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 96).
  11. П. И. Панин, Записка…, с. 473.
  12. У рескриптах Катерини Щербініну від 18 січня і 14 лютого 1771 р. мова йшла про відселення цих орд із театру запланованих на весну військових дій, у рескрипті від 21 березня 1771 р. – про переселення за Дон на Кубань (Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 18–19, 27–29, 36–37). Владислав Грибовський із цього приводу констатує: «Позбувшись підтримки ногайської кінноти, Крим вже був відкритий для російського завоювання». В. Грибовський, Хан, що втратив Крим. Історія Шагін-Гірея [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ex21.com.ua/history/?page=5 Ширше про ногайський контекст див.: В. В. Грибовський, Ногайські орди Північного Причорномор’я у XVIII – на початку ХІХ століття: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, 07.00.01 – історія України, Запоріжжя, 2006, с. 167–177.
  13. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 73.
  14. Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗ), СПб 1830, т. 19, с. 126–127. Про лінію див.: Р. Л. Молдавський, Джерела з історії Нової Дніпровської лінії укріплень (1770–1791 рр.): дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни, Запоріжжя, 2007, 210 с.
  15. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 939, арк. 101–113 зв.
  16. СИРИО, т. 118, с. 72–87; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 102–104. Під «актом» мається на увазі документ, який би визначав обсяг ханських повноважень над ногайцями. Якщо умови «трактату» визначалися у Петербурзі, то зміст «акту» залишали на розсуд Щербініна.
  17. АГС, т. 1, с. 187; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 109. Надалі інструкції Щербініну уточнювалися: Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 111–115. Граф Микита Панін також наставляв Щербініна розвідати про становище християн у Криму, їхню кількість та духівництво, аби в Петербурзі могли визначитися зі стратегією поведінки відносно них. Такі завдання важливі у світлі подальшого виселення кримських греків як одного із засобів підриву влади хана, застосованого Російською імперією (Там само, с. 107–109).
  18. У переписці постійно спливали зауваги «о двоедушности и самого хана, и его к Порте Оттоманской преданности» та про «колебленность крымских начальников и всех вообще жителей», що призводило до «затруднительства» переговорів (Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 111, 125, 130; див.також: С. М. Соловьев, История России с древнейших времен…, с. 837–841).
  19. ПСЗ, т. 19, с. 708–712; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 143–149.
  20. ПСЗ, т. 19, с. 711.
  21. Так у публікації. Напевно, мало бути «правительствующим».
  22. Теперішній Білогірськ Автономної Республіки Крим України.
  23. Присоединение Крыма к России глазами очевидца (Записка И. М. Цебрикова). Зберігається: РДАДА, ф. 1261, оп. 1, спр. 2789, арк. 2–15. Опубліковано на сайті «Руниверс»: http://www.runivers.ru/doc/d2.php?SECTION_ID=6358&CENTER_ELEMENT_ID=147164&PORTAL_ID=7145  
  24. АГС, т. 1, с. 212–213.
  25. Там само, с. 218.
  26. Там само, с. 221; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 140–142.
  27. АГС, т. 1, с. 228. Особа Петра Петровича Веселицького заслуговує на окрему згадку. Він походив із «далмацьких дворян», служив із 1733 р. Під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр. був перекладачем, вів переписку п’ятьма мовами, далі брав участь у повоєнному розмежуванні. Був помічником київського генерал-губернатора Івана Глєбова (1762–1766) у пограничних справах, завдяки чому розвинув у Криму мережу секретних агентів. Із початком війни 1768–1774 рр. очолював канцелярію Петра Паніна, у 1770–1771 рр. – в ногайських ордах щодо прийняття ними російської протекції. 1771 р. після заняття Криму військами В. Долгорукова призначений резидентом при ханові Сагіб-Гіреї. 1774 р. схоплений і переданий туркам. Звільнений після підписання Кючук-Кайнаджирського договору. Протягом 1780–1783 рр. знову в Криму як посол при хані Шагін-Гіреї, де його змінив Сергій Лашкарьов (Інформація із сайту «Восточная литература»: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Turk/XVIII/1760-1780/Prozorovskij_A_A/primtext10.phtml). Передаючи татарські справи у відання Євдокима Щербініна в листопаді 1770 р., Петро Панін переводив у його підпорядкування і Петра Веселицького (Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 7). Про призначення Веселицького на посаду резидента: Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 67. Про захоплення його татарами 24 липня 1774 р.: Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 73–89.
  28. АГС, т. 1, с. 230, 238, 241, 246.
  29. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 158.
  30. АГС, т. 1, с. 262, 263.
  31. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 159–163.
  32. АГС, т. 1, с. 270–272; Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 164–167; ч. 2, с. 5, 97.  
  33. АГС, т. 1, с. 274–275, 283.
  34. Ф. Лашков, Шагин-Гирей, последний крымский хан (исторический очерк), К. 1886, с. 15; Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 1–16.
  35. АГС, т. 1, с. 283.
  36. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 142; ч. 2, с. 17–21, 88, 103.
  37. Там само, ч. 2, с. 21–26.
  38. ПСЗ, т. 19, с. 958–967.
  39. Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 28.
  40. Там само, с. 34–36, 46–49, 57–58; АГС, т. 1, с. 287–288, 290, 293.
  41. Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 95, 100–101; РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 939, арк. 123–124 зв.
  42. Відверті міркування з цього приводу Микити Паніна див.: Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 63–65, 92–95.
  43. Высочайшие рескрипты…, ч. 1, с. 37.
  44. Там само, с. 48, також с. 51, 55.
  45. АГС, т. 1, с. 293.
  46. Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 95–96.
  47. Ф. Лашков, Шагин-Гирей…, с. 17. 12 грудня 1774 р. Щербінін знову повідомляв «о желании нагайцев иметь того султана [Шагін-Гірея] ханом над собою» (АГС, т. 1, с. 299).
  48. АГС, т. 1, с. 297–299, 303–304, 306, 307, 311, 313–314; Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 63–65.
  49. Із березня 1771 р. Павлов служив приставом при російській залозі на Кубані, яка розташовувалася у Єйському укріпленні. Навесні 1774 р. взятий у полон Девлет-Гіреєм. В. Грибовський зауважує, що «реальна влада на Кубані зосередилася в руках російської військової адміністрації» (В. В. Грибовський, Ногайські орди…, с. 178–179). Див. також прим. 71.
  50. Військовий підрозділ, що виокремлюється із більшого військового з’єднання для виконання спеціальних завдань.
  51. Присоединение Крыма к России…, с. 15.
  52. Там само, с. 48. Іван Бринк народився 1734 р., бойовий офіцер, кавалер ордену Св. Георгія 4-го ступеня. У 1774–1776 рр. керував з’єднанням, яке діяло на Кубані. Йому було доручено підтримувати калгу-султана Шагін-Гірея (Екатерина ІІ и Г. А. Потемкин. Личная переписка (1769–1791), сост. В. С. Лопатин, М. 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://royallib.com/read/vtoraya_ekaterina/ekaterina_vtoraya_i_g_a_potemkin_lichnaya_perepiska_1769_1791.html )
  53. Капітан Павлов також згадується у переписці Румянцева. Див.: Присоединение Крыма к России…, с. 47.
  54. Там само, с. 11.
  55. СИРИО, т. 135, СПб, 1911, с. 345–348.
  56. Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 111–116, також с. 126–129.
  57. Присоединение Крыма к России…, с. 34, 37, 42.
  58. АГС, т. 1, с. 303.
  59. Там само, с. 314.
  60. СИРИО, т. 135, с. 451. Також: Присоединение Крыма к России…, с. 37.
  61. Б. Э. Нольде, История формирования Российской империи, СПб 2013, с. 447–458. Нарис, уміщений у цій праці, видається єдиним спеціальним викладом «місії» Щербініна (термін Б. Нольде).
  62. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 939, арк. 150–150 зв.
  63. Л. М. Лысенко, Губернаторы и генерал-губернаторы Российской империи (XVIII – начало ХХ века), М. 2001, с. 279–280.
  64. Щербинин Евдоким Алексеевич, Русский биографический словарь, под ред. А. А. Половцова, СПб 1912, т. 24, с. 174.
  65. Высочайшие рескрипты…, ч. 2, с. 94–95.
  66. Марія Родіонівна, уроджена Вейдель (1746–1775), – друга дружина Петра Паніна.
  67. Микиті Івановичу Паніну.
  68. 10 травня 1772 р. Щербінін просив роз’яснень щодо його поїздки, а 5 червня Долгоруков повідомляв «о въезде в Крым отправленного туда полномочным генерал-поручика Щербинина» (АГС, т. 1, с. 175, 187).
  69. Василя Михайловича Долгорукого.
  70. Дописано іншим почерком.
  71. Підполковник Стремоухов часто згадується у тогочасній переписці. Він, зокрема, супроводжував ногайців під час переправи через Дон на Кубань у липні-серпні 1771 р. і надалі лишався російським приставом при них. У серпні 1771 р. його посаду визначали як «эдисанский начальник» (резидував у Єйському укріпленні), в березні 1772 р. означували «обретающимся при экспедиции переселения татарских орд на кубанскую степь». Йому підпорядковувалися інші офіцери при ногайцях, а він, своєю чергою, – Євдокимові Щербініну. Російську військову адміністрацію на Кубані Стремоухов очолював і в 1773 р., а 1 серпня 1774 р. на його місце призначили І. Ф. Лешкевича (В. В. Грибовский, Формирование приставской администрации в междуречье Кубани и Еи в 1771–1790 гг., Ногайцы: ХХІ век. История. Язык. Культура. От истоков – к грядущему, Материалы Первой Международной научно-практической конференции (г. Черкесск, 14–16 мая 2014 г.), Черкесск, 2014, с. 17–18).
  72. «всеподданнеший рабъ Евдокимъ Щербининъ» написано почерком Є. Щербініна.
  73. Написано почерком і чорнилом, відмінними від основного тексту.
  74. Тут і далі аркуш пошкоджено.
  75. Особистий підпис.
  76. Написано на місці кількох затертих літер.

ѣ