Див. частину I >>

Виняткову цінність для дослідження повсякденного життя жінок-політв’язнів представляють матеріали усноісторичних досліджень. Записи особистих спогадів цілком звичайних жінок, які пройшли через систему таборів та каторги ГУЛАГу, стали можливими лише у незалежній Україні. Важливу роль у цьому процесі відіграють місцеві ініціативи, громадські організації, краєзнавці. Співробітникам меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» вдалося записати кількадесят біографічних інтерв’ю з колишніми політв’язнями, що нині зберігаються в архіві цієї інституції та доступні для наукового опрацювання. [1] Окрім того, на окремі спогади українок про їхнє перебування у ГУЛАГу можна натрапити і в збірниках, архівах та колекціях спогадів науково-дослідних установ поза межами України.  [2]
Від початку 2000-х років спостерігається нова хвиля зацікавлення до жіночого досвіду політичного ув’язнення, що засвідчує низка солідних публікацій спогадів колишніх невільниць. У 2002 році виходить друком унікальна збірка спогадів жінок-політв’язнів, підготована і видана силами Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).  [3] У ній представлено різні аспекти досвіду понад сотні українок, які в різні роки зазнали політичного ув’язнення в СРСР. Цінність цього видання полягає в тому, що поруч з фрагментами спогадів розміщено короткі біографічні довідки про цих жінок та світлини, що допомагає скласти більш цілісне уявлення про життєвий шлях кожної з них. Розташовані у хронологічній послідовності (за роками винесення вироку), ці матеріали дозволяють простежити також динаміку змін в умовах табірного режиму та повсякдення політв’язнів.

Іншим винятково цінним джерелом про досвід жінок-політв’язнів є видана у 2009 році збірка спогадів понад двадцяти учасниць повстання в’язнів у таборах Норильська у 1953 р.  [4] Ініціатором збирання таких свідчень і рушієм цього процесу став колишній політв’язень Іван Кривуцький. Основу опублікованих у збірці матеріалів становлять листи до нього від колишніх невільниць, у яких викладено особисті спогади про пережите. Їх доповнюють численні світлини, що можуть слугувати додатковим візуальним матеріалом для аналізу.

Значно рідше з’являються друком повноформатні автобіографії жінок-політв’язнів, з яких можемо почерпнути цінну детальну інформацію про повсякденне життя у таборах ГУЛАГу, про стосунки поміж невільницями та адміністрацією, про працю і дозвілля, про стратегії виживання та пристосування, врешті – про долі багатьох інших каторжанок, які загинули і не залишили по собі власних спогадів. Такими є насамперед автобіографії Ганни Позняк-Скрип’юк, Ганни Заячківської-Михальчук, Галини Коханської, Оксани Мешко. [5] У таких текстах авторкам вдається розгорнути деякі сюжетні лінії, описати конкретні випадки та ситуації, розповісти про долі інших людей, а не лише лаконічно змалювати загальну картину чи фрагментарно викласти певні факти.

Спогади жінок-політв’язнів про перебування в радянських концентраційних таборах доповнюють спогади українок, які у той самий період були засуджені та ув’язнені за співпрацю з українськими націоналістами на території Польщі. Особливу дослідницьку цінність представляють спогади, записані Марією Паньків серед українок, що й нині мешкають на теренах Польщі, які вона упорядкувала та опублікувала у двотомному збірнику “Віра, Надія, Любов”. [6] Ці матеріали потрібні не лише для порівняння умов утримання жінок-політв’язнів в різних системах покарання, але насамперед для виявлення спільних рис у стратегіях виживання і спротиву режимові, у поведінці та стосунках поміж невільницями різного етнічного і соціального походження, у практиках материнства, настановах, облаштуванні побуту та дозвілля, тощо українських жінок в умовах позбавлення волі. Розлогі мемуари Анни Карванської-Байляк містять більш деталізовані розповіді про життя українських жінок у польських в’язницях: у цих спогадах розповіді про конкретні випадки і події у тюрмі та авторські рефлексії  дають більше живого матеріалу для аналізу про в’язничне повсякдення.  [7]

Щодо тематичного наповнення спогадів про політичне ув’язнення, то найбільш часто і докладно авторки описують нестерпні умови життя і побуту, жорстокість клімату, виснажливу непосильну працю, стосунки з охоронцями і адміністрацією табору та з подругами по нещастю, а також ті дрібні радощі, які підтримували невільниць на дусі і рятували від розпачу і зневіри (вишивання, пісні, листування, поетична творчість, відзначення великих християнських свят тощо). Дещо осібно від інших стоїть тема жіночої тілесності та сексуальності в неволі. Вочевидь, в умовах повної безправності в’язнів та адміністративного свавілля, яке панувало у таборах, жінки були особливо уразливими з огляду саме на свою стать. У своєму знаному дослідженні про повсякдення ГУЛАГу Енн Еплбом цитує спогади кількох чоловіків-політв’язнів (Олександра Солженіцина, Едуарда Буки, Лева Разгона), які описують узвичаєні практики групового зґвалтування жінок в’язнями-кримінальниками і під час етапування, і в таборових бараках, і на місці праці, при мовчазному потуранні охоронців та адміністрації таборів.  [8] Так само й Кузін цитує спогади двох інших чоловіків про ГУЛАГу (C. Мальсагова [9] та Б. Ширяєва [10]), де описано конкретні практики повсякчасного сексуального насильства охоронців таборів над беззахисними жінками. [11] До того ж, як пишуть ці та інші автори, самі вільнонаймані працівники зон і таборів масово зловживали своїм становищем та владою, у різний спосіб примушуючи ув’язнених жінок до проституції (яка для декого стала стратегією виживання). Однак у спогадах українських невільниць ми заледве знаходимо окремі короткі згадки чи натяки про цей аспект таборового життя. Втім, уникання чи замовчування цієї теми (що може бути як свідомим рішенням через почуття сорому чи провини, так і наслідком дії захисних механізмів пам’яті, яка витісняє травматичний досвід) не можна вважати свідченням того, що українські жінки не зазнали такого ставлення, і ця сторона системного гендерно-забарвленого насильства в неволі потребує окремого вивчення.

Останні десятиліття позначені новою хвилею наукового і суспільного інтересу до жіночого досвіду політичного ув’язнення в країнах соцтабору [12]. Саме у цей період в Росії та в Україні набувають інституційної форми відповідні комеморативні практики: з’являються перші музеї, присвячені досвідові політичних репресій: “Государственный музей истории ГУЛАГа” (заснований постановою уряду Москви у липні 2001 р.), Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (створений 2008 р.), Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору" у Львові (започаткований у 2010 р.), Проект «Віртуальний музей ГУЛАГу» (розробляється науково-інформаційним центром «Мемориал» з 2004 р.). Окрім того, окремі колекції та експозиції з особистих речей та документів політв'язнів формуються у місцевих історичних та краєзнавчих музеях. [13] Артефакти, що у них зберігаються, становлять виняткову цінність для дослідників, які прагнуть вивчити саме таборове повсякдення. Значну частку у них становлять вишиванки (від малих серветок-пам’яток до християнських ікон), що були невід’ємною частиною жіночого невільницького досвіду.  [14]

Нові інформаційні та комунікаційні технології дозволяють також розвивати й впроваджувати освітні медіа-проекти, щоб донести до широкого загалу жаску правду про те, як жили та виживали жінки-в’язні і каторжанки: електронні бази даних (фотодокументи, спогади, відеозаписи інтерв’ю тощо), віртуальні виставки, документальні фільми, [15] а також джерельні матеріали (мапи, документи, статистика тощо) розкривають різні аспекти жіночого повсякдення в таборах.  [16]

Важливо, що протягом останнього десятиліття дослідники щораз більше уваги звертають саме на людський вимір цього історичного явища, прагнучи осмислити особистий та колективний досвід тих, хто пройшов через систему ГУЛАГ. Характерно, що цей аспект історії політичних репресій цікавить насамперед учених з країн Західної Європи та Північної Америки.  [17] Чи не найуспішнішим прикладом такого дослідження є згадана праця американської дослідниці Енн Еплбом.  [18] Авторка поставила собі за мету розкрити саме досвід людей, що опинилися у лещатах системи.  [19] Тримаючи це у фокусі своєї уваги, дослідниця успішно залучає та поєднує архівні матеріали, дані найновіших досліджень, і спогади самих жертв, завдяки чому книга водночас є переконливою з точки зору фактів та гуманістичною за своєю суттю.

У контексті антропологізації історичних досліджень ГУЛАГу поступово заявляють про себе жіночі та ґендерні студії. Окрім цілої низки нових англомовних публікацій спогадів жінок-колишніх в’язнів ГУЛАГу,  [20] з’являються також перші наукові розвідки російських дослідників, у фокусі уваги яких – ґендерні аспекти життя у таборах.  [21] Ця тематика не залишає байдужими й наукову молодь, про що свідчать студентські розвідки. [22] Історики та антропологи з інших пострадянських країн переконливо демонструють обгрунтованість ґендерного підходу. Як свідчать дослідження досвіду політичного ув’язнення представниць прибалтійських націй, урахування ґендерного і етнічного виміру дозволяє краще осягнути специфіку побуту жінок-політв’язнів, зрозуміти особливості обраних ними стратегій виживання, моделей поведінки в критичних обставинах, де їхні права та можливості були вкрай обмеженими.  [23] Ці розвідки можуть слугувати моделлю для українських досліджень про жіночий досвід політичної неволі. Попри значний суспільний резонанс навколо радянських політичних репресій як частини політики етноциду, українцям – науковцям, активістам-правозахисникам та посполитому людові – насправді практично нічого невідомо про повсякденне життя українок в таборах ГУЛАГУ. Як вдавалося їм не лише виживати, але й зберігати свою ґендерну і національну ідентичність, віру і людяність? Що означало бути українською жінкою у ГУЛАГу? Як пережите позначилося на майбутніх життєвих траєкторіях тих жінок? Вивчення та осмислення цього досвіду є невід’ємною передумовою успішного подолання тоталітарної спадщини та розбудови справді демократичного суспільства в Україні.

Оксана Кісь – кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, президентка Української асоціації дослідників жіночої історії, голова Науково-дослідного Центру "Жінка і суспільство". Авторка книги "Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)" (Львів 2008, 2012).

1. Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору" [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.territoryterror.org.ua/uk/museum/our-mission/
2. «Сахаровский центр» (Музей и общественный центр «Мир, прогресс, права человека» им. Андрея Сахарова) [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sakharov-center.ru/museum/library/unpublished.html; База данных "Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы” [електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/; Проект “Європейская память о ГУЛАГе” [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://museum.gulagmemories.eu/ru/thematique
3. Нескорена Берегиня: Жертви московсько-комуністичного терору ХХ століття. Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО). – Торонто–Львів, 2002.
4. В намисті з колючого дроту. Спогади жінок, в’язнів ГУЛАГу, учасниць норильського повстання 1953 року. – Львів, 2009.
5. Позняк (Скрипюк) Г. Мені було 19: Автобіографічна розповідь. – К., 2001; Заячківська-Михальчук Г. Заручниця імперії (спогади політв’язня). – Львів, 2009; Коханська Г. З Україною у серці: Спомини – Торонто–Львів, 2008; “Не відступлюся!”До 100-річчя Оксани Яківни Мешко. – Х., 2005.
6. Віра, Надія, Любов: спогади жінок. – Т. 1–2. – Варшава, 2001, 2005; Паньків М. Теофілія: Про Теофілію Бздову-Федорів-Стахів. Спогади. – Львів, 2009.
7. Карванська-Байляк А. Во ім’я Твоє (Мережане життям). – Варшава,  2000.
8. Эпплбаум Э. ГУЛАГ. Паутина большого террора. – М., 2006. – С. 300
9. Мальсагов С. Адские острова: Советская  тюрьма на Дальнем Севере. – Нальчик, 1996.
10. Ширяев Б. Неугасимая лампада. – М., 1991.
11. Кузин В. Женщины ГУЛАГа // Грани эпохи: этико-философский журнал. – 2007. – № 32. – http://ethics.narod.ru/articles7/3210.htm
12. Проте доводиться визнати, що у медіях публікації на цю проблему, з’являються вкрай епізодично: Зиль А. «Не можу витерпіти чужих страждань...» Архангельське «вікно» Надії Суровцової // День. №5, 20 січня 2006 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/155836/;
13. У містах Тернопіль та Бучач (Тернопільської області) засновано окремі музеї політв’язнів, в інших музейних осередках створено окремі колекції. Див. напр.:  http://www.gulag-museum.org.ua/ua/index1.htm
14. нікальна виставка вишиванок та інших творів таборового мистецтва під назвою «Моє серце рветься на волю» відбулася у травні 2013 р. у Національному музеї-меморіалі жерв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”. Див.: http://www.lonckoho.lviv.ua/podiji/anonsy/u-tyurmi-na-lontskoho-demonstruvatymut-rukodillya-uvyaznenyh-zhinok-politvyazniv.html
15. Документальний фільм “ГУЛАГ фото (женский альбом)” ) [електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=s0kwIWDzXCA; документальний фільм “Women of the Gulag” ) [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kickstarter.com/projects/shamans/the-women-of-the-gulag
16. «Виртуальный Музей ГУЛАГА» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gulagmuseum.org/start.do; виставка «GULAG: Soviet Forced Labor Camps and the Struggle for Freedom» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gulaghistory.org/nps/onlineexhibit/stalin/women.php; віртуальна виставка «Багато днів, багато життів» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gulaghistory.org/exhibits/days-and-lives/prisoners/; Архів Інституту Відкритого Суспільства (Open Society Archive, Будапешт, Угорщина) [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osaarchivum.org/gulag/index.html
17. Файджес О. Надішли мені хоч слово. Правдива історія про любов і виживання у ГУЛАГу // Україна Модерна. 19 липня 2012 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uamoderna.com/md/174-174; «Дорогая Екатерина Павловна...»: Письма женщин и детей. Письма в их защиту. 1920-1936: По документам фондов: «Московский политический красный крест», «Е. П. Пешкова. Помощь политическим заключенным» / ГАРФ, НИПЦ «Мемориал». - СПб., 2005; Изгнанники в своей стране: письма из советской ссылки 1921-1930-х годов: по документам фонда «Е. П. Пешкова. Помощь политическим заключенным». – М., 2008.
18. Applebaum A. Gulag: A History. – New York, 2003; Епплбом Е. Історія ГУЛАГу. – К., 2006; Эпплбаум Э. ГУЛАГ. Паутина большого террора. – М., 2006.
19. Епплбом Е. “Головне місце в моїй книзі про ГУЛАГ посідають не емоції та політика, а те, що пережили жертви” // Дзеркало тижня, № 13 – 8 квітня 2006 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/enn_epplbom_golovne_mistse_v_moyiy_knizi_pro_gulag_posidayut_ne_emotsiyi_ta_politika,_a_te,_scho_per-46385.html
20. Shapovalov V. Remembering the Darkness: Women in Soviet Prisons. – New York, 2001; Gheith J.M., Jolluck K.R. Gulag Voices: Oral Histories of Soviet Incarceration and Exile. – New York, 2011; Vilensky S. Till my tale is told: Women's memoirs of the Gulag. – Bloomington, 1999.
21. Чеснокова О.И. Женский опыт ГУЛАГа в советской истории 1930-1950-х годов // Женщины в истории: возможность быть увиденными: сб. науч. ст. – Минск, 2001. – С. 189–193; Кузин В. Женщины ГУЛАГа // Грани эпохи: этико-философский журнал. № 32, 2007 [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ethics.narod.ru/articles7/3210.htm
22. Vasicek C. Voices from the Darkness: Women in the Nazi Camps and Soviet Gulag. – Boston, 2003; Gagulashvili S. Grappling with evil: Women of the Gulag speak. (M.A Thesis). – University of Maryland, College Park, 2003; Coak K. “A Day in the Life Of…”: Women of the Soviet Gulag // The View East: Central and Eastern Europe, Past and Present [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://thevieweast.wordpress.com/2012/06/19/a-day-in-the-life-of-women-of-the-soviet-gulag/
23. Lazda M. Women, Nation, and Survival: Latvian Women in Siberia 1941-1957 // Journal of Baltic Studies. Vol. 36 (1), 2005. – P. 1–12; Davoliute V. Deportee Memoirs and Lithuanian History: The Double Testimony of Dalia Grinkeviciute // Journal of Baltic Studies. Vol. 36 (1), 2005. – P. 51–68; Kirss T. Servivorship and the Eastern Exile: Estonian Women's Life Narratives of the 1941 and 1949 Siberian Deportations  // Journal of Baltic Studies. Vol. 36 (1), 2005. – P. 13–38.