У серпні цього року мені вдалося піднятися на один із памірських семитисячників. Однак, для непосвячених у тонкощі альпінізму чи географії, я можу говорити, що відвідав дві вершини – пік Леніна та пік Абу Алі ібн Сіни (він же Авіценна). Річ у тім, що гора знаходиться чітко на кордоні Киргизстану та Таджикистану, одна країна до цього часу використовує радянську назву, інша – нововведену у 2006 році.

Піки ХІХ Партз’їзду, Спартака та Леніна з боку Алайської долини (Киргизстан)

Що до Таджикистану, то мова геть не йде про декомунізацію оронімів. На території цієї гірської країни є сотні (якщо не тисячі) вершин та перевалів, названих на честь партійних діячів (Жукова, Красіна, Калініна Дзержинського), партійних з’їздів, військових округів (напр. Туркестанського), товариств (Осоавіахім) і так далі. Ці назви функціонують, позаяк вони стосуються менш знакових гір. Інша справа зі семитисячниками – їх в країні всього три:

1. Пік Ісмаїла Сомоні (7495 м.) – найвища вершина колишнього СРСР, до 1932 р. – пік Гармо, у 1932-1962 рр. – пік Сталіна, у 1962-1998 рр. – пік Комунізму;
2. Пік Абу Алі ібн Сіни (7134 м.) – третя по висоті вершина колишнього СРСР, до 1928 р. – пік Кауфмана, у 1928-2006 р. – пік Леніна;
3. Пік Євгенії Корженевської (7105 м.) – четверта по висоті вершина колишнього СРСР, відкрита у 1910 р. географом М. Корженевським і названа на честь дружини.

Отож, Таджикистан перейменовує дві свої найвищі вершини на честь засновника держави Саманідів (котрий є сьогодні центральної фігурою історичного наративу в країні) та одного з найпотужніших мислителів середньовічного ісламського світу. При цьому, без змін залишається третя назва, абсолютно нейтральна, однак, пов’язана з історією імперської Росії. Свого часу я чув жарти, що так тримають місце для Емомалі Рахмона. Адже він лише один, так само, як і один не перейменований семитисячник. Але все може статися. Що може бути більш символічним, ніж памірські гіганти, котрі стоять поряд і підносять до густофіолетового неба імена двох найбільш шанованих «національних» лідерів?

«Недекомунізований Памір»: вид з піку Алі Абу ібн Сіни на територію Таджикистану (на задньому плані піки Сомоні та Корженевської)

У використанні цих природніх пам’ятників мені, як гірському туристу, спадає на око одна деталь – вони знаходяться у важкодоступній зоні. Щоб потрапити до підніжжя піку Сомоні, зазвичай використовують вертоліт, або ж йдуть близько тижня, долаючи доволі складний маршрут. Ще важче з таджикського боку дістатися до піку Абу Алі ібн Сіни. Необхідно пройти абсолютно незаселені гори з ріками без мостів, величезними льодовиками і високими складними перевалами. Це хіба раз на кілька років зробить якась підготовлена спортивна група. Інакше кажучи, проблема (пере)називання піка Леніна для рядових мешканців Таджикистану має бути десь такою ж гострою, як і зміна марсіанської топоніміки.

З киргизького боку все виглядає абсолютно інакшим. Там Памір круто обривається крижаними стінами в Алайську долину, в котрій розкидані невеликі села. Їх асфальтованою ниткою пронизує Памірський тракт – одна з найбільш високогірних доріг світу і друга у світі за красою (за версією National Geographic). Ми їхали трактом найманою машиною і через брудне скло намагалися вгадати, які вершини ми бачимо. Як для альпіністів, назви нам нічого не значили, вони слугували тільки для маркування чергового із снігових гігантів, з тої шеренги, що тримають на своїх плечах «Дах Світу» (так ще називають Памір). Разом з тим їхні імена дошкуляли моєму вухові історика: Жукова, Дзержинського, Леніна, Спартака… Під їхнє надокучливе комарине дзижчання «історик-в-мені» неспокійно ворушився, тоді, як «альпініст» не звертав на нього уваги.

Алайська долина та передгір’я Паміру

Від Памірського тракту до підніжжя Леніна всього 30 кілометрів ґрунтовою дорогою. Більшість людей сюди дістається саме так. Ми йшли три тижні через низку перевалів. Нитка маршруту була складена без огляду на назви, однак вони змінювалися за якоюсь химерною схемою. Спочатку єдина автентична назва «Мінджар» (кирг. ущелина, каньйон), потім йшли «Піщаний» та «Мисливський». Далі пішов літописний контент – «Либідь» та «Київська Русь», потім «Дзержинського» та «50-років Октября». «Історик-в-мені» думав про квадратно-гніздовий підхід, за яким давалися назви, «альпініст» думав переважно про пляшку пива, яку купить через 12.., 8.., 6.., 5,5… днів. Втім, обидва вони не стомлювались захоплюватися красою і діставати фотоапарат.

Льодовик Красіна

На двадцять другий день походу ми прийшли в МАЛ. Сьогодні у середовищі туристів, ця російськомовна абревіатура від «Международный альпинистский лагерь», звучить однаково всіма мовами. Вона маркує місце з базовими таборам кількох різних фірм. Усі вони експлуатують бренд піку Леніна – найвищої вершини хребта, і найбільш доступного семитисячника. За сезон тут бувають сотні туристів, з яких на вершину однак доходить ледве кожен десятий. Окрім своєї умовної доступності (близькість до цивілізації, порівняно невисока технічна складність) гора вабить як символ, цей символ насичений довгою історією альпінізму. Цікаво, що більшість іноземців з котрими я там спілкувався, майже нічого не знають про Леніна. Більше знають громадяни країн колишнього СРСР, однак майже ніхто з них не міг назвати роки життя Ульянова, але багато знали рік першого сходження на вершину, історію трагедії 1990 року, обставини загибелі десанту парашутистів та жіночої збірної СРСР¹.

Масив піка Леніна зі сторони Киргизстану

За тезою П’єра Нора люди запам’ятовують події краще, якщо вони асоціюються з певним місцем, у даному випадку місце викликає зовсім інші асоціації, аніж «мужик в кепці», рясно упосліджений голубами. Це на символічному рівні проявляється в лексиці. Зазвичай говорять «сходили Леніна», а не «сходили на пік Леніна». Для чого зайві уточнення, адже Ленін – один, і це – пік, а не людина. Також в асортименті туристичної продукції тема «вождя пролетаріату» практично не присутня. Гора його ніби заступила собою. Щасливчики, котрі побували на вершині, охоче купують собі футболки з профілем гори і надписом «Lenin Peak». «Альпініст-в-мені» вже був сягнув до гаманця, однак «історик» порадив краще купити ще пива.

«Альпініст-в-мені» позує. «Історик» нашкрябав на папірці назву улюбленого сайту

На Леніна ми йшли чотири дні. Перші три – марудна робота – поставити табір, зняти табір, підійматися вгору. Четвертий – вже без речей, до вершини і назад довжелезним сніговим гребенем. Зараз найбільше пригадуються страшенний холод і вітер, котрий продимав все, що я на себе вдягнув (а вдягнув я все, що мав), синє до чорноти небо, і надія, що пагорб попереду мене, то – вершина. Однак за тим пагорбом був наступний, а за ним ще один і так кілька годин на семикілометровій висоті. Ми знали, що на найвищій точці має стояти бюст вождя, а тому жадібно шукали його очима. Зізнаюсь, ще ніколи у своєму житті я не хотів побачити якийсь пам’ятник, як в той день отой миршавий бюст. Нестача кисню на кожного впливає по-різному, у мене було відчуття легкого сп’яніння, інколи в поривах вітру вчувалися голоси. Тож з першого погляду, мені здалося, що старий шкарбан хитро примружив одне око і лиховісно посміхнувся, натякаючи, що нам ще треба буде спуститися, а це буває складніше.

Бюст теж є своєрідним свідченням зміни символічного навантаження. Його встановили на вершині у 1934 р., а десь на початку 2000-х р. вождь зник. Місцеві подейкують, що до цього причетні якісь «прибалти». У 2012 р. гіди МАЛу занесли на вершину новий бюст. Цю подію активно розпарили ліві російські ЗМІ, мовляв, пам’ять про Ілліча жива. Цікаво, що той, хто це зробив, пояснює свій вчинок дещо інакше:

… осталась вершина без памятника, а это не порядок. Придут порой клиенты с восхождения и начинают сокрушаться, что не нашли вершины, потому как на вершине должен памятник стоять, это в путеводителе написано, а там только кучка камней, да палочки-мотявочки плюс старый ледоруб. Пока всем объяснишь… […] Так и стоять бы пику Ленина без Ленина, если бы не случай. Пригласил как то товарища моего, его отец в свою автомастерскую и торжественно вручил бюст Ленина, со словами: «Отнеси, сын, этот великолепный памятник, на красивейшую в мире вершину, ну или на мусорку, а то он уже задолбал везде, под ногами валяется»².

Важливо, що перевстановлення бюсту відбулося за приватної ініціативи, без всіляких почестей та урочистостей. Його просто віднесли на вершину гіди, які щороку водять туди своїх клієнтів. Можливо, на символічному рівні вони повернули на місце важливий елемент сакралізації цього місця пам’яті, однак зі зміною його сенсу змінилися і практики поклоніння. Вони вже не містять того смислового навантаження, котре вкладалося в цей «ритуал» у 1934 р. і в радянський час. Сьогодні це більше кітч. Минулого року, описуючи своє сходження на Леніна, одна альпіністка написала, що перед виходом вдягла нові стрінги, адже йде на зустріч з вождем. Пост багато коментувався назагал консервативною і прихильною до радянської спадщини аудиторією головного російського «гірського» сайту. Поєднання стрінгів та Ілліча обговорювалося виключно в позитивному руслі. Не було висловлено жодного критичного коментаря.

Ленін читає historians.in.ua, що теж свого роду кітч

Важливим є також те, що головними творцями, споживачами, носіями пам’яті (навіть таким собі колективним місцем пам’яті) довкола піка Леніна є туристи та альпіністи з різних країн, але киргизів серед них мало. А Киргизька Республіка як держава, взагалі не представлена. Вона не відновлювала бюст Ульянова на горі, разом з тим, там навіть немає державного прапору чи стаціонарної державної символіки. З іншого боку вважається, що серед усіх центральноазіатських республік колишнього СРСР до «ленінської спадщини» найкраще відносяться саме в там. Там найповніше збережена радянська топоніміка, також там є отакі дива на зразок американського Рашмору.

Кіровське водосховище. Долина Чон-Капка³

Та й сама Киргизька Республіка сьогодні багато в чому є заповідником «радянськості» – це стосується побуту, матеріального світу, назв і т.д. Принаймні в Оші (другому за величиною місті в країні) мене не покидало відчуття, що якась сила мене перемістила у 1980-ті, однак в якийсь паралельний вимір, де все інакше, де киргизьку школу імені російського письменника Горького спонсорує американець Сорос.

Табличка на фасаді школи-гімназії №8 в м. Ош

Зразок  комеморації в м. Ош

У тому вимірі ще є вулиця Леніна, але не відомо якого саме, бо ленінів там теж багато. І хтозна, хто з них людина, хто пароплав, хто гора, а хто – пам’ятник... Це як літак, який в одному вимірі літає, а в іншому стоїть в парку, маючи на крилі символіку, що в третьому вимірі колись означала сушу, принаймні – одну шосту її частину… Можливо, за задумом, він мав би символізувати політ, але він розбитий і нещасний, викликає суміш жалю та відрази. Свого часу його створили, щоб нести «корисне навантаження». І річ не тільки у неспроможності нести, а й у тому, що навантаження змінилось, так само, як і користь.

Той самий літак, яким точно не долетіти у «світле майбутнє». Парк в м. Ош

1 У 1968 р. до 50-річчя ВЛКСМ на вершину намагалися висадити десант парашутистів. В результаті 4 людини загинули. Альпіністи до цього часу називають місце висадки десанту «Плато парашутистів». У 1974 р. на вершині замерзла жіноча збірна СРСР по альпінізму, з 8-ми спортсменок нікому не вдалося врятуватися. У 1990 р. під величезною лавиною зі схилу піка Леніна загинули 43 людини.
2 http://www.climbing.ru/forum/all_1/tag_651_1/topic_295/
3 Джерело даної фотографії: https://radiotochka.kz/29453-lenin-zhiv-pamyatniki-ilichu-v-centralnoy-azii.html